Ісландія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ísland
Ісландія

Прапор Ісландії Герб Ісландії
Прапор Герб
Девіз: немає
Гімн: «Lofsöngur»
(Бог нашої землі)
Розташування Ісландії
Столиця
(та найбільше місто)
Рейк'явік
64°08′ пн. ш. 21°56′ зх. д. / 64.133° пн. ш. 21.933° зх. д. / 64.133; -21.933
Офіційні мови Ісландська мова
Ісландська мова жестів[1][2]
Державний устрій Республіка
 - Президент Олафур Рагнар Грімссон
 - Прем'єр міністр Сігмундур Давид Гуннлаугссон
Незалежність від Данії 
 - Задекларована 17 червня 1944 
Площа
 - Загалом 103 000 км² (107)
 - Води (%) 2,70%
Населення
 - оцінка 2014 р. 325.671 (1 січня 2014)[3] (177)
 - Густота 3,1 особи/км²
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $10.26 млрд (132)
 - На душу населення $34,600 (5)
Валюта Ісландська крона (ISK)
Часовий пояс GMT (UTC+0)
Домен інтернету .is
Телефонний код +354

Ісла́ндія, раніше Ісля́ндія[4] (ісл. Ísland [islant]) — європейська острівна держава, що розташована у північній частині Атлантичного океану на Серединно-Атлантичному хребті. Вона налічує близько 325 тис. населення і має загальну площу 103 000 км². Столиця і найбільше місто — Рейк'явік, де з прилеглими районами у південно-західному регіоні країни проживає близько двох третин населення країни. Ісландія є вулканічно і геологічно активною територією. Територія в основному складається з плато покритих піщаними полями, горами та льодовиками, хоча багато льодовикових річок течуть до моря через низовини. Ісландія, зігріта Гольфстрімом, має помірний клімат, незважаючи на високі широти і безпосередню близькість до Полярного кола.

Згідно з Книгою про заселення Ісландії, заселення острова почалося 874 року, коли норвезький ватажок Інґольф Арнарсон став першим постійним норвезьким поселенцем на острові. Інші відвідували острів раніше і мешкали на ньому впродовж зими. В наступні століття острів заселяли люди норвезького та ґельського походження. З 1262 по 1918 рр. він був частиною норвезької, а згодом данської монархії. До 20 століття ісландці займалися переважно рибальством та землеробством. 1994 року країна приєдналася до Європейської економічної зони, що дозволяє їй диверсифікуватися від рибальства задля економічних та фінансових послуг.

Ісландія є країною з вільною ринковою економікою і з відносно низькими податками щодо інших країн OECD, при збереженні північної моделі з універсальними системами охорони здоров'я та освіти для своїх громадян. В останні роки Ісландія була однією з найбагатших та найрозвиненіших країн світу. 2010 року вона посіла 17-те місце у світі за показниками розвитку, згідно з Індексом розвитку людського потенціалу, та була четвертою країною світу за продуктивністю на душу населення. 2008 року банківська система країни систематично зазнавала провалів, спричиняючи економічний спад та політичну нестабільність.

Ісландія є технологічно розвиненою країною. Згідно з Freedom of the Press в Ісландії медіа є найбільш вільними у світі. Ісландська культура базується на основі норвезької спадщини. Більшість ісландців є вихідцями з Норвегії (зокрема з Західної Норвегії) та нащадками ґельських поселенців. Ісландська, північногерманська мова, є близькою до фарерської та до деяких західнонорвезьких діалектів. Національна культурна спадщина охоплює національну кухню, поезію та середньовічні ісландські саги. Нині Ісландія є країною з найменшим населенням з-поміж членів NATO та єдиним учасником блоку без постійної армії. Населення країни приблизно дорівнює населенню українського міста Херсона.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Ісландії

Заселення та Ісландська вільна держава (874–1262)[ред.ред. код]

Інґольф Арнарсон, перший поселенець в Ісландії

Згідно з однією теорією, першими людьми, що відвідали Ісландію були учасники іроскотської місії, відомі як папар, які прийшли у 8-му столітті. Втім немає археологічних підтверджень цієї теорії. Припускають, що монахи покинули острів з приходом вікінгів, що систематично оселялися тут в період з 870 по 930 рр.

