"Угро-фінський улус Московія-Росія"

 

Український князь України-Русі Юрій Довгорукий засновник угро-фінської колонії Московії-"Росії"


Угро-фінський улус Московія-"Росія" очима Європи

КОННИЦА МОСКОВИИ ("Гроза Європи") 1. Военачальник в бахтерце и шеломе. 2. Рядовой лучник в тегиляе, 3. Богатый воин в тегиляе и мисюрке под шапкой.
Директор міністерства закордонних справ Франції Ледрану (1734 p.)("Мемуар про московинів і лігу імператора з цим народом" зберігається в архіві французького міністерства закордонних справ (Меmoires et documents. Russie, vol. III)). В ньому про Україну говориться так: "Росію можна ще значно турбувати Україною. Козаки, мешканці України, є нація незадоволена, відважна й численна, що віддавна стогне під ярмом росіян. Пан Апостол, вождь козаків, помер недавно... Україна, що вони її заселяють, е одна з наяродючіших країн у світі. Козаки мають армію в сто тисяч піхоти. Україна є осередком, де схрещуються шляхи з Трансільванії, Відня, Копенгагена. Вона являє собою заслону проти варварів-росіян, татар і турків. Козаки самі е здатні не тільки стримати росіян, а й відкинути їх до кордонів між Україною й Московщиною"

Французький дипломат про Україну (1734) // УіФКЖ. - Париж, 1950. - 36. 4.


Французський професор де Франс Роберт, знавець Словянських народів, читав лекції і надрукував їх. Він пише, що Українська нація "починається від Кубані і кінчається в Карпатах ... Вона простягається через Буковину аж до Північної Угорщини на комітати Мармарош, Унг і Берег... межує з Волохами й Уграми і є справжніми Європейцями - в протилежність Москвинам, які монгольского походження, а вона походить від адріатичної группи народів".

Le Monde Slave, son passe, son etat present et son ayenir. Paris, 1851. 1. 57-60, 90-93.


"... доклад знаменитого Французського міністера закордонних справ Вержена Королеві в 1760 р. Нарід Український він зве в цім оффіц. докум. Запоріжцями і Народом України (Le peuple (I'Ukraine). Назву "Народом України" - себто Українським він вживав і для часів Батия й Чінгіз-Хана, (1240р.) Він указуг, що Український нарід займав тако ж Волинь і Подолію до Буга. Й каже що "Український нарід тепер (1760 р.) уярмлений Русскими", якими називав Москвинів, і пише про них, що вони проводять постійну практику порабоїцення і нищення свобод. Українську н а ц і ю можна вжити проти Москвинів, ця нація цілком і н т е л л і г е н т н а, к у л ь т у р н а, в п р о т и л е ж н і с т ь Р у с с к и м (себто М о с к в и н а м), які є азіатськими варварами, не додержують слов і договорів та нищять свободи.(Архів Франц. Мін-ва Закорд. Справ., з рукоп. Борщака.) звертаємо увагу, що в оффіц. мові французи в 1754 і 1760 р. вживають назву Україна і Український нарід, а Русским його не називають; Москвинів називають то Москвинами, то Русскими, і вяжуть ці дві назви з практикою нищення свобод та з порабощениям вільних народів. "

С. Шелухин Україна - назва нашої землі з найдавніших часів. -Прага, 1936 р.


Юсто Юлій, посол Данський, був за часів Петра 1 в Московії і в Україні. В щоденнику він пише: "Мешканці Козацької України живуть добре... До церкви ходять з молитовниками, тоді як у Москвинів і бояре неграмотні. Усі люде українські дуже ввічливі, чепурні і держять хати чисто".

М. Аркас, "Історія України", Краків, 1912.


Професор Кембріджського університету Данієль Клерк в своїй книзі "Подорож до Росії, Криму й Туреччини" (Лондон 1812 р.) пише: "Хати в Україні чисті, як у Велзі - мандрівникові здається, що він перенісся до Голляндії або до Норвегії. Нарід в Україні нагадує верховинців із Шотляндії. За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя"

Данієль Клерк "Подорож до Росії, Криму й Туреччини" Лондон 1812 р.


Стрюйс в 1669 року писав: "У них (т.е. московитян) вид грубый и животный… НАРОД ЭТОТ РОДИЛСЯ ДЛЯ РАБСТВА… Они по природе так ленивы, что работают лишь в крайней необходимости… Как все грязные душонки, ОНИ ЛЮБЯТ ЛИШЬ РАБСТВО… ОНИ ОХОТНО КРАДУТ ВСЕ, ЧТО ПОПАДАЕТСЯ ИМ ПОД РУКУ… Они очень неучтивы, дики и невежественны, изменники, задиры, жестокие… "

Валишевский К. Первые Романовы. - М.: СП "Квадрат",1993.


Посол від Габсбургів Сигизмунд Герберштейн у «Записках про московитські справи»: "«Область эта гораздо холоднеє, чем даже Московия. Народ там был очень обходительный и честный, но ныне является весьма испорченным; вне сомнения, это произошло от московской заразы, которую туда ввезли с собою заезжие московиты». Ось таке цікаве спостереження іноземця, якому не відмовиш у об'єктивності: над Новгородом та новгородцями — та над Москвою і московитами. Не ми говоримо про поширення «московської зарази» у ті часи, а таки іноземний очевидець того поширення, посол від Габсбургів визначає і походження зарази — московська. Він визначає частково і її симптоми, і якщо зараза, то вона й заразна, вона за природою — від московського терору й деспотизму, від нав'язування рабства, бо лише в умовах рабства й може поширюватися зараза, коли вільні новгородці стають невільниками московитів. Здається, начебто ж одїін народ, але ж чи й насправді один, а' чи поміж новгородців не превалював слов'янський елемент, а поміж московитів чи не превалював азіатський елемент? Мабуть, що так, і колись принесені з Київської Русі в Новгород традиції народовладдя мали бути неминуче знищені, вони були активно чужі й ворожі по-азіатськи тиранічній Москві, — і в суті довготривалої агресії Москви щодо Новгорода... Московська оця зараза — тотальна, ця зараза складала й складає дуже характерну домінанту державного устрою, без неї устрій у Росії не мислимий по нинішній день."

Євген Гуцало Ментальність орди: Статті. - К.: Видавничий центр "Просвіта", 1996,-176 с.


"На цілковиту відмінність московитів і українців вказувало й чимало ч у ж и н ц і в. Зокрема, згаданий вже данський посол Юст зазначав ([146], стор. 142-147): "...все населення України відзначається великою ввічливістю, вдягаються чисто і чисто утримують доми... Вони у всіх відношеннях чистіші і чепурніші від росіян". Дипломатичний агент французького уряду де ля Невіль (перебував у Москві 5 місяців 1689 р.), що, як наголошує В. Січинський (там же, стор. 128), "скрізь називає землю нашу Україною, тоді як росіян - не інакше як москвинами, а їх землю Московією", у своїх "Записках про Московію" пише: "Московитяни, власне кажучи, справжні варвари, недовірливі, жорстокі, розпусні, обжерливі, користолюбні, жебраки й труси ... Вони до такої степені грубі і не освічені, що без помочі німців, яких у Москві велика сила, не могли б нічого доброго зробити"... (Секретар посольства цісаря Леопольда ІІ)Й. Г. Корб, що перебував у Москві 1698-1699 pp.. зазначаючи у своїй книзі (там же. стор. 125-127). що "серед москалів завжди і скрізь можна знайти фальшивих свідків, бо до тої міри здеморалізовані в них поняття, що штука обманювати вважається майже ознакою високого розуму", дає й коротку порівняльну характеристику обох народів. Як на його переконання, то московитяни - "нарід неосвічений, мають вялий і тупий розум", в той час як український "нарід (Козаки) сильний і перевищує Московитів і військовим умінням і хоробрістю". Відомий мандрівник П. Алеппський, який у 1654-56 pp. подорожував Україною, захоплено відзначав у своєму щоденнику ([146], стор. 90-91): "О, яка це благословенна країна! Що за благословенний народ! [Подібні враження висловлював і російський мандрівник М. Всеволожский, який у двотомному описі подорожувань Європою зазначав навіть двома століттями - століттями безжального гноблення і того благословенного краю. й того народу--пізніше ([261]. стор. 11): "Здесь чувствуешь уже совсем иную природу: ты вступил в Малоросию! Народ не тот, черты лица другие, почва земли, местоположения, все принимает другой вид;.. вообще все гостеприимнее..." - М. Л.]" Затим, пробувши майже два роки в Москві, П. Алеппський записав у своїх спогадах, що "життя москалів дуже зв'язане, та ніхто з чужинців не може зносити цього, і людині все здається, ніби вона у в'язниці... Бог хай спасе від них (лукавих москалів, що підглядали і про все доносили)".

