А (літера)
| Літера А | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||
| Unicode (hex) | ||||||
| велика: U+1040 | ||||||
| мала: U+1072 | ||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й | Ј |
| К | Л | Љ | М | Н | Њ | О |
| П | Р | С | Т | Ћ | Ќ | У |
| Ў | Ф | Х | Ц | Ч | Џ | Ш |
| Щ | Ъ | Ы | Ь | Э | Ю | Я |
| Неслов'янські літери | ||||||
| Ӑ | Ӓ | Ә | Ӛ | Ӕ | Ғ | Ӷ |
| Ҕ | Ӗ | Ҽ | Ҿ | Ӂ | Җ | Ӝ |
| Ҙ | Ӟ | Ӡ | Ӥ | Ӣ | Ӏ | Ҋ |
| Қ | Ҟ | Ҡ | Ӄ | Ҝ | Ӆ | Ӎ |
| Ҥ | Ң | Ӊ | Ӈ | Ӧ | Ө | Ӫ |
| Ҩ | Ҧ | Ҏ | Ҫ | Ҭ | Ӳ | Ӱ |
| Ӯ | Ү | Ұ | Ҳ | Һ | Ҵ | Ӵ |
| Ҷ | Ӌ | Ҹ | Ӹ | Ҍ | Ӭ | |
| Застарілі літери | ||||||
| Ҁ | Ѹ | Ѡ | Ѿ | Ѻ | Ѣ | ІА |
| Ѥ | Ѧ | Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ |
| Ѳ | Ѵ | Ѷ | ||||
| Літери кирилиці | ||||||
А — кирилична літера, перша літера української та всіх кириличних абеток. Є у всіх алфавітах, створених на слов'яно-кириличній і латинській графічній основі. За формою накреслення — видозмінена буква, що походить із грецької. У сучасній українській мові літері А відповідає голосний звук [a] заднього ряду низького підняття, нелабіалізований, відкритий.
Історія[ред. • ред. код]
Літера А, найімовірніше, походить від ієрогліфа, який застосовувався в давніх писемностях Близького Сходу та в Єгипті та графічно позначував голову бика, а на письмі означав особливий приголосний.
 Єгипетський ієрогліф голови бика |
 Прото-семітський ієрогліф голови бика |
 Фінікійський алеф |
 Грецька альфа |
 Етруська A |
У фінікійському письмі еволюціонує в лінійну форму, яка стала основою для накреслення цієї літери в пізніших алфавітах. У давньогрецькому літера дістала назву альфа (грец. ἄλφα), у старослов'янському — аз, що означає «я».
В староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Використання[ред. • ред. код]
В сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького підняття у позиції після твердих приголосних (наприклади мова, людина), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомововного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно).
«А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.
У старослов'янській писемності літера мала також числове значення одиниці.
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. При цифровій нумерації вживається як додактова диференціальна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо
Див. також[ред. • ред. код]
Література[ред. • ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Півторак Г. П. А // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
