Вулька та вулиця Чупринки

Вітовського зі Стрийською з’єднує вулиця Гвардійська, названа так 1944 року.

З 1895-го вона мала назву Паркґассе, з 1901-го – Кадетська, бо вела до Школи кадетів, з 1938 року частину вулиці називали Пеовякув на честь польської патріотичної організації, яка брала участь в українсько-польській війні 1918-1919 років, 1941-го – Тельмана на честь німецького комуніста, під час німецької окупації – Бескіденштрассе.

У житловому будинку №4 у 1950-х був ремонт взуття. На фасаді будинку №6 – меморіальна таблиця польських часів, яка сповіщає, що тут у домі Іполита Слівінського у 1908-1914 роках зі своїм штабом перебував Юзеф Пілсудський (видатний польський політичний і військовий діяч). У будівлі №10 за радянських часів був магазин “Продукти”, тепер тут крамниці мережі “Еколан”: “Продукти, хліб” і “Жива риба”, також тут є кафе-бар “Астероїд”. У житловому будинку №17 до війни містилася контора архітектора Кароля Майсснера, за часів СРСР – опорний пункт правопорядку. На фасаді будинку №18 – меморіальна таблиця радянських часів, яка сповіщає, що тут у 1944-1949 роках мешкав письменник Ярослав Галан. До української незалежності тут був Літературно-меморіальний музей Галана, який у 1990-х реорганізували в музей “Літературний Львів першої половини ХХ століття”. Шестиповер
ховий житловий будинок №29-а спорудили 1957 року. Під №32 розташований Військовий інститут “Львівської політехніки”, за Польщі це була Школа кадетів, а за радянських часів – Львівське вище військово-політичне училище ордена Червоної Зірки та ордена Червоної Зірки ЧРСР. Забудова вулиці: конструктивізм, сецесія, неороманський стиль.

Перпендикулярно до Гвардійської пролягає невеличка вулиця Тимошенків, названа так 1992 року на честь братів Тимошенків: Володимира, Степана та Сергія. За проектами архітектора Сергія Тимошенка збудовано церкви в передмістях Львова. Від 1929-го вона мала назву Кадетська бічна, від 1936-го – Слівінського на честь польського діяча, соратника Пілсудського, за часів німецької окупації – Штрассе дер Жандармері, від 1946-го – Станіславського на честь російського та радянського актора й режисера. Забудовано вулицю у стилі сецесії.

Паралельно до Гвардійської простягається вулиця Глінки, названа так 1945 року на честь російського композитора першої половини ХІХ століття Міхаіла Ґлінки. З 1903-го мала назву Кадетська бічна, з 1913-го – Гербуртів на честь львівської міщанської родини, за часів німецької окупації – Маєнштрассе. У будинку
№1-а в 1950-х була середня школа №2 із російською мовою навчання, нині тут Дитяча художня школа імені Олекси Новаківського та фірма “Колір-ПРО”. У будинку №7 від часів незалежності міститься один із перших елітних готелів нових часів “Замок Лева”. За СРСР вулицю вважали місцем проживання найвищого місцевого партійного керівництва, в’їзд сюди було заборонено. Забудова вулиці: конструктивізм і вілли.

Перпендикулярно до Гвардійської та Бой-Желенського –  тупикова вулиця Комаринця. Вона отримала свою назву 1993 року на честь українського літературознавця та громадського діяча Теофіля Комаринця (1927-1991). Від 1913-го називалася Дилєвських, у часи німецької окупації – Бахштрассе, від 1950-го – Мініна на честь російського повстанця проти поляків 1612 року. Єдину на цій вулиці адресу №2 за польських часів мали Міські будинки сиріт, у повоєнні часи до 1950-х тут був Міський дитячий будинок №1, відтак – середня школа №50 із російською мовою навчання, зараз – середня школа №50, яка має прибудову 1960-х років.