Михайло Лукінюк Україна - Крим - Росія: сучасне на тлі минулого, або старі міфи і нова реальність взаємин.-К., "Бібліотека Українця",2000


Михалон Литвин секретар польського короля Сигізмунда II Августа у своїй книзі, виданій у 1615 році "О норовах татар, литовців, і московітів" писав: "…А именно: когда происходит торг, этих несчастных ведут на многолюдную рыночную площадь, группами, построенными наподобие отлетающих журавлей и по десять вместе связанных за шеи, и продают их десятками сразу с аукциона, причем торговец, чтобы повысить цену, громогласно возвещает, [что это] новые невольники, простые, бесхитростные, только что пойманные, из королевского народа, не московского (Moscovitico). Ибо род москвитян (Moschorum), как хитрый и лживый, весьма дешево ценится там на невольничьем рынке Москвитяне (Mosci) каждую весну из татарской Ногайской орды (orda tartarica Nohaiensis) в обмен на одежду и другие дешевые вещи получают многие тысячи коней, наиболее подходящих для войны… У татар длинные туники без складок и сборок, удобные, легкие для верховой езды и сражения; их белые остроконечные войлочные шапки сделаны не для красоты; их высота и блеск придают толпам [татар] грозный вид и устрашают врагов, хотя почти никто из них не носит шлемов. Этому приему также подражают москвитяне (Mosci) А москвитяне (Moscovitae) хвалятся тем, что от нас переняли законы Витовта (leges Vitowdinas), которыми мы уже пренебрегаем, а от татар - оружие, одежду и способ , ведения войны без обозов, [без] редкостных яств и напитков… Ведь себя и своих [людей] избавил от этого господства Иван (Johannes), дед того Ивана [сына] Василия, который ныне держит [в руках] кормило власти, обратив народ к трезвости и повсюду запретив кабакиВпрочем, москвитяне (Mosci), татары и турки, хотя и владеют землями, родящими виноград, однако вина не пьют, но, продавая христианам, получают за него средства на ведение войны. Они убеждены, что исполняют волю божью, если каким-либо способом истребляют христианскую кровь… Прежде москвитяне (Moscovitae) были в таком рабстве у заволжских татар (tartarorum zavolhensium), что князь их [наряду с прочим раболепием] выходил навстречу любому послу императора и ежегодно приходящему в Московию (in Moscoviam) сборщику налогов (census exactori) за стены города и, взяв [его] коня под уздцы, пеший отводил всадника ко двору. И посол сидел на княжеском (ducali) троне, а он сам коленопреклоненно слушал послов. Так что и сегодня заволжские и происшедшие от них перекопские [татары] называют князя москвитян (Moscovum) своим холопом (cholop), то есть мужиком (rusticum)… Пройдя оттуда дальше, они покорили соседний народ ятвягов (jaczvingos), потом роксоланов (roxolanos), или рутенов (ruthenos), над которыми тогда, как и над москвитянами (Moscis), господствовали заволжские татары … Здесь в соборной церкви блаженного Станислава (Stanislai), крытой свинцом с золочеными верхами, украшенной также драгоценными каменьями, вместе со многими золотыми, серебряными сосудами, сгорело и около трехсот старинных знамен, добытых в победах над роксоланами, москвитянами (Moscorum), алеманами (Alеmanorum) и другими народами … Она была владением князей Руссии и Московии..."

Lithuani M. De moribus Tartarorum, Lithvanorum et Moschorum. Fragmenta X. - Basileae, 1615.


"Пошкрябайте росіянина і ви побачите татарина", - стверджує давнє французьке прислів`я

Брандес Г. Собрание сочинений: В 20-ти тт. / Пер. с датского. Том 19: Россия. Наблюдения и размышления. Литературные впечатления. - СПб., 1911


Посол цісаря Леопольда 1 при московському дворі А. Майерберг у своїй книзі, виданій у 1661 році.писав : "Розмова гостей (москалів), Як людей не вихованих ніякою школою або освітою, разить нісенітницею, дуже часто образлива для порядної людини. Лайка, захоплення найбільш бридкими ділами, або нахабне хвастання, котре ображає чисте Ім'я інших... Брешуть москалі з неімовірним нахабством і без усякого встиду,.. видаючи брехню за правду".

Січинський В. Чужинці про Україну.-К., 1992


Піддячий Посольського приказу Г. Котошихін. який емігрував до Швеції:"пишут они в статейных списках не против того, как говорено (тобто, не так як насправді було говорено), а прекрасно, разумно выславляючи свой разум на обманство,.. чтоб достать у царя себе честь и жалованье большое; и не срамляются того творить... Для чего так творят? Для того: российского государства люди ПРИРОДОЮ СВОЕЮ СПЕСИВЫ и необычные ко всякому д е л у, понеже в государстве своем научения никакого доброго не имеют и не приемлют, кроме спесивства, и безстыдства, и ненависти, и неправды"

Адамович О. Правда про возз'єднання України з Росією в січні-березні 1654 року //"Українська Газета", 20 січня-2лютого1994, Київ.


Якої таємний агент Наполеона граф Монгайяр: "Російська держава є держава протиевропейська... вона гнобить, вона загарбує, вона шматує, вона пожирає; не шануючи міжнародного права, прав людства, вона освячує неуцтво, рабство й варварство: кайдани й варварство - ось що вона дає взамін наук і освіти Европи"

Борщак I. Жан Монгайяр, пропагандист Наполеона, про "Російське питання" (1805-1812)// "Україна", ч. 8,1952, Париж.


Данський посол Юст їхав по Україні в супроводі загону російських драгунів, які мали його охороняти як посла дружньої держави, і даремно намагався стримувати їх у грабіжництві й розбоях: "Я вжив, -пише Юст, - немало заходів, щоб утримувати посланих зі мною драгунів від грабувань і бандитизму. Свавілля їх доходило до того, що вони часто погрожували залишити мене, якщо я буду не дозволяти їм робити те, що вони хочуть. За моїми плечами вони грабували всякого стрічного, продавали євреям моїх коней, котрих після отримання грошей знову в них викрадали..."

Січинський В. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожніх по Україні та інших писань чужинців за десять століть. - К., 1992.


Французькі й голландські газети вміщали інформацію про жахливі царські репресії під промовистими заголовками: "Жахлива різанина", "Плюндрування України", "Ціла Україна купається в крові", "Жінки й діти на вістрі шабель" ..."Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів"

Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. - К. 1991.


