СКЕЛЬНО-ПЕЧЕРНИЙ

СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ

МОНАСТИР

 

 

 

БАКОТА

Таку назву прибрало одне з правічних сіл на Поділлі.

 Нині воно затоплене

 Над плесом — тиша гнітюча,

Туман, як бранець в лахмітті.

Здалося, озвалась круча:

Немає Бакоти в світі.

Розчахує розпач груди,

Збираю для крику сили.

Явіться, безликі люди,

Оті, що красу згубили

Казали: край охорошим,

Хвалились: боги природи,

Покажемо, що ми можем.

І от... лиш прогнилі води

На дні, мов у темних нішах,

Слов'янських осель причалля.

Творіння — із найдавніших –

Жбурнули в безвість провалля

В застійних навстяж глибинах

Дрімуча набухла зелень

І де вас шукати, винних

У страті дзвінких поселень?

Ростили тут хліб на схилах -

І руки займало вічне.

Тужили тут, ждали милих,

Під зорі ішли на віче.

А ви у липкі глибини

Втаїли шляхи й стежинки,

І факел білий калини,

І материк материнки.

Сховали в змертвілих водах,

У темряві безшелесній

Літа працелюбів гордих,

Минувшину їхню чесну.

Небесні малюнки строгі

Втопили в прірві безплідній,

Для чого, боги убогі?

Навіщо, варвари рідні?


 

Літописне місто Бакота було розташоване на лівому березі Дністра, там, де було до спорудження Могилів-Подільської ГЕС село Бакота Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Перші літописні згадки про Бакоту належать до 1240 р. В той час, коли Данило Романович шукав допомоги проти золотоординців в Угорщині та Польщі, галицькі бояри розділили між собою землі і стали в них правити як незалежні господарі. Боярин Доброслав Судич захопив у 1240 р. Пониззя з Бакотою.

Говорити про село Бакоту і нічого не сказати про скельний монастир, що розташувався 120-метровій скелі, - це зупинитись на півслові, їхні долі сплелись навіки.

Монастир знаходиться в мальовничому північно-східному куточку Кам'янець-Подільского району, біля села Гораївка.

Перші письмові свідчення про Бакотський монастир з'явилися у «літопису великих князів Литовських» у XIV ст. Літопис розповідає про зайняття Поділля литовськими православними князями Коріатовичами біля 1362 року, та про поновлення та

 

заснування Подільських міст після нашестя татар. В ньому говориться: « й на первое Кориатовичи нашли себе твержу на реке Смотричи, тут пак нарядили Смотрич, й у другом месте били чернцьі у горе й в том месте нарядили ( тобто мабуть поновили, укріпили) город Бакоту.» З літописного тексту випливає, що монастир існував задовго до приходу Коріатовичів.

Подальша доля монастиря тісно пов'язана з історією Бакоти ХIVV століть. Можна думати, що після розорення міста Бакоти (1434 рік) печерний чоловічий монастир було спустошено і братія розсіяна по всіх округах. Монастирські келії, печери й усипальня ще довго стояли порожніми, можливо, і пограбовані. І лише обвал верхньої скелі сховав під собою рештки давніх монастирських споруд да жаль, це тільки припущення, і справжня доля монастиря тих часів невідома і понині.

Коли у 1883 році В.Б.Антонович прибув до Бакоти і розпочав розкопки на Білій горі, то місцеві жителі вказали йому на урочище «Монастирисько», а також розповіли легенди, перекази, що пов'язані з цим урочищем. Учений зацікавився розповідями і провів обстеження. На вершині Білої гори В.Б.Антонович оглянув гвинтоподібну печеру, відому серед жителів Бакоти під назвою «кузня». У самій печері вчений знайшов дві невеликі келії, які пізніше були віднесені до залишків скельного монастиря.

1889 року Бакоту відвідав колишній єпископ Подільський і

Брацлавський пресвятий Димитрій. Він зацікавився старожитностями Бакоти, оглянув урочище і піднявся на вершину Білої гори. При цьому у зверненні до жителів села відзначив, що тут в скелях був монастир, де спасалися самітники, коли Бакота була столицею. Підняті духом після цієї промови селяни під керівництвом тодішнього священика Е.Праницького почали розкопки. Спочатку знайшли давнє джерело, пізніше натрапили на залишки муру.

Перші археологічні дослідження в Бакоті було проведено у 1891-1892 рр. за дорученням Російської Імператорської-Археологічної комісії В.Б.Антоновичем. Було досліджено три печери, перша з них мала довжину 8,5 м, ширину — 1,6 м, висоту -2,13м, друга - відповідно 6 м, 1,5 м і 2,13 м, третя - відповідно, 10 м, 1,6 м, 2,13 м. У стінах печер було видовбано 17 ніш, у підлозі -19 гробниць, у деяких з них виявлені людські кістки, що лежали поза анатомічним порядком.

На південній стіні виявлено напис, виконаний уставом слов'янським кириличним письмом: «Благослови Христос Григорія ігумена, давшего силу святому Михайлу». Є й інший напис: «Григорий воздвиг место се». Академік М.М.Тихомиров, який відвідав Бакотський монастир у 1962 р., вважає, що за палеографією основний текст слід віднести до кінця XI - початку XII ст., а інший - до кінця XII - початку XIII ст.

Ю.Сіцинський брав безпосередню участь у розкопках кінця XIX ст. у Бакотському скельному монастирі і зробив опис знахідок. Найважливіші з них:

1)                 на глибі каменю фрескові зображення святого з молодим обличчям, без бороди і вусів, у німбі, у червоному плащі, застібнутому на правому плечі. Під плащем -панцир, у правій руці - хрест. З боків - частина зображень двох жіночих облич) у чорних убраннях;

2)                  на розбитому шматку каменю зображення двох облич)— чоловічого і жіночого (можливо, Спасителя і Богоматері). Чоловіче обличчя з невеликою борідкою і пробором волосся посередині голови. Жіноче обличчя - у червоному покривалі (обидва обличчя в німбах);

3)                  рельєфне зображення обличчя богоматері на шматку каменя з розкрашуванням, у 3/4 натуральної величини людського обличчя, праворуч - частина німба, який був над головою Богомладенця і напис, що залишився «Хс».

На окремому уламку каменю - напис «Мр»;

4)                   зображення частини жіночого обличчя у червоному покривалі та убранні;

5)                   шматок стінки з вертикальним написом «Василій».

        Важливим є питання виникнення скельного печерного монастиря. К.М.Мельник, що обстежувала разом з В.Б.Анто­новичем місце розташування й безпосереднє оточення монастиря, вважає, що урочище «Монастирисько» носить сліди двох різних культур - язичницької і християнської, пояснюючи це наявністю мегалітів, що знаходилися на березі Дністра під монастирем. У 1961 році в одній з печер поблизу монастиря було розкопано жертовний комплекс доби бронзи (2 тис. років до н.е.). У 1963, 1964, 1969 роках подібні жертовники були знайдені в інших урочищах (Пушкарівка. нині, біля с. Горяткя), що знаходилися навколо монастиря і на самій Білій горі.

 

                                                                            На головну                                                    Частина 2