Першим відомим постійним мешканцем острова був Інґольф Арнарсон, який збудував свою садибу на місці сучасного Рейк'явіка 874 року. За Інґольфом на острові оселилося багато інших емігрантів, переважно норвежців та їхніх ірландських рабів. 930 року було засновано Альтинґ, законодавчий та судовий орган, — політичний центр Ісландської вільної держави. Християнство було прийнято бл. 1000 р. Держава припинила існування 1262 року, коли роздроблена політична система була не в змозі впоратися зі збільшенням впливу окремих ісландських вождів.

Середньовіччя та початок нового часу (1262–1814)[ред.ред. код]

Докладніше: Епоха Стурлунґів
Освер, копія давньої риболовецької застави неподалік Болунґарвіка

Внутрішні міжусобиці в період Епохи Стурлунґів призвели до укладення Старої угоди 1262 року, за якою Ісландія визнала підпорядкування норвезькій короні. 1380 року володіння країною перейшло до Данії та Норвегії, коли королівства Норвегії, Данії та Швеції об'єдналися в Кальмарську унію. В наступні століття Ісландія стала однією з найбідніших країн Європи. Родючі землі, вулканічна активність та суворий клімат зробили землеробство єдиним способом для існування суспільства. Чорна смерть прийшла в Ісландію у 1402–04 та 1494–95 роках. Першого разу від неї загинуло від 50% до 60% населення, а другого — від 30% до 50%.

Близького середини 16 ст. король Крістіан III Данський почав насаджувати лютеранство на всіх підвладних йому територіях. Останнього католицького єпископа Ісландії (до 1968 р.) Йона Арасона було страчено 1550 року разом із двома його синами. Згодом країна стала повністю лютеранською, й відтоді лютеранство залишається релігією більшості ісландців. У 17 та 18 століттях Данія ввела обмеження на торгівлю в Ісландії через часті напади на її береги піратів із різних країн. Велика епідемія віспи у 18 столітті забрала життя бл. третини населення острова. 1783 року почалося виверження вулкана Лакі з руйнівним наслідками. Роки після виверження відомі як Туман труднощів (Móðuharðindin): загинула половина поголів'я худоби, що спричинило голод та загибель чверті населення острова.

Рух за незалежність (1814–1918)[ред.ред. код]

1814 року після закінчення наполеонівських воєн Данія-Норвегія розпалися на два окремі королівства згідно з Кільським договором. Ісландія відійшла в підпорядкування Данії. Протягом 19 століття клімат країни продовжував погіршуватися, що спричинило масову еміграцію населення в Північну Америку, зокрема в Манітобу (Канада). Країну покинуло бл. 15 тис. з 70 тис. усього населення. Нову національну свідомість було відроджено завдяки романтичним та націоналістичним ідеям із континентальної Європи, рух за незалежність очолив Йон Сіґурдссон. 1874 року Данія дала Ісландії конституцію та обмежене самоврядування, яке було розширено 1904 року.

Королівство Ісландія (1918–1944)[ред.ред. код]

Акт про Унію, укладений з Данією 1 грудня 1918 року, мав діяти 25 років. Згідно з ним, Ісландію було визнано цілком суверенною державою, пов'язаною персональною унією з королем Данії. Уряд Ісландії взяв під контроль зовнішні справи та відправив посольство в Копенгаген. Тим не менше, Ісландія попросила Данію займатися її зовнішніми справами з іншими країнами (тобто окрім Данії). В той час посольства Данії по всьому світу виставили два прапори та два герби: Королівства Данії та Королівства Ісландії.

Під час другої світової війни Ісландія, як і Данія, зайняла нейтральну позицію. Після того, як 9 квітня 1940 року Німеччина окупувала Данію, Альтинґ прийняв рішення, за яким уряд країни перейняв повноваження короля Данії щодо Ісландії. Через місяць британські війська окупували Ісландію, порушивши нейтралітет країни. 1941 року окупацію перейняли США, оскільки Британія потребувала війска в інших регіонах.

31 грудня 1943 року 25-річна дія Акту про Унію добігла кінця. 20 травня 1944 року почався чотириденний референдум щодо незалежності Ісландії, за підсумками якого унію з Данією було скасовано (бл. 97% голосів «за»), а Ісландію проголошено республікою (95% голосів «за»). Формально Ісландію було проголошено республікою 17 червня 1944 року, на чолі зі Свейнном Б'єрнссоном, першим президентом країни.

