Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України
«УКРАЇНА. ХХ СТОЛIТТЯЇ»
МАНІФЕСТАЦІЯ УКРАЇНЦІВ — СОЛДАТІВ ПЕТРОГРАДСЬКОГО ГАРНІЗОНУ З НАГОДИ УТВОРЕННЯ В КИЄВІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. БЕРЕЗЕНЬ 1917 р.
«УКРАЇНА. ХХ СТОЛIТТЯЇ»
ЗНИЩЕННЯ ПАМ’ЯТНИКА ПЕТРУ СТОЛИПІНУ В КИЄВІ. 18 БЕРЕЗНЯ 1917 р.
Відомий український історик, професор Станіслав Кульчицький надіслав до редакції «Дня» щойно закінчену й підготовлену до друку ґрунтовну працю «Російська революція 1917 року: новий погляд», в якій автор з методологічно переосмислених позицій розглядає витоки, характер, хід i соціальні наслідки подій, що відбувалися на теренах Російської імперії майже 90 років тому. Розгляд проведено в екстраполяції впливу Лютневої і Жовтневої революцій на подальший перебіг і зміну ситуації в Україні. Враховуючи великий обсяг цієї праці, «День» вважає за доцільне опублікувати лише найбільш принципові для розуміння основних проблем революційної бурі 1917 року фрагменти (з деякими скороченнями), а саме: «Потреба свіжих підходів», «Повалення самодержавства», «Чужі гасла більшовицького перевороту», «Мутація революції». Міркування автора становлять зовсім не загально-академічний інтерес, оскільки саме події 1917 року, хоч як би до них ставитися, в основному визначили долю народів Радянської імперії, що постала на руїнах імперії Романових, на багато десятиліть вперед.
Коли ВКП(б) святкувала 10 річчя приходу до влади, з’явилася на світ концепція «Великої Жовтневої соціалістичної революції». Під час святкування 50-річчя Жовтневої революції, вона була оголошена головною подією ХХ століття. Така оцінка була дещо зарозумілою, адже третину століттями ще не прожили і все могло трапитися. Те, що трапилося, усім відоме. Але саме тому тепер можна неупереджено розглянути історичний процес у ХХ столітті і… майже погодитися з пропагандистським відділом ЦК КПРС.
Справді, революція 1917 року в Російської імперії справила безперечно величезний вплив на подальші події світової історії. Можливо, головною подією слід назвати все-таки Першу світову війну, бо вона спричинила революції у чотирьох імперіях і через 20 років стала причиною Другої світової війни. Проте одна з чотирьох революцій була найважливішою, і це — Російська.
Народжена у 1927 році і відшліфована у сталінському короткому курсі «Історії ВКП(б)» в 1938 році концепція «Великої Жовтневої соціалістичної революції» все ще жива. Назвали Жовтневу революцію переворотом. І В.Ленін же її так називав! Треба, нарешті, розібратися в суті ленінсько-сталінської концепції і запропонувати іншу.
Відзначимо у подіях, які стали розгортатися в Росії з початку 1917 року, демократичний та радянський струмені як самостійні і протилежні за знаком чинники революційного процесу. Відокремимо від радянської революції, яка перемогла 7 листопада 1917 року, комуністичну революцію, яка всім відома під назвою «соціалістичного будівництва». Тоді загальна картина мало нагадуватиме звичну, а всі елементи революційного процесу вишикуються в зовсім іншій конфігурації.
Події Російської революції давно цікавлять мене, тому що дають ключ до розуміння історії України ХХ століття. Первинний нарис своєї концепції я виклав у книзі «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 — 1928)», яка з’явилася у видавництві «Основи» 1996 року. Кожний наступний рік щось додавав до цього. У серпні цього року довелось виступити на методологічній школі, влаштованій Переяслав-Хмельницьким університетом імені Григорія Сковороди разом з Інститутом історії України НАН України та Інститутом загальної історії Російської академії наук. Концепція зацікавила викладачів і слухачів. Думаю, що з цими ідеями тепер можна звернутися до громадськості.