"Сигизмунд Герберштейн у «Записках про московитські справи» наводить чимало цікавих прикладів, які стосуються батька царя Івана IV. У великого князя Василя III Івановича в улюбленцях ходив Василь Третяк Долматов, один з найнаближеніших його секретарів. Свого улюбленця великий князь призначив послом до цісаря Максиміліана й наказав приготуватися в дорогу. Долматов заявив, що в нього немає грошей на дорогу й на видатки. Його негайно схоплено й відправлено на довічне ув'язнення, де той невдовзі й помер. Великий князь привласнив собі все Долматове майно, рухоме й нерухоме, одержав три тисячі флоринів готівкою, однак ані братам його, ані спадкоємцям не вділив жодної копійки... Іноземні посли приїжджали в Московію з коштовностями — для всіляких насущних потреб, то всі цінності, з якими вони прибували, Василь ІІІ Іванович відбирав у них і відкладав у свою казну, обіцяючи відшкодувати іншими своїми милостями, проте обіцянки залишалися обіцянками... Від Карла П'ятого в Москву повернулися посли — князь Іван Посічень ярославський та секретар Семен. Проводжаючи на батьківщину, іноземці щедро обдарували московських дипломатів — золотим намистом, золотими ланцюгами, іспанськими золотими монета»ми, срібними кубками, золотими та срібними тканинами, золотими германськими монетами — і все це московський государ у послів відібрав для себе, а коли автор «Записок про московські справи» допитувався у послів, чи це правда, то один із них, остерігаючись зрадити свого государя, говорив, що той таки велів принести до себе цісарські дари, проте лише для того, аби подивитися на них, а придворні таку його поведінку мотивували тим, що воля государя є воля божа і хай хоч що зробить государ — те він зробить за волею божою... Москва ж бо постійно ворогувала з Новгородом, і ще в 1477 році московський князь Іван Васильович переміг новгородців на річці Шелоні — і відняв усе майно у архієпископа, городян, купців та іноземців, відправивши до Москви триста повозів із золотом, сріблом, коштовностями, хоча, навівши довідки, С. Герберштейн пересвідчився, що повозів із пограбованою здобиччю відправлено значно більше... Під час поїздки його, іноземного посла, супроводжували служиві люди, які за родом своєї служби повинні були всіляко забезпечувати цю поїздку, проте вони дуже недбало турбувалися про харчування, перешкоджаючи купувати припаси навіть за свої гроші, й тоді посланець династії Габсбургів у Росії пригрозив приставленому до нього приставу розчерепити голову, заявивши, що знає їхній звичай: набирати багато за повелінням государя, й притому на їхнє ім'я, а їм з того не давати нічого... Безцеремонна, обдирлива на всіх рівнях, як ми сказали б тепер, добре знаючи цю обдирливу, котра справіку і є російською церемонією, з невмирущої природи невмирущого менталітету. В цих моїх «записках про московські справи» в даному разі сконцентровано увагу (хоча не можна повністю обняти те, що не обнімається) лише на тотальному понадісторичному злодійстві-воровстві, лише на одній рисі, звичайно ж, ікебана національного характеру складається не з однієї квітки, її гармонійно та достойно витворюють і всі інші квіти — про ці квіти російської вдачі і йдеться у статті академіка Д. Лихачева «Нельзя уйти от самих себя...», не стану їх тут укупі перелічувати. Й коли говоримо про русифікацію, то говоримо про сукупну дію всіх чинників, себто про згубні запахи всієї ікебани. І що неймовірно цікаво у С. Герберштейна! Ні, не про таку русифікацію інших народів та інших земель, результати якої у нас тепер перед очима, хоч і про таку, але на цьому не зупинятимусь..."

Євген Гуцало Ментальність орди: Статті. - К.: Видавничий центр "Просвіта", 1996,-176 с.


Подаємо гравюру 1650р... де Україна фігурує, як держава, під іменем України, нарівні з іншими Европейськилти державами. В "Зап. Чина св. Василя Вел." (т. VІ, в. 1-2, 1935, с. 326) . О. Переяславський помістив політичну гравюру-щарж, знайдену ним в картогр. від. Берлінської Державної Бібл. Гравюру зробив невідомий Голланд. майстер в XVІІ стол. На ній політичний стан 1650 року і з. деякими .змінами її можна було б сьогодня прийняти за сатиру на нинішню Лігу Націй. Надруковано її було в Голландськім місті Delfft При гравюрі надруковано зміст її німецькими віршами середини XVII стол. Заголовок на гравюрі в перекладі, такий: "Загранично - Європейське або Французько-голландське державне зібрання". В нім фігурує разом з іншими державами і Україна... На гравюрі, яку ми тут передруковувмо, oфігурує 10 держав, з яких 9 в постатях людей, а одна в постаті, пса, що мав собою уявляти Турцію XVII в. Держави понумеровані. Число 1 - Франція, 2 - Голландія, 3 - Іспанія, з орлом - Німеччина, 5 - Швеція, красуня - Іспанія. Одні з них сидять, другі стоять за столом і грають в карти. На столі карти і купа золота. Гарна іспанка з дорогими перлами на шиї й руках розглядав карти. З тексту видно, що вони для поживи знову хотять підняти війну на морі і на суші і вхопитися за скрівавлену зброю. Це Європейське зібрання. Франція каже: Підніміться, вояки! Тепер починається гра війни! Голландія мій противник, я хочу взяти її добре в руки. Голландія! Готуйся до бою! На це Голландія відповідав: Я ще не боюся. Я ще нічого не загубила й не загублю і буду воювати. Іспанія буде держати зо мною чи в побіді, чи в поражці. - Німеччина каже до Швеції: Ми двое будемо держати разом, щоб цим досягти миру. Англія хоче й обіцяв допомогти Франції. Завважимо, що Іспанія і Голландія в XVII столітті були найбагатіші. Як видно, по тому, що на столі, у всіх жадоба до поживи коштами сусідів і до багатства. На гравюрі з правого боку ч. 7 - Польща. 8 - Московія, 9 - Україна і 10 - пес - це Турція XVII в. Польща сидить сумна, замислена, пригнічена й зажурена. В 1650 p. її стан був тяжким в Європі. Позад неї стоїть Україна в постаті Козака, який держить в руці меч і ним погрожує їй, дивиться гнівно на неї і в поготівлі накинутися. В тексті читаємо: Козак повний намислу, його серце хоче розірватися од гніву на Польщу, він знову витягав відточену шаблю й загрожує, що виріже у Поляків і дітей в колисці. За козаком суне по слідах Татарин, повний дикого звірства, й здалека чути його дикий і хижиий крик, рев. Україна, чуючи його, трівожиться. Польща в страху, бо внутрішні сварки й роздори панують і вона не може справитися, з ними та ще й Турецький пес весь час загрожує нападом, убивствами і грабунками та пожежами. Польща каже: Хочуть мене обезчестити і Москва допомагає цьому вірно. Тіпічна фігура Москви під ч. 8 різко відріжняється від усіх інших. Всі мають вигляд європейців, а фізіономія і одяг та вираз лиця Москвина чисто азіатські - тут Москва - чистий азіат, фізіономія з борідкою, рот скривлений, хитра і лукава. Москва нацьковує пса (Турцію) на Європу й каже: Я хочу роздмухати огонь, щоб запалити Європу (в тексті: Jch will das Feuer schuren. Про Козака під ч. 9 в тексті написано :Sein Herz im Leib will sidh ruhren. Українську державу в тексті названо: Die Ucraine - Україна. (Die Ucraine zitternd bebt.). На гравюрі Україну виставлено в Європі нарівні з іншими державами, як європейську державу і члена Європейського зібрання держав. Ми звертаємо увагу на, те, що тут вказане національне й державне імя "Україна" в 1650 році й за кордонами, в чужих краях і для чужих держав. Це назва й політична. Звертаємо увагу й на те, що і фігурою, і обличчям,і одягом Московія в очах Європейців цілком відріжнена від України. Чужянці тоді були видючіші, як нинішні проповідники "вдіной русской народності" і"Єдіной Неделімой Россії."... "


С. Шелухин Україна - назва нашої землі з найдавніших часів. -Прага, 1936 р.