Республіка Ісландія (з 1944)[ред.ред. код]

1946 року війська союзників залишили Ісландію, яка формально стала членом NATO 1949 року на тлі внутрішніх суперечок та протестів. 5 травня 1951 року було підписано оборонну угоду зі США. Американські солдати повернулися в Ісландію як Ісландські сили оборони і залишалися на території країни впродовж холодної війни, остаточно залишивши її 30 вересня 2006 року.

Одразу по закінченню війни почалося економічне зростання, супроводжуване індустріалізацією риболовецької промисловості та планом Маршалла. 1970-ті відзначились трісковою війною — суперечками з Великою Британією щодо обмеження вилову риби іноземними кораблями в ісландських водах. Економіка країни значно диверсифікувалась та лібералізувалась після вступу Ісландії до Європейської економічної зони 1994 року Впродовж 2003-2007 рр. Ісландія перетворилася з країни, відомої своєю риболовецькою промисловістю на країну, що надає складні фінансові послуги. Втім фінансова криза 2008 року відчутно вдарила по країні 2009 року.

Географія[ред.ред. код]

Фізична карта Ісландії

Ісландія розташована у Північній частині Атлантичного океану, загалом південніше від Полярного кола, яке проходить через невеликий острів Ґрімсей неподалік від північного узбережжя Ісландії. Країна лежить між 63° і 67° пн. ш. та 25° і 13° зх. д.

Хоча Ісландія є ближчою до Ґренландії, аніж до континентальної Європи, її відносять саме до Європи з культурних причин. Геологічно острів є частиною обох континентальних плит. Найближчими частинами суші є Ґренландія (287 км) та Фарерські острови (420 км). Найменша відстань до континентальної Європи становить 970 км (до Норвегії).

Ісландія є 18-им за площею островом у світі і другим у Європі (після Великобританії). Площа острова становить 101 826 км², а площа всієї країни — 103 000 км², з яких 62,7% займає тундра. До складу Ісландії входять 30 малих островів, включно з малозаселеними островом Ґрімсей та архіпелагом Вестманнових островів. Озера та льодовики займають 14,3% території; лише 23% вкриті рослинністю. Найбільшими озерами є Торісватн (водосховище, 83–88 км²) та Тінґватляватн (82 км²); іншими важливими озерами є Леґурінн та Міватн. Єкюльсарлон є найглибшим озером на острові (248 м глибини).

Геологічно Ісландія є частиною Серединно-Атлантичного хребта. Крім того ця частина хребта розташована на вершині плюму. Ісландія позначає межу між Євразійською та Північноамериканською плитами, оскільки вона утворилася внаслідок рифтогенезу вздовж Серединно-Атлантичного хребта, де обидві плити зіткнулися.

Узбережжя Ісландії, що загалом має довжину 4 970 км, позначено багатьма фйордами, в яких розташовано більшість поселень. Внутрішня частина Ісландії, Ісландське плато, є холодним і непридатним для життя поєднанням піску та гір. Найбільшим містом є столиця Рейк'явік разом із найближчими містечками Копавоґур, Гапнарфйордур, Ґардабаїр та Рейк'янесбаїр (де розташовано міжнародний аеропорт), а також Акюрейрі у північній Ісландії. На острові Ґрімсей розташовано найбільш північні поселення країни. В Ісландії є чотири національні парки: Ватнайокутль, Снайфетльсйокутль, Тінґветлір та Єкулсаурґлювур.

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Ісландії
Виверження Ґейсіра у Гаукадалурі, першого відомого гейзера

Ісландія є геологічно молодою країною, вона розташована як на Ісландській гарячій точці, так і на Серединно-Атлантичному хребті, який проходить повз гарячу точку. Це розташування означає, що Ісландія є геологічно високоактивною з великою кількістю вулканів, таких як Гекла, Елдґ'я, Гердубрейд та Ельдфетль. Вулканічні виверження на території Ісландії трапляються приблизно один раз на п'ять років. Виверження вулкана Лакі у 1783—1784 роках спричинило голод, через який загинуло близько чверті населення острова; виверження спричинило хмари пилу та імли, що поширилася на більшу частину Європи, частини Азії та Африки впродовж кількох місяців після виверження.

Деттіфосс, розташований у північно-східній Ісландії, є найбільшим водоспадом Європи за об'ємом води: щосекунди з нього спадає 200 м³ води.

Також в Ісландії є багато гейзерів, зокрема Ґейсір, від назви якого в українській та багатьох інших мовах з'явилося саме слово «гейзер». Також відомим є Строккур, який виштовхує воду кожні 5-10 хвилин. Після фази неактивності Ґейсір знову почав виверження після серії землетрусів 2000 року.

