Європейський Союз

Європейський Союз European Union Болгарська: Европейски съюз Хорватська: Europska unija Чеська: Evropská unie Данська: Den Europæiske Union Нідерландська: Europese Unie Естонська: Euroopa Liit Фінська: Euroopan unioni Французька: Union européenne Німецька: Europäische Union Грецька: Ευρωπαϊκή Ένωση Угорська: Európai Unió Ірландська: An Taontas Eorpach Італійська: Unione europea Латвійська: Eiropas Savienība Литовська: Europos Sąjunga Мальтійська: Unjoni Ewropea Польська: Unia Europejska Португальська: União Europeia Румунська: Uniunea Europeană Словацька: Európska únia Словенська: Evropska unija Іспанська: Unión Europea Шведська: Europeiska unionen
Прапор
Девіз: In varietate concordia (Єдність у різноманітті)
Гімн: An die Freude (Ода радості) «Інструментальна версія»
Столиця	Місцезнаходження Єврокомісії — Брюссель
Офіційні мови	24 офіційні та робочі мови
Державний устрій
- Президент Європейської комісії	Жан-Клод Юнкер
- Голова Європейської Ради	Дональд Туск
Заснування
- Проголошено	01.11.1993
Площа
- Загалом	4 381 376 км² (7)
Населення
- оцінка 2012 р.	507 890 191 (3)
- Густота	116,2 чол/км²
ВВП (ПКС)	2011 р., оцінка
- Повний	$ 15,821 трлн. (1)
- На душу населення	$ 31 607 (15)
ВВП (номінальний)	2011 р., оцінка
- Повний	$ 17,577 трлн. (1)
- На душу населення	$ 35 116 (14)
Валюта	Євро (тільки в Єврозоні), загалом 13 валют (EUR)
Часовий пояс	UTC ([[UTC-4—+4]])
Домен інтернету	.eu

Європе́йський Сою́з, ЄС (англ. European Union) — економічний та політичний союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз, підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. Сьогодні в об'єднання входять 28 європейських держав з населенням понад 505 млн людей. Загальний Валовий внутрішній продукт Європейського Союзу становить понад 18,4 трлн. $. (1-ше місце в світі). В ЄС запроваджується єдина валюта — євро. Де-факто столицею Європейського Союзу є Брюссель.

Серед інституцій ЄС є Європейська комісія, Рада Європейського Союзу, Європейська рада, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк, Європейський суд аудиторів та Європейський парламент. Парламент обирається на п'ять років громадянами Європейського Союзу. ЄС є повноправним членом Організації Об'єднаних Націй, Світової організації торгівлі та має представництва у «Великій Сімці» та «Великій двадцятці».

У 2012 році Європейський Союз отримав Нобелівську премію миру «За внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі». ЄС розглядають потенційною наддержавою у майбутньому.

Мета ЄС

Створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Історія

Ідеї щодо створення єдиного союзу європейських держав царювали в свідомості правителів та народів цих держав протягом довгого часу. Ці ідеї почали реалізовуватись після Другої світової війни, коли всі держави Європи зрозуміли те, що вони не можуть існувати відокремлено один від одного, що спільними зусиллями вони зможуть досягти значних висот. Ці думки були підкріплені перемогою над нацизмом та фашизмом, яка була досягнута завдяки єдності держав Європи і їх спільними зусиллям. У післявоєнний період на континенті з'явився цілий ряд організацій — Рада Європи, Західноєвропейський Союз, НАТО.

9 травня 1950 року вважається початком європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «план Шумана»). Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини, а також недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішим засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією — вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись «вищим органом» (прообразом Європейської Комісії).

18 квітня 1951 року «план Шумана» було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція («європейська шістка», яка в подальшому стала «локомотивом» європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

27 травня 1952 року країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). 10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС). 10 березня 1953 року Збори закінчили роботу над проектом Договору. Однак ані ЄОС, ані ЄПС, так і не стали реальністю. Вирішальну роль тут відіграла Франція, парламент якої після довгих дискусій у серпні 1954 року вирішив відкласти ратифікацію Договору про ЄОС. А це зробило недоречним і підписання Договору про ЄПС. Таким чином, на початку 50-х років країнам "європейської шістки не вдалося започаткувати інтеграцію в оборонній та політичній сферах. Інтеграція продовжувала розвиватись в інших сферах, передусім в економічній.

