Tier Mentili - Лінки Artaqueti - Форум Parmasse - Бібліотека Olassie - Галерея Linwele - Поезія Vinyar - Новини

АЙНУЛІНДАЛЕ

Музика Айнур

Був Éру, Єдиний, кого в Áрді звали Ілýватар, і найперше створив він Áйнур, Святих, що були породженням його думки, і були вони з ним перш ніж щось інше було створене. І він говорив до них, пропонуючи їм теми музики. І співали вони перед ним, і він радів. Але довго співали вони поодинці, або кілька разом, доки інші слухали, бо кожен розумів лише ту частину розуму Ілуватара, з якої постав, і в розумінні братів своїх виростали вони, та повільно. Однак, слухаючи — досягли таки глибшого розуміння і розвились в унісоні й гармонії.

І сталося так, що Ілуватар скликав докупи усіх Айнур та оголосив їм могутню тему, розкриваючи їм речі дивовижніші й більші ніж досі, і слава початку її та пишність кінця вразила Айнур так, що мовчки схилились вони перед Ілуватаром.

Тоді мовив до них Ілуватар: "Із теми, що дав я вам, нині бажаю аби створили ви у гармонії Велику Музику. Я запалив вас від Вогню Невгасимого, тож повинні ви нині явити вашу силу в прикрашенні теми цієї, кожен за задумом власним і на свій розсуд. Я ж сидітиму й слухатиму, і радітиму, що велика краса через вас пробудилась у пісні."

Тоді голоси Айнур, подібні до лютень та арф, сопілок і рогів, віол та органів, і до незлічених хорів, почали втілювати Ілуватарову тему у велику музику. І здійнялися звуки безкінечних мінливих мелодій, що гармонійно сплітались, ширились за межі чутності у висоти й долини, і помешкання Ілуватарове переповнилось, і музика, і відлуння музики розлилися далеко у Порожнечу, і не була то вже порожнеча. Ніколи більше не творили Айнур музики, подібної до цієї, хоч сказано, що величніша буде ще створена перед Ілуватаром хорами Айнур та Дітей Ілуватарових після кінця днів. Тоді теми Ілуватара будуть зіграні вірно, і отримають Буття у мить їхнього вираження, бо тоді усі зрозуміють його намір щодо їхньої ролі, і кожен пізнає розум кожного, й Ілуватар дасть їхнім думкам таємний вогонь, і возрадується.

Але зараз Ілуватар сидів і слухав, і довго все подобалось йому, бо не було в музиці жодної вади. Та з розвитком теми з’явилася думка у серці Мéлкора вплести до неї плоди своєї уяви, що не пасували до Ілуватарової теми, бо хотів він збільшити силу і славу частини призначеної йому. Мелкорові серед Айнур дані були найбільші дари сили і знань, і мав він частину у всіх дарах братів своїх. Часто ходив він один в порожні місця, шукаючи Невгасимого Вогню, бо горіло у ньому бажання дати Буття власним речам, і здавалось йому, що Ілуватар не подбав про Порожнечу, і сповнився нетерпіння через те, що порожня вона. Та не знайшов він Вогонь, бо він у Ілуватара. Зате наодинці з’явились у нього думки, не схожі на думки братів його.

Деякі з цих думок і вплів він до музики, й одразу ж розлад виник навколо нього, й багато з тих, що співали коло нього розгубились, і думки їхні змішались, і музика їх запнулась. Але деякі почали підлаштовувати свою музику більше до його думок, аніж до тих, що спершу мали самі. Тоді розлад Мелкора поширився все далі і далі, і мелодії, чутні спочатку, розлилися морем бурхливих звуків. Та Ілуватар сидів і слухав доки не здалось, що перед троном його лютує буря, немовби темні води, що пішли війною одні на других у ненастанному гніві, який не втишить ніщо.

Тоді устав Ілуватар і узріли Айнур, що він усміхається. І підняв він угору ліву руку свою, і нова тема серед бурі почалась, схожа й не схожа на попередню. І мала вона силу і нову красу. Але розлад Мелкорів здійнявся назустріч шумом і гамором, і змагався із нею, і знову була війна звуків, ще запекліша аніж до того, аж доки багато з Айнур збентежились і вже не співали, і почав перемагати Мелкор. Тоді знов устав Ілуатар, і побачили Айнур, що обличчя його суворе. І підніс він угору праву руку, і ось! третя тема знялась серед безладу, відмінна від інших. Бо здавалася спершу солодкою й ніжною, ніби просто переливи м’яких звуків у витончених мелодіях, та ніщо би її не заглушило, і була в неї сила і глибина. І врешті здалося, що то дві музики розростаються водночас перед троном Ілуватара, і були вони украй мінливі. Одна була глибока, розкотиста і прекрасна, але повільна і змішана з невимовним сумом, з якого і набула всієї своєї краси. Інша досягла єдності й цілісності в собі самій, та була гучною, і марнотною, і повторювалась безкінечно. І мало було в ній гармонії, зате галаслива була, наче ревіння багатьох труб в кілька нот. І намагалась вона заглушити іншу силою свого голосу, але здавалось, що найпереможніші її ноти та взяла й вплела у власний урочистий візерунок.