Завдяки доступності геотермальної енергії та використання багатьох річок і водоспадів для гідроелектроенергії, більшість мешканців мають недорогу гарячу воду та домашнє опалення. Сам острів складається з базальту, низькокремнеземової лави, пов'язаної з лавовими виверженнями, як це є також на Гаваях. В Ісландії є різні типи вулканів, багато з них продукують ріоліт та андезит.

Суртсей, один із наймолодших островів у світі, є частиною Ісландії. Названий на честь Сурта, він виник над поверхнею океану внаслідок серії вулканічних вивержень між 8 листопада 1963 та 5 червня 1968. Острів мають право відвідувати лише науковці.

21 березня 2010 почалося перше з часу 1821 року виверження вулкана Ейяф'ятлайокутль, що змусило 600 людей покинути свої домівки. Через наступні виверження 14 квітня сотні людей було евакуйовано. Хмара вулканічного попелу накрила значну частину Європи, через що на якийсь час було обмежено або зупинено авіасполучення в усіх країнах континенту (за винятком Португалії та Греції).

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Ісландії
Ейяф'ятлайокутль, один із найменших льодовиків Ісландії

Клімат на узбережжі Ісландії є субполярним морським. Тепла Північноатлантична течія піднімає річні температури порівняно з більшістю інших місць цієї широти. До місць із подібним кліматом належать Алеутські острови, Аляска та Вогняна земля, хоча ці регіони розташовані ближче до екватора. Незважаючи на близькість до Арктики, узбережжя Ісландії залишається вільним від криги взимку. Наступи льоду є рідкісними, останній такий випадок трапився 1969 року на північному узбережжі.

Існує різниця між кліматичними особливостями різних частин острова. Загалом, південне узбережжя є теплішим, вологішим та більш вітряним, ніж північне. Центральне плато є найхолоднішою частиною країни. Низинні внутрішні райони на півночі є найсухішими. Снігопади більше притаманні північній частині, ніж південній.

Найвища температура повітря — +30,5 °C (22 червня 1939 року) в Тейґаргорні на південно-східному узбережжі. Найнижчою була температура −38 °C (22 січня 1918) у Ґрімсстадірі та Модрудалурі в північно-східній внутрішній частині. Температурними рекордами Рейк'явіка є +26,2 °C (30 липня 2008) та −24,5 °C (21 січня 1918).

Флора та фауна[ред.ред. код]

Див. також Список ссавців Ісландії

В Ісландії відомо 1 300 видів комах, що є значно менше, ніж у інших країнах. Коли на острів прибули перші поселенці, з тварин його населяв лише песець, який прийшов на острів в кінці льодовикового періоду, перейшовши замерзлим морем. У рідкісних випадках на острові спостерігали кажанів, занесених на острів вітрами, проте вони не спроможні розмножуватися тут. Білі ведмеді також траплялися на острові, проте стабільної їхньої популяції тут немає. На острові також немає незавезених рептилій та амфібій.

Фітогеграфічно Ісландія належить до Арктичної провінції Циркумбореального регіону в Голарктичному царстві. Згідно з дослідженням Всесвітнього фонду дикої природи, територія Ісландії належить до екорегіону ісландських бореальських лісів та альпійських лук. Близько три чверті острова позбавлено рослинності; рослини в основному покривають пасовища, де регулярно випасають худобу. Найбільш притаманним для острова деревом є береза пухнаста, яка формує значну частину лісів разом із осикою, горобиною звичайною, яловцем звичайним та іншими невеликими деревами.

Коли почалося заселення острова, він був густо вкритий лісами. В кінці 12 століття в Книзі про ісландців Арі Торґілссон описує її як «заліснену від гори до моря». Постійна людська присутність зруйнувала ізольовану екосистему. Століттями ліси вирубували для використання в якості пального та матеріалу. Вирубка лісів, погіршення клімату під час малого льодовикового періоду і надміру інтенсивний випас овець призвели до ерозії та втрати верхнього шару ґрунту. Відтак багато ферм закинуто, три чверті території Ісландії страждають від ерозії ґрунту, з них одна шоста вже є непридатними для використання. Тепер залишилося лише декілька невеликих березових лісів у ізольованих резервах. Посадка нових лісів збільшила їхню кількість, проте не до порівняння з початковими показниками. Деякі з нових насаджень містять іноземні види дерев.

