Республіка

Форми правління
Анархія Аристократія Геронтократія Демархія Демократія Імітаційна демократія Ліберальна демократія Представницька демократія Пряма демократія Буржуазна демократія Деспотизм Джамахірія Діархія Диктатура Військова диктатура Фашистська диктатура Диктатура пролетаріату Комуністична диктатура Етнократія Клептократія Корпоратократія Лібералізм Меритократія Мілітократія Місцеве самоврядування Монархія Абсолютна монархія Конституційна монархія Дуалістична монархія Парламентська монархія Станово-представницька монархія Класократія Націократія Нетократія Ноократія Однопартійна система Олігархія Охлократія Патріархат Вождизм Плутократія Республіка Парламентська республіка Президентська республіка Змішана республіка Соціалізм Таласократія Телурократія Теократія Тимократія Тиранія Тоталітаризм Технократія Фашизм Хунта

Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноваженнями; існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.

Історія терміна «республіка»

Сам термін "respublica", означає "спільна справа". Походить з латинської мови.

Термін «республіка» зустрічається в працях Аристотеля . У його розумінні, цей термін використовувався для позначення держави. Він виокремив республіку двох видів : аристократія та демократія, і поряд з ним виникає ще один самостійний термін олігархія. Олігархія – породжена від аристократії. У демократичних республіках суверенітет належав народу, тобто всім вільним громадянам чоловічої статі. В аристократичних та олігархічних республіках влада належала тільки привілейованим громадянам.

У Північній Італії в середньовіччі міста або держави за формою правління були або комунами, або синьйоріями. У пізньому середньовіччі вчені-гуманісти, письменники-історики та літописці, наприклад Джованні Віллані, почали аналізувати й замислюватися, з відкіля пішли ці держави, чим вони відрізняються від інших форм державного правління. Середньовічні автори для опису вільних громадян використовували термін лат. LibertasPopuli - вільні люди (лат. res publica).

У XV столітті починається відновлення інтересу до праць стародавніх римлян, і як наслідок, змінюється термінологія: тепер використовують класичну термінологію. Для опису держави з вільними людьми автори, в тому числі і Леонардо Бруні, вводять у вжиток латинську фразу «республіка» (лат. Respublica).

Уперше вжив слово «республіка» в його сучасному значенні форми держави видатний політичний діяч Ніколо Макіавеллі

У філософії Канта термін «республіка» не слугує для позначення певної форми державного правління, а скоріше виступає в ролі ідеалу розвитку державного устрою.

У роботі Руссо «Про суспільний договір, або Принципи політичного права», йдеться мова про те, що держава може виникнути тільки в результаті договору вільних людей. Він називає «республікою» будь-яку державу, керування якою здійснюється за допомогою законів, але не має значення тип керування в цій державі.

Ознаки республіки

Республіці властиві такі риси:

• Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту.
• Парламент представляє законодавчу владу.
• Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік.
• Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін.
• Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).
• У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.
• Відповідальність вищих органів держави за виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом.
• Верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.
• Державна влада розподілена на законодавчу, виконавчу і судову

Класифікація республік

Існують три основних різновиди республіканської форми правління:

• президентська республіка;
• парламентська республіка;
• республіка змішаного типу.

У президентській республіці президент обирається непарламентським шляхом — прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія, Іран, Ірак). Класичною президентською республікою вважають США. Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом.

У парламентській республіці глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або ширшою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

Однією з сучасних форм державного правління є так звана змішана (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська) форма республіканського правління. Типовою ознакою такої форми правління є поєднання елементів президентської і парламентської республік, сильної президентської влади та ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду. Уряд формується спільно президентом і парламентом, а та чи інша назва змішаної республіки визначається тим, у кого з них більше повноважень щодо формування та функціонування уряду. Президент має право головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом. Класичним зразком змішаної республіканської форми правління є Франція за конституцією 1958 року. В Європі — Австрія, Румунія, Польща, Фінляндія, Україна та ін..

Роль президента в президентській і парламентській республіках

Для президентської республіки роль глави держави є досить значною. Вибір президента здійснюється незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням). Президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Парламент не може оголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження. Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжно-координаційну роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, здатний відстоювати інтереси виконавчої влади.

Президент у парламентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади. Його повноваження, за винятком суто церемоніальних (представницьких), як правило узгоджуються з ініціативами уряду, створеного на парламентській основі.

У президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, а в парламентських республіках глава держави як-правило призначає уряд, підтриманий парламентською більшістю. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блоку партій), яка отримала перемогу на виборах, члени уряду можуть бути одночасно і членами парламенту. Недовіра парламентом одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Уряд замість відставки має право на розпуск парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відокремлена від функції глави уряду.

Президент у змішаній республіці є верховним головнокомандувачем, як у президентській республіці. Інші повноваження президента специфічні для кожної такої країни. Так президент не завжди може мати права законодавчої ініціативи, розпуску парламенту. Він може формувати уряд, який затверджується парламентом або погоджуватися з пропозиціями парламенту щодо уряду.

Історія

Попри те, що раніше суспільства не використовували термін «республіка», устрій окремих суспільств з позицій теперішньої науки характеризується як республіканський. У минулому форми республіки були дуже різноманітні, так що обійняти їх одним визначенням дуже важко. Треба обмежити республіканський лад від первісного анархічного стану при родовому побуті, де немає ніякої організованої влади, а отже, немає і держави. Країни, які виникають на ранніх етапах культури, поєднували елементи монархії та республіки (наприклад, Рим у першому столітті свого існування).

Сучасна республіка відмінна від республіки минулого.