Паралельно до Комаринця пролягає вулиця Остроградських, названа так 1993 року на честь козацько-старшинського та дворянського роду з Полтавщини. Від 1916-го вона мала назву Малаховського на честь президента Львова початку ХХ століття Годимира Малаховського, в часи німецької окупації – Геббельсґассе, від 1950-го – Пожарського на честь російського повстанця проти поляків 1612 року. Будинок №1 за польських часів належав до Міських будинків сиріт, за радянських тут був Спеціальний дитячий будинок №1, зараз – Санаторна школа-інтернат імені Антоновича. Чотириповерховий житловий будинок №14 звели в середині 1950-х, а п’ятиповерховий під №20 –  наприкінці 1950-х. Забудовано вулицю здебільшого у стилі польського конструктивізму 1930-х.

Перпендикулярно до Остроградських – вулиця Відкрита, названа так 1934 року. За часів німецької окупації вона називалася Шпісвеґ. За Польщі тягнулася аж до вулиці Стрийської. Забудова: дев’ятиповерхові гуртожитки “Львівської політехніки” 1960-х.

Паралельно до Остроградських пролягає вулиця Лукаша, названа так 1993 року на честь українського письменника-перекладача Миколи Лукаша (1919-1986). Від 1934-го мала назву Видок, у часи німецької окупації – Віляндґассе, від 1945 р. – Видова, від 1966-го – Бєрєзіна на честь російського сходознавця ХІХ століття. На вулиці частково розташовано студентське містечко Національного університету “Львівська політехніка”. Будинки №1 і №2 – чотириповерхові гуртожитки “Політехніки”, збудовані в 1950-х. За Радянського Союзу тут була мережа прокатних пунктів, Студентський клуб і гуртожиток “Політехніки”, розташований у будинку №4 часів конструктивізму 1930-х. У дев’ятиповерховому будинку №5, спорудженому на початку 1970-х, – гуртожиток “Політехніки”. За СРСР тут був прокатний пункт телевізорів. Забудова вулиці: польський конструктивізм 1930-х і радянський 1960-1970-х.

Гвардійську з Лукаша з’єднує вулиця Бой-Желенського, названа так 1946 року на честь польського письменника та перекладача Тадеуша Бой-Желенського, якого 1941 року німецькі окупанти замордували поблизу. Від 1913-го вона називалася Чиста, від 1930-х – Абрагамовичів на честь нащадків львівської вірменської родини – видатних польських культурних діячів, у часи німецької окупації – Кляйстштрассе. Чотириповерховий житловий будинок №10 звели у другій половині 1950-х. У будинку під №20 за польських часів був 2-й дім техніків (новий), зараз тут Студентський клуб “Львівської політехніки”. У 1970-х у цьому клубі проводили одні з найпопулярніших у Львові молодіжні танці (танці “На Чистій”). Забудовано вулицю здебільшого у стилі польського конструктивізму 1930-х.

Бой-Желенського з Карпинця з’єднує вулиця О. Засядька, названа так 1993 року. Від 1913-го називалася Горішня (Щитова), від 1934-го – Скібінського, в часи німецької окупації – Дюрерштрассе, від 1946-го – Плєханова на честь російського революціонера ХІХ століття. Забудова: конструктивізм 1930-х і нова забудова початку ХХІ століття.

Лукаша з Гвардійською з’єднує вулиця Карпинця, названа так 1993 року на честь дослідника історії Галичини XVIII-XIX століть Івана Карпинця. Від 1910-го мала назву Кадетська бічна, від 1913-го – Косинерська, в часи німецької окупації – Рембрандтґассе, від 1946-го – Солдатська. Забудова: польський конструктивізм 1930-х, радянська барачна забудова 1950-х, п’ятиповерхова житлова забудова 1960-х.

Гвардійську із Засядька з’єднує вулиця Похила, названа так 1913 року. Уперіод німецької окупації називалася Гольбейнґассе. У будинку №3 від радянських часів працює філія Ощадбанку та відділення зв’язку. Забудова вулиці: двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, п’ятиповерховий житловий будинок 1960-х.

