МОЇ ЗУСТРІЧІ З С. П. КОРОЛЬОВИМ

Вперше я зустрівся з Сергієм Павловичем Корольовим під час чергування в приймальні керівництва Науково-дослідного інституту № 885 – головного в СРСР закладу з ракетної радіоелектроніки, де я тоді працював. Сталося це восени 1949 року, пізно ввечері. Коли я почав чергування, у кабінеті головного інженера Михайла Сергійовича Рязанського тривала нарада з представниками Науково-дослідного інституту № 88, який на той час об’єднував всіх розробників ракет та ракетних двигунів.

Десь о 22 годині розчинилися двері і з них вийшов середнього зросту кремезний чоловік у супроводі головного інженера, який звелів мені підписати гостю перепустку. Підписуючи її, я звернув увагу на прізвище – Корольов. У той час я знав про нього небагато – що він головний конструктор ракети, для якої наш інститут розробляє систему керування, що він був учасником групи вивчення реактивного руху, що був в’язнем ГУЛАГу, звідки його на прохання А. Н. Туполєва, з подачі нашої землячки Валентини Гризодубової, направили до туполєвського колективу в’язнів-спеціалістів так званої «шараги» в Москві, що він був у складі керівництва групи інженерів, відрядженої в переможену Німеччину для вивчення німецької ракетної техніки, був технічним керівником підготовки та пуску трофейних ракет «V-2» в 1947 році, призначений урядом головним конструктором нашого варіанту цієї ракети під назвою Р-1 та ракети з радіокеруванням на удвоє більшу відстань до цілі – Р-2.

Пізніше я довідався, що у Сергія Павловича в той самий час були і інші роботи, що стали основою для розвитку ракет зенітних, для підводних човнів, з самоходною стартовою позицією тощо. Вдруге я побачив С. П. Корольова восени 1952 року на Капустино-Ярському ракетному полігоні, де він знайомився з експериментальною системою радіокерування, на базі якої повинна була розроблятись радіосистема керування ракетою Р-5 на відстань до цілі 1200 кілометрів. Нам, присутнім при цьому знайомстві, здалося, що С. П., як його досить часто називали, нашою системою невдоволений. Правду кажучи, і у авторів система не викликала задоволення – занадто велика та неповоротка вона була. Подальші події показали, що Сергій Павлович все-таки вірив, що наші радисти здатні створити більш прийнятні системи, і створені під його проводом ракети Р-5, Р-5М, а також міжконтинентальні Р-7 та Р-9 мали радіокерування, бо до шістдесятих років тільки таким способом можна було забезпечити потрібні точності влучання.

У 1953, 1954 та 1955 роках мені довелось брати безпосередню участь у льотних випробуваннях ракет Р-5 та Р-5М у ролі заступника головного конструктора однієї із систем радіокерування – БРК-2, яка, до речі, пізніше серійно вироблялася харківським заводом ім. Шевченка. Сергій Павлович, хоч і не був присутнім на полігоні протягом всього часу випробувань, але у найважливіші моменти завжди прилітав – на прийняття рішення про пуск ракети, на аналіз результатів пуску. На всіх засіданнях комісії з випробувань Сергій Павлович поводився як справжній інтелігент – виступав чемно та доброзичливо, хоч і не у всіх все бувало гаразд, поважав тих, хто не приховував своїх труднощів, але вмів влучним дотепом виставити на сміх любителів «потемнити».

Одного разу, в літаку, по дорозі до Капустиного Яру, я помітив, що коли я в розмові з сусідом згадав Житомир, то С. П., який саме проходив по літаку, зупинився, зацікавлено глянув на мене і, за мить, пішов далі. Тоді я ще не знав, що С. П. народився в Житомирі.

Мені запам’ятався і такий випадок – у 1955 році на екранах Москви з’явився фільм «Індонезія» де розповідалося про природу та населення і культуру цієї, тоді майже невідомої радянським людям країни. Ми, учасники випробувань, боялися, що поки повернемось додому, цей фільм знімуть з екранів Москви, а до нас він не встигне дійти, тому ми звернулись до Сергія Павловича з проханням посприяти, аби ми могли побачити цей фільм на полігоні. І ось, завдяки турботам Сергія Павловича, ми дивимось цей чудовий фільм, супроводжуваний чарівною мелодією... У перервах, коли на проекторі міняли частини фільму, ми обмінювались враженнями, Сергій Павлович також брав участь у цьому обміні, проявляючи майже дитяче захоплення фільмом, з радісним обличчям і веселими очима.

