Олександр Ляшенко
/Київ/

Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України має одну з найбільших у нашій країні колекцію єврейського мистецтва. Чи не найвагомішою частиною цієї збірки є художній метал. Представлено досить різноманітні речі, пов’язані з єврейським побутом та релігійним культом. Мистецькі твори виконані у різноманітних матеріалах: у сріблі, латуні, міді. Для їх виробництва використовувались розмаїті техніки.Зразками творчості львівських ювелірів ХVIII– ХІХ ст. є три «Кетер-Тори» з нашої збірки. Як це характерно для такого роду прикрас, кожна складається з двох ярусів. Основою першого ярусу є широке кільце, від його верхньої частини відходить шість фігурних лук, які утворюють ажурне склепіння. Побудову завершує менших розмірів корона, з якої формується другий ярус ажурової споруди. Усі три корони увінчані пластичним зображенням орла, а яруси корон рясно вкриває карбована орнаментика. Декор корони, що датується XVIII століттям, має яскраво виражений рококовий характер: у плетиво С-подібних завитків та рокайлів органічно входять розетки, пальмети та зображення птахів.
Декор корони 1848 року побудований на основі ампірної та барочної орнаментації. Акантові пагінці, вази з квітами, пояски з перлами поєднуються з рокайлями і такими традиційними та улюбленими мотивами єврейського мистецтва як геральдичними левами, знаками зодіаку, крученими колонками.
У декорі корони, що походить з жовківської синагоги, у плетиво карбованих та філігранних прикрас введене різнокольорове напівдорогоцінне каміння та медальйони з вставками, виконаними у техніці кольорових емалей. На медальйонах зображено: «Сон Якова», «Башта Давида», «Корона священиків», «Корона Тори» та декоративні вставки з пагінців з квітами. Зображення супроводжуються відповідними єврейськими написами.
Більш численною є збірка «торашильдів», які поряд з короною Тори чи рімонімами були одним з елементів парадного оздоблення Сувою Тори. «Торашільди» — це невеличкі прямокутні щитки з лукатим завершенням, виконані у сріблі чи посрібленій міді і прикрашені карбованою орнаментацією та гравірованими написами. Серед останніх дуже часто зустрічаються дарчі написи з датами та іменами донаторів, назви свят, найчастіше суботнього дня. Тому головним мотивом рішення щитка була таблиця з написом чи зображеннями скрижалей заповіту.
Ці домінуючі мотиви часто фланкуються священними крученими колонами, які були поставлені царем Соломоном перед входом у єрусалимський храм, геральдичними левами та грифонами. У інших випадках таблиці обрамлюються плетенням стилізованих пишних гілок, що повинні були нагадувати про райські дерева. У деяких випадках рослинні елементи виступають у комбінації з бандельверком, поширеним у орнаментиці XVIII ст., утворюючи вишукані орнаментальні побудови. У трактовці рослинної орнаментації кінця XVIII– початку XIX ст. відчутні впливи сентименталізму, який зробив свій певний внесок у європейську культуру саме у ці часи.
Необхідним предметом при читанні Тори була указка — «яд», при допомозі якої можна було легко дотримуватись буквальної точності у відтворенні священного тексту. Указки виготовлялися з різних матеріалів: дерева, кістки, металу. Подовгастий стрижень «яда» закінчувався стилізованим зображенням руки з витягнутим вказівним пальцем. З другого боку указка звичайно мала кульку, до якої закріплювалося кільце для підвішування. Інколи одноманітну довжину стрижня указки збагачували ще додатковою кулькою, що надавало пластичному рішенню певної динаміки, створюючи грайливий ритм переходів від подовгастих об’ємів до замкнених колоподібних.
Цілий ряд предметів використовувався у синагозі для ритуальних обливань рук. Для зберігання води служили підвісні мідні барильця простої циліндричної форми. Вони вражають гармонійним співвідношенням пропорцій та завершеністю форм. Видовжені об’єми посудин у певному ритмі членують легкопрофільовані горизонтальні паски. У нашій збірці є два таких барильця: одне має латунну таблицю з єврейським написом, на другому напис гравірований на тулубі посудини.
Вода зливалася у великі мідні шаплики. Широкі борти посудин прикрашалися карбованими зображеннями парних оленів, птахів, змій. Інколи на дні шаплика робилося карбоване зображення риб.
Для обливань рук перед початком богослужіння використовувалися циліндричні мідні кухлі з двома ручками. Більшість таких кухлів були без прикрас. Один кухоль з датою 1841 р. походить з Станіславова (тепер Івано-Франківськ), має гравіроване зображення двоголового орла під короною, яку тримають парні птахи. Зображення орла фланкується постатями тварин.
Інколи єдиною прикрасою кухля є рельєфне зображення риби на денці посудини.