Московська Імперія очима Європи на мапах XVIII ст.

Мапа 1754р. "II. Carte de l'Asie" "GRANDE TARTARIE" - "ВЕЛИКА ТАТАРІЯ"

Мапа 1754р. "I. Carte de l'Asie" "GRANDE TARTARIE" - "ВЕЛИКА ТАТАРІЯ"


Palairet J. Atlas Methodique, compose pour l'usage de son altesse serenissime monseigneur Ie prince d'Orange et de Nassau stadhouder des sept provinces-unies, etc. etc. etc. Par Jean Palairet, agent de LL. HH. PP., les etats generaux, a la cour Britannique. Se trouve a Londres, chez Mess. J. Nourse & P. Vaillant dans Ie Strand; J. Neauime a Amsterdam & a Berlin; & P. Gosse a La Haye. 1755.


Мапа XVIIIст. "L'Asia dresse sur les observations de l'Academie Royale des Sciences et quelques autres, et Sur les memoires les plus recens. Par. G. de l'Isle Geographe a Amsterdam. Chez R. & J. Ottens."
"GRANDE TARTARIE"("ВЕЛИКА ТАТАРІЯ"): Tartarie Moskovite

Atlas Minor sive Geographia compendiosa in qua Orbis Terrarum paucisattamen novissimis Tabulis ostenditur. Atlas Nouveau, contenant toutes les parties du monde, Ou font Exactement Remarquees les Empires, Monarchies, Royaumes, Etats, Republiques, &c;, &c;, &c.; Receuillies des Meilleurs Auteurs. A Amsterdam, chez Regner & Josue Ottens.


"Культура" угро-фінського улуса Московії-"Росії" - "барбаріше націон"

Брандес Г.: "множество раз (иностранцы) говорили, что они (русские), так сказать, не способствовали развитию цивилизации, а только усвоили культуру других народов"

Брандес Г. Собрание сочинений: В 20-ти тт. / Пер. с датского. Том 19: Россия. Наблюдения и размышления. Литературные впечатления. - СПб., 1911


Навіть на початку XVIIIст. "деякі часописи (Європи) писали про Москву як про "барбаріше націон" " (Barbarische nation - варварський (дикий, жорстокий, лютий) народ)

МацьківТ. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687- 1709- Вид. друге, доп. - Київ-Полтава, 1995.


Московія "це була така глухоманна о к о л и ц я Європи, що за свідченням (російського історика) С. Соловйова, мало хто в цивілізаційному світі знав про її існування"

Довгич В. Тріодь: руська чи русская? // Космос древньої України. - К., 1992.


(москалі) "Західної науки і культури боялися і тікали її. Склалося навіть прислів'я: "Кто по латыни научился, тотъ съ праваго пути совратился"

Огіенко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа / Репринтне відтвор. вид.1918 року. - К., 1991.


Член Петербурзької Академії наук академік Федір Корш: "малоросійська культура свого часу стояла настільки вище великоруської, що в XVII ст. вчені виписувалися до Москви з України. "

Животко А. Українське питання в поглядах російської суспільної думки // Бібліотека "Нашої культури".-Варшава-Прага, 1936.


Відомий історик І. Огієнко: "навіть в XVIІ віці Москва жівотіє в темноті"

Огіенко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа / Репринтне відтвор. вид.1918 року. - К., 1991.


За оцінкою М. Драгоманова, Московщина "була дика і не знала другого письменства, окрім церковного". А тому "читала Московщина в книгах не про народовства грецькі та римські, а про біблейські царства; бачила перед собою приміри не італійських народовств, не Англії, не Швайцарії, не Голяндії, а татар казанських, астраханських, з їх ханською самоволею".


Драгоманов М. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876).-К., 1992.


Едвард Л. Кинан в праці "Проблема Московії" пише: "Хотя эти попытки разительны на фоне прошлого, они кажутся "наивными" или "примитивными" в сравнении даже с ранними средневековыми европейскими историческими трудами. Причина ясна. Московские историки конца XVI в. работали в узких рамках национальных форм, даже более провинциальных, чем, к примеру, ранние норманнские историки. Контекст их исторического опыта был ограничен одним историческим событием - подъемом новой нации, активной новой династии... Их авторы ясно видят один центральный и национальный исторический процесс - превращение их маленького лесного княжества в огромную империю. Верно, конечно, что они копируют тексты киевских и новгородских летописей, и они знают историю упадка и гибели этих двух империй - но это отдаленные события, и они не затрагивают глубоко их сознание ... Есть и вторая причина относительно наивной и неизощренной природы московского исторического описания: если оставить в стороне библейские примеры и рассказы о падении Константинополя (что помещалось в весьма ограниченном контексте), московские историки не читали истории других народов или же книг, которые заставили бы их размышлять над загадочной природой сил, определяющих дела людей и империй…"

"The Trouble with Moscovy: Some observations upon Problems of the Comparative Study of Form and Genre in Historical writings" // Me dievalia el Humanislica, n.s.5 (1974), p.103-126.


Російський проф. А.С. Архангельський: „Собственныя литературный силы Москвы на первыхъ порахъ крайне не- значительны,—вeрнее сказать, ихъ совсемъ нетъ: и въ области литературы до самаго конца XV века Москва живетъ чужимъ добромъ... не только в XIV, но и въ XV вв., въ отношеніи литературномъ Москва несравненно ниже Кіева XII-ro века" (цеб-то Київ опередив Москву своею культурою на цілих три віки)

А.С.Архангельскій Лекціи по исторіи русской литературы. Казань, 1913 р.


"«...та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры... Таким образом, украинизация оказывается мостом к европеизации». Визнання це зроблено 1926 року в Парижі відомим російським ученим князем Миколою Трубецьким..."

Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. 36. нарисів / Упоряд. і передм. О. К. Романчука.— Львівська істор.-просвіт. організ. «Меморіал», 1992.— 544 с., арк. іл.


Московітський історик Д. С. Лихачев: (як візантійська культура) "вступила на Русь через посередництво Болгарії... так і бароко вступило на російський ґрунт через посередництво Білорусі й України, де воно теж, як згодом у Росії, було засвоєне без передуючої йому "нормальної" стадії Ренесансу. Росія засвоїла бароко в "адаптованому", "полегшеному" Україною і Білоруссю вигляді"

Сравнительное изучение славянских литератур. - М., 1973.


Як зазначав московський "Радикал", вихідці з України "были учителями Московии и помогли ей стать Россией".

Померанц Г. Как помирить Россию и Украину // "Радикал", 1993, ч. 20.


І.Огієнко: "українці заклали першу школу на Москві".


І. Огієнко Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. (Репринтне відтворення видання 1918 року) Київ, "Абрис", 1991.


Московітський історик князь Микола Трубецькой писав: "на границі 17-го і 18-го віків відбулася українізація великоруської д у х о в н о ї культури"

К украинской проблеме. - "Евразийский современник", 1927, кн.5-6


Петро був надзвичайно нетерпим до всього українського, однак незаперечним є то що в своєму реформуванні Росії він опирався саме на українських вчених та духівників. Про це, зокрема, писав і російський дослідник П. Пекарський: "При Петре русское образование слагалось из двух стихии - киевской учености... и европейского просвещения", і при цьому "киевская ученость имела перевес, потому что имела за собой право давности; европейское же образование, вследствие причин исторических, усваивалось с трудом" і "не имело в Роccuu замечательных представителей"

Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом.-С-Пб , 1862.


