Статті та есе

«Трубач старого міста»

23 жовтня минула річниця, як від нас відійшов талановитий музикант Анатолій Євдокименко.

Дома, крім Анатолія, музикою серйозно не займався ніхто. Молодший син Євдокименків спочатку захопився грою на скрипці, згодом — на трубі. Причому, гру на останньому інструменті опановував самотужки.

Ретельні заняття на трубі принесли успішний результат: хлопця помітили, полюбили його музику, і він став знаним у Чернівцях трубачем.

Місто буквально заполонили музичні шедеври у виконанні місцевих віртуозів. На той час справді талановитих музикантів можна було на пальцях перелічити. А серед трубачів Анатолій Євдокименко був першим.

Фактично, з трубою він майже не розлучався. Професійне втілення своїх здібностей знайшов в університетському естрадному молодіжному оркестрі — ЕМО.

Самі ж імпровізації музикант виконував, здебільшого, у Будинку офіцерів на танцях: тут разом зі своєю трубою він міг витворяти немислимі варіації. У цей час майбутній народний артист України навчався на тоді ще фізико-математичному факультеті університету.

Лячно, мабуть, було музикантові, коли ЕМО припинив своє існування. І у 1971 році Анатолій Євдокименко створює ансамбль «Червона рута». Та звичайно ж, продовжує грати у ньому на трубі. Однак з часом організаційні клопоти забирали багато часу і музика відійшла на другий план.

Сімейна творчість Євдокименка і Ротару — це відома співачка та її продюсер і чоловік в одній особі, котрий себе особливо ніколи не афішував. Тому й про Анатолія Євдокименка знають небагато. Але тільки не у Чернівцях…

Валерій Євдокименко — старший брат музиканта:

«Ще у дитинстві Анатолію дуже подобалася скрипка. Нашим сусідом у будинку, де ми жили, був відомий акордеоніст Григорій Грабарник. І, слухаючи його гру, ми з братом поволі захопилися музикою. Мені теж припав до душі акордеон, а Толі — скрипка. Якось я привів брата на прослуховування у музичну школу. Її викладач Юрій Гіна підтвердив наші сімейні здогадки: в Анатолія справді був ідеальний слух. І, незважаючи на матеріальну скруту, йому купили маленьку скрипку. Було це наприкінці 40-х років. А потім, закінчивши музичну школу, Толік вже “крутився” у місцевих музичних колах. Тоді я навчався у Львові і часто привозив додому платівки із записами відомих музикантів. Скажу, що на той час придбати їх було доволі нелегко. Отак поступово ми з братом стали палкими прихильниками джазу. Якось кажу Толікові: «Ти знаєш, щоби стати справжнім джазовим музикантом, треба оволодіти і грою на трубі». Три роки він, день у день, у комірчині нашої оселі самотужки вчився грати на трубі! Тренувався доти, доки не оволодів інструментом як соліст. Коли після закінчення технікуму брат працював на бавовняно-прядильній фабриці, приходив додому втомлений, відкашлювався від тієї пилюки і знову брався за трубу. А як він ставився до цього інструмента! Начищав трубу до блиску, руками торкався лише клавіш. Ми тоді ще не розуміли, що музика може його годувати. Тому було вирішено, що він, як і я, має отримати вищу освіту. І, щоб не образити батьків, Толік вступив на фізико-математичний факультет нашого університету. Якраз тоді як професійний музикант він “засвітився” в ЕМО — університетському молодіжному колективі. Брата — хорошого трубача — знали у місті».

Едуард Качанов — трубач, грав в ЕМО:

«З Анатолієм ми познайомилися, коли навчалися у текстильному технікумі та разом грали тут у духовому оркестрі. Щоправда, я був студентом молодшого курсу, він — старшого. Олександр Молдавер, керівник оркестру і людина пристрасно віддана музиці, прищепив нам любов до труби. А як відомо, на ті часи жоден захід не відбувався без участі духового оркестру. І Толік, навіть коли закінчив технікум, на демонстрації йшов грати разом із нами. Потім ми зустрілися з ним в ЕМО. Нинішній молоді важко уявити, що цей колектив збирав свого часу переповнений зал. Як зараз пам’ятаю: у залі людно, і ми виконуємо «На долині туман» та «Намалюй мені ніч». Тому не дивно, що музиканти оркестру були місцевими кумирами. А одного разу у Чернівцях гастролював чеський цирк, і Євдокименка (єдиного з оркестру) чехи запросили на час гастролей до свого оркестру. Тоді талановитих музикантів у місті було небагато. На жаль, лише люди старшого покоління пам’ятають братів Коків, Марека Кушніра… А кращого трубача, ніж Євдокименко у Чернівцях не було. Бо відомий всім сьогодні джазовий музикант Агашкін у ті часі лише творчо зростав».

Леонід Підкамінь та Віктор Житарюк — друзі і одногрупники Анатолія Євдокименка, доценти кафедри оптики та спектроскопії ЧНУ:

«Для нас музичні здібності Євдокименка розкрилися значно пізніше. Спочатку всі ми були просто студентами, які у 1962 році вступили до університету. Того року якраз відкрилася кафедра оптики. І ніхто з нас про його музичні здібності не здогадувався. Євдокименка як трубача ми вперше побачили на танцях у Будинку офіцерів. Власне, завдяки йому ми і потрапляли сюди безкоштовно. Насамперед, всі ми були дуже хорошими друзями — до останніх днів життя Анатолія. Приїжджаючи у Чернівці, він завжди заходив до нас у гості. І ніхто не скаже, що він змінився у гірший бік».

Леонід Косяченко — професор ЧНУ, засновник ЕМО, керівник дипломної роботи Анатолія Євдокименка:

«Думаю, що чималих успіхів Євдокименко міг досягти і як трубач, і як науковець. Спочатку він підійшов до мене як до керівника естрадного молодіжного оркестру і каже: «Я почав грати на трубі і хотів би виступати з ЕМО». Я його прослухав і взяв. Бо, головне, він зрозумів наш стиль. Але, окрім цього, у мене вдома зберігається одна зі студентських доповідей (1971 рік), співавтором якої був і Євдокименко. І то була доповідь не університетської, а Всесоюзної конференції. Можливо, його очікувала і успішна кар’єра фізика-оптика».

Олександр Сальніков — заслужений артист України, працював в ансамблі «Червона рута»:

«Наприкінці 60-х усі місцеві трубачі-аматори намагалися копіювати Євдокименка. Його гра в ЕМО та на танцях перехоплювала подих. Тоді музиканти давали один одному прізвиська. І про гру Анатолія можна було почути: «Дивись, що Євдоха робить!» Трубач був унікальний! Якось, коли вже існував ансамбль «Червона рута», Євдокименко підійшов до мене і каже: «У мене адміністраторської роботи зараз багато, мені би тебе з твоєю трубою». Так я опинився у колективі і разом із Анатолієм грав на трубі. Улюбленими нашими мелодіями були композиції американської групи «Чикаго». А якось, пригадую, ми гастролювали в Угорщині. На той час у мене вже була фірмова труба, а в Євдокименка — простіша. Тоді Софія каже: «Давайте купимо і моєму чоловікові таку ж трубу». Анатолій Кирилович всім керував — що співати, що не співати, що говорити, а де мовчати».

…Чернівці й до сьогодні пам’ятають Анатолія Євдокименка. Надто ж люди, чия молодість припала на 60–70-і. А цього року, влітку, вулицю, на якій колись жив музикант, названо його іменем. Тепер, мабуть, варто увіковічити ім’я музиканта і на Алеї зірок.