Наприкінці 1955 року на конференції у Мессіні країни «європейської шістки» домовились про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратому). На початку 1957 року керівники урядів «європейської шістки» вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). 23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом). Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті — створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили). Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою «Римські договори». 8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий — Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств. У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року, виявились досягнутими. Необхідно було визначати подальші завдання для розвитку європейської інтеграції.

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС. 1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія. 1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція. 1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття «Європейський Союз» з'явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні «три колони» Європейського Союзу:

• «перша колона» — Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви «Європейське Економічне Співтовариство»). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить «наднаціональний феномен»;
• «друга колона» — спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);
• «третя колона» — співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п'ятий — найвищий рівень економічної інтеграції). 1 січня 1995 року членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція.

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамська угода внесла зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграв вступ у силу Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу (укладена 1985 року). На сьогоднішній день до цієї угоди приєднались 13 держав Європейського Союзу — Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія та Швеція. Поки не приєднались до Шенгенської угоди Велика Британія, Ірландія та 10 держав, які стали членами ЄС у 2004 році.

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору на сьогодні вступили в силу і є чинними принаймні до 2009 року.

Євро. З часу запровадження у 2002 році, валютою стало користуватися 19 країн.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС — євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС — найвищого етапу інтеграції. Зараз євро перебуває в обігу на території 12 країн-членів ЄС. Велика Британія та Данії вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором. 10 держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році, поки що не змогли виконати усіх необхідних критеріїв «зони євро».

1 травня 2004 року членами Європейського Союзу стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія.

17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу. 29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов'язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації. 29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу для розмірковувань про майбутнє Євросоюзу.

В жовтні ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. 1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію. Європейській Союз налічує 27 членів.

Лісабонська угода

У грудні 2007 року глави держав і урядів ЄС підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу(набув чинності 1 грудня 2009). Він ставить ЄС на нову договірну основу і має зробити його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим. Договір передбачає далекосяжні реформи. Так, наприклад, у майбутньому діючий Президент Європейської ради має зміцнити безперервність дій ЄС. Прийняття рішень ЄС буде полегшено за рахунок того, що в багатьох випадках відпаде потреба в одностайному голосуванні. Рішення, що приймаються кваліфікованою більшістю, поширюються тепер на багато інших сфер. Починаючи з 2014 року, для прийняття рішень Ради ЄС принципово необхідна буде «подвійна більшість». Відповідно до цього рішення Європейського Союзу у Раді міністрів потрібна буде більшість у 55 відсотків країн-членів, що налічують 65 відсотків населення (перехідне положення до 2017 року). Перехідне головування у Радах міністрів залишатиметься у формі 18-місячного колегіального головування трьох держав-членів. Кількість комісарів на 2014 рік буде скорочено до двох третин від кількості членів. Крім того, з'явиться посада «Високого представника Євросоюзу з питань політики безпеки й зовнішньої політики», який відповідатиме за зовнішні відносини євроспільноти. Реформаторський договір зміцнить також демократію та захист основних прав шляхом розширення ролі Європейського парламенту, залучення національних парламентів до процесу європейської законотворчості, а також завдяки Хартії основних прав, яка набуде сили закону (для Великої Британії й Польщі існуватимуть винятки).

В результаті цих об'єднавчих процесів, у Європі утворився могутній союз, який все більше стає подібним до самостійної держави з своїм апаратом державних органів, основним законодавчим актом та іншими рисами незалежної держави.