Влітку 1956 року мене, тоді щойно призначеного головного конструктора харківського заводу ім. Шевченка, представили у Міністерстві оборонної промисловості СРСР заступнику міністра С. І. Вєтошкіну та Сергію Павловичу Корольову як керівника розробки системи радіокерування «Звезда», що забезпечить поліпшення кучності стрільби ракетою Р-5М, яка на державних випробуваннях не змогла досягти завданої кучності, але була прийнята на озброєння з умовою поліпшення цієї характеристики.

Тоді ж я домовився з С. П. про зустріч на його підприємстві для прояснення деяких технічних питань. За два-три місяці я і провідний інженер системи «Звезда» Лев Петрович Рофварг відвідали С. П., виклали йому та двом його заступникам – Василю Павловичу Мішину і Борису Євсійовичу Чертоку основні напрями та строки розробки, очікувані труднощі та попросили допомоги в балістичних розрахунках. Ці розрахунки в прийнятні строки можна було виконати лише на електронній обчислювальній машині, а у той час з усіх споріднених організацій її мало лише ОКБ Корольова. Всі наші пропозиції були схвалені і прийняті, обіцяна всіляка допомога, а одному з провідних спеціалістів корольовського ОКБ Рефату Фазиловичу Аппазову доручено виконати потрібні розрахунки. У вересні 1957 року у Москві, в Колонному залі Дому Спілок відзначалося 100-річчя з дня народження К. Е. Ціолковського, там у роздягальні я зустрів С. П. Він тепло привітався до мене, я відповів, як міг чемніше, та подякував йому за виконання балістичних розрахунків. На цьому урочистому засіданні, яке відкрив академік А. Н. Несмеянов – тодішній президент Академії наук СРСР, виступили з доповідями Сергій Павлович Корольов та Валентин Петрович Глушко. Обидва вони зазначили, що «скоро у деяких країнах будуть запущені штучні супутники Землі». Сергій Павлович також підкреслив, що «радянська ракета, яка, ймовірно, виведе супутник, створена за схемою «ракетних поїздів» Ціолковського». Не пройшло і місяця, як супутник запустили... Це була величезна подія, несподіванка для всього світу. Нам, громадянам Союзу, здавалось, що запуск супутника символізує подальший успішний розвиток нашого суспільства, який почався після смерті Сталіна. На жаль, все пішло не зовсім так, як бажалось, розгорнулась шалена гонка озброєнь, яка також спричинила розвал Радянського Союзу...

Остання моя зустріч з С. П. Корольовим сталася 11 квітня 1961 року – напередодні польоту Юрія Гагаріна. В той час я брав участь у випробуваннях бойових ракет і тому перебував на полігоні, що тепер називають космодромом Байконур. Знаючи, що завтра відбудеться перший політ людини в космос, я наприкінці робочого дня приїхав на майданчик І2 полігону, аби стати очевидцем цієї історичної події. На цьому об’єкті в той же вечір я зустрівся з Сергієм Павловичем і привітав його з усіма, керованими ним великими подіями в освоєнні космосу з часу нашої зустрічі три з половиною роки тому. Сергій Павлович ніяково посміхнувся, а потім сказав, зітхнувши: «Відверто кажучи, нема з чим вітати – паганого за цей час також було багато...». За кілька років, проходячи повз труну з тілом Головного Конструктора, згадав ці слова як пояснення передчасності його смерті.

Але і після цієї сумної події в розмовах з соратниками Сергія Павловича та в їх опублікованих спогадах виявлялися невідомі раніше риси його характеру і його прагнення.

Мені запам’яталося, як у 1985-му році на Байконурі колишній начальник штабу полігону Олександр Михайлович Войтенко розповідав доньці Корольова, як одного разу уночі під час відпочинку на лоні природи з Корольовим він почув від нього українською мовою: «Подивись на Місяць – прийде час, коли наш Іван стане на його “землю”!». На превеликий жаль, не судилося...

