Алжир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Алжирська Народна Демократична Республіка
الجمهورية الجزائرية الديمقراطية الشعبية
Al-Jumhūrīyah al-Jazā’irīyah
ad-Dīmuqrāṭīyah ash-Sha’bīyah

Прапор Алжиру Герб Алжиру
Прапор Герб
Девіз: من الشعب و للشعب
(Арабська мова) Народна революція для народу.
Гімн:
Файл:Kassaman instrumental.ogg

Kassaman
Розташування Алжиру
Столиця Алжир
36°42′ пн. ш. 3°13′ сх. д. / 36.700° пн. ш. 3.217° сх. д. / 36.700; 3.217
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Арабська
Державний устрій Змішана республіка
 - Президент Абделазіз Бутефліка
 - Прем'єр-міністр Абдельмалек Селлаль
Встановлення  
 - Зіянідська династія від 1236 
 - Оттоманської влади від 1516 
 - Французької влади від 1830 
 - Республіка 5 липня, 1962 
Площа
 - Загалом 2 381 741 км² (10)
 - Води (%) незначний
Населення
 - оцінка 2014 р. 38,813,722 (35)
 - перепис 1998 р. 29,100,867
 - Густота 14 чол/км² (196)
ВВП (ПКС) 2013 р., оцінка
 - Повний $284,7 млрд. (38)
 - На душу населення $7,500 (88)
ВВП (номінальний) 2005 р., оцінка
 - Повний 215,7 млрд. (48)
 - На душу населення $3,086 (84)
ІРЛП  (2013) 0.713 (середня) (93)
Валюта Алжирський динар (DZD)
Часовий пояс CET (UTC+1)
Домен інтернету .dz
Телефонний код +213

Алжи́рська Наро́дна Демократи́чна Респу́бліка (араб. الجمهورية الجزائرية الديمقراطية الشّعبية‎) — країна на півночі Африки, на сході межує з Тунісом і Лівією, на південному сході — з Нігером, на південному заході — з Малі, на заході — з Марокко, на півночі — Середземне море. Найбільша за площею країна Африки. Столиця — Алжир.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва країни «Алжир» походить від назви столиці — міста Алжир. Остання виводиться з арабського слова «Аль-Джазаїр» (الجزائر, al-Jazā'ir) і означає «Острови». Первісно цим терміном позначали чотири острови біля міського узбережжя, які стали частиною великої землі в 1525 році[1]. Крім цього «Аль-Джазаїр» було скороченою назвою старого міста Алжира, що повністю називалося «Джазаїр Бані Мазхана» (جزائر بني مزغانة). Його використовували арабські середньовічні географи, такі як Мухаммад аль-Ідрісі та Якут аль-Хамаві. Арабська назва міста і країни перейшла в османську мову — Cezayir і французьку — Alger.

Географія[ред.ред. код]

Мапа Алжиру
Докладніше: Географія Алжиру

Алжир займає центральну частину Атлаських гір і пустелі Сахари, на його території знаходяться гори Хоггар і низовина Хотт Мерлір.

Перша за розміром африканська країна (після відділення Південного Судану в 2011 році від Судану).

Терен — головним чином плоска височина, плоскогір'я та пустеля, є гори, переривчаста берегова рівнина.

Довжина берегової лінії — 998 км.

Клімат — сухий та напівсухий, м'який; волога зима та сухе, спекотне літо y берегових районах. Не така волога зима у високих плоскогір'ях. Влітку трапляється сіроко (гарячий вітер, змішаний з пилом і піском).

Натуральні ресурси включають нафту, газ, залізну руду, фосфати, уран, свинець, цинк тощо.

Природа[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Алжиру

На Пн. А. розташована невисока гірська країна Тель-Атлас, далі на схід. — хр. Сахарський Атлас (до 2330 м), на Пд. Сх. — гірська область Ахаггар; більша пд. частина А. — плато, зайняте пустелею — Алжирською Сахарою. Клімат на узбережжі Середземного моря субтропіч., на решті території жаркий, напівпустельний та пустельний. Річна кількість опадів в береговій смузі від 500 до 1000 мм, в ін. місцях — не більше 200 мм. Річок з постійною течією мало. Дуже багато тимчасових потоків. На узбережжі рослинність середземноморського типу, на більш зволожених схилах гір — ліси з коркового і вічнозеленого дуба, алеппської сосни, в ін. частинах А. — напівпустельні й пустельні формації. В А. виявлено поклади різноманітних корисних копалин: фосфоритів, заліз. і поліметалічних руд, нафти.

