Гаїті

	Республіка Гаїті; фр. République d'Haïti; креоль. Repiblik d Ayiti
Прапор	Герб
	Девіз: Liberté, Égalité, Fraternité; «Свобо́да, рі́вність, брате́рство»
	Гімн: «La Dessalinienne»
Столиця; (та найбільше місто)	Порт-о-Пренс; 18°32′ пн. ш. 72°20′ зх. д. / 18.533° пн. ш. 72.333° зх. д.
Офіційні мови	Французька, гаїтянська креольська
Державний устрій	Напівпрезидентська республіка
- Президент	Мішел Мартелі
- Прем'єр-міністр	Гері Коніль
Незалежність
- від Франції	1 січня 1804
Площа
- Загалом	27 750 км² (147)
- Води (%)	0,7
Населення
- оцінка 2011 р.	9 719 932 (88)
- перепис 1982 р.	5 053 792
- Густота	292 7/км² (36)
ВВП (ПКС)	2012 р., оцінка
- Повний	$12,94 мільярдів (124)
- На душу населення	$1 242 (134)
ІРЛП (2004)	0,482 (low) (154)
Валюта	Ґурд (HTG)
Часовий пояс	PET (UTC-5)
- Літній час	(UTC-4)
Домен інтернету	.ht
Телефонний код	+509

Цей термін також посилається на назву острова, на якому розташована країна. Див. Гаїті (острів).

Респу́бліка Гаї́ті (креоль. Repiblik d Ayiti фр. République d'Haïti, вимовляється [аіті]) — країна в Карибському морі, що займає західну частину острова Іспаньйола, на східній знаходиться Домініканська Республіка. Площа 27750 км², столиця — Порт-о-Пренс. Рельєф переважно гористий, тропіки, багато лісів. Глава держави — Мішель Мартеллі з 2011, голова уряду — Роберт Мальвал з 1993. Політична система — перехідна. Експортує каву, цукор, бавовну, какао, боксити.

Населення[ред. • ред. код]

Населення 9 мільйонів (2009). Етно-расові групи: чорношкірі 95%, мулати і білі 5%.

Релігія: римські католики 80%, протестанти 16% (баптисти 10%, п'ятдесятники 4%, адвентисти 1%, інші 1%), атеїсти 1%, інші 3%.

При цьому приблизно половина населення практикує релігію вуду.^[1]

Офіційні мови: креольська (мова більшості), французька (мова еліти).

Історія[ред. • ред. код]

Докладніше: Історія Гаїті

Незалежність від Франції отримана в 1804 році; у 1915 Гаїті було окуповане військами США, під їх контролем країна знаходилася до 1934 року. Франсуа Дювальє (Папа Док) був обраний президентом у 1957, став довічним президентом у 1964; помер у 1971, його владу успадковував його син, Жан-Клод Дювальє (фр. Jean-Claude Duvalier), «Бебі Док», був скинутий у 1986. У 1988-89 відбулося кілька переворотів, у 1991 Жан-Бертран Аристид був обраний президентом, але був скинутий в тому ж році військовою хунтою під керівництвом бригадного генерала Рауля Седраса; Роберт Мальвал призначений прем'єр-міністром у 1993, незважаючи на триваючі санкції США, спрямовані на відновлення Аристида.

Географія[ред. • ред. код]

Докладніше: Географія Гаїті

Республіка Гаїті розташована на західній частині острова Гаїті, другому за величиною серед Великих Антильських. Назва країни походить від індіанської назви острова, що на місцевому діалекті означає «гористий». Гаїті третя за величиною країна серед Карибських після Куби та Домініканської Республіки (остання має кордон протяжністю 360 км з Гаїті). В найближчій точці відстань від Гаїті до Куби становить 80 км. Також Гаїті має другу за довжиною (після Куби) берегову лінію (1771 км). Місцевість переважно складається з важкопрохідних гір, що перетинаються незначними прибережними та річковими долинами.