Синагоги освітлювалися великою кількістю підвісних латунних світильників — так званих «павуків». У музейній збірці представлено декілька десятків таких люстр. Більш старші за віком «павуки» мають профільовані стрижні, як правило закінчуться пуклею знизу. На стрижні по колу завішувалися рамена свічників з тарілочками, завершеними ріжками на свічки. Стрижні звичайно точилися на токарних верстатах, рамена та прикраси люстр — відливалися. За звичай такі люстри мали один ярус рамен, досить рідко — два. Іноді раменам надавали форми S-подібних ладиг, де рослинні форми збагачувалися зооморфними мотивами: пташиними дзьобами, гребнями.
Враження насиченості декоративних форм досягалося введенням додаткових ярусів прикрас у вигляді розеток, картушів, пальметок, які або розміщувалися між раменами люстр, або вирішувалися у вигляді додаткового декоративного фриза на верхній частині стрижня.
У люстрі XVII ст. рамена вирішені у вигляді стилізованих постатей ланей з плавно вигнутими до спини головами. Верхній ярус прикрас утворено з ажурних розеток, які завершуються зображеннями птахів з довгими шиями. Утворюється досить складне переплетення ліній і форм. Важкому спокійному ритму гранчастих форм стрижня та ріжків протиставляється більш дрібний і вишуканий ритм криволінійних обрисів зооморфних постатей. Унікальною є невеличка люстра-«павук» з шістьма раменами та зображеннями людських маскаронів, що утворюють додатковий ярус прикрас.
Люстри-«павуки» ХVII– ХIХ ст. часто мають дарчі написи, які звичайно гравірують на профільованих пуклях свічників.
Люстри XIX ст. під впливом стилістичного напрямку класицизму змінюють своє конструктивне та декоративне рішення. Центром такої люстри стає ваза з коротким стрижнем. Від вази по колу розходяться рамена простої есовидної форми. Люстра підвішувалася до верхнього диска на трьох або чотирьох ланцюжках.
3 великої кількості багатораменних свічників «менойр», які колись використовувались для освітлення великих залів міських синагог, збереглось лише декілька. Менойра 1773 року зі збірки нашого музею має прямий профільований стрижень, до якого закріплені досить простої форми гілки-рамена, прикрашені тільки розетками. Лише нижній ярус прикрас з подвійними розетками та чіткий силует орла з розкритими крилами, що завершує центральний стрижень менойри, збагачують декоративне рішення світильника, виконаного у строгих класичних формах.
Прикладом більш складних пластичних рішень у побудові менойр є фрагмент, що зберігся у нашій колекції. На прямокутній плитці-основі закріплена грушоподібна масивна балясинка, яку фланкують зображення геральдичних левів. З балясинок більш простих абрисів будується обрамлення центрального картуша з написом з Талмуда. Картуш фланкують зображення грифонів. Зверху йде пасмо фриза з арочок, до якого закріплювалися тарілочки та ріжки свічників.
Стіни синагог прикрашалися латунними рефлекторами зі свічками. Такі світильники мали посередині гладкий злегка заглиблений екран, начищений метал якого віддзеркалював та посилював світло від свічок, закріплених на невеличких раменах. Екран мав пишне обрамлення, котре прикрашалося карбованим орнаментом. У більш старших зразках таких світильників в обрамлення вводилися барочні квіткові мотиви, зображення рук, що благословляють, зооморфні мотиви. Серед останніх були популярними парні зображення пеліканів, інших птахів. Під впливом класицизму у кінці XVIII– на початку XIX ст. набули поширення рослинні мотиви: вінки з троянд, акантові пагінці.
У нашій музейній збірці є велика колекція «ханукій» — обрядових восьмисвічників. Кількість «ханукій» та задніх стінок цих світильників сягає понад дві сотні. Основою «ханукій» є поличка, на якій у ряд розміщено вісім свічників-лампадок, їх кількість обумовлена числом днів цього свята. Поличка сполучена з декоративними частинами і має пишне обрамлення. Декоративне оздоблення складається з ажурної задньої стінки та ажурних бічниць. У деяких випадках на бічницях закріплено ще два допоміжних свічники, вогнем від яких запалювалися лампадки на головній поличці. У старших «ханукіях» лампадки на полиці мають вигляд невеличких човникоподібних чи прямокутних посудин, у які наливалася олива та вкладалися гноти. Більш пізні «ханукії» мають ріжки на свічки. Центральною прикрасою «ханукії» є задня ажурна стінка-решітка. Вона вирішується звичайно у вигляді орнаментальної композиції з вертикальною віссю, на якій розміщують чи восьмисвічний канделябр, чи серце, фланковане левами, чи вазу у орнаментальному обрамленні. Невелика група «ханукій» має решітки, виконані у вигляді багатоповерхової архітектурної споруди — на спомин про зруйнований знаменитий єрусалимський храм. Інколи решітки «ханукій» вирішені дуже лаконічно: лукоподібну ажурову композицію з численних півкіл завершують чотири силуети птахів з великими дзьобами. Чи фігура лані органічно входить у завитки С-подібної орнаментації. У верхній частині по кутах — стилізовані зображення казкових птахів.