Гірський ланцюг Телль-Атласу, що простягається на півночі, вздовж побережжя прорізають нечисленні бухти і рівнини. Телль-Атлас підноситься над рівнем моря більш ніж на 1830 м і включає в себе масиви Тлемсен, Велику і Малу Кабілію і Меджерда. Південна частина Телль-Атласу являє собою високе плато середньою висотою 1070 м. Розташований ще далі на південь Сахарський Атлас підіймається на висоту 150 м над рівнем плато і потім знижується до Сахари на 300 м. Найбільш піднесеною частиною Сахарського Атласу є гірські системи Ксур, Амур і Улед-Наїль. Найвища вершина країни — г. Тахат (2908 м) знаходиться у р-ні масиву Ахаггар (Хоггар) поблизу південного кордону Алжиру. Іншу частину країни займає пустеля Сахара. Середня відмітка висоти в Сахарі — бл. 460 м. Велику частину Сахари займають щебенисті і галечникові пустелі (хамади і регі), приблизно 1/4 частина — піщані пустелі (ергі).

Проблеми довкілля[ред.ред. код]

Ерозія ґрунтів через необмежене годування рослинністю худоби та іншу сільськогосподарську діяльність, зливання відходів нафтопереробних заводів та інших шкідливих стоків призводить до забруднення річок і берегових вод. Середземне море, що заслуговує особливої уваги, нещадно забруднюється нафтовими відходами, ґрунтовими та добривними стоками. Країна має недостатній запас придатної для пиття води.

Гірські райони потерпають від сильних землетрусів, небезпечних зсувів ґрунту та повеней в період дощів.


Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Алжиру

Основні події[ред.ред. код]

В 2-й пол. 1-го тис. до н. е. на території сучас. А. жили нумідійці — предки сучас. берберів. У 3—2 ст. до н. е. тут склалася централізована д-ва Нумідія, яку невдовзі завоювали римляни. В 5 ст. А. захопили вандали, в 6 ст. — візантійці, в 7 ст. — араби. Населення прийняло іслам; значна ч. берберів змішалась з арабами і засвоїла араб. мову.

З 1517 року Алжир був провінцією Османської імперії, а з 1671 року автономним намісництвом у складі цієї імперії. Його очолював вибоний дей.

1830 року Алжирське намісництво було завойоване Францією (Французький Алжир). Боротьбу проти колонізаторів очолив Абд аль-Кадір. Виступи проти французький загарбників тривали протягом усього 19 ст.

Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в А. почалося нове піднесення нац.-визвольної боротьби, почали утворюватись профспілки; 1920 заснована компартія (до 1936 існувала як секція компартії Франції). В А. виникають араб. бурж. націоналістичні партії. 1936 в А. зібрався Мусульманський конгрес, який висунув вимогу демократич. свобод, скасування расової дискримінації. Після другої світової війни нац.-визвольний рух в А. набрав більш організованого і масового характеру. В листопаді 1954 алжирський народ розпочав збройне повстання проти франц. панування, яке переросло в справжню війну за незалежність А. В результаті розгортання нац.-визвольної боротьби, очолюваної Національним фронтом визволення, в Каїрі 19 вересня 1958 проголошено Алжирську Республіку і сформовано її Тимчасовий уряд. Цей уряд відповідальний перед Національною радою алжирської революції (у складі 54 чол.), яка представляє широкі верстви населення А. Французький уряд не визнав Тимчасового уряду Алжирської Республіки.

Недавня історія[ред.ред. код]

Алжир отримав незалежність у 1962 році після 8 років війни з французами. Ахмед Бен Белла, лідер Національного Фронту визволення, був обраний президентом, але 1965 року — скинутий під час військового перевороту.

Обмежений політичний плюралізм з'явився 1989 року. На виборах 1990 р. переміг Фундаменталістський ісламський фронт (FIS). Президент Шадлі Бенджедід обіцяв провести багатопартійні вибори в 1991 р., FIS переміг на грудневих виборах. 1992 року Шадлі Бенджедід відрікся від влади, яка перейшла до військових. Вони розпустили FIS. Президентом став Мохамед Будіаф, але невдовзі був убитий. Генерал Ліамін Зеруал замінив на посаді президента Алі Кафі в 1994 р.

27 квітня 1999 року Абделазіз Бутефліка, отримавши 70% голосів виборців, був інавгурований президентом на 5-річний термін. У своєму першому телевізійному зверненні до свого народу в липні 1999 року він взяв на себе зобов'язання докласти всіх зусиль задля національного примирення. Протягом першого терміну свого президентства, йому вдалося значно покращити стан громадської безпеки в країні. Наступні президентські вибори відбулися 8 квітня 2004 року, де Абделазіз Бутефліка отримав 84,99% голосів.