Північний регіон складається з Massif du Nord (Північний масив) та Plaine du Nord (Північна рівнина). Північний масив є продовженням Центральних Кордильєр в Домініканській республіці. Він починається біля північної межі Гаїті, в північній частині річки Гуаямоук і продовжується на північний захід через північний півострів. Низовини Північної рівнини лежать вздовж північної межі з Домініканською Республікою, між Північним масивом та північним Атлантичним океаном. Центральний регіон складається з двох рівнин та двома гірськими системами. Plateau Central (Центральне плато) проходить вздовж двох боків річки Гуаямоук, на півдні Північного масиву. Йде від південного сходу до північного заходу. На південному заході від Центрального плато знаходяться Чорні гори, крайня південно-західна частина яких поєднується з Північним масивом. Його найзахідніша точка відома як Cap Carcasse.

Адміністративний поділ[ред. • ред. код]

Гаїті поділяється на 10 департаментів.

Департаменти поділяються на 41 округ та 133 комуни.

№	Департамент	фр.	г.к.	Площа, км²	Населення, 2003	Адм. центр
1	Артибоніт	L'Artibonite	Latibonit	4 895	1 070 397	Гонаїв
3	Гранд-Анс	Grand' Anse	Grandans	1 871	337 516	Жеремі
8	Західний	Ouest	Lwès	4 595	3 093 698	Порт-о-Пренс
4	Ніп	Nippes	Nip	1 219	266 379	Мірагоан
5	Північний	Nord	Nò	2 175	773 546	Кап-Аїтьєн
6	Північно-Східний	Nord-Est	Nòdès	1 698	300 493	Фор-Ліберте
7	Північно-Західний	Nord-Ouest	Nòdwès	2 094	445 080	Пор-де-Пе
2	Центральний	Centre	Sant	3 597	565 043	Енш
9	Південно-Східний	Sud-Est	Sidès	2 077	449 585	Жакмель
10	Південний	Sud	Sid	2 602	627 311	Ле-Ке

Економіка[ред. • ред. код]

Докладніше: Економіка Гаїті

Гаїті — одна з найбідніших країн світу і найвідсталіша в Центральній та Південній Америці. Рівень безробіття — 60%, письменності — 54,8%, 80% населення проживає за межею бідності. 6% населення хворі на СНІД. Економіка Гаїті досі відновлюється після потужного землетрусу, який відбувся в січні 2010 року. ВВП за паритетом купівельної спроможності у 2010 році скоротився на 8% (з $ 12150 млн до $ 11180 млн, а ВВП на душу населення (за ПКС) не змінився і склав $ 1200 [^[2]]. Порівняльний аналіз соціально-економічних показників свідчить, що Гаїті відстає від інших країн з низьким рівнем доходу (особливо Західної півкулі) ще з 1980 року. У 2010 році Гаїті займала 145 місце із 182 країн за індексом людського розвитку ООН Human Development Index, а для 57,3% населення характерні щонайменше три ознаки бідності з ІЛР [International Human Development Indicators: Haiti. United Nations Development Programme. 2008 data in 2010 Report. Архів оригіналу за 3 March 2011. </ref>].

The World Factbook повідомляє про нестачу кваліфікованої робочої сили, значні масштаби безробіття та неповної зайнятості, заявляючи, що «більше двох третин працездатних не мають формальних робочих місць». Ще до землетрусу 2010 року Гаїті була найбіднішою країною Західної півкулі, у якій 80% населення перебувало за межею бідності, а 54% проживало у крайній убогості [^[2]]. Дохід більшості гаїтян становить менше $ 2 на день [^[3]].

За різними оцінками, рівень грамотності дорослого населення країни становить від 52,9% [World Factbook] до 65,3% [Організація Об'єднаних Націй], а за даними Світового банку (World Bank), у 2004 році більше 80% випускників коледжів з Гаїті проживали за кордоном, їхні перекази складають 52,7% ВВП Гаїті [^[4]]. Сіте-Солей (Cité Soleil) вважається одним з найгірших районів нетрів у Північній та Південній Америці [^[5]], значна частина з його 500 тис. мешканців проживають в умовах крайньої убогості [^[6]]. Бідність змушує принаймні 225 тис. гаїтянських дітей працювати в якості restavecs (домашньої прислуги). Організація Об'єднаних Націй називає це сучасною формою рабства [^[7]].