Московітський проф. Морозов пише: "Петр видел, что московские духовенство в своем образовании стоит неизмеримо ниже киевлян, что великоросам видится только заматерелое грубости чудо, всех ужасных видов ужаснее, нет людей, которые могли бы руководить просвещенным духовенством, заботиться о школах, следить за ходом и результатами преподавания; вот почему, желая поднять уровень образования в этой среде, он необходимо должен был обратиться к киевским ученым."

П. Морозов "Феофан Прокопович", СПб 1880


(Києво-Могилянська академія)"Це вона, здавна і майже до правління теперішньої імператриці (тобто Катерини II) безперервно забезпечувала потребу в освічених людях, які ставали окрасою церковної ієрархії, з них же складалася й більшість професорів, які навчали мов у Московському університеті після його заснування"

Scherer J. B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie. - Paris, 1788.


Ц. Майнерс "Порівняння давньої і нової Росії": "Київські ченці постійно підтримували певний рівень теологічних знань, які в решті Росії майже повністю занепали. Україна вже тривалий час постачає для всієї Росії освічене духівництво, а нині постачає й кращих музикантів і співців. Нарешті, всі мандрівники засвідчують, що здібність сприймати й швидко засвоювати знання, так само як винахідливість у різних ускладненнях, яка дивує в усіх русів, у козаків проявляється в найвищій мірі" (307.1, с.132).

Mainers С. Vergleichung des alters und neuen Russland in Rucksicht auf naturlichen Beschaffenheiten der Einwohner... - Leipzig, 1797


Московітський філософ Федотов: "С XVII века начинается сильное и плодотворное влияние України на русскую культуру, особенно церковную,(преобладание украинцев в русской Церкви чувствуется до XIX века). Наша школа XVII-XVIII вв.. наш литературный язык более киевского, чем московского происхождения..."

Федотов Г. Полное собрание сочинений в 6-ти томах. Том IV. - Париж 1988.


"Про деякі аспекти взаємин жителів України з чужинцями побіжно вже йшлося вище. Однак ця тема заслуговує на докладніший розгляд. "Мандри" українців за кордон мали досить сталий характер, і сприймалися "там" вихідці з України цілком природно - як представники окремої великої нації. Царський уряд прагнув усілякими засобами, включно з політичним тиском, підкупом іноземних послів, журналістів, письменників тощо, зміцнити міжнародний статус Росії. Щоправда, не завжди все виходило так, як того хотіли в Москві. Одну з головних причин цього сучасний дослідник культурних зв'зків України і Росії Петро Голубенко (Шатун) вбачає в тому, що в уяві європейців кінця XVll ст. Московія поставала далекою і загадковою країною, в усьому відмінною від Європи. "Перетворення московського сфінкса з Московії на Росію, - зазначає вчений, - не знаходило відповідного впливу на Заході". Ще категоричніше висловився з цього приводу російський історик культури і літератури, бібліограф XIX ст. П.Пекарський, наголосивши, що про Росію петровської доби європейські журналісти та публіцисти відгукувалися або з усмішкою, коли справа заходила про інтелектуальну ситуацію в країні, або з побоюванням, що нагадує страх римлян перед варварами, коли надходили відомості про воєнні успіхи царя. Посланець Петра І Матвеев повідомляв із Парижа: "...французький двір мало зважає на нас і на наші справи". Тому першочергове своє завдання "великий" реформатор бачив у необхідності зламати стереотипи мислення громадськості на Заході. Тим часом кращі представники українців поступово, але впевнено, власними зусиллями, здобували авторитет далеко за межами Батьківщини, поширювали відомості про її культуру, побут, наукові знання тощо."

Національна академія наук України Інститут історії України НАН України "Україна крізь віки" т. 8, О.І. Гурій, Т.В.Чухліб Гетьманська Україна - К., Видавничий дім "Альтернативи",1999.-304 стор.


"Наприкінці XVII ст. заходами українського вченого Епіфанія Словинецького було засновано в Москві першу вищу школу - слов'яно-греко-латинську академію. Брак професури в Москві так гостро відчувався, що тут були раді прийняти на професорські посади навіть студентів Київської Духовної Академії. Першим підручником історії в Московщині був "Синопсис" архимандрита Києво-Печерської Лаври Інокентія Гизеля. Цей підручник перевидано в Росії кілька разів. Завдяки цій книзі учні російських шкіл краще знали історію України, ніж Московщини, але не зважаючи на такий зміст підручника, його не вдалося нічим замінити аж до кінця XVIII ст. Так само підручною книгою, широко вживаною в Москві, стала граматика українця Мелетія Смотрицького, написана для українських шкіл, але без змін передрукована багато разів у Москві, де вона правила за єдине джерело граматичних знань аж до 1755 року. Ломоносов, складаючи першу граматику російської мови, був під таким величезним впливом Смотрицького, що запозичив з його граматики дуже багато граматичних термінів. Ряд правописних норм, засвоєних в Московщині під впливом Смотрицького ще в XVII ст., збереглися в російському правописі до останнього часу. "Как литература московская, - пише російський академік Ф. Ів. Буслаєв, - во второй половине XVII века была под сильнейшим влиянием южнорусской (тобто української - наша прим.), из которой она вносила в северовосточную Русь западные идеи, так и живопись московская той эпохи, без сомнения, много обязана мастерам южнорусским, произведениями которых были украшены как рукописи, так и старопечатные книги." Із усього сказаного бачимо, що українці в XVII-XVIII вв. виявили свої більші культуро-творчі здатності, ніж москалі. Російська культура тих часів не створила ніяких особливо видатних цінностей і розвивалася з допомогою української. Для того, щоб перевищити українську культуру, російській потрібна була поліційна підтримка царату, а за совєтських часі апарату НКВД. Душачи українську культуру, не даючи їй змоги нормально розвиватись, росіяни проте в ХІХ-ХХ ст. не довели своїх культуротворчих здібностей. Щоправда в нинішніх часах поняття російської культури охоплює багато справді визначних творів. Зокрема це треба сказати про російську клясичну літературу, що її цінність є загально визнаною і в Західній Европі. Але впадає в око те, що найвидатнішими творцями т. зв. російської культури XIX в. були переважно або люди неросійської крови, або мішанці. В жилах Пушкіна текла муринська (негрська) кров; предки Лєрмонтова були шотляндці; татарсько-тюркської крови були Жуковський, Огарьов, Тургенев, німецької - поет Дельвіґ, складач найбільшого словника російської народ-ньої мови Володимир Даль, автор "Былого и Дум" Герцен; нарешті, такі велетні російської літератури, як Толстой і Салтиков-Щедрін, теж мали в своїх жилах німецьку кров; походженням з французів був автор "Антона-Горемыки" Григорович; з поляків - творець комедії "Горе от ума" Грибоедов, один з найвидатніших поетів з плеяди Пушкіна, Баратинський, автор "Записок врача" Вересаев; з литовського роду походив славетний російський критик і публіцист Писарев. Дуже багато культурнотворчих сил в ХІХ-ХХ вв. дала Росії Україна. Українського походження були письменники Гоголь, Короленко, Потапенко, Мордовцев, актор Щепкін, великі художники Репін, Судковський, учені проф. Меч-ніков, проф. Бодянський, проф. Потебня, проф. Ковалевський. Цей список можна було б продовжити дуже багатьма іменами з різних фахів. Але що ж в такому разі залишається від культурнотворчих здібностей москвинів? Можна сміливо твердити, що в своїх найвищих досягнен нях російська культура не є утвором росіян і українці своїми культуротворчими здібностями е расою порівняно вищого типу."