Країни Європейського Союзу

Ірландія Сполучене Королівство Франція Нідерланди Німеччина Данія Польща Литва Латвія Естонія Фінляндія Швеція Чехія Австрія Угорщина Румунія Болгарія Греція Словаччина Словенія Хорватія Італія Бельгія Люксембург Португалія Іспанія Мальта Кіпр

ЄС-28

Українська назва	оригінальна назва	скорочення ISO 3166-1	столиця	Населення	Площа, км2
Австрія	Österreich	AT	Відень	8,451,900	83,855
Бельгія	België / Belgique / Belgien	BE	Брюсель	11,161,600	30,528
Болгарія	България	BG	Софія	7,284,600	110,994
Велика Британія	United Kingdom	GB	Лондон	63,730,100	243,610
Греція	Ελλάδα	GR	Афіни	11,062,500	131,990
Данія	Danmark	DK	Копенгаген	5,602,600	43,075
Естонія	Eesti	EE	Талін	1,324,800	45,227
Ірландія	Éire / Ireland	IE	Дублін	4,591,100	70,273
Іспанія	España	ES	Мадрид	46,704,300	504,030
Італія	Italia	IT	Рим	59,685,200	301,338
Кіпр	Κύπρος / Kıbrıs	CY	Нікосія	865,900	9,251
Латвія	Latvija	LV	Рига	2,023,800	64,589
Литва	Lietuva	LT	Вільнюс	2,971,900	65,200
Люксембург	Lëtzebuerg / Luxemburg / Luxembourg	LU	Люксембург	537,000	2,586
Мальта	Malta	MT	Валенсія	421,400	316
Нідерланди	Nederland	NL	Амстердам	16,779,600	41,543
Німеччина	Deutschland	DE	Берлін	80,523,700	357,021
Польща	Polska	PL	Варшава	38,533,300	312,685
Португалія	Portugal	PT	Лісабон	10,487,300	92,390
Румунія	România	RO	Бухарест	20,057,500	238,391
Словаччина	Slovensko	SK	Братіслава	5,410,800	49,035
Словенія	Slovenija	SI	Любляна	2,058,800	20,273
Угорщина	Magyarország	HU	Будапешт	9,908,800	93,030
Фінляндія	Suomi / Finland	FI	Гельсінкі	5,426,700	338,424
Франція	France	FR	Париж	65,633,200	674,843
Хорватія	Hrvatska	HR	Загреб	4,262,100	56,594
Чехія	Česko	CZ	Прага	10,516,100	78,866
Швеція	Sverige	SE	Стокгольм	9,555,900	449,964

Вимоги до кандидатів для вступу в ЄС

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка і повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

Подальше розширення

   Країни-члени

   Кандидати: Ісландія, Македонія, Сербія, Туреччина, Чорногорія, Албанія

   Розцінюються ЄС як потенційні кандидати, які ще не подали заявку на членство: Боснія і Герцеговина, Косово (частково визнана).

Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заява про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.). 10 червня 2011 президент Євросоюзу Ж. М. Барозу заявив, що Хорватія буде прийнята до членів Євросоюзу у 2012-му році. 1 липня 2013 року Хорватія офіційно вступила до ЄС. Країна стала 28-м членом Євросоюзу

з 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом (англ. Applicant country, candidate country) на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, коли у Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговори розпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступ Туреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні і економічні реформи. Інша проблема те, що лише 3% території Туреччини належить до Європейської частини світу, хоча формально, відповідно до Копенгагенських критеріїв географічних вимог немає (при цьому є прецедент входження до ЄС країни, територія якої фізико-географічно повністю знаходиться в Азії — Республіки Кіпр).

Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.

Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 року.

Сербія отримала статус офіційного кандидата 1 березня 2012. Лідери ЄС погодились почати переговори з Сербією щодо її членства до січня 2014.

Албанія отримала статус офіційного кандидата 24 червня 2014.

Косово, Боснія і Герцеговина офіційно визнані потенційними кандидатами.

