Research Update

«Українська Правиця»: крок уперед, 33 кроки назад

29.01.2001

7-й рік видання, № 5/206, 29 січня 2001 року 

Як не парадоксально, нині можна вочевидь спостерігати ситуацію, коли ті чи інші новітні політичні об’єднання лише здатні поглиблювати політичні розколи і протистояння, значно утруднювати і без того складний процес політичної комунікації, яким так довго й пристрасно страждають українські партії та рухи. Причина — «хвороби росту», «гетьманства», питання лідерства, проблеми невизначеності позицій та нездатності маневрувати між рифами українського політичного ландшафту. Схоже, що чергове загострення подібної недуги можна спостерігати й зараз. Схоже, свідоме чи несвідоме використання лозунгів про єднання правих стало чи не єдиним засобом існування деяких політичних утворень — перетворювати відповідні постулати, які поступово набувають ознак національно-політичного міфу й символу, на «професійну спеціалізацію», яка виправдовує їх роботу та існування. 

Парадоксально, на жаль, але одним із прикладів подібного непорозуміння, ймовірно, можна вважати конституювання новонародженого громадсько-політичного об’єднання «Українська правиця». День народження «Української правиці», 21 січня — це День соборності України. Вибір дати, скоріш за все, мав на меті підсилювати та підкреслювати загальний символізм і значення події. Події, якої, за великим рахунком, так і не сталося — якщо не вважати за неї колективно задекларовані положення програми і підписи учасників форуму. Ззовні зібрання вийшло доволі представницьким — участь у його поважній роботі взяли майже 1000 представників 11 партій та більш ніж 20 громадських організацій. У підсумку до складу новоствореного об’єднання з метафоричною назвою «Українська правиця» увійшли Український народний рух, партія «Батьківщина», Українська республіканська партія, УНП «Собор», Соціал-національна партія, Партія української єдності, Українська консервативна республіканська партія, Християнсько-народний союз, Партія підтримки вітчизняного товаровиробника. До об’єднання приєдналися й низка громадських організацій, які доволі щільно і давно курсують у політиці. Серед них — товариство «Просвіта», Українське козацтво, Союз офіцерів України, Всеукраїнське об’єднання ветеранів, Молодий Рух, Українська студентська спілка, Всеукраїнська жіноча організація ім. Олени Теліги тощо. Особливої гостроти і політичної пікантності форуму додавало й те, що об’єднання розпочало своє політичне існування буквально по гарячим слідам відставки з посади віце-прем’єра України з питань паливно-енергетичного комплексу, лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Цю подію на форумі було оцінено, перш за все, як «антиукраїнську провокацію». Отже, з огляду на відповідні характеристики, вже сьогодні можна припустити, що «Українська правиця» увійде у круте опозиційне піке по відношенню до Президента України, але, ймовірно, не до прем’єр-міністра України, на якого праві традиційно покладали великі надії як на потенційного лідера відповідних об’єднань.

Також не можна не сказати й про те, що черговий етап об’єднання УНР Ю. Костенка та «Батьківщини» Ю. Тимошенко може стати наступним ударом по парламентській більшості в українському парламенті і кроком до подальшої кристалізації більшості про-прем’єрської. Отже, скоріше за все, «більшість» очікують нові випробування. Зокрема, перший віце-спікер Верховної Ради України В. Медведчук заявив, що «такі учасники об’єднання, як УНР і партія «Батьківщина» є прихильниками нинішнього уряду і, зокрема, його голови Віктора Ющенка» («День», 24 січня 2001 р.). Отже, нинішні протиріччя у більшості можуть дещо поглибитися й трансформуватися.

Симптоматичним кроком можна вважати і те, що на форум не було запрошено членів «третього» Руху Богдана Бойка — організації з гучною назвою «Народний Рух України за об’єднання», установчий з’їзд якої відбувся 25 листопада 2000 року. «Новий рух» оголосив своєю метою об’єднати під своїми знаменами «уламки» колись могутнього єдиного Руху. Демонстративним ігноруванням «третього Руху» українськими правими у черговий раз фактично було підкреслено нелегітимність (з їх точки зору) цієї новонародженої структури.