На початку 2011 року країною прокотилася хвиля масових протестів проти економічних та політичних проблем.

Політика[ред.ред. код]

Політична система — напіввійськовий режим;

Керівник держави — президент, що обирається на п'ятирічний термін з однією можливістю переобрання.

Алжир має дипломатичні відносини з більше ніж 100 країнами світу. Більше 90 країн мають свої дипломатичні представництва в Алжирі.

З 1989 р. — член Союзу Арабського Магрибу (САМ).

Алжирська Народна Демократична Республіка визнала незалежність України 27 грудня 1991 року, а 20 серпня 1992 року між двома державами були встановлені дипломатичні відносини.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Алжир адміністративно ділиться на 48 вілаїв

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Алжиру

Алжир — аграрна країна з розвинутою гірничодобувною промисловістю. Одна з найбільших і найрозвинутіших країн Африки. Основні галузі економіки: нафтова та газова, легка промисловість, гірнича, електроенергетична, нафтохімічна, харчова. Осн. тр-т — залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Гол. морські порти: Беджаія, Арзев, Алжир, Аннаба, Оран, Скікда. Найважливіші аеропорти розташовуються в Дар-ель-Бейде, Оране, Костянтині й Аннабе. В країні діє 66 летовищ.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 45,5 млрд Темп зростання ВВП — 5,1%. ВВП на душу населення — $1521. Прямі закордонні інвестиції — $ 262,9 млн Імпорт — $ 12,5 млрд (г.ч. Франція — 32,5%; Італія — 10,8%; США — 8,0%; Іспанія — 7,6%; Німеччина — 6,9%;Туреччина — 5,9%;). Експорт (нафта, зріджений газ, нафтопродукти, вино, фрукти і овочі, залізняк, тютюн) — $ 12,6 млрд (г.ч. Італія — 22,9%; США — 16,1%; Франція — 13,9%; Іспанія — 12,6%; Нідерланди — 6,5%; Бразилія — 6,4%).

Більша частина електроенергії виробляється на ТЕС і ГЕС. З 1979 по 1994 обсяг виробництва електроенергії в країні збільшився з 6,1 млрд квт до 18,7 млрд квт.

Мінеральні ресурси[ред.ред. код]

60% річного доходу походить з експорту вуглеводнів.

Алжир має 7-і у світі за розміром запаси природного газу.

Алжир — 2-й за розміром експортер газу у світі (14-е місце по запасах нафти).

Високі світові ціни на нафту в останніх роках допомагають поліпшенню фінансової ситуації в країні. Однак державне керівництво не мало великого успіху в зниженні відсотка безробіття та рівня життя. На 2005 рік відсоток безробітних становив понад 22%.

Економічні реформи рухаються повільно. Попри це, у 2005 році відсоток інфляції становив 4,7%, а зростання ВВП склало 5,3%.

Експорт. Імпорт[ред.ред. код]

Розподіл експорту Алжиру в країни світу у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2006 році порівняно з лідером США (100% = $14 626 400 000).

Країна експортує нафту, вугілля, природний газ, залізо, вино, маслинову олію тощо.

Партнери в імпорті (2009):

Партнери в експорті (2009):

Обсяги експорту в 2009 — $43.69 млрд, імпорту — $39.1 млрд. 97% експорту складають вуглеводні. У 2005 році Україна експортувала до Алжиру товарів та послуг на суму $618 млн.

Галузі промисловості: нафтопереробка, газопромисловість, гірнича справа, електрична, хімічна, харчова промисловості.

Сільськогосподарська продукція: пшениця, ячмінь, овес, виноград, оливки, цитрусові, фрукти, худоба.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення Алжиру 35190000 (станом на січень 2009 року). Близько 70% алжирців живуть у північній, прибережній зоні Середземного моря; менша кількість, мешкає в пустелі Сахара, й в основному зосереджена в оазисах, хоча близько 1,5 млн чоловік залишаються кочовиками або частково кочівниками. Майже 30% алжирців до 15 років.