Бойко Ю. Шлях нації. - Париж-Київ-Львів: "Українське слово", 1992


(Українці)"... були фундаторами та викладачами першого російського вищого навчального закладу — Слов'яно-греко-латинської академії, яку створили на зразок Києво-Могилянської академії. Вони ж заклали основи російської педагогіки. В результаті освічена московська молодь наприкінці XVII ст. заговорила українською. Вся російська орфографія виросла з "Граматики" 1619 p. українця Мелетія Смотрицького. З кінця XVII до початку XIX ст.ст. в Росії вивчали історію за підручником киянина І.Гізеля. Біля джерел великої російської літератури стояв українець Ф.Прокопович, а музики — М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель. Українці створили московський театр та драматичну російську літературу XVIII ст. Важко переоцінити їх вплив на постання російського малярства. Росіянин професор П.А.Безсонов писав про український вплив на формування культури Російської імперії: "Пришельцы (малороссы) заняли здесь (в Великороссии) самые видные и влиятельные места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектированных школ, до кабинетных и типографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей. Все почти подверглось их реформам, по крайности неотразимому влиянию..." (Огієнко, 1918, с.109). Ще за княжих часів українці брали участь у розвитку культури Московської держави. Мало кому відомо, що гордість російського малярства XIV— XV ст.ст. Андрій Рубльов, на думку М.Ю.Брайчевського, народився на Волині, а вчився у Києві. Письменник'Ф.Достоєвський походить із сім'ї поліського священика. Філософ В.Соловйов вийшов з роду Сковороди. Українцями були такі видатні діячі російської культури, як В.Короленко, О.Толстой, М.Гнєдич, В.Гаршин. Українцем був і А.Чехов. І це усвідомлював не тільки сам письменник, а й його сучасники. Всі ці відомі літератори значною мірою належать Україні, не тільки за походженням, а й за українською специфікою їх творчої спадщини. З українського роду Лермонтів з містечка Переволочна на Полтавщині походить і великий російський поет. Українське коріння мали видатні поети Ганна Ахматова (Горенко) та Максиміліян Волошин (Корніенко). До слави російського малярства" традиційно зараховують цілу плеяду видатних художників-українців: Д.Левицький, М.Врубель, В.Боровиковський, І.Рєпін, М.Ге, В.Маков- ський, брати Мясоєдови, М.Малевич та багато інших. Українцями були знамениті композитор П.Чайковський, актор М.Щепкін, співаки Л.Собінов, І.Козловський, скульптор І.Мартос. Навіть відомий російський флото- водець адмірал С.Нахімов пишався своїм походженням з українського роду запорозького старшини Нахімовського. Незліченна когорта вчених-українців безпідставно зарахована імперською ідеологією до числа геніальних росіян. Маються на увазі В.Вернадський, С-Ковалевська, М.Миклухо-Маклай, М.Пржевальський І.Грабар, К.Ушинський, С.Корольов та багато інших..."

Інститут археологи HАН України
Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К:"Бібліотека Українця", 1997. - 256

"Свого часу ще Михайло Драгоманов підкреслював ([274], стор.70), що "найбільша частина національних відмін України від Московії пояснюється тим, що Україна до XVIII в. була більше зв'язана зі Західною Европою, і хоч з проволокою (завдяки Татарам), та все ж йшла разом зі Західною Европою в суспільному і культурному процесі". А під сучасну пору, як наголошує відомий діаспорний дослідник історії України Іван Лисяк-Рудницький ([275]. стор. 2). "більшість істориків згідна з тим, що Московщину-Росію 14-17 століть не слід уважати за європейську по своїй суті країну. Загальновідомо, що "європеїзація", чи пак "окциденталізація", Росії наступила щойно внаслідок реформ Петра І. Але навіть багато російських мислителів вважали цю європеїзацію проблематичною [оскільки, за Г. Федотовим, татарська стихія "изнутри" оволоділа душею Московії, "проникала в плоть и кровь" і в результаті ця душа" "как встарь,.. открыта Востоку", себто повернута до Азії. Декотрі відомі сучасні автори у московських виданнях, взагалі відмовляють росіянам у належності до слов'ян [276]: "Помилуй Бог, да какие же русские славяне? Это только принято так говорить для красного словца. Славяне - это Европа. А самые умные головы (евразийцы) твердо говорят, что хотя и не полностью Азия, но и никакая не Европа. Даже русские "патриоты", наиболее толковые, как В. В. Кожинов, и те заявляют: "Я вообще не думаю, что русский народ является по своей внутренней сути собственно "славянским". Даже с точки зрения антропологической, в нем очень мало славянского, не говоря уже об исторической судьбе" (дійсно, як наголошував у своїх "Литературных мечтаниях" В. Бєлінський, "заняв формы европеизма", росіянин насправді "сделался только п а р о д и е ю европейца". - М. Л.). Нет, говорить на языке славянской группы - еще не значит быть по духу славянином..."

Михайло Лукінюк Україна - Крим - Росія: сучасне на тлі минулого, або старі міфи і нова реальність взаємин.-К., "Бібліотека Українця",2000


Московітський академік Олексій Шахматов: "Володимир над Клязьмою, а так само й инші городи руські, всю свою культуру взяли із Київа... І Новгород, і Полоцьк, і Ростов здобули з Київа не самісіньке християнство, а й тую інтелігентну верству, що була провідником! державної влади, і південно-руської культури... К о ж н и й із городів давнє-руських дістав в уділ частину тієї культури, того духовного багатства, яке встиг витворити у себе Київ".

Шахматов О. Короткий нарис історії української мови: Перекл. з рос. В. Дем'янчука // О. Шахматов, А. Кримський. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменськоїстароукраїнщини XI-XVIII вв. - К., 1922.


Українські колоністи копіювали навіть зовнішні форми, узвичаєні в Русі. Ось як, зокрема, пише про таку діяльність Юрія Долгорукого відомий російський державний діяч та історик Василь Татіщев на підставі рукописів, що пізніше загинули: "Юрий зачал строить в обпасти своей... многие града, теми же имени как в Руси суть, хотя тем утолить печаль свою, что лишился великого княжения Русского"

Полонська-Василенко Н. Історія України у 2-х томах / Репринтне відтвор. Мюнхенського вид. 1972-1976 pp. Том 1.-К., 1993-


Московітський історик В. Ключевський: "Надобно вслушаться в названия новых суздальских городов: Переяславль, Звенигород, Стародуб, Вышгород, Галич - все это южно русские названия, которые мелькают чуть ли не на каждой странице старой киевской летописи в рассказе о событиях в южной Руси... Имена киевских речек Лыбеди и Почайны встречаются в Рязани, во Владимире на Клязьме, в Нижнем Новгороде..." Та й "имя самого Киева не забыто в Суздальской земле: село Киево... в Московском уезде; Киевка - притока Оки в Калужском уезде, село Киевцы близ Алексина в Тульской губ."

Ключевский В. Курс русской истории. 2-е издание. Часть I. - М., 1904.