Більш дрібним ритмом орнаментальних побудов та складним багатоярусним декором виділяються срібні «ханукії» XIX ст. з нашої збірки: одна зроблена у Житомирі, друга — у Галіції.
Невеликими за розмірами та досить скромними за своїм формальним рішенням є «ханукії», які використовували у дорозі. Подібні світильники мають ажурові решітки, виконані переважно з геометричних елементів: кіл, овалів, ромбів.
Важливим елементом родинної святкової обрядовості був «бсамім» — різної форми футляр, у який вкладали вату з пахощами. Приємний запах повинен був втішати та звеселяти душу праведного єврея, коли він ввечері прощався з суботою чи іншими святами єврейського релігійного календаря. Тому футляр мав форму гарного плоду, прикрашеного вибагливим рослинним орнаментом. З XVII ст. у центральній та східній Європі все частіше у єврейському побуті вживалися «бсаміми» у вигляді струнких веж з ажуровими стінками. Вежі завершували стрімкі шатра з прапорцями флюгерів та гачками, на яких підвішувалися дзвоники. Безумовно, при створенні таких мініатюрних архітектурних форм не обійшлося без впливів міського європейського зодчества.
У рідких випадках футлярам «бсамім» надавались якісь надзвичайні форми. Як, наприклад, «бсамім» вирішений у вигляді мініатюрної срібною рибки. Вишукані абриси окреслюють форми стрункого тіла. Дбайливо нанесений тонкий графічний візерунок, що прикрашає голову, хвіст та ажурову луску риби. Витончені форми та майстерно виконаний декор надають цьому витвору єврейського ювелірного мистецтва бажаної неповторності.
З повсякденним родинним побутом був пов’язаний спеціальний футляр «мезузи», у який вкладався священний молитовний текст, написаний на пергаменті. «Мезузу» набивали на верхній одвірок вхідних дверей. Футляри виготовлялися з дерева чи металу. У нашій збірці є гарний зразок «мезузи», викарбуваної у сріблі. У центральній частині футляра розміщене зображення вази з квітами, над нею — фігурний отвір, у який вкладався пергаментний текст. Над отвором зображена корона. Головну частину «мезузи» зверху і знизу обрамлюють картуші, утворені з С-подібних завитків та пальметок. З боків вазу фланкують кручені колони, завершені квітами.
У щоденному побуті використовувалися і спеціальні футляри «тфеліни». Інколи поряд з виконаними зі шкіри футлярами робилися ще додаткові футляри зі срібла, у яких зберігалися молитовні тексти. Срібні футляри, як і шкіряні, мали певну усталену форму: у вигляді куба з більш широкою плоскою накривкою з шарнірним виступом, до якого закріплювалися ремінці. Срібні «тфеліни» часом прикрашалися гравірованим орнаментом та супроводжувалися написами, у яких позначалося: «для руки», «для голови» у залежності, де мав кріпитися футляр при щоденній ранішній молитві правовірного єврея.
Спеціальні пояси, якими чоловіки підпоясували одяг на свято Судного дня, застібалися на срібні пряжки. Пряжки мали прямокутну видовжену форму і прикрашалися карбованим чи гравірованим орнаментом. Звичайними були зображення геральдичних левів, що тримають щит з написом, медальйонів з написами та картушів, обрамлених пишною барочною орнаментацією.
У збірці нашого музею є колекція спеціальних свічників, канделябрів, чарок та келихів, які використовувалися у єврейській родині по суботах та на свята. На традиційних чарках та келиках зустрічаються характерні орнаментальні мотиви, які часто супроводжуються написами з побажанням щастя та здоров’я, інколи з іменами власників. Такий посуд звичайно виготовлявся зі срібла та інших металів.
У нашій збірці є два срібні блюда із зображенням сцени жертвоприношення Авраама, вони зроблені у Львові та Відні у 1844 році. На габах блюд розміщені знаки зодіаку. Львівське блюдо виконане професійним майстром-ювеліром, що відчувається у більш майстерній композиційній побудові сцени жертвоприношення та фриза, що обрамлює головне зображення. Менш кваліфікованим був віденський майстер, який не так вправно володів мистецькими професійними навиками.
Художні металеві твори датуються XVII– поч. XX ст. Проблема датування ускладнюється тим, що протягом цього періоду єврейськими майстрами-ремісниками свідомо робилося багато повторів ранніх зразків художніх виробів. Насичення декору світильників елементами барочної та ампірної орнаментації вповні відповідало смакам замовників — широких кіл єврейського населення Галичини XVII– XX ст.
Потребує подальшого дослідження проблема основних осередків виробництва єврейського художнього металу на Україні, а також більш детальних розшуків місць походження предметів з колекції Музею етнографії та художнього промислу.