Близько 66% гаїтянці зайняті у сільськогосподарському секторі, який складається в основному з дрібних натуральних господарств. Така діяльність формує лише 30% від ВВП. Найважливішими експортними товарами країни є манго і кава [^[2]].

Природні ресурси Гаїті різноманітні, вони об'єднують родовища бокситів, міді, карбонату кальцію, золота, мармуру. Країна має також значний потенціал для розвитку гідроенергетики. Надра країни містять також незначні родовища срібла, сурми, олова, кам'яного і бурого вугілля, сірки, нікелю, гіпсу, вапняку, марганцю, заліза, вольфраму, солі, глини, а також будівельних матеріалів. Родовища золота і міді знаходяться в невеликих кількостях на півночі країни. У 1985 році уряд країни оголосив про відкриття нових родовищ золота в північній частині півострова, однак плани щодо їхньої розробки реалізувались дуже повільно. Мідь добувається у Гаїті з 1960-х років, але обсяги виробництва руди незначні. Родовища бокситів (алюмінієвої руди) розташовані на південному півострові, але масштабні гірські роботи з їхньої розробки були припинені у 1983 році. На початку 1980-х років працювала тільки одна шахта (Miragoâne) у південній частині півострова, яка виробляла в середньому 500 тис. тон бокситів у рік. Однак, зниження вмісту металу в руді, зростання виробничих витрат та перенасичення світового ринку бокситів призвели до закриття шахти у 1982 році. Свого часу боксити були другою за значенням статтею експорту країни. Гаїті не має запасів вуглеводнів, а тому сильно залежить від імпорту енергоносіїв (нафти і нафтопродуктів) [^[8]].

У країні спостерігається високий ступінь майнової нерівності, 1% гаїтянці володіє майже половиною національного багатства країни [^[9]].

Гаїті незмінно входить до числа найбільш корумпованих країн світу за індексом сприйняття корупції [^[10]]. З часів «Папи Дока» Дювальє, уряд Гаїті сумно відомий своєю корупцією. Вважається, що президент «Бейбі Док» Дювальє, його дружина Мішель, а також троє наближених до них осіб в період між 1971 і 1986 роками привласнили з державної скарбниці $ 504 млн. [^[11]].

Іноземна допомога становить близько 30-40% бюджету національного уряду. Найбільшими донорами країни є США, Канада і Європейський союз [^[12]]. У 1990–2003 рр. Гаїті отримала понад $ 4 млрд в якості допомоги, з яких тільки США виділили більше $ 1,5 млрд. [^[13]]. Допомогу економіці Гаїті у різній формі надавали також Венесуела і Куба, особливо у 2006–2007 роках. У січні 2010 року Китай пообіцяв виділити для постраждалих від землетрусу $ 4,2 млн. [^[14]], Президент США Обама обіцяв $ 1,15 млрд допомоги [^[15]], Європейський Союз — більше 400 млн євро ($ 616 млн) [^[16]].

Американська допомога уряду Гаїті була повністю припинена з 2001 року до 2004 року, після того, як були оскаржені результати виборів 2000 року, а президент Аристид звинувачений у різних зловживаннях [^[17]]. Допомога була відновлена у 2004 році після від'їзду Аристида та початку миротворчої місії ООН із залученням підрозділів бразильської армії. Після майже 4 років спаду, у 2005 році економіка країни виросла на 1,5% [^[18]].

У 2005 році загальний зовнішній борг Гаїті за оцінками, досяг $ 1,3 млрд, що в розрахунку на душу населення становить $ 169. У вересні 2009 року Гаїті погодилась на умови, встановлені МВФ і Світовим банком для участі у програмі скасування заборгованості найбіднішим країнам [^[19]].

За даними рейтингу «Неспроможних держав» на 2013 рік, Гаїті посідає в ньому восьме місце^[20].