Імперіалізм
 |
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (грудень 2014) |
 |
Нейтральність цієї статті є під сумнівом. (грудень 2014) |
Імперіалі́зм (від лат. imperare — правити) — державна політика, спрямована на завоювання територій, колоній[Джерело?], або встановлення політичного й економічного контролю над іншими державами. Термін використовується для характеристики політики країн, що володіють колоніями або домінують над іншими країнами — незалежно від того, чи називають вони себе імперіями. Розглядаючи поняття «імперіалізм», нерідко виокремлюють наступні площини: імперіалізм як явище політичного життя; імперіалізм як соціально-економічне явище; імперіалізм як явище культурного життя; імперіалізм як певна теоретична та ідеологічна побудова. Водночас, говорячи про перші три площини, часто виділяють два головні значення поняття: імперіалізм у широкому розумінні та імперіалізм у вузькому розумінні. Відповідно до цих двох значень існують два підходи до розуміння суті такого явища як імперіалізм. Перший підкреслює політичну роль і простежує імперіалізм від древніх цивілізацій, заснованих на експансії, зокрема, від держави Олександра Македонського чи Римської Імперії. Другий виділяє економічні фактори й розглядає імперіалізм як особливість головним чином епохи розвинутого капіталізму ХХ ст. [1] Імперіалізм, як державна політика, використовує ідеологічне обґрунтування права підпорядкування собі інших держав, територій та народів. Такими обґрунтуваннями в історії людства були навернення до «правильної і справедливої» релігії, як у випадку, наприклад, ісламського завоювання Північної Африки та Азії або встановлення іспанської та португальської колоніальних імперій в Латинській Америці, залучення до цивілізації відсталих народів, як у випадку Британської, Французької, Російської, Японської імперій, «пролетарський інтернаціоналізм» у випадку радянського імперіалізму, вищість арійської раси у випадку Третього Рейху, поширення демократії у випадку сучасного імперіалізму США.
Імперіалістична політика опирається на військову й економічну перевагу розвинутих народів. Зокрема, європейський імперіалізм став можливий завдяки промисловій революції. Опір імперіалізму чинять національно-визвольні рухи підкорених народів.
Зміст
Імперіалізм і колоніалізм[ред. • ред. код]
Терміни імперіалізм та колоніалізм близькі, хоча між ними є різниця. Імперіалістична державна політика не завжди супроводжується утворенням колоній. Розширення впливу імперії проводиться не тільки у пошуках фінансової вигоди, а й переслідуючи політичні та ідеологічні інтереси, тоді як колоніалізм означає в першу чергу утворення поселень, колоній на чужих територіях.
Епоха імперіалізму[ред. • ред. код]
Епохою імперіалізму називають період з приблизно 1870 року до другої половини 20 століття. Для цього часу характерна боротьба за розподіл світу між могутніми імперіями, здебільшого європейськими. Серед цих держав: Британська імперія, Французька колоніальна імперія, Німецька імперія, Італійська імперія, Японська імперія та Сполучені Штати Америки. Зіткнення зазіхань різних імперіалістичних держав породило такі явища як Велику гру в Персії, шматування Африки, політику відкритих дверей у Китаї[2][3].
Дослідники історії Британської імперії Джон Ґаллахер та Рональд Робінсон відкидають думку про те, що імперіалізм потребує формального, легалізованого контролю уряду однієї країни над іншою. Вони зазначають, що еміграція з Британії, об'єм британської торгівлі та капіталовкладень далеко виходили на формальні межі імперії. Імперіалістичну політику вони визначають як таку, що притримується принципу встановлення імперії «неформальної, якщо можливо, і формальної, якщо необхідно»[4].