Того ж дня на бенкеті з нагоди 30-річного ювілею космодрому Байконур вийшов на сцену авіаційний генерал, взяв до рук мікрофона і сказав: «Мій тесть Сергій Павлович Корольов дуже любив українські пісні, і я заспіваю вам його найулюбленішу». І він заспівав «Черемшину». Співав він прекрасно, хоч і зі страшенною російською вимовою, та заробив тривалі оплески. А у 1992-му році у часописі «Наука и жизнь» були опубліковані спогади про Корольова академіка Феодосьєва, в яких він повідав, як Корольов на випробувальному полігоні у 1955 році сказав йому: «Невже ти гадаєш, що мене настільки цікавлять ці військові справи? Мені б дістатися Місяця...». І дістав... Хоч не став наш Іван на місячний ґрунт, та радянські луноходи чимало попоїздили по Місяцю і надіслали нам зразки його ґрунту, а обльоти Місяця свого часу показали зворотний бік нашого вірного та вічного супутника. Багато людей у багатьох колективах створювали ці дива, і як організатор їх плідної роботи у пам’яті людства залишиться навіки Головний конструктор Сергій Павлович Корольов.

***

Он был человеком, со всеми слабостями и всеми достоинствами, присущими человеку. Ну, скажем, честолюбие. Сергей Павлович был честолюбивым человеком. Но его не коснулась болезнь того мелочного честолюбия, которое часто встречается и толкает людей на то, чтобы выдвинуться как можно быстрее, выдвинуться любым способом, быть на виду, карабкаться со ступеньки на ступеньку, лишь бы оказаться где-то повыше. Его честолюбие было другого типа. Это честолюбие великих дел. Оно заключалось в том, чтобы сделать уникальную работу, уникальную машину. Ему, правда, не было чуждо и честолюбие обычных людей, т. е ему не были безразличны звания и инженерно-административные должности. Он сделал выдающуюся инженерно-административную карьеру. Но это для него не стало самоцелью. Главное честолюбие было в том, что он выбирал великие цели и с блеском осуществлял их.

Надо сказать, что Сергей Павлович был властным человеком. Он любил власть и умел пользоваться ею. Но и это не было самоцелью. Есть сколько угодно властных людей, для которых стремление получить и удержать власть становится целью жизни и чуть ли не главным стимулом деятельности. У Королева власть стала средством для того, чтобы незамедлительно в короткие сроки решать технические вопросы и обеспечивать производство, подключать производственные мощности, самому принимать решения по ходу дела, не затягивая времени на обсуждение и на согласование. Власть использовалась для того, чтобы двигать дело вперед.

***

С. П. Королев в большой мере обладал тем еще необъяснимым до конца свойством немногих людей, которое характеризуют словами «сильная личность», «лидер» и т. п. Когда он был поглощен желанием решить какую-либо задачу, создавалось впечатление, что вокруг него существует какое-то «силовое поле». Его энергии и воле подчинялись все общавшиеся с ним в это время, даже не подчиненные ему люди, даже стоящие выше его в служебном отношении. Это необъяснимо, но это так. Однако не нужно думать, что Сергей Павлович всегда был таким. Он бывал и очень мягким, приветливым человеком, с которым легко и приятно было беседовать на самые различные темы.

***

Когда меня спрашивают, какой самый счастливый период в моей жизни, то я отвечаю: это не полеты в космос, а работа на космодроме, где нужно делать все быстро, четко, на решение вопросом отпускалось не год или месяц, а день или час. И самое главное – непосредственное общение с С. П. Королевым, возможность получать оценку своей работы от Главного конструктора без промежуточных инстанций, которые на космодроме практически отсутствовали. Удивительный, конечно, человек был Сергей Павлович, человек дела – и в то же время романтик, живой и общительный человек. К сожалению, такие люди рождаются не часто.