99% алжирців класифікуються етнічно як бербери або бербери-араби за різними (історичними та суспільними) джерелами, і вирізняються здебільшого в залежності від їх рідної мови, чи то переважно арабським діалектом або переважно берберським діалектом. Так, як всі алжирські діалекти є насправді арабсько-берберською сумішшю, при цьому ніхто не говорить чистою арабською або чисто берберською мовами, але це зовсім не відображає реальне походження алжирців, які в основному також змішаного походження з берберським і різним європейським та близькосхідним населенням, яке вторгалося чи переселялося до північно-західної частини Африки в різні періоди історії і змішуються з її попередніми мешканцями. До цих груп входять араби, турки, вандали, фінікійці, римляни, греки, єгиптяни, тому алжирська мова не має ніяких ознак однотипно-морфологічного походження тих, хто говорить на ній.

Європейці складають менше 1% населення і мешкають виключно в найбільших міських районах. Однак протягом колоніального періоду, ця цифра була значно більшою — 15,2% у 1962 році. Європейське населення складається в основному із французів, іспанців в західній частині країни, італійців та мальтійців на сході та інших європейців в ще меншій кількості. Європейські колоністи, відомі як Пьє-Нуар, були зосереджені на узбережжі та складали більшість населення Орану (60%) і, в значних пропорціях, інших великих міст, як Алжир чи Аннаба. Майже всі вони залишили країну під час або відразу ж після здобуття Алжиром незалежності від Франції.

Серед адвокатів жінки становлять 70 відсотків, серед суддів — 60, вони домінують і в медицині. Все частіше жінки вносять великий дохід до домашніх господарств, подекуди більше ніж чоловіки. Шістдесят відсотків студентів університетів складають жінки (згідно з університетськими дослідженнями).

За даними ООН, Алжир має одну з найнижчих ставок у світі за забезпеченням житлової площі, та й урядові чиновники публічно заявили, що країна має негативне сальдо в розмірі 1,5 млн одиниць житла. Не сприяє покращенню цієї картини проблема біженців, оскільки постійно в країні перебувають більше 95 000 біженців та шукачів притулку. Вони включають в себе близько 90 000 чоловік з Марокко, і понад 4 000 з колишньої Палестини, крім того в країні працює близько 35 000 китайських мігрантів.

Етнічні групи[ред.ред. код]

Араби та бербери — 99%, європейці — менш ніж 1%.

Значна частина алжирців за своїм походженням є не арабами, а берберами (самоназва — амазігхи; слово «бербер» — арабського походження).

Групи, які ідентифікують себе як бербери, живуть переважно в гірських районах Кабилії, на схід від міста Алжир. Вони, як і більшість арабів, мусульмани.

Бербери робили безуспішні спроби отримати автономію.

Алжирське керівництво вирішило субсидувати вивчення берберських мов у школах.

Релігія[ред.ред. код]

Більш ніж 99 відсотків від загальної чисельності населення країни сповідують іслам. Майже всі належать до сунітської гілки ісламу, за винятком близько 200,000 ібадитів у долині Мзаб. Також у Алжирі проживають близько 250,000 християн, в тому числі 10 тисяч католиків та від 150,000 до 200,000 протестантів, переважно п'ятидесятників. Доволі значною була єврейська громада, але більша її частина емігрувала після здобуття країною незалежності.

Мови[ред.ред. код]

Арабська — офіційна мова країни; в користуванні також є французька і берберські (амазігхські) мови, які належать до хамітської групи мов.

Арабською говорять, як рідною мовою 60% населення, з них понад 65% говорять арабською мовою алжирського діалекту і близько 11% арабським діалектом хасанія. Арабська мова використовується в якості другої мови в багатьох берберів Алжиру. Разом з тим, в засобах масової інформації та на офіційних заходах використовується завжди арабська мова(стандарт). Бербери говорять на різних діалектах амазігхту, яким володіють приблизно 45% населення країни. Арабська мова в Алжирі залишається єдиною офіційною мовою, хоча амазігхт недавно був визнаний в якості національної мови.

Французьку, як і раніше, найбільш широко вивчають як іноземну мову в країні, і багато алжирців вільно розмовляють нею, хоча її, як правило, не використовують у побуті. З часу незалежності уряд проводить політику мовної арабізації освіти й бюрократії, з деяким успіхом, хоча у багатьох університетах продовжують навчання французькою мовою. Хоча останнім часом у школах почали включати французьку до навчальних програм початкової школи, і її починають викладати, як тільки діти опановують арабську мову. Французьку мову також використовують у засобах масової інформації та торгівлі.