Об’єднання «Українська правиця», як вказували учасники форуму, створене і для спільної участі в майбутніх виборчих кампаніях усіх рівнів. Координаційним органом об’єднання є Рада голів організацій — членів «Української правиці». Керівництво Радою здійснюється з почерговим головуванням керівників цих структур. Свої підписи під декларацією поставили доволі різнокаліберні за рівнем впливовості та інтегрованістю у владу політичні партії та об’єднання.

Батьки-засновники «Української правиці» декларують мету настільки благородну, наскільки і важкодосяжну: йдеться про «активізацію та координацію діяльності правоцентристських партій для повного втілення української ідеї, яка стала визначальною під час здобуття незалежності» («Голос України», 23 січня 2001 р.). На думку учасників форуму, нині Україна будується не як національна держава, а як постколоніальне державне утворення, що перебуває під контролем чужоземного капіталу та під впливом денаціоналізованих, космополітичних кланів.

З одного боку, цю подію можна було б вважати здійсненням багаторічної політичної мрії про потужний блок українських партій правого спрямування, якщо б не кілька потужних «але», які можна побачити навіть нічим не озброєним оком. Фактично, головним недоліком «Української правиці», який можна було передбачити ще задовго до з’їзду, стало те, що для підписання спільної декларації на форумі так і не з’явилися представники НРУ, ПРП, КУНу та РХП. Якщо участь РХП М. Поровського, правду кажучи, не грала б будь-якої відчутної ролі у форумі, і була б, скоріше за все, потрібна у якості своєрідної підписної «галочки», то відсутність представників ПРП, НРУ та КУНу можна вважати достатньо вагомою і відчутною (проте передбачуваною) втратою. Це так чи інакше підтверджують члени «Української правиці». Наприклад, народний депутат України Олекса Гудима зазначає, що «Форум… не можна назвати цілком успішним, оскільки в ньому не взяли участь ПРП, НРУ і КУН» («Високий замок», 23 січня 2001 р.).

До речі, ще в грудні 2000 року голова УНР Юрій Костенко, перебуваючи у Львові, зазначав, що НРУ, ПРП і КУН планують взяти участь в об’єднавчому форумі. Тоді ж він «розмірковував про дві ймовірні концепції формування «Української правиці» («Високий замок», 23 січня 2001 р.).» — як писали львівські оглядачі. Судячи з усього, перший варіант концепції базувався на тому, що «ядром» майбутньої коаліції могли б природно стати партії НРУ, ПРП, КУН, УНР. Друга «концепція» передбачала дещо інше — ключовими партіями в утворенні мали бути УНР, «Батьківщина», «Собор» — як, до речі, і сталося. Причому, можна було спостерігати, що ці «концепції», через персональні протиріччя між потенційними членами блоку є очевидно взаємосуперечливими, що робило відповідне задеклароване об’єднання малореальним. Невеликий приклад: ще наприкінці листопада 2000 року лідер «Собору» А. Матвієнко під час перебування у Львові публічно охарактеризував діяльність керівництва удовенківського Руху одним лаконічним словом — «Ганьба». Натомість він заявив, що «те, що робить Юля сьогодні, — це добре. Її треба підтримати» («Високий замок», 28 листопада 2000 р.). Йдеться, звичайно, про Ю. Тимошенко. У свою чергу, голова НРУ Г. Удовенко тоді ж, наприкінці листопада 2000 року, розмірковуючи про перспективи майбутнього блокування та коаліцію правих, однозначно заявив: «Ми не ведемо переговори з «Батьківщиною». Ми поки що ведемо мову лише про вступ до нашого блоку Українського народного руху. Юрій Іванович ставить питання дещо ширше. Але переговорний процес триває» («Україна молода», 30 листопада 2000 р.).