Органи Європейського Союзу і Європейських Спільнот

Виконавча влада	Законодавча влада	Законодавча влада	Судова влада
Європейська Комісія	Рада Європейського Союзу	Європейський парламент	Суд Європейського Союзу
законотворча ініціатива виконання бюджету спостерігає за виконанням європейських законів та бюджетів	вирішує законодавчі та бюджетні питання заключає міжнародні договори	вирішує законодавчі та бюджетні питання контролює Комісію	забезпечує одноманітність у інтерпретації європейських законів

Складність та багатогранність Європейського Союзу як наднаціонального об'єднання породжує необхідність створення потужної та розгалуженої системи управління та координації дій, для досягнення поставлених цілей Союзу. Країни-члени Європейського Союзу передають повноваження у вирішенні деяких питань незалежним інститутам, які представляють інтереси Союзу, його держав і громадян. Європейська Комісія захищає інтереси Союзу в цілому, кожен національний уряд представлений в Раді Міністрів (Раді), а члени Європейського Парламенту безпосередньо обираються громадянами ЄС. Таким чином, демократія і верховенство закону — наріжний камінь цієї структури.

Основні чотири інститути Європейського Союзу закладено ще в 1952 році, коли було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі, а ідея Європейської Ради ще навіть не була видимою. Ці інститути, а саме: Асамблея, Рада, Комісія і Суд — по суті своїй з тих пір не змінювалися. Асамблея перетворилася на наднаціональний парламент, а Європейський Суд — в суперарбітра. В той же час роль Ради, що складається з представників урядів держав-членів, дещо знизилася, а роль Європейської Комісії як виконавського органу істотно не змінилася. Такі зміни пояснюються тим, що спочатку ідея об'єднання країн в Європейське Економічне Співтовариство, а нині — в Європейський Союз, носила наднаціональний характер. Відповідно ті інститути, які додавали до свого статусу наднаціональності, ставали впливовішими.

Основні інститути влади:

Європейська Комісія

Європейська Комісія — виконавчий орган Європейського Союзу, що складається з 28 членів (рахуючи президента), які призначаються на п'ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат.

Європейський Парламент

Європейський Парламент — зібрання з 751 депутата, що безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС строком на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Депутати Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейській Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів)

Рада міністрів — в ЄС — основний орган ухвалення рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад міняється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і так далі В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування.

Європейський Суд

Європейський суд — судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності:

• між державами-членами ЄС;

• між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом;

• між інститутами ЄС;

• між ЄС і фізичними або юридичними особами

Рахункова палата

Рахункова палата (Суд аудиторів) — орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Європейський Омбудсмен

Займається скаргами європейських приватних і юридичних осіб на інститути і установи ЄС.

Фінансові структури

Європейський центральний банк (ECB)

• визначає валютну політику країн ЄС;
• встановлює ключові процентні ставки;
• управляє офіційними резервами Європейської системи Центральних Банків (ESCB), головним завданням якої є підтримка стабільності цін;

• має право санкціонувати емісію банкнот в межах валютного союзу.

Європейський інвестиційний банк (EIB)

Європейський інвестиційний банк — орган ЄС, заснований в 1959 р. Європейським Союзом для сприяння розвитку, інтеграції і співпраці шляхом надання інвестиційних позик. Позики надаються під однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість управління позикою в частині погашення заборгованості. Позики надаються для розвитку відсталих європейських регіонів і реалізації проектів, що представляють спільний інтерес.

Консультативні органи

Економічний і соціальний комітет

Економічний і соціальний комітет — консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 317 членів, які представляють різні сфери економіки і соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків.

Комітет регіонів

Комітет регіонів — консультативний орган Ради ЄС і Комісії, розробляючий висновки з усіх питань, що зачіпає інтереси регіонів. Комітет складається з 317 членів — представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків

Мови

Серед багатьох мов та діалектів, ЄС має 24 офіційні і робочі мови: болгарська, хорватська, чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, ірландська, латиська, литовська , мальтійський, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, іспанська, та шведська. Важливі документи перекладаються кожною офіційною мовою.

Європейський парламент забезпечує переклад на всі мови документів і своїх пленарних засіданнь. Деякі установи використовують тільки декілька мов для внутрішньої роботи. Каталонська, галісійська, баскська, шотландська і валлійська не є офіційними мовами ЄС, але мають напівофіційний статус в тому, що офіційні переклади договорів виконані в них і громадяни ЄС мають право на листування цими мовами з установами, що використовують їх.

