Ліхтенштейн
|
Князівство Ліхтенштейн |
|||||
|
|||||
| Девіз: Для Бога, князя та Батьківщини (Für Gott, Fürst und Vaterland) |
|||||
| Гімн: Високо над молодим Рейном (Oben am jungen Rhein) |
|||||
 |
|||||
| Столиця | Вадуц | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Найбільше місто | Шан | ||||
| Офіційні мови | Німецька | ||||
| Державний устрій | Конституційна монархія | ||||
| Князь Прем'єр-міністр |
Ганс-Адам II Адріан Гаслер |
||||
| Незалежність | розпуск Священної Римської імперії 1806 |
||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 160,4 км² (214) | ||||
| Населення | |||||
| - перепис 2011 р. | 36 476 чол. | ||||
| - Густота | 215 чол/км² (52) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2013 р., оцінка | ||||
| - Повний | 4 047 млн. CHF (168) | ||||
| - На душу населення | 111 000 CHF (24) | ||||
| Валюта | Швейцарський франк (CHF) |
||||
| Часовий пояс | CET (UTC+1) | ||||
| - Літній час | CEST (UTC+2) | ||||
| Домен інтернету | .li | ||||
| Телефонний код | +423 | ||||
Князі́вство Ліхтенште́йн (нім. Fürstentum Liechtenstein) — країна на заході центральної Європи, межує з Австрією на сході і Швейцарією на заході. Конституційна монархія. Основні політичні партії: Вітчизняний союз, Прогресивна бюргерська, Християнська соціальна. Грошова одиниця — швейцарський франк.
Площа 160 км²; столиця — Вадуц; рельєф: Альпи, частина долини Рейну на заході.
Очолює державу князь Ганс Адам ІІ з 1989, глава уряду — Адріан Гаслер з 5 квітня 2001; політична система — конституційна монархія; голова держави — князь, що скликає й розпускає ландтаг (парламент) і затверджує закони.
Експорт: харчі, поштові марки, мікрочіпи, стоматологічні інструменти.
Населення 36 476 осіб (31.12.2011)[1] — за походженням головним чином австрійці і німці-швейцарці (33% іноземці); мова німецька (державна), кілька діалектів.
Більшість населення — католики.
Як і Узбекистан, є однією з двох країн світу, якій для виходу до світового океану необхідно перетнути дві держави.[2]
Зміст
Історія[ред. • ред. код]
У межах герцогства Швабія на території нинішнього Ліхтенштейну знаходилися феодальні володіння Шелленберг і Вадуц, що увійшли потім до складу Священної Римської імперії. 1507 імператор Максиміліан надав Вадуцу особливі права і привілеї, включаючи суверенітет і збір податків. Ці права були передані австрійській сім'ї Ліхтенштейнів. 1699 Шелленберг, а 1712 Вадуц були продані князеві Ліхтенштейну. 1719 обидві території було об'єднано в одне князівство. З цією датою пов'язують утворення держави Ліхтенштейн. Князівство стало частиною Священної Римської імперії. 1806 року воно ввійшло до складу Рейнського союзу, сформованого Наполеоном Бонапартом. Останній за деякий час оголосив князівство незалежною державою. Було створено армію, що складалася з 80 вояків. Щоправда, цього ж року Баварія оголосила війну Ліхтенштейну й спрямувала сюди армію. Проте баварці не зуміли захопити князівство, тому що просто не змогли його знайти у горах. З 1815 по 1866 Ліхтенштейн входив до складу Німецького союзу, причому 1860 Ліхтенштейни стали спадковими членами верхньої палати австрійського парламенту, а 1866, за Йоганна II Ліхтенштейна (1840–1929), князівство здобуло незалежність. У австро-прусській війні 1866 року Ліхтенштейн виступав як союзник Австрії, з 1876 по 1918 мав тісні зв'язки з Австро-Угорщиною.
Після Першої світової війни Ліхтенштейн розірвав договір з Австрією і переорієнтувався на Швейцарію: 1921 року укладено угоду про торгівлю і поштову службу, 1924 року укладено митний союз. Відтоді валютою Ліхтенштейну є швейцарський франк, власних грошових знаків Ліхтенштейн не має. З 1919 року Швейцарія представляє дипломатичні і консульські інтереси Ліхтенштейну за кордоном.