Схоже, що «переговорний процес» так чи інакше зайшов у глухий кут. І це стало доволі логічним підсумком розвитку міжпартійних відносин «правиці» та НРУ-ПРП- КУНу. Причому, судячи з усього, «Батьківщина» зіграла у цьому процесі роль своєрідного потужного партійного буфера, який утруднив єднання УНР та блоку НРУ-ПРП-КУНу.

Ще наприкінці грудня 1999 року, після ІІ з’їзду Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» і обрання на ньому 343 делегатами з 344 головою партії Юлії Тимошенко, вона вказувала, що у парламенті є сила, з якою «Батьківщина» готова йти хоч на вибори, — це Рух (Костенка). У ньому «багато молодих перспективних політиків, які мають переконливу ідеологію» («Вечірній Київ», 21 грудня 1999 р.). Тоді також зазначалося, що з жовтня 1999 року «Батьківщина» проводить відповідні переговори з УНР, плодом яких може стати створення «жорсткого блоку фракцій», а це, за метафоричним порівнянням пані Тимошенко, «стане символом: схід і захід України можуть домовитись». «Ми ведемо переговори й про спільну участь у виборах 2002 року» («Високий замок», 24 грудня 1999 р.). — стверджувала Ю. Тимошенко. Схоже, з часом «символ» став набувати своєрідної матеріальності у вигляді підписаної декларації намірів про створення майбутнього партійного блоку.

Паралельно з консолідацією УНР і «Батьківщини» відбувалася й робота по створенню саме правого блоку політичних партій. Наприкінці лютого 2000 року Ю. Костенко заявляв: «Нашою метою є створення потужного правого крила, і незалежно від того, коли відбудуться вибори, ми будемо працювати над створенням блоку партій» («Регіон», 28 лютого 2000 р.). Центральний Провід УНР, за словами Костенка, у першу чергу проводив переговори з партіями «Батьківщина», ДемПУ, «Єдність», КУН, НРУ, «Партія Праці», ПРП, РХП, УРП, «Собор».

Схоже, що протягом двох років ми фактично спостерігали за кількома паралельними процесами блокування українських правих. Але складається враження, що незважаючи на складний переговорний процес і відносно щирі декларації, процеси блокування не мали на меті перетнутися в одній логічній політичній точці — на спільному об’єднавчому форумі.

Отже, «період розмов і декларацій закінчився. Ми не взяли участі у Форумі, бо не бачимо сенсу для повернення назад до лише розмов про об’єднання» («Час», 26 січня 2001 р.), — заявив Віктор Пинзеник, коментуючи свою позицію «неприєднання» до «Української правиці». Ця позиція, передусім, зумовлена ще й тим, що правою трійцею ще 29 листопада 2000 року вже було створено блок РУХу-ПРП та КУНу «метою якого є перемога на виборах», — зазначив він. «Саме тому, маючи вже добрий досвід співпраці, ми виступаємо за консолідацію правих сил і готові до об’єднання, але тільки з чітко виписаними умовами майбутньої діяльності» («Час», 26 січня 2001 р.), — у свою чергу зазначив голова НРУ Геннадій Удовенко.

Слід нагадати, що лідери НРУ, партії «Реформи і Порядок» та КУНу ще наприкінці листопада 2000 року підписали угоду «Про основні засади діяльності блоку НРУ, ПРП та КУН». Предметом тієї Угоди стали, зокрема, «розробка й прийняття спільних програмних документів блоку НРУ, ПРП та Конгресу; узгодження дій партій-учасниць блоку шляхом проведення спільних акцій та схвалення спільних документів; формування спільного виборчого списку блоку НРУ, ПРП та Конгресу на наступних виборах до Верховної Ради України, створення спільної парламентської фракції». Угода містила, як заявив голова ПРП В. Пинзеник, «положення про спільні засади діяльності трьох партій та принцип утворення спільного виборчого блоку («Час», 1 грудня 2000 р.).