Виклад подій згруповано у 12 нарисів. У нарисах використовується новий стиль літочислення, але зберігаються звичні назви подій: у березні відбулася Лютнева революція, у вересні — серпнева криза, у листопаді 1917 року — жовтневий переворот. У нарисах інколи переосмислюється звична термінологія. Зокрема, терміни — «ради», «радянський». До 1991 року радянським у нас було майже все: країна, держава, народ, культура, спосіб життя. Та жовтневий переворот не називали радянською революцією. Але він справді був радянським, у цій назві — ключ запропонованої концепції.
7 листопада минулого року газета «День» надрукувала мою статтю «Технологія політичної кризи: революції 1917 року». В ній зроблена спроба розібратися, скільки ж революцій відбулося в Росії у 1917 році і який характер вони мали. Один iз постійних авторів «Дня» Олександр Карпець висловив незгоду з деякими положеннями статті. Критика опонента виявилася творчою і дозволила мені відповісти статтею, яка була, на мою думку, більш змістовною, ніж попередня.
На цю минулорічну статтю про Жовтневу революцію вже не раз відгукувалася й газета «Комуніст». Здавалося, доречно відповісти було б статтею в тій же газеті. Однак полеміка по суті питання в «Комуністі» відсутня. Критиків не влаштовує тільки те, що я пишу по-іншому, ніж раніше. Справді, пишу не за канонами короткого курсу «Історії ВКП(б)», на яких вихований. В тому, що пишу тепер, нема ідеологічного або політичного «надзавдання». Врешті решт, важко стати антикомуністом після сорока років перебування в КПРС. Але треба відповісти на запитання, що ж трапилося з нами усіма, починаючи з 1917 року. І бажано було б почути конструктивну критику.
ПОТРЕБА СВIЖИХ ПIДХОДIВ
Сучасні українські історики не звертають уваги на те, що відбувалося у 1917 році в Петрограді. Всю увагу вони зосереджують на подіях у Києві. Українську революцію, однак, не можна зрозуміти без аналізу подій у імперських центрах. Тому ця серія статей присвячена виключно аналізу Російської революції. Фактичний матеріал аналізується в інших причинно-наслідкових зв’язках, в іншій розмірності, подекуди в іншій послідовності, ніж раніше. Розглянемо передусім періодизацію і типологію революційних подій.
Революція спалахнула в березні у Петрограді, дійшла апогею під час більшовицького перевороту в листопаді 1917 року, і зійшла нанівець з розгоном Всеросійських установчих зборів у січні 1918 року.
Три названі тут ключові події визначилися діями політичних сил, які здобували в революції перевагу. Перевага часто досягалася утворенням неочікуваних коаліцій або раптовою зміною гасел. Хід революції був стрімким і непередбачуваним. Набуваючи ваги, деякі події самим фактом існування «перекривали кисень» альтернативним тенденціям розвитку. Тому Російська революція змінювалася у барвах. Її характер неможливо визначити одним терміном: народна, буржуазно-демократична, робітничо-селянська, радянська тощо. Вона багатошарова.
Об’єктивної оцінки Російської революції досі не існує. Концепція «Великої Жовтневої соціалістичної революції» після заборони КПРС не загинула, а пристосована до нової політичної реальності шляхом заміни оціночних знаків на протилежні. Щоб зрозуміти об’єктивний хід подій у 1917 році, треба розібрати до первинних блоків усю конструкцію, яку переможці створили у власних інтересах, і прислухатися до голосу тих, хто був знищений у вирі революції або (і) забутий в наступні десятиліття.
Тільки ті суспільні катаклізми, які супроводжуються одночасною зміною форм влади і власності, можуть вважатися революціями. З трьох французьких революцій лише перша справді заслуговує на таку назву, і через те її назвали Великою. Американська революція ідентифікується як національно-визвольна війна, хоч у рамках євроатлантичної цивілізації її революційний потенціал співставний iз потенціалом Великої Французької революції. Нарешті, Українська революція середини XVII ст. поєднувала в собі риси національно-визвольної і селянської війн. Та вона була позбавлена того революційного потенціалу, який забезпечував у більш розвинутих країнах визрівання передумов для переходу до громадянського суспільства.