Вулицю Бандери з Рудницького з’єднує вулиця Чупринки, названа так 1996 року на честь головнокомандувача УПА, провідника ОУН Тараса Чупринки (Романа Шухевича) (1907-1950). До середини ХІХ століття мала назву Штандовська, від 1863-го – Хрестова (Кшижова), оскільки біля костелу Марії Магдалини ще до початку XX століття стояв кам’яний хрест, із 1910-го – Потоцького на честь галицького намісника графа Анджея Потоцького, якого 1908 року застрелив Мирослав Січинський, у часи німецької окупації – Зіґфрідштрассе, від 1944-го – Пушкіна на честь великого російського поета ХІХ століття.

У будинку №1 за польських часів була змішана загальноосвітня школа імені Марії Магдалини, від радянських у частині будівлі міститься середня школа №10 із польською мовою навчання. На фасаді будівлі – таблиця, яка сповіщає, що цю вулицю  названо на честь головнокомандувача УПА, генерала-хорунжого Романа Шухевича (Тараса Чупринки). У будинку №4 у 1950-х був 1-й районний відділ міліції, тепер тут магазин господарських товарів. Під №5 у 1950-х містилася 5-а міська пожежна команда, зараз – Львівська обласна організація УНА-УНСО та редакція часопису “Націоналіст”. На фасаді будівлі – пам’ятна дошка, на якій зазначено, що тут у 1995-1999 роках працював і творив український поет і революціонер Анатолій Лупиніс. У будинку №11-а у 1950-х був гуртожиток №4 Політехнічного інституту, нині це житловий будинок. На фасаді будинку №14 – пам’ятна дошка, яка повідомляє, що тут у 1895-1902 роках мешкав Іван Франко.

У будинку №21, де в 1960-1980-х проживав відомий колекціонер М. Островерхов, тепер міститься Товариство НТШ у Львові. Під №23 у 1950-х був 6-й районний відділ міліції, згодом – один із корпусів медичного училища, цю віллу знесли на початку 1970-х і на її місці поставили трансформаторну будку та дошку пошани “Кращих політінформаторів Радянського району”. У будинку №34 за часів СРСР була нотаріальна контора, нині тут дільничний пункт міліції та аптека. У будинку №36 від повоєнних років існує перукарня, в часи Радянського Союзу тут також була їдальня “Домова кухня”, зараз – магазин “Продукти” та піцерія “Нью-Йорк Стріт”. Під №38 від часів СРСР працює відділення Ощадбанку. У будинку №45 за Польщі була жіноча гімназія імені королеви Ядвіги, під час війни тут обладнали військовий шпиталь, містилася лабораторія мікробіології всесвітньо відомого вченого Рудольфа Вайґля, зараз це 5-та міська клінічна лікарня, до якої в 1960-х прибудували корпус поліклініки із вулиці Левицького.

У будинку №49 у 1950-х був гуртожиток №2 Львівського державного університету імені Івана Франка, тепер тут  факультет журналістики ЛНУ. В житловому будинку №52 за радянських часів був Громадський науково-просвітницький клуб пізнавачів Всесвіту імені Ціолковського. У будинку №58 за часів СРСР працював магазин “Трикотаж, панчохи”, зараз тут салон краси “Нефертіті”. Адресу №58-а за Польщі мало будівельне підприємство й тартак Левинського, керамічна фабрика “Око” скульптора Литвинюка, фабрика мила “Мута” й редакція газети “Професійні вісті”. Деревообробне підприємство на базі тартака Левинського існувало до 1970 року, коли на його місці спорудили п’ятиповерхові житлові будинки від вулиці Жуковського. Зараз у колишніх уцілілих приміщеннях фабрики Левинського містяться Львівський обласний центр гідрометеорології, Головний диспетчерський пункт управління житлово-комунального господарства Львівського міськвиконкому, ремонтно-будівельна фірма “Зелукрбуд” і ремонт побутової техніки ТзОВ “Рита”. Цю адресу має також житловий будинок.