Республіка минулих часів відмінна від поняття «республіка» нашого часу, тим що:

• всі республіки були побудовані на рабстві;
• тільки вільні громадяни малиполітичні і навіть цивільні права;
• іноземці займали місце між рабами і вільними, вони перебували в досить приниженому становищі;
• особистість цілком поглиналася державою;
• навіть у найбільш вільних і демократичних республіках особиста свобода була надзвичайно обмежена, держави впливала на людську особистість і впливали надмірно;
• як член народних зборів окрема людина була володарем, але сама по собі вона не користувався жодними невід'ємними правами.

В історії держав світу виникали різні види республік:

• антична;
• середньовічна (феодальна);
• буржуазна;
• соціалістична.

Історично виокремлюють аристократичну республіку, де право брати участь у виборах належить лише вищим верствам населення, і демократичну республіку, у якій право обирати вищі органи влади належить усьому населенню країни, що досягло певного віку і не обмежене законом або судом у можливості реалізувати виборче право.

Сьогодні більшість країн світу є республіками. Хоча республіка вважається багатьма сучасною формою влади і синонімом демократії, це помилкова думка, заснована на тому, що історично було більше державних утворень з монархічною формою правління, де влада передається у спадок.

У більшості сучасних республік голова держави (в основному, президент) обирається загальним голосуванням громадян країни або всенародно обраним парламентом. Влада голови держави також обмежена залежно від Конституції — від досить солідних повноважень (США, Росія, Франція) до чисто церемоніально-представницьких функцій (Австрія, Німеччина, Італія).

На відміну від середньовічних республік, в багатьох сучасних демократичних державах обмежені не тільки термін повноважень президента, але й кількість термінів. Також обмежена, хоч і в різній мірі, влада голови держави. Право голосу в республіках мають всі громадяни країни. Для порівняння, у Венеціанській республіці дож обирався довічно і не всіма громадянами, а також мав практично необмежені повноваження. Проте, і в наш час^[Коли?] в деяких країнах вибори не є загальними. У ПАР до 1990-х не мали права голосу темношкірі і мулати. У Естонії і Латвії права голосу не мають до третини постійних жителів.

У республіках відмінений інститут дворянства. Всі громадяни мають рівні права, проте, не всі постійні жителі, навіть народжені на території країн мають громадянство.

У деяких республіках є довічні сенатори (Італія, Франція), але їхні місця не передаються у спадок.

Проте республіка не є синонімом демократії. У багатьох країнах, офіційно республіках, скасовуються вибори Президента або відбуваються на безальтернативній основі. В той же час в багатьох державах-монархіях демократичні інститути широко поширені.

В даний час термін республіка як і раніше найчастіше означає систему правління, яка отримує свою владу від народу, а не на іншій основі, наприклад, престолонаслідування або божественного права. У більшості контекстів це поняття залишається основним визначенням республіки.

Республіка — найпоширеніша сьогодні форма державного правління. Монархія в деяких країнах — лише данина традиції.

Альтернативний термін та поняття

На початку ХХ століття також досліджували цей термін, наприклад за визначенням авторів оксфордського словнику, поліархія – управління державою чи містом багатьма на противагу монархії. Цей термін в науку ввів американський політолог Р. Дал, але значення було набагато ширше: поліархія є типом громадянського суспільства. Поліархія – це устрій держави, у якій саме суспільство формує систему органів влади (як законодавчих, так і виконавчих), а управління здійснюється за принципом розподілу влади та відповідної системи стримувань та противаг.

Ознаки поліархії:

• Керування державою здійснюється колективно діями певних керівних органів;
• керівництво державою здійснюється з трьох боків: законодавчого, виконавчого й судового;
• діє принцип змінюваності, тобто вищі органи державної влади обираються на певний строк, що дає змогу щось змінити;
• посадові особи мають юридичну відповідальність, такий розподіл компетенції дозволяє визначити, де сама відбувся збій у роботі державного механізму, отже, можна виявити, хто винен.

Цікаво

Назва держави Річ Посполита (пол. Rzeczpospolita) походить з латині від Res Publica, що перекладається, як Річ Всенародна (Посполита), а при написанні одним словом Respublicа — Республіка.^{[Джерело?]}

У польській мові слово Rzeczpospolita в значенні Республіка вживається до всіх польських держав з республіканською формою правління, та деяких історичних республік, як то Венеціанська республіка — Rzeczpospolita Wenecka, у всіх інших випадках використовується слово Republika.

В українській мові у переважній більшості назва Річ Посполита вживається виключно до Речі Посполитої (1569–1795). Іноді назва Друга Річ Посполита вживається стосовно Польської Республіки (1918—1939), всі інші польські держави, що мають у своїй назві (пол. Rzeczpospolita) в українській мові звичайно звуться Республіками.

Див. також

• Держава
• Монархія
• Демократія
• Імануїл Кант

Посилання

1. Сергій Дацюк. Республіка та нація // Українська Правда. Блоги. - 2013.
2. Николай Рубинштейн. Макиавелли и республиканский опыт Флоренции // Журнал: «Неприкосновенный запас» 2007, №5(55)
3. Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. Политико-правовое учение Руссо. История политических и правовых учений. // М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1998. – 736 с
4. Бостан Сергій. Поняття форми державного правління та її історичні типи. // Влада. Людина. Закон, - №1, 2011

Джерела

• Політологічний енциклопедичний словник. — К.:Генеза, 1997
• Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
• Кант И. К Вечному миру // Кант И. Критика чистого разума. - М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2007. - с. 872.
• Ф.А. Брокгауз, И.А.Ефрон. «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона». –Семеновская Типолитография, 1890-1907 рік.
• Костицький М.В., Чміль Б.Ф. "Філософія права"// Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 46-47 с.