Європейські держави прагнули територіальних надбань тому, що отримували значну економічну користь від висмоктування ресурсів із колоній, а не тільки політичний та військовий контроль. Зокрема британці при підкоренні Індії використали політичну слабкість імперії Великих Моголів, і хоча іноді військова присутність мала важливе значення, вирішальну роль відіграло залучення місцевої еліти до економічного та адміністративного правління. Хоча чимало колоній були засновані з метою отримання економічних вигод, особливо в 17 та 18 століттях, щодо 19 та 20 століть такий погляд не завжди відповідає дійсності[5]:
Сучасні імерії не є штучно створеними економічними машинами. Друга експансія Європи була складним історичним процесом, у якому політичні, соціальні й емоціональні сили в Європі й на периферії мали більший вплив, ніж розрахунок. Окремі колонії можуть служити економічним цілям, колективно жодна імперія не має визначених функції, ні економічних, ні інших. Імперії представляли лише окремі фази у безперестанно мінливих відносинах Європи з рештою світу: аналогії з промисловими системами чи вкладами у нерухомість тільки заводили на манівці.[6]
В епоху імперіалізму європейські держави намагалися виправдати свої дії науковим обґрунтуванням на підствах економічної ефективності. Такий аргумент наводить британський дослідних імперіалізму Джон Аткінсон Гобсон: «Бажано, щоб земля була заселена, управлялася і розвивалася, наскільки можливо, расами, що можуть впоратися з цим найкраще, тобто расами з найвищою соціальною ефективністю»[7].
У цей час, європейські купці мали можливість «переміщатися у відкритому морі, апропріювати надлишки по всьому світу (іноді мирно, іноді із застосуванням насильства) і зосередити їх у Європі».[8]
Європейська експансія значно посилилася в 19-му столітті. Дефіцит сировини в Європі викликав її імпорт з інших країн. Європейці шукали сировини як, нприклад, барвників, бавовні, рослинних олій і руд металів за кордоном. Європа перетворилася на виробничий центр світу.[9]
Під час європейської експансії значно покращилися зв'язок та транспорт. Винахід залізниць і телеграфу дозволив простіше спілкуватися з іншими країнами. Залізниці сприяли транспортуванню вантажів і постачанню великих армій.[9]
У другій половині 20 століття майже всі великі колоніальні імперії розпалися, поступово втрачаючи колонії внаслідок національно-визвольної боротьби підкорених народів. Однак, це зовсім не означає, що світові наддержави відмовилися від імперіалістичної політики. Змінилися тільки методи контролю і розподілу сфер впливу.
Британська імперія[ред. • ред. код]
-
Британська імперія (анімація)
-
Колонії британських домініонів
-
Плани Португалії по об'єднанню своїх африканських володінь, що суперечило інтересам Сполученого королівства
-
Спільний наступ англо-французьких сил на єгипетський Порт-Саїд після анексії Суецького каналу Єгиптом
Французька імперія[ред. • ред. код]
-
Мапа колишніх і сьогоденних залежних територій Франції
-
Еволюція Французької колоніальної імперії (анімація, рік позначено ліворуч вгорі)
-
Мапа змін кордонів Французької колоніальної імперії (1534 -1977)
-
-
Колонії Другої Французької імперії
-
Плакат символізує французьку колоніальну імперію під гаслом: «Три кольори, один прапор, одна імперія»
-
Підкорення Мадагаскару французами
.png)
США[ред. • ред. код]
-
Підняття американського прапору на Гавайях
-
Територіальна експансія США
-
Президент МакКінлі знищує опудело імперіалізму
.jpg)
Османська імперія[ред. • ред. код]
_1456.jpg)
Японська імперія[ред. • ред. код]
-
Японська окупація Пекіну
.svg)
Німецька імперія[ред. • ред. код]
Зі своєї первісної батьківщини в Скандинавії та далекій півночі Європи германські племена розселялися по Північній і Західній Європі в середині періоду античності і по Південнії Європі в період пізньої античності, завойовуючи кельтські і інші народи, і утворюючи Священну Римську Імперію, першу німецьку імперію. Однак, на відміну від Китаю, не було ніякої реальної системної наступності від Західної Римської імперії до її німецької наступниці яка була «не свята, не римська і не імперія»[10], численні дрібні держави існували в конфедерації різного ступеня автономності. Хоча в 1000 році німецьке завоюванням центральної, західної та південної Європи, у тому числі Італії, було завершено (за винятком лише мусульманської Іберії), не було процесу, еквівалентного китаїзації, і «Німеччина» залишалася в основному концептуальним терміном, що відноситься до аморфної області у центральній Європі.