"Насправді східнослов'янського світу як цілості в післямонгольський період не існувало; його південно-західні й західні землі, Україна й Білорусь, перебували в іншому становищі, ніж землі північно-східні, де складалася Московська...держава, і їхній розвиток відбувався в іншому напрямі. Якщо останні були надовго підкорені татарами й зазнавали "татарського іга", з яким остаточно було покінчено лише в останній третині XV ст., то українські й білоруські землі в другій половині XIII - на початку XIV ст. були приєднані до Великого князівства Литовського і фактично не знали згаданого "іга". На західноукраїнських землях існувало незалежне Галицьке-Волинське (королівство), яке зникло тільки в середині XIV ст. й було розподілене між Польським королівством і Великим князівством Литовським. В аспекті нашої тематики важливо зазначити, що обидва ці державні утворення належали до системи європейських держав і підтримували з ними різнобічні зв'язки, що відкривало й певні можливості для становлення та розвитку культурних відносин українських і білоруських земель з "латинською Європою". "

Дмитро Наливайко Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. - К.: Основи, 1998. - 578 с.


"Російська імперія, змінивши соціальну форму, залишилася за своєю сутністю деспотією східного типу. М.Бердяев у відомій праці "Истоки и смысл русского коммунизма" дійшов висновку; що "європейська ідея власності цілковито чужа і незрозуміла не лише російському мужикові, а й інтелігентові". Аналогічні думки неодноразово висловлювали як російські, так і зарубіжні мислителі. Так, відомий англійський учений Річард Пайпс вважає, що російській державі з найдавніших часів не властива приватна власність. А за Марксом це найсуттєвіша риса азійської деспотії. У роботі "Таємна дипломатична історія XVIII століття" він писав, що московська держава зародилася у принизливих умовах монгольського рабства і являє собою типовий приклад східного деспотизму- Так званий "особливий шлях Росії", що зараз завзято пропагують прихильники "єдиної та неділимої", - це архаїчний, історично збанкрутілий і безперспективний азійський шлях розвитку, який несумісний з економікою ринкового типу."

Інститут археологи HАН України
Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К:"Бібліотека українця", 1997. - 256 с

Яскрава характеристика російської інтелігенції у XVIII и XIX ст.ст. дав російський проф. Ключєвський: "Это люди воспитанные на иностранный лад, у них нет отечества; к русской жизни они относятся с величайшим презрением уже потому, что не знают ее, никогда ее не видели... Русская действительность создавалась без всякой связи с западноевропейскими идеями; русские народные понятия текли не из тех источников, из которых вытекают идеи французской литературы. Русский человек вращался в русской действительности, на его плечах тяготели факты русского прошлого, от которых он никуда не мог убежать, ибо эти факты находились в нем самом, а ум его был наполнен содержанием совсем иного происхождения, заимствованным совсем из другого мира. Это очень неестественное положение. Обыкновенно общество и отдельные лица, вращаясь среди внешних явлений и отношений, для оценки их имеют и свои понятия и чувства, но эти понятия и чувства родственны по происхождению с окружающими явлениями и отношениями. Значит, в каждом правильно сложившемся миросозерцании факты и идеи должны иметь одно происхождение и только при таком родстве могут помогать друг другу... Русский образованный ум в 18 столетии стал в трагикомическое положение: он знал. факты одной действительности (русской) и питался идеями иноземными. Вот когда зародилась умственная болезнь, или умственный недостаток, который, если угодно, тяготеет потом над целым рядом поколений ... Непонимание действительности всегда развивалось в более горькое чувство, в отвращение к непонятной русской действительности. И чем успешнее русский ум усваивал себе чужие идеи, тем скучнее и непригляднее казалась ему своя действительность. Она была не похожа на мир, из которого выросли идеи, он никак не мог примириться с родной обстановкой, и ему ни разу не пришло в голову, что должен улучшить эту обстановку упорным трудом, чтобы приблизить ее к любым идеям; что идеи только цвет, украшение, которое является результатом упорного труда поколений. Почувствовав отвращение к родной действительности, русский образованный ум почувствовал себя одиноким в мире. У него не стало почвы, та почва, на которой он стоял, совсем не давала ему таких цветов; а образованный человек не знал, куда деться. Тогда им овладела та космополитическая беспредельная скорбь, которая так пышно развивалась в нашей интелшгенции 19 века... Ни идеи, ни практические интересы не призывали их к родной почве. Русский человек старался стать своим между чужими, а только становился чужим между своими. В Европе в нас видели переодетого по-европейски татарина, а в глазах своих он казался переодетым французом"

Вл. Волжанин, Р. Динзе, С. Д. Смирнов. "О национальной школе". Сборник статей. Петроград, 1916.


"Необхідно тут згадати, що на схилку ХVIIIст. серед західних інтелектуалів і письменників різко змінилося ставлення до Російської імперії та її суспільно-політичного ладу. Розвіюються ілюзії щодо "освіченого абсолютизму" російських самодержців, мовкнуть голоси оспівувачів "північної Семіраміди" та їїправління, натомість приходить усвідомлення того. що був то політичний блеф, яким маскувалася неприглядна дійсність кріпосницької деспотії. Особливо гострому осуду піддасться тепер кріпосне рабство, на якому базувався соціально-політичний лад "імперії царів". Водночас зростає симпатія до народів, поневолених царизмом, та співчуття до їхньої боротьби за національне' визволення, яке західні просвітники тісно пов'язували з визволенням від кріпосного рабства. Не буде перебільшенням сказати, що увагу західних просвітників у цьому плані приваблювала передусім Україна з її волелюбними козацькими традиціями і безвідрадною сучасністю поневоленої і покріпаченої країни. "

Дмитро Наливайко Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. - К.: Основи, 1998. - 578 с.


Московітський філософ Федотов Г.:"... Світогляд російської людини спростився до крайності й навіть порівняно із середньовіччям москвич примітивний. Він не розмірковує, він приймає на віру кілька догматів, на яких тримається його моральне і суспільне життя... Нова радянська людина не стільки виліплена в марксистській школі, скільки вилізла на світ божий із Московського царства..."


Федотов Г. Россия и свобода.- Нью-Йорк, 1936


ПЕРШИ НАЦІОНАЛЬНІ "ДЕНГИ" УЛУСА МОСКОВІЇ-"РОСІЇ"

Московські (1) та суздальські (2) срібні монети XIV—XV ст.ст. з татарськими написами

Доктор археології та первісної історії України, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, професор національного університету "Києво-Могилянська Академія" Л.Л. Залізняк пише: "У XI - XII ст.ст. основною монетою України-Русі був західноєвропейський срібний динарій (Рис. 21), в XIII - XIV ст.ст. - празький грош- У XV - на початку XVIII ст.ст. основу грошового обігу України становили талери та соліди західне- та центральноєвропейського карбування... Грошовий обіг Московської держави, від моменту зародження і до грошової реформи Петра І, характеризувався тісним зв'язком з монетною системою Золотої Орди. Так, у XIV - XV ст.ст. на Верхній Волзі поширилась золотоординська (джуджицька) монета. З XIV і до початку XVIII ст.ст. Москва та інші міста Ростово-Суздальської землі карбували власну монету за татарською технологією та взірцями Золотої Орди... На ранніх московських монетах присутні татарські написи. Грошову систему також запозичено з Орди. Це стосується як основних номіналів грошей (деньга, алтин та ін.), так і способів карбування монети. За золотоординською технологією в Москві карбували гроші з XIV ст. до 1699 р., коли Петро 1 європеїзував грошову систему імперії "


Інститут археологи HАН України
Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник.- К.: Вища шк.,1999.-263 с.: іл.
Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К:"Бібліотека Українця", 1997. - 256 с

Чл.-корр. АН СССР А. А. Ильин пише: "ВСЕ РУССКИЕ(цебто московітські - наша прим.)МОНЕТЫ, ччеканенные в конце XIV века, чеканены ОТ ИМЕНИ ХАНА ЗОЛОТОЙ ОРДЫ".

Ильин А.А. Классификация русских удельных монет. Вып.1. - Л.: Государственний Эрмитаж, 1940.