Під час Другої світової війни князівство дотримувалось нейтралітету. 1990 року Ліхтенштейн вступив до ООН, 1991 року — до Європейської асоціації вільної торгівлі.
1993 р. Марко Фрік замінив Ганса Брунгарта на посаді прем'єр-міністра, яку той обіймав 15 років. 2001 року прем'єр-міністром став Отмар Гаслер, голова Партії Прогресивних Громадян.
Географія[ред. • ред. код]
Ліхтенштейн — країна центральної Європи, яка розміщена в горах Альпах і займає площу 160 km². Країна входить до малих країн континенту, з кордоном довжиною 76 кілометрів, і межує зі сходу з Австрією (кордон становить 35 км), а на заході та півдні зі Швейцарією (кордон становить 41 км). Вважається 4-ою з найменших держав континенту та 6-ою з найменших країн світу.
Політична структура[ред. • ред. код]
.jpg)
Ліхтенштейн — конституційна монархія. Глава держави — князь Ганс-Адам II, який фактично керував країною з 1984, а вступив на престол 13 листопада 1989. Князь здійснює управління державою, візує законодавчі акти, що приймаються ландтагом (парламентом), представляє Ліхтенштейн у взаєминах з іншими державами, призначає державних службовців, має право помилування.
Законодавчий орган — ландтаг, який складається з 25 депутатів, що обираються прямим таємним голосуванням за системою пропорційного представництва (15 депутатів від Оберланда і 10 депутатів від Унтерланда) строком на 4 роки.
З відома парламенту князь призначає коаліційний уряд у складі його голови і 4 радників (три представники парламентської більшості і два представники опозиції).
Суспільне і політичне життя Ліхтенштейну регламентоване конституцією, прийнятою 5 жовтня 1921 і доповненою поправками 1938, 1939, 1965 і 1990.
У країні діє 21 політична партія, з яких три основні — Прогресивна бюргерська партія (ПБП), Вітчизняний союз (ВС) і Вільний список (ВС). На останніх виборах в ландтаг 11 лютого 2001 отримала перемогу ПБП, 13 місць, а ВС отримав 11 місць. Згідно з конституцією, уряд країни складається з членів партії, що перемогла. На попередніх виборах 1997 він був сформований ВС.
З 1992 в Ліхтенштейні продовжується «конституційна суперечка» між князем Гансом Адамом II і парламентсько-урядовими кругами. Монарх заперечував проти спроб обмежити його повноваження виконанням чисто символічних функцій і загрожував у цьому випадку «перенести своє місце проживання до Відня». У 1992 після розбіжностей з урядом з питання про угоду з Європейським економічним простором князь спробував розпустити парламент і управляти за допомогою княжих декретів. Це прагнення зустріло опір і породило суперечки про реформу конституції. У 1995 голова Конституційного суду Бернхард Віллі заявив, що саме цей орган повинен розбирати конституційну суперечку при виникненні розбіжностей між князем, урядом і парламентом. Після цього князь відмовився затвердити повторне обрання Віллі членом суду. У жовтні 1999 року Європейський суд задовольнив скаргу Віллі і звинуватив князя в порушенні конвенції про права людини, засудивши Ліхтенштейн до штрафу у розмірі 10 тисяч швейцарських франків і сплати компенсації Віллі у розмірі 91 тисячі швейцарських франків.
У лютому 2000 князь оголосив нові пропозиції для реформи конституції, погодившись у принципі на роль глави держави без політичної влади, на відмову від права призначати державних чиновників і не затверджувати суддів. Князь виразив готовність визнати за населенням право на винесення вотуму недовір'я князеві і навіть на ліквідацію монархії.
Після виборів у 2001, на яких перемогла Прогресивна бюргерська партія (консервативна), уряд очолив у квітні лідер цієї партії Адріан Гаслер. Ліберальна партія Вітчизняний союз стала опозицією.