Участь Німеччини, яка не була ані морською державою, ані національною державою, в західному імперіалізмі був незначним аж до кінця 19-го століття, а участь Австрії була, в першу чергу, результатом контролю Габсбургами Першої Імперії, іспанського трону та інших королівських домів. Після поразки Наполеона та розпаду першої німецької імперії, Пруссія та німецькі держави продовжували стояти осторонь від імперіалізму, вважаючи за краще маніпулювати європейською системою через політиків зразка Меттерніха. Після того, як Пруссія об'єднала інші держави у другій Німецькій імперії, її багаторічний лідер Отто фон Бісмарк (1862–1890) довго протистояв колоніальній політиці, заявивши, що зусилля на здобуття, збереження і захист такого майна, буде переважувати будь-які потенційні вигоди. Він відчував, що колонії не будуть оплачуватися, що німецька бюрократична система не буде добре працювати в спокійних тропіках, і дипломатичні суперечки навколо колоній відвернули б Німеччину від її головного інтересу, самої Європи.[11] Однак, в 1883-84 роках він раптом змінив політику і миттєво збудував колоніальну імперію в Африці і в південній частині Тихого океану, а потім знову втратив інтерес до імперіалізму. Історики сперечаються, чому він здійснив цей раптовий але недовговічний крок.[12] Він усвідомлював, що громадська думка почала вимагати колоній як ознаки німецького престижу.[13] Створення німецької колоніальної імперії відбувалося гладко, починаючи з німецькою Нової Гвінеї в 1884 році.[14]
Після розпаду недовговічного Третього рейху, і провалу спроби створити велику імперію в Євразії, Німеччина була розділена між західною і радянською сферами впливу аж до перебудови і розпаду Радянського Союзу.
-
Німецька колоніальна імперія
-
Колоніальні володіння в 1905. Німецькі колонії позначені синім кольором
-
Плани Німеччини на територіальні придбання в Європі в уявленні західних союзників у 1917
-
Німецька Нова Гвінея. Ілюстрація з книги нім. «Das Buch von unseren Kolonien», 1908
-
Пруський імперіалізм, 1905
-
Німецькі танки на Східному фронті
.jpg)
Російський та комуністичний імперіалізм[ред. • ред. код]
- Докладніше у статті Російський імперіалізм
-
Стримування Китаю СРСР за допомогою В'єтнаму
Марксистський погляд[ред. • ред. код]
Марксизм оголошує імперіалізм невід'ємною і характерною рисою капіталізму. З точки зору марксистів причиною імперіалістичної політики є жадібність буржуазії, яка прагне отримати у своє розпорядження ресурси підкорених народів. Володимир Ленін аналізує епоху імперіалізму в своїй праці Імперіалізм як вища стадія капіталізму[15]. Його аналіз ототожнює імперіалізм із монополістичним капіталізмом, тобто капіталізмом, при якому вирішальну роль відіграють монополії — об'єднання компаній з метою поділу ринку й встановлення монопольних цін. Характерною рисою цієї стадії розвитку капіталізму він вважає вивіз капіталу напротивагу вивозу товарів, тобто створення на території економічно відсталіших країн промислових підприємств, підконтрольних трестам і картелям імперіалістичних держав, за рахунок інвестицій та концесій.