Мовна політика є обов'язком держав-членів, але інститути ЄС сприяють вивченню інших мов. Англійська є найбільш поширеною мовою в ЄС. Німецька є найбільш широко розповсюдженою рідною мовою. 56% громадян ЄС можуть брати участь у розмові іноземними мовами. Більшість офіційних мов ЄС належать до індо-європейської мовної сім'ї, за винятком Естонії, Фінляндії та Угорщини, які належать до уральської мовної сім'ї, і Мальти, яка використовує семітську мову. Більшість офіційних мов ЄС базуються на латинському алфавіті, крім Болгарії, яка користується кирилицею, і Греції з грецьким алфавітом.

Крім 24 офіційних мов, існує близько 150 регіональних і міноритарних мов, якими розмовляють до 50 мільйонів осіб. Хоча програми ЄС підтримують регіональні мови і мови меншин, захист мовних прав різний у окремих держав-членів. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин ратифікована більшістю країн ЄС надає загальні керівні принципи, якими держави можуть користуватись, щоб захистити свою мовну спадщину.

Європейський день мов проводиться щорічно 26 вересня і спрямований на заохочення вивчення мов по всій Європі.

Кількість людей, що володіють мовами Європейського Союзу

Мова	Кількість етнічних мовців	Загальна кількість мовців
Англійська	13%	51%
Німецька	18%	32%
Французька	12%	26%
Італійська	13%	16%
Іспанська	9%	15%
Польська	9%	10%
Нідерландська	5%	6%
Грецька	3%	3%
Чеська	2%	3%
Шведська	2%	3%
Угорська	2%	2%
Португальська	2%	2%
Словацька	1%	2%
Данська	1%	1%
Фінська	1%	1%
Литовська	1%	1%
Словенська	1%	1%
Естонська	<1%	<1%
Ірландська	<1%	<1%
Латиська	<1%	<1%
Мальтійська	<1%	<1%
Опубліковано в 2006 році, до входження в ЄС Румунії, Болгарії та Хорватії.

Витоки та історія утворення

Європейський Союз – історія, підвалини, договори та угоди
1951	1957	1965	1986	1992	1997	2001	2007
		Європейські спільноти		Європейський Союз
Європейська спільнота з вугілля та сталі
	Європейська економічна спільнота (ЄЕС)			Європейська Спільнота
				Правосуддя та внутрішні справи Європейського Союзу
			Європейська політична співпраця	Спільна зовнішня політика та політика питань безпеки
	Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)
Париж	Рим	Брюссель	Люксембург/Гаага	Маастрихт	Амстердам	Ніцца	Лісабон

Не варто шукати витоки Європейського Союзу у Римський імперії хоча б тому, що остання географічно мала центр довкола Середземного моря і простягалася на терени Африки і Азії, не включаючи Німеччину, Скандинавські країни, Шотландію, Ірландію та Центрально-Східну Європу. Римська Імперія розширювалася силою, була контрольована центральною державою і не поділяла ідеалів і принципів на яких сьогодні розбудовується ЄС.

Можливо лише митний союз 1800-х років часів Наполеона може розглядатися як перший передвісник майбутнього Європейського Союзу.

Одна з перших публічних пропозицій об'єднати країни на принципах рівності членів і кооперації була зроблена миролюбивим Віктором Гюґо у 1851 р. Після гуманітарних катастроф Першої і Другої світових війн необхідність в утворенні європейської спільноти стала очевидною. Ці відчуття найперше реалізувалися у Європейську спільноту з вугілля і сталі, яка була утворена у квітні 1951 року і набула чинності у липні 1952-го. Спільнота об'єднувала Західну Німеччину, Францію, Італію і країни Бенілюксу і була закріплена Паризьким договором 1951 р. (Історія ЄС).

Перший митний союз став відомим як Європейська економічна спільнота (англ. European Economic Community; свого часу відомий як Спільний Ринок), започаткований Римським договором 1957 року і введений в дію з 1 січня 1958 року. Останній згодом став відомим як Європейська Спільнота і визнається сьогодні як «перший стовп» Європейського Союзу.

Президент Франції Валері Жискар д'Естен пропонував змінити назву «Європейський Союз» на «Об'єднана Європа», але це не було прийнято.