До тваринного світу Ісландії належать ісландські вівця, корова, курка, коза, кінь та вівчарка. Багато видів риби населяє води навколо Ісландії, а рибна промисловість становить основну частину прибутку ісландської економіки, приносячи більш як половину експортного прибутку. Дикі тварини: песці, норки, миші, пацюки, кролики та північні олені. Білі ведмеді іноді відвідують острів, припливаючи на айсбергах із Ґренландії. В червні 2008 року двоє білих ведмедів припливли впродовж одного місяця. Птахи, особливо морські птахи, займають помітне місце в ісландській фауні. Тут гніздяться тупики, поморники та трьохпалі чайки.

Промислове китобійництво практикують періодично разом із науковим полюванням на кита. Спостереження за китами стало важливою частиною ісландської економіки з 1997 року.

Статистика[ред.ред. код]

Кратер вулкану Аск'я, в центральній Ісландії
Земля
  • Ісландія 103 000 км2
  • Район Великого Рейк'явіка 1 000 км2
  • Оброблювана земля 23 805 км2
  • Озера 2 757 км2
  • Льодовики 11 922 км2
  • Невживана земля (гори, лава) 64 538 км2
  • Узбережжя 4 970 км2
Найвищі гори, м
Найдовші ріки Ісландії
Найвищі водоспади (в метрах)
Найвідоміші вулкани країни
Докладніше у статті Вулкани Ісландії

Політичний устрій[ред.ред. код]

Політична система[ред.ред. код]

Альтинґ — парламент Ісландії, розташований у Рейк'явіку

Ісландія є республікою, де діє багатопартійна система. Найбільшими партіями є Соціал-демократичний альянс (Samfylkingin), центристсько-права Партія незалежності (Sjálfstæðisflokkurinn) та Ліво-зелений рух (Vinstrihreyfingin — grænt framboð). Інші партія, що мають представників у парламенті, це: центристська Прогресивна партія (Framsóknarflokkurinn) та Рух (Hreyfingin). Багато інших партій існують на місцевому рівні, більшість з яких працюють лише в одному муніципалітеті.

На чолі держави стоїть президент, якого обирають прямим таємним голосуванням кожні чотири роки. Кількість каденцій для однієї особи не обмежено. Зазвичай, коли президент виявляє бажання продовжити роботу, а ніхто інший не подає кандидатури, то вибори не відбуваються, а президент розпочинає наступну каденцію. Теперішній, п'ятий президент Ісландії — шістдесятип'ятирічний Олафур Раґнар Ґрімссон, доктор наук, колишній декан факультету в університеті Рейк'явіка. Він очолює державу вже впродовж чотирьох каденцій.

Стйорнаррадід (Stjórnarráðið) — місце засідань уряду Ісландії

Виконавчу владу в країні здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого формально призначає президент, втім як правило прем'єром стає лідер партії, що перемогла на парламентських виборах. З травня 2013 року прем'єр-міністром Ісландії є Сігмундур Давид Гуннлаугссон.

Законодавчий орган — однопалатний парламент Альтинґ (63 місця, членів обирають прямим голосуванням на 4 роки). До 1991 року Альтинґ був двопалатним. Парламент може винести вотум недовіри уряду.

Конституцію Ісландії було прийнято 17 червня 1920 року. Пізніше до неї було внесено значні зміни — в 1944 та 1991 роках. 17 червня вважають Днем незалежності Ісландії. 27 листопада 2010 року в Ісландії відбулися вибори до Установчих зборів, обрані делегати повинні будуть оновити конституцію з урахуванням думки населення.

Ісландія є учасником зокрема Північної Ради (з 1952), ООН (з 1946), НАТО (з 1949) та ЄАВТ (з 1970).

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Ісландія поділяється на регіони (landsvæði / héruð), округи (sýsla, sýslur), виборчі округи (kjördæmi) та муніципалітети (sveitarfélög). Існує вісім регіонів, які використовують переважно для статистичних цілей; раніше використовували поділ на райони. До 2003 року виборчі округи збігалися з регіонами, але було прийнято поправки до конституції, за якими утворили теперішні шість округів:

  • Північний Рейк'явік та Південний Рейк'явік (райони міста);
  • Південний Захід (чотири географічно відокремлені передміські території);
  • Північний Захід та Північний Схід (північна частина Ісландії);
  • Південь (південна частина Ісландії, включно з Рейк'явіком та передмістями).

Зміни округів було прийнято для того, аби збалансувати різницю у кількості виборців у малозаселених районах країни та Рейк'явіку.