***

Нет необходимости писать о редкой силе воли, которая была присуща Сергею Павловичу Королеву. Это общеизвестно. Но в его собственном отношении к данному свойству характера человеческого есть оттенок, как мне кажется, небезынтересный. В отличие от других обладателей высоких волевых качеств Королев умел ценить их не только в себе самом, но и в окружающих. Человеку твердому, не пасующему перед ним, он спускал многое, чего никогда в жизни не спустил бы более податливому. Причем твердость характера в людях распознавал мгновенно, как бы она ни была замаскирована…

***

Сергей Павлович очень любил и умел учиться. Он не стеснялся своих младших товарищей. Часто вызывал нужного ему человека, специалиста по какому-то узкому вопросу, и подробно его расспрашивал…

Сергей Павлович умел, как никто другой, охватить все наиболее важные стороны проблемы, и по сумме знаний, по способности системного мышения ему не было равных в нашей отрасли. Одновременно он умел выделить и запоминать такие, казалось бы, мелочи, которые даже узким специалистам не представлялись важными. Но мы неоднократно убеждались в том, что его осведомленность в мелочах, способность оценить их значение для вопроса в целом решали успех дела.

***

В характере Королева уживались способности внушать трепет и быть доступным любому сотруднику КБ… Я не раз наблюдал, как Королев без видимых причин вдруг переходил на резкий тон даже со своими ближайшими и искренне преданными ему помощниками, как бы устанавливая дистанцию между собой и ими. Наверно, причиной тому была огромная доля личной ответственности, которую Королев не мог разделить ни с кем из своих подчиненных и которая делала его порой требовательным до деспотизма, властным до надменности, сосредоточенным до отчужденности и одиночества. Это не были врожденные черты характера – Королев был добрым и чутким человеком, и запомнили его сотрудники КБ именно таким, хотя многим приходилось испытать на себе его крутой нрав. Однако ситуации, вызывающие его гнев, и наказания, которые за этим следовали, носили как бы локальный характер и потому играли воспитательную роль и не подрывали веру в способность справляться с порученным делом. Он не презирал подчиненных за допущенную ошибку, даже не переставал их уважать, а только сердился из-за того, что они оказались хуже, чем он думал, и был при этом убежден, что они действительно остаются способными отвечать за порученное дело, и, что особенно важно, такое убеждение сохранялось у людей, испытавших на себе его гнев. Он мог, например, объявить сотруднику выговор за упущения в работе и в тот же день очень высоко оценивать его научные заслуги в экспертной комиссии по присуждению ученых степеней и говорить о нем очень тепло как о близком человеке.

***

Мне довелось работать с Сергеем Павловичем. Это был необыкновенный человек. Добрый, отзывчивый и хоть и вспыльчивый, но отходчивый. Взгляд был внимательный, как бы оценивающий… Память у Сергея Павловича была великолепная. Через несколько лет помнил имя человека, если он с ним встречался. Сергей Павлович был очень пунктуален и требовал этого от своих подчиненных… Своей одежде не уделял особого внимания, а работать любил за своим столом, и чтоб все нужное было под руками. Исключение делал только для сирени. Вообще цветы любил, а сирень особенно.

***

Мне довелось познакомиться с Сергеем Павловичем Королевым в 1929 г. Это произошло на слете планеристов в Коктебеле, куда Сергей Павлович привез планер своей конструкции.

Сергей Павлович очень любил летать. Это был человек, который все доводил до конца. Как так – построить планер и не летать? Это абсолютно невозможно! Можно только удивляться, что он не полетел в космос. Наверное, он этого очень хотел.

…Дальше наши пути разошлись. Сергей Павлович начал работать в совершенно новом направлении – освоении космоса. Мы кое-что слышали об этой работе, кое-что доходило по «солдатской почте». Когда мы с ним встречались, он рассказывал, о чем можно было рассказать. А потом поступило сообщение о запуске первого спутника.

Я хорошо помню, какое ошеломляющее впечатление на нас произвело это событие. Мы просто не могли усвоить, прочувствовать до конца, что это реальность, что это действительно первый в мире искусственный спутник Земли кружит вокруг нашей планеты.

А потом последовали другие, такие же поразительные сообщения: об облете Луны, о том, что в космосе – человек, советский гражданин, первый космонавт мира – Юрий Алексеевич Гагарин. И мы уже стали свыкаться с тем, что наступила космическая эра, что нам довелось быть свидетелями начала свершений, имеющих громадное значение для цивилизации, для истории всего человечества. Мы безмерно радовались и гордились тем, что начало этой космической эре положено гражданином Страны Советов, великим Инженером, Конструктором, Ученым, Организатором – Сергеем Павловичем Королевым.

---

К архиву всех номеров

К оглавлению номера

Powered & Designed 2007 Elksnit