Історія розширення ЄС

1957-2013: Розширення ЄС

Рік	Країна	Загальна кількість членів
1957	Бельгія  Італія  Люксембург  Нідерланди  Франція ФРН	6
1973	Велика Британія  Данія  Ірландія	9
1981	Греція	10
1985	Ґренландія (автономна територія Данії) покинула союз	10
1986	Іспанія  Португалія	12
1990	НДР (Об'єдналась із ФРН, надалі як єдина Німеччина)	12
1995	Австрія  Фінляндія  Швеція	15
2004	Естонія  Кіпр  Латвія  Литва  Мальта  Польща  Словаччина  Словенія  Угорщина  Чехія	25
2007	Болгарія  Румунія	27
2013	Хорватія	28

Гуманітарна допомога ЄС

Європейський Союз загалом (Комісія та країни-члени) наразі є одним з найбільших донорів гуманітарної допомоги у світі.

Останнім часом надання гуманітарної допомоги як частина зовнішньої діяльності Європейської Спільноти набуло особливого значення. Це пов'язано зі збільшенням кількості кризових ситуацій на планеті та прагненням Співтовариства відігравати провідну роль у міжнародних гуманітарних місіях. З цією метою 1992 року був створений Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії (англ. European Commission's Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф і конфліктів за межами Союзу. Надання такої допомоги базується на принципах недискримінації, неупередженості та гуманності. Вона розподіляється партнерами Офісу, а саме, недержавними організаціями, агенціями гуманітарної допомоги ООН та інших міжнародних організацій.

Україна і ЄС

У жовтні 2005 р. президент Єврокомісії Жозе Мануел Дурау Баррозу заявив, що майбутнє України — у ЄС. Проте 9 листопада 2005 року в опублікованій новій стратегії ЄС було сказано, що вступ Румунії, Болгарії, Хорватії й інших країн колишньої Югославії може блокувати можливість майбутнього вступу України, Білорусі і Молдови. Комісар ЄС з розширення Оллі Рен заявив, що ЄС має бути обережним з надто великим розширенням і що наразі план розширення виглядає вкомплектованим. Очевидно, що відсутність формальної ініціативи самої України (і, відповідно, відсутність взаємних документальних зобов'язань щодо вступу України до ЄС) впливає на тональність європейських посадовців.

2005 року Президент України Віктор Ющенко заявив, що членство в ЄС є стратегічною метою зовнішньої політики України. Всі фракції у Верховній Раді України 5-го скликання 2006–2007 років (окрім комуністів — 5% місць) підтримують найшвидше приєднання до ЄС, зокрема перехід до тісніших форм інтеграції (перший крок — створення зони вільної торгівлі відразу після вступу до СОТ, що було запропоновано ЄС у 2006). Деякі європейські політики та політологи вважають 2020 ймовірним роком вступу України до ЄС.

12 липня 2007 Європарламент у Страсбурзі ухвалив рішення висловити підтримку надання Україні перспективи членства в Євросоюзі. Відповідне рішення було прийняте за результатами обговорення доповіді депутата Міхала Томаша Камінські щодо мандату на переговори з Україною про нову поглиблену угоду.

27 лютого 2014 року, після подій Євромайдану, Європарламент ухвалив резолюцію у якій вперше йдеться про те, що Україна має право стати повноправним членом Євросоюзу. У ній зазначено, що підписання Угоди про асоціацію не є кінцевою метою партнерства з Києвом і відповідно до Статуту ЄС всі європейські країни, включаючи Україну, «мають довгострокову можливість подавати заявку на членство в ЄС».

Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації

5 березня 2007 розпочато переговори про укладення нової угоди, яка має замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Представники ЄС наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною сусідом. Під час паризького Саміту Україна-ЄС (вересень 2008) досягнуто компромісного рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію.

Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ. Проведено сім раундів переговорів, наступний раунд заплановано на 5 — 9 жовтня 2009 року.

16 червня 2009 р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна — ЄС політично схвалено «Порядок денний асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію», який є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна-ЄС, що, за оцінкою громадських експертів, не виправдав покладених на нього сподівань в окремих сферах співпраці, для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.