Серед цієї борні, від якої здригалися зали Ілуватара і трепет розлився у тиші доти непорушній, втретє устав Ілуватар, і на обличчя його страшно було дивитись. Тоді здійняв він обидві руки свої, і одним акордом, глибшим аніж Безодня, вищим ніж Небосхил, пронизливим мов світло очей Ілуватарових, Музика спинилась.

Тоді заговорив Ілуватар і сказав: "Могутні Айнур, і Мелкор наймогутніший з них, але це слід йому знати і всім Айнур, що я є Ілуватар, і ті речі, про які ви співали, я покажу, щоб побачили ви, що ви зробили. А ти, Мелкор, побачиш, що не може бути зіграна тема, джерело якої не в мені, і ніхто не змінить музики на мене не зваживши. Бо хто спробує це, то врешті побачить, що він лише інструмент у моїх руках для створення речей дивовижніших від тих, що уявляв собі досі."

Злякались Айнур, і не розуміли ще слів сказаних їм, і Мелкор сповнився сорому, з якого зародилася потаєна злість. Ілуватар же піднявся у славі і вийшов із чудових тих місць, що зробив їх для Айнур, і Айнур пішли слідом.

І коли прийшли вони у Порожнечу, Ілуватар сказав їм: "Ось ваша Музика!" і показав їм видіння, даючи зір де до того був лише слух. І вони побачили новий Світ, зроблений видимим перед ними, у вигляді кулі посеред Порожнечі, і він висів у ній, та від неї не був. І доки вони дивились і чудувались, Світ цей почав розгортати свою історію, і здалося їм, що він живе й виростає. І коли Айнур якийсь час мовчки вдивлялися, Ілуватар знову сказав: "Ось ваша Музика! Це ось ваш спів, і кожен із вас знайде тут, серед задуму, що я розгорнув перед вами, усі ті речі, які, може здатися, сам задумав або додав. А ти, Мелкор, відкриєш усі потаємні думки твого розуму, і побачиш, що вони лишень частина цілого і внесок до його слави."

Про багато інших речей говорив Ілуватар до Айнур у той час, і пам’ятаючи ці слова, та завдяки знанню, власної музики, що кожен з них мав, Айнур знають багато з того, що було, і є, і має настати, і небагато закрито від них. Та все ж, деяких речей не бачать вони, ані поодинці, ані радячись разом, бо нікому Ілуватар всього не відкрив, і в кожній епосі з’являються речі нові й не провіщені, бо не походять з минулого. Тож коли розгорнулось це видиво Світу перед ними, Айнур побачили, що в ньому є речі, про які вони не думали. І побачили вони зі здивуванням прихід Дітей Ілуватара, і помешкання підготовлене для них. І вони побачили, що самі, роботою музики їхньої, теж трудились, готуючи це помешкання і навіть не знали, що має воно певне призначення попри свою красу, бо Діти Ілуватара були задумані ним одним, і прийшли з третьою темою, і не було їх у темі, запропонованій Ілуватаром спочатку, тож ніхто із Айнур не брав участі у створенні їх. Тому, коли вони їх побачили, ще більше їх полюбили, бо були вони відмінні від них самих, дивні і вільні. В них побачили Айнур розум Ілуватара, відображений заново, і навчились ще трохи від його мудрості, яка інакше була би прихована навіть від Айнур.

Діти Ілуватара — це Ельфи і Люди, Першороджені й Наступники. І серед всієї пишноти Світу, його широких просторів, його кружляючих вогнів, Ілуватар обрав місце для їх перебування у Глибинах Часу та серед незліченних зірок. І це помешкання могло здатися маленьким для тих, хто бере до уваги тільки велич Айнур, а не їх вражаючу точність, бо могли вони взяти увесь простір Арди за основу для колони і зводити її, доки конус вершини не буде гострішим за вістря голки, або для того, хто рахується тільки з незмірними просторами Світу, який все ще формують Айнур, і не бере до уваги точність, з якою вони майструють всі речі у ньому. І коли Айнур узріли це помешкання у видінні й узріли Дітей Ілуватара, що народжуються в ньому, то наймогутніші серед них схилили свої думки і бажання до того місця. І серед цих Мелкор був найстарший, бо то він на початку був найбільшим серед Айнур, що творили Музику. І він вдав, навіть спершу й для себе, що бажає піти туди й впорядкувати всі речі на краще для Дітей Ілуватара, керуючи безладом жару і холоду, що через нього сталися. Та він більше хотів підкорити своїй волі Ельфів і Людей, заздрячи дарам, якими Ілуватар пообіцяв їх наділити. І хотів він мати підвладних йому, і слуг, і називатися Повелителем, і бути володарем над волею усіх інших.