Незважаючи на здійснювану з часів Петра I політику вестернізації (або завдяки їй) перша революція в Російській імперії спалахнула лише на початку ХХ ст., тобто через півсотні років після революцій у провідних європейських країнах. Вестернізація здійснювалася переважно у військово- технічній галузі. Лише після приголомшуючої поразки в Кримській війні 1853 — 1856 рр. еліта євразійської імперії зрозуміла, що конче потрібні широкі соціальні перетворення. Та незважаючи на скасування кріпосного права, консервація соціальних проблем в Росії не дозволяла їй стати в один ряд iз країнами Європи. Російський імперський організм гнив десятиліттями, аж поки у 1905 році нарив прорвало. Перша, а за нею й друга російська революція, яка спалахнула в умовах світової війни, явили світу небачені зразки жахливого соціального протистояння.
На Російську революцію 1917 року дивилися по-різному. В СРСР її поділяли на дві — Лютневу буржуазно-демократичну і Жовтневу соціалістичну. Проте в немарксистській системі координат терміни «буржуазний» і синонімічний йому «капіталістичний» мають інше смислове навантаження. У марксистсько-ленінському слововжитку теж були особливості. Перший етап революції називався буржуазним, але не капіталістичним. Натомість для другого етапу однаково часто використовувалася ідентична пара визначень — пролетарська і соціалістична.
Класифікація політичних сил Російської революції здійснюється шляхом деконструкції концепції «Великої Жовтневої соціалістичної революції». Деконструкція покаже справжнє місце ленінської партії в революції, вплив інших політичних партій на революційні маси, а головне — природу «червоного мустанга» Російської революції — солдатських і робітничих рад. Термін «ради» у множині згідно з правилами орфографії подається з малої букви, хоч iз 1917 року його почали писати з великої, причому не тільки більшовики.
Мета цих нарисів полягає в тому, щоб довести справедливість трьох тез. По-перше, головним в революції виявилося протистояння між багатими і бідними, привілейованими і знедоленими. Воно властиве всім революціям, але в центральних регіонах Росії стало абсолютним. В умовах війни, що тривала, це загрожувало паралічем державних інститутів і розпадом форм організованого життя.
По-друге, що випливає з першого, революція відзначалася небаченою згуртованістю політичних сил. Страх перед анархією об’єднав ліберальну демократію, представлену передусім партією конституційних демократів (кадетів), і революційну демократію, яка складалася в основному з соціал-демократів (меншовиків) і соціалістів-революціонерів (есерів). Разом усі демократичні сили почали виводити країну з революції, готуючи скликання Установчих зборів. Страх перед розпадом держави змусив сили контрреволюції підтримати ліберальну демократію і обмежити власну політичну активність. Тільки пізніше і в іншій ситуації ця активність повною мірою проявилася в ході тривалої громадянської війни між білими і червоними.
По-третє, небувала гострота соціального протистояння виявилася живильним середовищем для гіпертрофованого зростання «партії нового типу» — більшовиків. Ця партія не мала за собою соціальних верств, які могли б підтримати її комуністичну доктрину. Однак завдяки гнучкій тактиці В.Леніна, який замаскував доктринальний екстремізм своєї партії під стихійний, всім зрозумілий радянський екстремізм, більшовики оволоділи радами, перетворилися з їхнього допомогою на державну партію, зробили ради завдяки ЧК безсилими додатками своєї диктатури і нав’язали суспільству власну «революцію згори» — комуністичну.
Комуністична революція почалася з весни 1918 року і тривала повних два десятиліття (1918 — 1938). Одні вважають, що її головний здобуток — це стрімка модернізація країни. Модернізація справді забезпечила перемогу над нацистською Німеччиною і перетворення Радянського Союзу на наддержаву. Для інших на першому плані — загублені життя мільйонів людей. Ці люди стали жертвами державного терору, за допомогою якого здійснювалася модернізація. Сталінська модернізація і сталінський терор невіддільні.
Родовід комуністичної революції більшовики вели з 7 листопада 1917 року, хоча здійснили тоді переворот під іншими, радянськими гаслами. Комуністична революція, яка здійснювалася під гаслами соціалістичного будівництва, була мутацією попередньої.
Продовження читайте на наступних стор. «Історія та «Я»
версія для друку