Документ підготовлено на принципах:

• політичної асоціації та економічної інтеграції,
• спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки.

Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації.

Моніторинг того, як Україна виконує свої зобов'язання в рамках Порядку денного асоціації, здійснює як Європейська Комісія, так і українське громадянське суспільство.

Європейська Комісія слідкує за результатами (передусім щодо реалізації реформ) в рамках традиційного щорічного аналізу поступу в межах Європейської політики сусідства — ENP Progress Report. Доповідь за 2009 опублікована англійською та українською мовами.

Українське громадянське експертне середовище проводить власну оцінку виконання зобов'язань в рамках Порядку денного асоціації. У травні 2010 року в Україні стартував Громадський моніторинг Порядку денного асоціації Україна-ЄС. Проте 20 листопада 2013 року, президент України В. Янукович припинив підписання угоди ЄС. Тим самим викликавши спротив населення.

Україна 21 березня 2014 року підписала політичну частину асоціації з метою подальшого вступу в ЄС, а 27 червня 2014 р. економічну — тобто Угоду в повному обсязі. В майбутньому членство в ЄС розглядається також такими країнами як Молдова і Грузія.

Суспільна думка

За даними соціологічних опитувань, станом на 2007 рік абсолютна більшість українців (55%) підтримують вступ України до Європейського Союзу. При цьому 25% проти вступу України до ЄС, а 20% не змогли визначитись щодо цього питання.

За даними дослідження проведенного у 2011 році, більшість жителів України підтримують підписання угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Згідно з результатами дослідження 56% опитаних українців підтримують підписання угоди про ЗВТ з Євросоюзом. В той же час, 30% українців одночасно підтримують підписання угоди про ЗВТ з Євросоюзом і вступ України в Митний союз. Проте, респонденти оцінюють, що підписання угоди про ЗВТ вигідніше (39%), ніж вступ до ТЗ (34%).

55% опитаних у Німеччині, Франції, Великобританії, Італії, Іспанії та Польщі—підтримують вступ України до ЄС—якщо Україна виконає необхідні для цього умови. 34% проти вступу України до ЄС. Вступ до ЄС Росії, Туреччини та Марокко підтримують відповідно 45%, 40% та 35% респондентів.

Див. також

• Європейський Парламент
• Європейська Рада
• Європейська Комісія
• Рада Європейського Союзу (міністри певного відомства)
• Європейський соціально-економічний комітет
• Європейська асоціація вільної торгівлі
• Європейська валютна система
• Європейська економічна спільнота
• Європейська спільнота з атомної енергії
• Європейський Конвент
• Агентства Європейського Союзу
• Європейська інтеграція
• Європеїзм
• Європоцентризм
• Проєвропеїзм
• Євроскептицизм
• Європа різних швидкостей
• Проекти єдиної Європи
• Екологічна політика ЄС

Джерела

1. Європейський Союз. Консолідовані договори. — К.: Port-royal, 1999.
2. (рос.) Ильин Ю. Д. История и право Европейского Союза. — Харьков, «Консум»,1998.

Посилання

• European Union — офіційний портал Європейського Союзу.
• Європейське право
• Використано матеріали зі статті в англійській Вікіпедії.
• Використано матеріали зі статті в російській Вікіпедії.
• Використано матеріали зі статті в румунській Вікіпедії
• Використано матеріали зі статті в німецькій Вікіпедії
• Представництво Єврокомісії в Україні (укр.)
• Хронологія двосторонніх відносин Україна — ЄС (укр.)
• Угоди, укладені між Україною та ЄС (укр.)
• Офіційна сторінка ЄС
• Відносини ЄС і України (англ.)
• Чи дозволить Помарананчева революція збирати вершки: відносини з ЄС 2005 року і на початку 2006-го (англ.)
• Глосарій термінів Європейського Союзу
• Інструмент європейського сусідства і партнерства (громадський веб-сайт)
• Європейський простір: портал проєвропейського громадянського суспільства України
• Особливості інтеграції Хорватії до Європейського Союзу: уроки для України

Європейський Союз