Трансністрія

Guvernământul Transnistria Губернаторство Трансністрія Цивільна адміністрація 1941 – 1944 Прапор Герб Трансністрія — румунська та молдовська географічна дефініція, яка маркує регіон між течіями річок Дністер та Південний Буг, який раніше входив до складу Османської імперії (провінція Єдісан) Столиця Тирасполь, Одеса (з 17 жовтня 1941) Мови румунська, російська, німецька Релігії православ’я Державний лад Цивільна адміністрація Губернатор  - 1941 — 1944 Ґеорге Алексіяну Історія  - Німецько-румунський договір у Бендерах від 30 серпня 1941 19 серпня 1941  - Передача Трансністрії румунському військовому командуванню 29 січня 1944 Площа 40 000 км2 Населення  -  2 200 000 осіб      Густота 55 осіб/км²

Трансні́стрія (рум. Transnistria) — адміністративно-політична одиниця на південно-західній Україні, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 жудеців (повітів) (19 серпня 1941 — 29 січня 1944)

Історія

Трансністрія (таку назву вживали румунські історики з початку 20 століття для земель на схід від Дністра) охоплювала територію (близько 40 000 км² з 2,2 млн меш.) між Дністром і Південним Бугом до річок Лядової і Рову на півночі і поділялася на 13 повітів і 65 районів. Губернатором Трансністрії призначено Ґеорге Алексіяну з осідком в Одесі (спершу в Тирасполі); він підлягав «Військово-цивільному кабінетові для управління Басарабією, Буковиною і Трансністрією» при Раді міністрів Румунії.

Адміністрація Трансністрії була обсаджена вихідцями з Румунії. Спеціальні комісії «румунізації й колонізації» румунізували наддністрянські повіти, а офіційно вживаними мовами були румунська, російська й німецька.

Обстановка на фронті у січні 1944 р., пов’язана з наближенням радянської армії до кордонів губернаторства, привела до істотних змін — цивільне управління в Трансністрії було скасовано. Тепер влада в межиріччі Півден- ного Бугу і Дністра перейшла до румунського військового командування, внаслідок чого відбулося скорочення адміністративного апарату. Всі дирекції губернаторства, так само як і міські, було ліквідовано. Натомість було утворено лише дві; в межах їх компетенції були питання адміністрації та економіки. За німецьким зразком повітову структуру було замінено на дистрикти.

18 березня 1944 р. німці змусили своїх румунських союзників підписати протокол про передачу територій між Дністром та Бугом генералу Аулебу, уповноваженому Верховного Головнокомандування німецької армії. Територія перейшла до рук німецького командування і фактично перебувала під ним до початку квітня 1944 р.

Повіти

Зворотній бік фронтових документів, що були видані інженер-капітану Турбаєвському К. І. в Одесі 24 серпня 1944 року перед десантом в Жебріяни — Вилкове. Для економії паперу документи іноді писалися на офіційних бланках Трансністрії. Це бланк документа на отримання фінансових коштів для репатріантів з Румунії, що переїжджають на Україну.

• Ананьївський повіт
• Балтський повіт
• Березівський повіт
• Дубосарський повіт
• Голтянський повіт
• Джугастрівський повіт
• Могилівський повіт
• Овідіопольський повіт
• Одеський повіт
• Очаківський повіт
• Рибницький повіт
• Тираспольський повіт
• Тульчинський повіт

Єврейське питання

При кінці 1941 з Бесарабії й Буковини до Трансністрії переселено близько 110 000 євреїв, де багато з них і загинуло; а в квітні 1943 року з Рибницького до Очаківського повіту евакуйовано 3 000 українців.

Освіта

1943 року було 1300 чотирикласних і 700 семикласних шкіл. У школах навчання відбувалося українською, а також румунською (10%), російською і німецькою мовами. В Одесі діяли високі школи, зокрема університет з російською мовою навчання. Українська культурна діяльність була заборонена.

Економіка

Спершу румунська адміністрація зберігала колгоспи й радгоспи, а з березня 1942 року колгоспи перетворено на «трудові общини», що поділялися на бригади з 20-30 родин, які були зобов'язані обробляти по 200-400 га землі. Промислові і торгові підприємства були віддані в користування румунськім урядовцям або державним кооперативам.

Церковне життя

На церковному відтинку румуни передали православне населення під опіку румунському патріархату в Бухаресті, який вислав до Одеси «Румунську православну місію Трансністрії». Місію спершу очолював архімандрит Ю.Скрібан, потім митрополит Вісаріон Пую (1942) і єпископ Антін Ніка (1943) (всі румуни). Діяли також місцеві православні священики УАПЦ, «тихонівці» й «обновленці». Усього було 300 — 400 церков (з 617 священиків) і 12 монастирів.

Кінець Трансністрії

З наближенням фронту на початку 1944 року Трансністрію передано румунській, згодом німецькій військовій управі. У березні 1944 року на територію Трансністрії ввійшли радянські війська.

Література

• Никульча И.Я. Румынский оккупационный режим в Транснистрии // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. - Одеса, 1997. - Вип. 5. - С. 182-187.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.