Економіка[ред. • ред. код]
Ліхтенштейн — процвітаюча країна з розвиненим сектором фінансових послуг і високим рівнем життя. ВВП в Ліхтенштейні в 1999 склав 825 млн дол. США або на душу населення — 25 000 дол. США.
Більше як 73,7 тис. міжнародних концернів і іноземних компаній зареєстровано на території Ліхтенштейну завдяки низькому рівню оподаткування, нескладних правил реєстрації і в цілях збереження фінансової таємниці. Бюджет держави складається в основному з податків, зокрема від цих компаній (біля 30%), доходів від випуску поштових марок (10%) і іноземного туризму.
Майже 50% самодіяльного населення зайнято в промисловості (виробництво пресових і штампувальних виробів, обчислювальних машин, хімічної і фармацевтичної продукції, фарфорових зубних протезів, високо-вакуумної техніки). Значна частина населення займається ремісництвом. В сільському господарстві розвинуті тваринництво, виноградарство, виробництво зерна.
У структурі експорту переважають точні прилади, електроніка, поштові марки, кераміка. Експорт прямує в основному в країни ЄС і Швейцарію. У структурі імпорту фігурують машинне устаткування, металеві вироби, текстиль, продовольство, автомобілі. Основні партнери з імпорту — країни ЄС і Швейцарія. За вартістю експорт більш ніж у 2,5 разу перевищує імпорт, і дохід від нього в 1996 склав 2,47 млрд дол. США.
Транспорт і зв'язок[ред. • ред. код]
Телефонне, телеграфне і поштове обслуговування здійснює Швейцарія. Через територію країни проходить залізниця протяжністю 18,5 км, що належить Австрії і зв'язує міста Фельдкірх в Австрії і Букс в Швейцарії. Довжина автомобільних доріг досягає 250 км. Всі вони чудової якості з твердим покриттям. Своїх аеропортів Ліхтенштейн не має і користується послугами сусідніх країн.
Населення[ред. • ред. код]
Населення становить 35,789 чоловік (на 26.07.2010)[1], середня щільність населення близько 219 чоловік на км². Народжуваність — 12,95 новонароджених на 1 000 чоловік (1995). Смертність — 6,56 смертей на 1 000 чоловік (рівень дитячої смертності 0,5 смертельних випадків на 1 000 новонароджених). Середня тривалість життя: чоловіків — 74 роки, жінок — 81 рік (1995).
Більша частина жителів — ліхтенштейнці (алеманці), решта — італійці, швейцарці і австрійці. Офіційна мова німецька. Більшість віруючих (87%) сповідує католицизм, протестантів — близько 7% населення.
Органи правопорядку і юстиції[ред. • ред. код]
Поліція Ліхтенштейну (Landespolizei) налічує 120 співробітників — службовців у кримінальній поліції, поліції безпеки і дорожнього контролю і в координаційній службі. Крім того існує комунальна поліція (Gemeindepolizei).
Князівство відмовилося від збройних сил у 1868 році. У конституції, проте, закріплено положення про військову повинність.
Міжнародні відносини[ред. • ред. код]
У 2004 році Ліхтенштейн уклав з Євросоюзом договір про розширення Європейської Економічної Зони. Довгий час підписання договору відкладалося внаслідок входження до ЄС у 2004 році Чеської і Словацької Республік. Чехія і Словаччина відмовлялись визнавати Ліхтенштейн державою через невирішені питання власності правлячого княжого дому. За декретами Бенеша власність німецьких (зокрема також австрійських і ліхтенштейнських) приватних і юридичних осіб на території Чехословаччини експропрійована цією колишньою державою.
13 липня 2009 року урядами Чехії та Ліхтенштейну було прийняте рішення про відновлення дипломатичних стосунків без попередніх умов[3], а 8-го вересня 2009 року міністри закордонних справ Чехії Ян Когоут та Ліхтенштейну Аурелія Фрік підписали протокол про встановлення дипломатичних відносин між державами[4]. Паралельно була досягнута домовленність про організацію спільної комісії з історичних питань, котра має дослідити та вирішити питання, пов'язані з конфіскацією власності ліхтенштейнської правлячої родини на території Чехії.
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Це незавершена стаття про Ліхтенштейн. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||
|
|
|||||
|
|||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