Водночас, лідери правої трійці в один голос заявляли та заявляють, що блок «відкритий для інших партій». І блокування, за словами В. Пинзеника, «можливе тільки на конкретних засадах — спільні ідеологічні принципи, спільна виборча платформа, спільний виборчий список» («Час, 26 січня 2001 р.). Так само відкритою для подальшого об’єднання і переговорного процесу, який перманентно триває, оголосила себе й «Українська правиця». У свою чергу вже зараз члени блоку НРУ, ПРП та КУНу характеризують виникнення «Правиці», як «ентропійний момент». Так, принаймні, заявляє член НРУ Тарас Чорновіл, якій вважає, що «створення об’єднання «Українська правиця» (до якого, зокрема, увійшли Рух (Костенка), «Батьківщина», УРП)… за участі дрібних, часто неконструктивних партій», «заважає розширенню правого блоку» («День, 26 січня 2001 р.).

Неозброєним оком дуже важко побачити в об’єднаній «Українській правиці» «чітко виписану діяльність» і навіть консолідовані позиції. І справа тут не тільки в виборних моментах, пов’язаних з фінансування партій, спільних виборчих штабів та формування спільного узгодженого виборчого списку учасників об’єднання, що само по собі є доволі суттєвим. Але й у їх орієнтаціях і діях можна побачити кричущі непорозуміння. Зокрема, не є секретом позиція членів «Правиці» щодо «касетного скандалу». Так, наприклад та ж УНП «Собор» зайняла одне з потужних й провідних місць в організації та проведенні акції «Україна без Кучми»: «Закликаємо всіх депутатів Верховної Ради покласти, нарешті, край цинічному беззаконню й брехні, відповідальність за які несе президент Л. Кучма та його оточення» («Сільські Вісті», 10 січня 2001 р.). Натомість, наприклад, у контексті цих події дещо дивує приєднання до «Української правиці» всеукраїнської оборонно-спортивної організації Українського козацтва під головуванням народного депутата України Івана Біласа. Так, на початку січня 2001 року світ побачила заява, зроблена «від імені 175-тисячної громади» українських козаків. У документі було «твердо» проголошено заклик до всіх «громадян разом із козацтвом викорінювати в Україні ядучі рудименти колоніалізму, ганебні спроби паплюження її законної влади, всенародно обраного Президента України Леоніда Кучми, знущання над духовними святощами української нації» («Урядовий кур’єр», 13 січня 2001 р.). Як то кажуть, без коментарів.

Іншим доволі складним питанням, яке постає через загальну зорієнтованість «Української правиці» на вибори 2002 року і формування спільного виборчого списку, є саме питання цього списку. Можна тільки уявити, як складно буде його узгодити, якщо належним чином врахувати виборчі інтереси й імовірний потенціал всіх учасників об’єднання. Їх, не багато і не мало, більше тридцяти партій та організацій і всі, ймовірно, мають своє виборче зацікавлення. Це вже сьогодні розуміють і члени блоку НРУ-ПРП-КУНу. Так, за словами одного з лідерів НРУ Леся Танюка, «не всі учасники нового союзу «витримають», коли постане питання спільного партійного списку». Натомість права трійця не хоче зайвий раз «випробовувати домовленість наших трьох партій, а «Українська правиця» — лише попереднє об’єднання, де не обговорено моменти хоча б того ж спільного фінансування, спільного штабу», — зазначає Л. Танюк («Високий замок», 23 січня 2001 р.). Вже сьогодні можна припустити, що блок НРУ-ПРП-КУНу при належній агітпідготовці, рекламі і коштах буде здатний подолати 4% бар’єр, який поки що встановлений у останній редакції нового закону «Про вибори народних депутатів України» (щоправда, ще не підписаного Президентом).

Отже, схоже, що на українських правих ще очікують довгі переговори, чисельні глухі кути, та, ймовірно, інші об’єднання, або констатації їх необхідності. Лише хочеться, щоб для їх характеристики не можна було наводити слів марксистського класика: «крок уперед, два кроки назад». Інакше «ентропійних» кроків назад може виявитися набагато більше, ніж уперед, що дуже боляче можуть продемонструвати результати виборів 2002 року.


Переглядів: 1968

Видання