Освіта[ред.ред. код]

Освіта Алжиру схожа з французькою (що було пов'язане колишньою окупацією), але з часом потреба кваліфікованої робочої сили спричинила колонізаторів до запровадження системи освіти для туземного населення. А із здобуттям незалежності, алжирці продовжили (навіть наростили) свої здобутки в культурній сфері й особливо в освіті. Тепер в алжирських школах вивчають як арабську, так і французьку мови, при цьому вивчення державної мови — арабської — є обов'язковим. У 1995 році 62% дорослого населення країни були грамотними (74% всіх чоловіків і 49% усіх жінок). В 1994–1995 навчальних роках в університетах країни навчалося понад 107 тисяч студентів. В 1995 році всі діти вчилися в державних початкових школах, а 62% дітей відповідного віку — в системі загальної середньої освіти.

Освіта є офіційно обов'язковою для дітей у віці від 6 до 15 років. В Алжирі є 43 вузи, 10 коледжів і 7 інститутів вищої освіти. Університет в Алжирі (заснованаий в 1909 році) налічує близько 267142 студентів. Алжирський шкільна система складається з Основної, Загальної середньої, Технічно-середньої освіти:

Основні;

  • Основна-фундаментальна школа (Ecole fondamentale School)
  • Тривалість програми: 9 років
  • Вік: від 6 до 15
  • Диплом, випускне свідоцтво: грамота «Енсігмент Мойен БЕМ» (Certificate Brevet d'Enseignement Moyen BEM)

Загально-середні;

  • Ліцей Енсегмент дженерал — школа Генерального викладання (Lycée d'Enseignement général-School of General Teaching), школа-ліцей загального призначення (lycées polyvalents)
  • Тривалість програми: 3 роки
  • Вік: від 15 до 18
  • Диплом, випускне свідоцтво: Ступінь Бакалавра середньої школи (Baccalauréat de l'Enseignement secondaire — Bachelor's Degree of Secondary School)

Технічно-середні;

  • Ліцей енсегмент технічний — Технічна школа (Lycées d'Enseignement technique — Technical School)
  • Тривалість програми: 3 роки
  • Диплом, випускне свідоцтво: Ступінь Бакалавра техніки (Baccalauréat technique — Technical Bachelor's Degree)

В містах Алжирі, Тлемсені і Константнії є середні духовні мусульманські школи — медресе. Найбільші бібліотеки — Національна і університетська в Алжирі. Музеї в містах Алжирі, Константіні, Орані.

Медико-санітарний стан[ред.ред. код]

В 1955 в Алжирі було 158 лікарень на 33 338 ліжок (3,4 ліжка на 1 тис. ж.), в тому числі 147 заг. (з них 12 військ. на 4821 ліжко), 7 туб. на 1399 ліжок, 2 дитячі на 506 ліжок, 1 психіч., 1 онкологічна. Лікарів було 2009 (1 лікар на 4836 ж.), зубних лікарів 511, акушерок 711.

СНІД поширений серед дорослого населення — 0,1%; дані лише приблизні, бо офіційні не ведуться (2001 р.) 113 країна в порівнянні з світом. Люди, що живуть з СНІДом: 21,000 (2007 р.), (76 країна (за цим показником) в порівнянні з іншими країнами світу). Смертність — менше, ніж 1000 (2007 р.), (73 країна (за цим показником)в порівнянні з іншими країнами світу).

По серйозності інфекційних захворювань — ступінь небезпеки: середній. Проблеми з продовольством і водою та захворюваннями пов'язаних з ними: бактеріальна діарея, гепатит А та черевний тиф.

Коефіцієнт дитячої смертності — 27,73 смертей на 1000 новонароджених (80 країна, за цим показником, в порівнянні з іншими країнами світу). Хлопчики — 30.86 смертей на 1000 новонароджених, дівчатка — 24.45 смертей на 1000 новонароджених (2009 р.)

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  • Ларби Бухали. Октябрьская социалистическая революция и национальное движение в Алжире. М., 1957;
  • Арабы в борьбе за независимость. [Сборник]. М., 1957;
  • Колетт и Франсис Жансон. Алжир вне закона. Пер. с франц. М., 1957;
  • Аваков Р. М. Французский монополметический капитал в Северной Африке. М., 1958;
  • 3агладин В. Алжирская проблема. М., 1957;
  • Пяртлі К. П., Розенберг Н. Б. Країни Африки. К., 1955.

Посилання[ред.ред. код]

Логотип «Вікімандрів»
Дивіться також у Вікімандрах
Алжир


Flag of Algeria.svg Це незавершена стаття про Алжир.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


  1. Origins of Algiers by Louis Leschi, speech delivered June 16, 1941 published in El Djezair Sheets, July 1941 History of Algeria (фр.).