Інші ж Айнур подивились на цю домівку, влаштовану у широких просторах Світу, який Ельфи називають Арда, Земля, і серця їх зраділи у світлі, і очі їхні, бачачи всі ці кольори, наповнились радістю, але через ревучі моря впали вони у великий неспокій. І побачили вони вітри і повітря, і речовини з яких зроблена Арда — залізо та камінь, срібло і золото та багато інших речовин. Та з усього воду найбільше вони похвалили. І кажуть Ельдар, що у воді живе відлуння Музики Айнур більше ніж у будь-якій іншій речовині, що тільки є на цій Землі. І багато Дітей Ілуватара досі дослухаються до голосів Моря, та не знають, що вони слухають.

До води тепер звернув той Áйну, котрого Ельфи зовуть Ульмо, свої думки. З усіх найбільше навчив його Ілуватар музики. А про повітря й вітри Мáнве думав найбільше, найшляхетніший серед Айнур. Про будову Землі думав Áуле, якому Ілуватар дав майстерність та знання лиш трішки менші аніж Мелкорові, та любив Ауле і пишався ділами творення, і виготовленням речей, а не володіння чи панування, тому давав він, а не накопичував, і був безтурботний, увесь час беручись за якусь нову роботу.

І заговорив Ілуватар до Ульмо й сказав: "Чи башиш, як тут, у цьому маленькому царстві серед Глибин Часу Мелкор затіяв війну проти твоїх володінь? Лютий холод понад усякої міри видумав він, але не знищив краси водограїв твоїх, ані чистих озер. Подивися на сніг, та майстерну роботу морозу! Жару придумав Мелкор і вогні невгамовні, та не висушив твого бажання, і музики моря не заглушив він цілком. Краще глянь на велич і славу хмар, і вічно мінливих туманів, і прислухайся до дощу, що спадає на Землю! У цих хмарах твоє мистецтво найближче до Манве, твого друга, якого ти любиш."

Тоді відповів Ульмо: "Воістину, Вода стала нині прекраснішою ніж уявляв те я в серці, і ніколи, навіть у найпотаємніших думках, не уявляв я сніжинки, і в усій моїй музиці не було падаючого дощу. Я знайду Манве, щоб ми удвох творили мелодії для утіхи твоєї!" І Манве та Ульмо з початку були в союзі, і у всьому найвірніше служили Ілуватаровій меті.

І в той час, як Ульмо говорив, і доки Айнур все дивились на це видіння, воно зникло й сховалось із їхніх очей. І здалось їм, що в ту мить побачили вони нову річ, Тьму, якої не знали до того, хіба що в думках. Та закохались вони у красу видіння того, і поринули у відкривання Світу, який здобув буття, і уми їхні були наповнені ним, бо історія була незавершена і круги часу не сповнились, коли видіння пропало. І кажуть, що видіння припинилось перед звершенням Панування Людей і згасанням Першороджених, тому, хоч Музика і понад усім, Вáлар не бачили зором Подальші Епохи чи кінець Світу.

Тоді стався неспокій серед Айнур, але Ілуватар звернувся до них і сказав: "Я знаю бажання ваших умів, що те, що ви бачили, має бути насправді, не тільки у ваших думках, але так як самі ви всі є, а все ж, інакше. Тому кажу я: Еа! Хай Будуть ці речі! І я пошлю в Порожнечу Невгасимий Вогонь, і він буде серцем Світу, і Світ Буде. І ті з вас, що хочуть, можуть зійти в нього." І раптом побачили Айнур світло в далині, наче хмара з живим серцем із полум’я. І вони знали, що то не тільки видіння, а що Ілуватар створив нову річ: Еа, Світ, що Є.

Таким чином, деякі з Айнур перебували далі з Ілуватаром за межами світу, а інші, і серед них багато з найбільших та найпрекрасніших, полишили Ілуватара й спустились у нього. Але Ілуватар поставив таку умову, чи то — необхідність їхньої любові, що сила їх відтепер у світі й до нього прив’язана, щоб бути у ньому назавжди, доки не завершиться він, так, що вони є його життям а він їхнім. І тому названі вони Валар, Сили Світу.