На місці збудованої в середині 1960-х чотириповерхової “хрущовки” під №59 раніше була вілла “Рома” професора мистецтвознавства, члена НТШ Романа Саса-Залозецького, споруджена на початку XX століття у стилі “фольк”. У будинку №60 за польських часів містилося архітектурне бюро Левинського, у 1950-х – ательє індпошиву одягу, нині тут комп’ютерний клуб. Під №65 за часів СРСР був опорний пункт правопорядку, зараз – районне відділення міліції Франківського району. У будівлі №69 за радянських часів працювала їдальня, тепер тут районний суд Франківського району та державна нотаріальна контора №5. Під №70 – храм УГКЦ святого Климентія. До 1939-го тут містився латинський костел і монастир кармеліток босих. У часи Другої світової на терені монастирського саду та цвинтаря німецькі нацисти розстрілювали італійських вояків. Після війни до 1952-го в будівлях монастиря був охоронний полк НКВС-МВС. Пізніше у храмі розмістили служби Львівської міської телефонної станції. 2004-го частину костелу повернули вірним для богослужінь. 2005-го в одній із ніш знайшли замуровану фігуру розп’ятого Христа без рук. Цю фігуру встановили у вівтарі храму як мученицький символ долі Церкви у ХХ столітті. У чотириповерховій офісній будівлі 1988 року під №71 містяться інститут “Містопроект” і “Трансбанк”. У будинку №72 за часів СРСР був дитячий садок, зараз сюди з храму святого Климентія частково перенесли служби “Укртелекому”. У п’ятиповерховому житловому будинку 1960-х під №84 від радянських часів міститься магазин “Продукти”, відділення Ощадбанку, пошта, телефон, телеграф, від часів незалежності тут також працює кафе-бар “Сім Сорок”.

У чотириповерховій офісній будівлі кінця 1970-х за СРСР містився Радянський районний комітет Компартії України та Радянський райвиконком, зараз тут Франківська райадміністрація, прокуратура Франківського району та Львівська обласна асоціація інвалідів. На території цієї будівлі, а також на місці будівлі інституту “Містопроект” (№71) до 1970-х був розміщений охоронний полк МВС. Під №94 від радянських часів – дитячий садок. У житловому будинку №100 у 1950-х була майстерня з ремонту та пошиття одягу. Під №101 за польських часів був жіночий монастир василіянок святої Мокрини, від 1937-го тут розпочали будівництво модерністичної церкви святого Івана Богослова, якої не завершили, а після 1945-го спотворили реконструкцією. Зараз тут бібліотека Лісотехнічного університету.

У будівлі №103 за Польщі була гімназія та бурса Українського педагогічного товариства, за радянських часів – Лісотехнічний інститут, тепер – адміністративно-навчальний корпус Українського державного лісотехнічного університету. У дев’ятиповерховому будинку 1977 року міститься навчальний корпус №1 Лісотехнічного університету. Під №110 у 1950-х був гуртожиток №2 Лісотехнічного інституту, зараз це житловий будинок. П’ятиповерховий будинок №114-а звели 1960 року як гуртожиток Лісотехнічного інституту. Будівництво чотириповерхового житлового будинку №121 завершено 1998-го. У чотириповерховій будівлі 1957 року під №130 за часів СРСР був технікум радіоелектроніки, нині тут Львівський державний інститут новітніх технологій та управління. На місці п’ятиповерхового житлового будинку, спорудженого 2006 року, за часів СРСР був гуртожиток житлово-комунального технікуму. Забудова вулиці: сецесія, польський конструктивізм 1930-х, радянський 1950-1980-х, нові забудови початку ХХІ століття.

Ілько Лемко