Московітський історик Чертков А.Д.: "Князь Щербатов в 1780 году делил Русские(цебто московітські - наша прим.) монеты: А) на незнаемые без надписи, В) на незнаемые с Татарскою надписью, С) на незнаемые с Татарскою и Русскою(цебто московітською - наша прим.) надписями, D) на незнаемые с одною Русскою(цебто московітську - наша прим.) , Е) на знаемые... К сожалению, весьма мало НАСТОЯЩИХ Арабских надписей: большая часть их не иное что, как ПОДРАЖАНИЕ ТАТАРСКИМ МОНЕТАМ... При всем старании ориенталиста ПРОЧЕСТЬ ИХ НЕВОЗМОЖНО"

 

Чертков А.Д. Описание древних русских монет. - М.: типогр. Селивановского, 1834


Московітський історик Спасский И.Г.: "даже на некоторых монетах Ивана III, чеканившихся в то время, когда о каком бы то ни было вмешательстве в русское денежное дело И РЕЧИ БЫТЬ НЕ МОГЛО, встречаются татарские надписи: "Это денга московская", "Ибан" (Иван)"


Спасский И.Г. Русская монетная система. - Л.: Аврора, 1970.


Московітський історик Чертков А.Д. пише: "На монете Иоанна Грозного при русской(цебто московітської - наша прим.) надписи видим и АРАБСКУЮ, означающую его имя ИБАН"


Чертков А.Д. Описание древних русских монет. - М.: типогр. Селивановского, 1834


Московітський історик Спасский И.Г.: "Татарские надписи при их подражательном характере немного дают для точного определения монет, так как В КАЧЕСТВЕ ОБРАЗЦОВ ДЛЯ КОПИРОВАНИЯ БРАЛИСЬ ЛЮБЫЕ ТАТАРСКИЕ МОНЕТЫ БЕЗ РАЗБОРА, ЧАСТО СТАРЫЕ, С ИМЕНЕМ ДАВНО УМЕРШЕГО ХАНА"

Спасский И.Г. Русская монетная система. - Л.: Аврора, 1970.


Монета с надписью в центре СУЛТАН СПРАВЕДЛИВЫЙ ДЖАНИ- БЕК, и на той же стороне
по коугу — КНЯЗЯ ВАСИЛИЯ ДМ

Федоров-Давыдов Г.А. Монети нижегородского княжества. - М.: изд-во МГУ, 1981.


Московітський історик Чертков А.Д. пише: "На монетах Вел. Кн. Василия Димитриевича и отца его (ДИМИТРИЯ ДОНСКОГО) Г. Френом прочтено: "СУЛТАН ТОКТАМЫШ ХАН, да продлится его жизнь"... татарская печать (цей знак - наша прим.)... самый обыкновенный на монетах ханов Золотой Орды, встречается ВЕСЬМА ЧАСТО НА РУССКИХ(цебто московітських - наша прим.) ДЕНЬГАХ XIV века, особенно Вел. Кн. Василия Дмитриевича и его братьев"

Чертков А.Д. Описание древних русских монет. - М.: типогр. Селивановского, 1834


Московітський історик Потин В.М.: "НАЗВАНИЕ АЛТЫН ЗАИМСТВОВАНО ИЗ ТАТАРСКОГО, на котором этим словом обозначался счетный ЗОЛОТОЙ ДИНАР... ПЕРВОЕ УПОМИНАНИЕ ОБ АЛТЫНЕ в русских источниках известно по договору 1375 года великого князя Московского Дмитрия Ивановича с Тверским князем Михаилом Александровичем, ОДНОВРЕМЕННО С ВОЗОБНОВЛЕНИЕМ РУССКОЙ ЧЕКАНКИ И ПОЯВЛЕНИЕМ ДЕНГИ... НЕТ СОМНЕНИЯ В РОДСТВЕ ДРЕВНЕТАТАРСКОГО ДЕНКЕ... И РУССКОЙ(цебто московітської - наша прим.) ДЕНГИ (написание ДЕНЬГА появилось лишь с конца XVIII века)... Таким образом, АЛТЫН (КАК И ДЕНГА) БЫЛ ПЕРЕНЕСЕН ИЗ ТАТАРСКИХ ДЕНЕЖНЫХ ТЕРМИНОВ"

Потин В.М. Монеты. Клады. Коллекции. - Спб.: Искусство-СПБ, 1993.


Московітський історик Спасский И.Г.: "НАДПИСИ НЕКОТОРЫХ МОНЕТ ДО СИХ ПОР СТАВЯТ В ТУПИК; так, на МНОГИХ монетах Василия Дмитриевича рядом с изображением воина находится ВПОЛНЕ ЧЕТКАЯ, НО НЕПОНЯТНАЯ НАДПИСЬ "РАРАЙ"... Много догадок, иногда очень забавных, было высказано, прежде чем удалось найти удовлетворительное чтение необычной предостерегающей надписи на одном типе ранних тверских монет: "СТОРОЖА НА БЕЗУМНА ЧЕЛОВЕКА"... С нею как бы перекликается... такая же необычная надпись на московской денге Василия Темного: "ОСТАВИТЕ БЕЗУМИЕ И ЖИВИ БУДЕТЕ"... Довольно четкая ТАРАБАРСКАЯ надпись

ДОКОВОВОМОВОВОДОЗОРМ

находится на известном ТИПЕ монет времени Ивана III или Василия Ивановича... Особенно ПОРАЖАЮТ ВООБРАЖЕНИЕ некоторые тверские монеты: на них изображены какие-то двуногие существа с хвостами и рогами, вполне в духе народных представлений о чертях" (і це обличчя національної "денги"? - наша прим.)


Спасский И.Г. Русская монетная система. - Л.: Аврора, 1970.


Московітський історик Потин В.М.: "Однако населению Восточной Европы изображение двуглавого орла было знакомо уже в XIV веке: ОНО ПОМЕЩАЛОСЬ, например, НА ДЖУЧИДСКИХ МОНЕТАХ ДЖАНИБЕК-ХАНА (1339-1357) и анонимного чекана, датируемого 1358-1380 годами... ПОКА НЕВОЗМОЖНО СВЯЗАТЬ ЧЕКАН ЗОЛОТОЙ ОРДЫ С ДВУГЛАВЫМ ОРЛОМ С ТАКИМ ЖЕ РУССКИМ(цебто московітським - наша прим.) ЧЕКАНОМ - МЕЖДУ НИМИ СУЩЕСТВУЕТ РАЗРЫВ В ЦЕЛОЕ СТОЛЕТИЕ... Время Джанибека было периодом расцвета денежного обращения в Золотой Орде, и косвенным указанием на это служит популярность монет Джанибека в обращении в течение очень долгого времени после его смерти... ИЗОБРАЖЕНИЕ ДВУГЛАВОГО ОРЛА КАК У ДЖУЧИДОВ, ТАК И В РУССКИХ(цебто московітських - наша прим.) КНЯЖЕСТВАХ характерно для медных монет."

Потин В.М. Монеты. Клады. Коллекции. - Спб.: Искусство-СПБ, 1993.


 

Вхід

"И вот, наглотавшись татарщины всласть, Вы Русью ее назовете..." "Без "татарщины" не было бы России"

О.Пушкін: "О, как беден, как груб наш русский язык" Князь В.Вяземський: "Да, наш русский язык - это кафтан чыжолый"

М.Чернишевський: великороси — це «нация рабов, сверху донизу — все рабы»

Міфи Улуса Московії-Росії

 

Вхід

 

"Фашистский меч ковался в СССР"

НАСТУПНА>ЧАСТИНА2>>

<<Повернутись на головну сторiнку