23 округи переважно є історичними районами країни. Нині в Ісландії є 26 магістратів (sýslumenn, singular sýslumaður), які представляють уряд. До їхніх обов'язків входить збір податків та реєстрація шлюбів. Після реорганізації поліції 2007 року близько половини з них виконують роль поліції. Другим рівнем адміністративного поділу є 79 муніципалітетів, які відають такими питаннями, як школи, транспорт та зонування.

Збройні сили[ред.ред. код]

Ісландія не має регулярних збройних сил. Із воєнізованих структур є берегова охорона. Інші збройні формування в мирний час відсутні. Захист країни здійснює NATO. Ісландія однією з перших вступила до NATO (4 квітня 1949), в Кеплавіку перебувала авіабаза альянсу (з 30 вересня 2006 року вона припинила функціонування, втім інфраструктура залишилась). За даними журналу Forbes (2009), Ісландія посідає 2-ге місце за миролюбністю (1-ше — Нова Зеландія, 3-тє — Японія).

Економіка[ред.ред. код]


Раніше основним джерелом доходів країни було рибальство (32% промисловості в 2001-му році). Однак в останні роки відбувається інтенсивна диверсифікація промисловості на основі дешевої відновлюваної енергії (в основному це геотермальні джерела та гідроенергія). Уряд Ісландії оголосив про масштабну програму з будівництва алюмінієвих заводів. Також активно розвиваються біотехнології, туризм, банківський бізнес, інформаційні технології. За структурою зайнятості Ісландія виглядає як промислово розвинена країна: у сільському господарстві 7,8%, у промисловості 22,6%, а в сфері послуг 69,6%. ВВП склав 2003 року близько 9,5 млрд дол США (36 320 дол США на душу населення).

2007 року ООН визнала Ісландію найкращою країною для життя у світі; країна також посідала 7-ме місце у світі за продуктивністю на душу населення (US$54 858) та 5-те за паритетом купівельної спроможності ($40,112).

Світова фінансова криза 2008 року відчутно позначилася на Ісландії. Курс ісландської крони впав на 60%, дуже сильно впав фондовий ринок. У банківській системі країни почалися дуже серйозні проблеми. Країна фактично опинилася на межі банкрутства. Країни Євросоюзу доволі прохолодно поставилися до запитів про фінансову допомогу з боку Ісландії, займаючись вирішенням своїх проблем. Більше того, частину ісландських активів було заморожено урядом Великої Британії, з посиланням на антитерористичне законодавство. Для відновлення економіки Ісландія прийняла рішення вступити до ЄС, але восени 2013 припинила обговорення цього кроку, хоча не відмовилися від укріплення стосунків з ЄС[5].

Сільськогосподарські землі становлять 23% території країни (луки і пасовища). Головний напрямок — вівчарство. Розводять також велику рогату худобу. Вирощується картопля, у теплицяховочі.

Експорт: тріска й інші рибні продукти, алюміній, діатоміт.

Інфраструктура та виробництво
  • Рибальський флот в 2005 р.: 1,752, в загальному 181,530 ҐТ
  • Ловля риби, всього в 2005 році: 1,669,578 тон
  • Кількість автомобілів в 2005 році: 212,986
  • Туристи до Ісландії в 2005 році: 422,000
  • Ловля лосося, всього в 2006 році: 41,000
  • Полювання 2006: Полярний олень 906

Транспорт[ред.ред. код]

В Ісландії є високий рівень автомобілізації населення: по одному авто випадає на кожні 1,5 мешканці. Саме автомобіль є основним видом транспорту в країні. Загальна протяжність автодоріг Ісландії становить 13 034 км, з яких 4 617 є асфальтованими і 8 338 — ні. Багато доріг є ґрунтовими, це переважно сільські дороги. Обмеження швидкості становить 50 км/год у містах, 80 км/год на гравійних дорогах та 90 км/год на дорогах із твердим покриттям. В Ісландії немає залізниць.

Прокладання кільцевої дороги (Þjóðvegur 1 або Hringvegur) було завершено 1974 року; вона є головною дорогою Ісландії, яка сполучає всі заселені частини острова, адже внутрішні території є незаселеними. Ця дорога має протяжність 1 337 км з однією смугою в кожному напрямку, за винятком відрізків поблизу великих міст та біля тунелю Гвалф'єрдур, де вона має кілька смуг. Багато мостів на цій дорозі, особливо на півночі та сході, мають одну лінію та зроблені з дерева або/і сталі.