Та коли прийшли Валар у Еа, то спершу були приголомшені та збентежені, бо нічого ще не було з баченого у видінні, і все було у зачині і ще не сформоване, і було темно, бо Велика Музика була лише ростом і потоком думки у Беззвучних Залах, а видіння лишень пророцтвом, та зараз, увійшовши у початок Часу, побачили Валар, що Світ був лише передвіщений і передспіваний, і вони мусять здійснити його. Тож почались їхні великі труди у просторах безмірних та недосліджених, та у віках незліченних і позабутих, доки у Глибинах Часу і в середині просторих залів Еа стались та година й те місце, де зроблене помешкання для Дітей Ілуватара. І в цій роботі найбільша частка належить Манве, Ауле та Ульмо, Мелкор теж був там спочатку, та він втручався у все, що було зроблено, обертаючи, якщо міг, для своїх бажань та цілей, і він запалив великі вогні. Коли Земля була ще молода та повна полум’я, Мелкор запрагнув її, і сказав до інших Валар: "Це буде моє царство, і я оголошую його своїм!"

Та Манве був братом Мелкора у розумі Ілуватара, і він був головним інструментом у другій темі, яку підняв Ілуватар проти розладу Мелкора, і скликав він до себе багато менших і більших духів, і вони зійшли на простори Арди і помогли Манве, інакше Мелкор перешкоджав би завершенню їхньої роботи довіку, і Земля зів’яла би й не зацвівши. І сказав Манве до Мелкора: "Не забереш ти собі царства цього, непоправді, бо інших багато трудилися тут не менше від тебе." І була сутичка між Мелкором і рештою Валар, і на той час Мелкор відступив і пішов до інших країв, і робив там, що хотів, та не погасло бажання Царства Арди у серці його.

Тепер взяли собі Валар форму і колір, і приведені в Світ любов’ю до Дітей Ілуватара на яких сподівались, взяли собі форму таку, як бачили у Видінні Ілуватара, тільки величнішу і прекраснішу. До того ж форма їх походить більше від їх знання видимого Світу, аніж Світу самого, і вона їм не потрібна, хіба що носять її, як ми носимо одяг, та ми можемо бути оголені й не втрачати буття. Тому Валар можуть ходити, коли схочуть, неодягнені, і тоді навіть Ельдар не можуть чітко відчути їхню присутність. Та коли бажають Валар одягтись, то беруть на себе форми, деякі як чоловік, а інші як жінка, а внаслідок різниці характерів, що мали з самого початку, вони втілюються за вибором кожного, та цей вибір не робить їх чоловіком чи жінкою, так як і в нас одяг показує, чоловік це чи жінка не роблячи ними. Але форми, у які Великі вбираються не повсякчас схожі на форми королів та цариць Дітей Ілуватара, бо часом можуть вони з’являтись у народжених власною думкою формах, величних і страшних.

І зібрали собі Валар чимало супутників, котрі менших, а котрі мало не таких же великих як самі, і вони трудились разом, впорядковуючи Землю і приборкуючи її буйство. Побачив Мелкор зроблене, і що Валар ходять по Землі як видимі сили, зодягнуті у шати Світу, і були гарні та славні на вигляд, і благословенні, і що Земля стала садом для їх утіхи, бо сум’яття її вгамоване. Заздрість його виросла тоді в ньому, і він також прибрав видимої форми, та через своє єство та злість, що палала у йому, була вона темна й жахлива. І зійшов він у Арду у силі і величі більшій, ніж будь-хто з Валар, як гора, що піднімається з моря, і немов вершина її понад хмарами і льодом укрита, і сповита вогнем і димами, і світло очей Мелкора було як полум’я, що дихає жаром і пронизує смертельним холодом.

Так почалася перша битва Валар із Мелкором за панування у Арді. І про ці буйства Ельфи знають небагато, бо все повідане тут походить від самих Валар, з якими Ельдаліє розмовляли в землі Валінор, і які навчали їх, та Валар не розповідали багато про війни перед приходом Ельфів. Та все ж кажуть серед Ельдар, що Валар завжди намагались, незважаючи на Мелкора, керувати Землею й готувати її до приходу Першороджених, що вони будували землі а Мелкор руйнував їх, долини вибирали а Мелкор піднімав їх, гори витісували — Мелкор їх перевертав, моря заглиблювали — Мелкор розливав їх, і ніщо не мало спокою і не росло довго, бо як тільки починали роботу Валар — переробляв її Мелкор або ж псував. Та не була все ж таки марною їхня праця, і хоч ніде і ні в чому воля їхня і мета не була уповні досягнута, й усі речі були іншого кольору й форми, ніж хотіли того Валар, повільно Земля була сформована таки й зроблена твердою. І так було влаштоване нарешті помешкання для Дітей Ілуватара в Глибинах Часу і серед незліченних зірок.




Переклав Aiwë, редакція Noruil




до змісту