На думку марксистів пролетаріат не має жодних підстав прагнути домінування над робітниками інших країн, а тому в майбутньому світовому соціалістичному суспільстві імперіалізму не буде місця.
Серед марксистів та неомарксистів каменем спотикання є проблема зовнішньої політики СРСР (частина з них, зокрема троцькісти, визначали її як «червоний імперіалізм»). Всередині марксистського підходу є також розбіжності щодо суті та наслідків імперіалізму: зокрема, англійський соціолог марксист Уоррен (1980 р.) стверджував, що колоніалізм й імперіалізм скоріше допомагали капіталістичному розвитку в "третьому світі", ніж гальмували його; Уоррен намагався довести, що така точка зору фактично ближче початковому уявленню Маркса [16]. Загалом серед сучасних марксистів домінує думка, згідно з якою імперіалізм - це те, що відбувається, коли поєднуються дві раніше різні форми конкуренції: економічна конкуренція між капіталами та геополітична конкуренція між державами. При цьому сучасний «глобальний світ» з цієї точки зору також може відповідати визначенню «імперіалізм», оскільки визначальні елементи цього явища збереглися, набувши нового змісту в нових умовах. Зустрічається й наступна думка: якщо визначати період холодної війни як «неоімперіалізм», то сучасний період можна визначити як «постнеоімперіалізм» [17].
Див. також[ред. • ред. код]
Галерея[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Мінаєв А. Імперіалізм: метаморфози поняття (матеріали наукового семінару кафедри історії нового та новітнього часу, 7 березня 2008 р.) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008. – Випуск 7.
- ↑ The Age of Imperialism, 1850–1914. Google docs. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2010-12-30.
- ↑ The United States and its Territories: 1870–1925 The Age of Imperialism. University of Michigan. Процитовано 2011-02-23.
- ↑ Louis, Wm. Roger. (1976) Imperialism page 4.
- ↑ Painter, J. & Jeffrey, A., 2009. Political Geography 2nd ed., Sage. pg.183-184
- ↑ Painter, J. & Jeffrey, A., 2009. Political Geography 2nd ed., Sage. pg.184
- ↑ Hobson, J. A. «Imperialism: a study.» Cosimo, Inc., 2005. pg. 154
- ↑ Harvey, D., 2006. Spaces of Global Capitalism: A Theory of Uneven Geographical Development, Verso. pg. 91
- ↑ а б Adas, Michael; Peter N. Stearns (2008). Turbulent Passage A Global History of the Twentieth Century (вид. Fourth Edition). Pearson Education, Inc. с. 54–58. ISBN 0-205-64571-2.
- ↑ приписується Вольтерові
- ↑ Thomas Pakenham, The Scramble for Africa: White Man's Conquest of the Dark Continent from 1876–1912 (1992) ch 12. (наведено за англійською вікіпедією)
- ↑ Paul M. Kennedy, The Rise of the Anglo-German Antagonism, 1860–1914 (1988) ch 10
- ↑ Hans-Ulrich Wehler, «Bismarck's Imperialism 1862–1890,» Past & Present, (1970) 48: 119-55 online, потрібна підписка
- ↑ Hartmut Pogge von Strandmann, «Domestic Origins of Germany's Colonial Expansion under Bismarck» Past & Present (1969) 42:140-159 online; Crankshaw, pp. 395-7
- ↑ Ленин В. Империализм, как высшая стадия капитализма. Собрание Сочинений В. И. Ленина 5-е изд. — М.: Издательство политической литературы, 1967
- ↑ Мінаєв А. Імперіалізм: метаморфози поняття (матеріали наукового семінару кафедри історії нового та новітнього часу, 7 березня 2008 р.) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008. – Випуск 7.
- ↑ Мінаєв А. Імперіалізм: метаморфози поняття (матеріали наукового семінару кафедри історії нового та новітнього часу, 7 березня 2008 р.) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008. – Випуск 7.
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Імперіалізм |