Основним центром міжнародного сполучення є Міжнародний аеропорт у Кефлавіку, який обслуговує Рейк'явік та країну в цілому. Він розташований за 48 км від Рейк'явіка. Внутрішні перельоти, перельоти в Ґренландію та на Фарерські острови, а також бізнес-рейси відбуваються переважно через Аеропорт Рейк'явіка, що розташований у центрі міста. В Ісландії зареєстровано 103 аеропорти та аеродроми; більшість із них неасфальтованими, розташовані у сільській місцевості. Найбільшим аеропортом є Міжнародний аеропорт у Кефлавіку, а найбільшим аеродромом — Ґейтамелур, чотирисмугове поле за 100 км на схід від Рейк'явіка, призначене виключно для глісування.

Енергетика[ред.ред. код]

Освіта та наука[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Ісландії

Населення[ред.ред. код]

Столицею країни є місто Рейк'явік, з кількістю населення 116 642 чоловік. Офіційна мова — ісландська. У столиці живе близько 50% населення країни.

Інші найбільші міста:

За межами країни проживає близько 30 тис. ісландців (у США, Канаді, Норвегії, Данії).

Середня тривалість життя: чоловікі — 77 років, жінок — 82 року. Віросповідання: протестанти.

Розподіл населення за регіонами[ред.ред. код]

  • Всього в цілій країні станом на 1 грудня 2006 року: 307,627
  • Район Великого Рейк'явіку 191,955
  • Рейк'явік 116,642
  • Судурнес (південний захід країни) 18,912
  • Західна Ісландія 15,029
  • Західні Фйорди 7,461
  • Північно-Західна Ісландія 7,457
  • Північно-Східна Ісландія 28,561
  • Східна Ісландія 15,366
  • Південна Ісландія 22,967

Ісландці - 76%, поляки - 10%, інші іноземці - 4% (1 тис. датчан, кілька сотень норвежців, німців, англійців, американців США, близько 200 вихідців з України, близько 700 з Китаю і т.д.).

Зайнятість населення[ред.ред. код]

Робоча зайнятість в 2005: 161,300, з них:

  • у сільському господарстві і рибальстві — 10,500;
  • промисловості — 35,000;
  • сфері послуг — 115,800

Релігія[ред.ред. код]

Суспільство[ред.ред. код]

Ісландія — одна з найбезпечніших країн у світі. Вона є прикладом того, що можна побудувати суспільство, вільне від страху.

Багато ісландців досі вірять у ельфів, обожнюють оселедця з варенням, а вівцю прирівняли до національного надбання. За зовнішньою стриманістю ісландців — нащадків скандинавських вікінгів — ховається трепетне відношення, зокрема, до власної мови, що збереглася практично незмінною з часів освоєння острова в період раннього середньовіччя.

Ісландці турботливі й уважні не лише до природи свого рідного острова, вони також активні й енергійні в освоєнні, здавалося б, віддаленої від них світової культури: ісландці є однією із найосвіченіших і читаючих націй у світі. Їхня грамотність становить 100%, практично всі ісландці володіють англійською мовою, а за кількістю книг, що видаються на душу населення, Ісландія займає перше місце у світі.

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Ісландії
Приклад ісландської саги. Саги є вагомою частиною ісландської культурної спадщини

Корені ісландської культури йдуть із норвезьких традицій. Ісландська література є досить популярною, зокрема саги, написані в епоху високого та пізнього середньовіччя. Ісландці надають великого значення своїй незалежності та самодостатності; згідно з опитуванням громадської думки, проведеним Європейською Комісією, 85% ісландців вважають незалежність «дуже важливою», що контрастує з 53% у ЄС, 47% у Норвегії чи 49% у Данії.

Деякі традиційні вірування дожили до сьогодні: наприклад, деякі ісландці вірять у ельфів чи принаймні припускають їхнє існування.

В Ісландії надано широкі права одностатевим парам. 1996 року ісландський парламент прийняв закон, за яким одностатеві пари змогли реєструвати свої стосунки, що надало їм права, схожі до шлюбних. 2006 року одностатеві пари отримали змогу всиновлювати та виховувати дітей. 11 червня 2010 року парламент країни прийняв поправки до закону про шлюб, за якими його було зроблено статево нейтральним. Закон вступив у дію 27 червня 2010. Відтак реєстрацію одностатевих шлюбів більше не проводять, єдиним варіантом узаконення таких стосунків є шлюб.

