Саар (протекторат 1947—1956)
|
Саар — французький протекторат у 1947—1956 роках. Територіально відповідає сучасній німецький землі Заарланд.
Історія[ред. • ред. код]
Згідно з Версальським договором Саар був окупований Британією та Францією. У 1920 Британія і Франція встановили окупаційний уряд, згідно з 15-річним мандатом Ліги Націй. Видобуток вугілля (головна галузь в регіоні на той час) Саару була націоналізована і керувалася безпосередньо Францією. У плебісциті, що відбувся наприкінці 15-річного терміну, 13 січня, 1935, 90.7 відсотка виборців проголосувало на користь повернення до Німеччини, і тільки 0.4 відсотка проголосувало за об'єднання з Францією. 8.9 відсотка схвалило третій вибір — залишення окупаційних військ Франції і Британії. Після повторного об'єднання Саарланду з Третім Рейхом (Rückgliederung des Saarlandes) у 1935 Саар отримав назву Гау Саар-Палатінете (Саарпфальц). У 1942 Саар був перейменований на Вестмарк.
Франція захоплювала цю територію протягом Наполеонівських війн і Французької Імперії та консульства між 1798 і 1814. Оскільки місцеве населення регіону етнічно німецьке воно мало сильні анти-французькі настрої.
Політика[ред. • ред. код]
Після ІІ Світової Війни, Саарланд знову опинився під владою Франції, як протекторат Саар. Згідно з Планом Моннет Франція спробувала отримати економічний контроль над німецькими індустріальними областями, Рурським регіоном та Заарландом з їх великими покладами вугілля і корисних копалин; (другий по величині центр гірської промисловості й індустрії, перша була Сілезія, яку союзники передали Польщі, а німецьке населення було депортоване). Подібні спроби придбати контроль або інтернаціоналізувати область див. Міжнародне управління Руром.
Під французьким управлінням, про-німецькі партії були заборонені.
На загальних виборах у грудні 1952, більшість проголосувала на підтримку профранцузьких партій, хоча 24 відсотки кинули порожні виборчі бюлетені на підтримку про-німецьких партій.
За Паризькими угодами 23 жовтня 1954, Франція запропонувала, заснувати незалежний «Саарланд», під егідою Західного Євросоюзу (WEU). Але референдум, що відбувся 23 жовтня 1955, відхилив цей план 67.7% проти 32.3%. Натомість, виборці проголосували за приєднання Саару до Федеративної Республіки Німеччини.Results of the referendum on the Saar Statute (23 October 1955)
На 27 жовтня, 1956, було підписано Саарський договір за яким проголошувалось мета об'єднання Саару з Німеччиною
Німецька марка була введена 6 липня 1959, до того часу використовувались саарські франки.
6 липня 1959 липня «Kleine Wiedervereinigung» (маленьке возз'єднання) було завершено, через 14 років відділення.
Основною причиною бажання Франції контролювати Саар були великі поклади вугілля. Для задоволення потреби у вугіллі Франція у вигляді компенсації за повернення Саару до Німеччині отримала Саарський договір який дозволив їй видобувати вугілля у Варндті до 1981 року.
Німеччині також довелося погодитися з перевезенням по Мозелю, для зменшення фрахтової вартості для французький лотаринзької металургійної промисловості.
Німеччині також довелося погодитися на вивчення французької мови як першої іноземної в школах Саарланду.
Джерела[ред. • ред. код]
- French proposal regarding the detachment of German industrial regions September 8, 1945. CVCE
- The Saar question Documents relating to the Saar-France Issue. CVCE
- Morgenthau (post surrender) Plan from 1944 Purpose of proposed Saar transfer is to weaken German industry.
- Restatement of Policy on Germany. Secretary of State James F. Byrnes. Stuttgart. September 6, 1946 Statement in favour of the transfer of the Saar to France.
- France, Germany and the Struggle for the War-making Natural Resources of the Rhineland Describes the contest for the Saar over the centuries.
- Foreign relations of the United States, 1947. Council of Foreign Ministers; Germany and Austria Pg. 1073 onwards deals with «Attitude of the United States Regarding the Detachment of the Saar from Germany and its Integration into the French Economy»
- THE SAAR CONFLICT 1945-1955 at Questia
|