Література[ред.ред. код]

Найвідомішими працями ісландської літератури є саги, прозові епічні твори періоду ісландської середньовічної держави. Зокрема, це Njáls saga, Grœnlendinga saga та Eiríks saga rauða, які описують відкриття та заселення Ґренландії та Вінланду (сучасного Ньюфаундленду). Egils saga, Laxdæla saga, Grettis saga, Gísla saga та Gunnlaugs saga ormstungu є також відомими.

Переклад Біблії було опубліковано в 16 столітті. Важливими творами 15-19 століть були духовні вірші (найвідомішим є Passíusálmar Гатльґрімура П'єтурссона) та рімур, ритмічна епічна поезія. В 19 столітті популярними в країні стали нові літературні форми, навіяні національно-романтичним письменником Йонасом Гатльґрімссоном. Останнім часом чимало ісландських письменників досягли успіху в європейського читача, найвідомішим з них є Гатльдор Лакснесс, нобелівський лауреат 1955 року.

Музика[ред.ред. код]

Докладніше: Музика Ісландії
Співачка Бйорк є однією з найпопулярніших людей із Ісландії

Народні мелодії (tvisöngur) відомі з початку другого тисячоліття. Найвідомішим композитором 19 століття був Свейнб'єрн Свейнб'єрнссон, автор національного гімну Ісландії; найвідоміші композитори 20 століття: Йон Лейфс та Паул Ісолфссон. 1925 року було організовано Рейк'явіцький оркестр, а 1980 — Ісландську оперу. Сьогодні найвідомішими представниками ісландської музики є співачка Бйорк, пост-роковий гурт Sigur Rós, мультиінструменталіст Олафур Арнальдс, рок-гурт Múm та поп-співачка Йоганна. Іншими досить відомими гуртами є Quarashi (хіп-хоп), Sólstafir (блек-метал), FM Belfast (електро), GusGus, Mezzoforte, Seabear, Tappi Tíkarrass, For a Minor Reflection.

Щороку в Рейк'явіку відбувається джаз-фестиваль «Reykjavik Jazz Festival».

Медія[ред.ред. код]

Балтасар Кормакур — ісландський режисер, найбільше відомий своїми фільмами 101 Рейк'явік та Jar City

Найбільшими телевізійними станціями Ісландії є державна Sjónvarpið і приватні Stöð 2, Skjár einn та ÍNN. Існують менші станції, переважно місцеві. Головними радіостанціями є Rás 1, Rás 2 та Bylgjan. Щоденними газетами є Morgunblaðið та Fréttablaðið. Найпопулярнішими сайтами є інформаційні сайти Vísir та Mbl.is.

Ісландія є батьківщиною LazyTown (Latibær) — дитячої програми, яку створив Маґнус Шевінґ. Вона стала популярною у більш як ста країнах, включно зі США, Великою Британією та Швецією. Студія LazyTown розташована в Ґардабаїрі.

17 червня 2010 року парламент Ісландії прийняв закон, що захищає свободу слова, журналістів та інформаторів — найсильніший із подібних законів у світі.

Кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Ісландська кухня

Більшість ісландських страв готують на основі риби, баранини та молочних продуктів. Відомою ісландською стравою є гаукатль — тухле м'ясо акули.

Спорт[ред.ред. код]

Докладніше: Спорт в Ісландії
Ейдур Ґудйонсен — найвідоміший ісландський футболіст

Головним національним видом спорту є ґліма — різновид боротьби, що виник у середньовіччі. Популярними в країні є футбол, атлетика, гандбол та баскетбол. Зокрема, збірна Ісландії з гандболу є однією з провідних у світі. У футболі щодо інших країн успішнішою є жіноча збірна.

Саме представники Ісландії здобули найбільше титулів у змаганні «Найсильніша людина світу»: Маґнус Вер Маґнуссон та Йон Патль Сіґмарссон перемагали по 12 разів. Найстарішою спортивною організацією Ісландії є Рейк'явіцька асоціація стрільби, заснована 1867 року (в 19 ст. у країні була популярною стрільба).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Навколо Ісландії. Всеохоплюючий і точний путівник відвідувачів по Ісландії за 2007 рік (видається щорічно декількома мовами: 32 річне видання). Вжито англійську версію: Around Iceland. A Comprehensive and concise visitors' guide to Iceland 2007. Видавництво: Геймур (Світ)