Концертна “Лялька”

Вечір молодих львівських гуртів 2 червня в «Ляльці» пройшов під знаком готичної культури.

Відкривати концерт довелося команді « Vanilla Sky » . Власне цей гурт відрізнявся від двох наступних своєю «неготичністю»: світлий, проте не надто виразний імідж, ґранжові гітарні мотиви, позитивний настрій. Хлопцям, на чолі з імпозантною вокалісткою Катрін прекрасно вдалося «розігріти» публіку.

Молода група впевнено торує шлях до львівського рок-Олімпу (якщо такий існує), активно концертуючи останнім часом. Їх прогрес відчутний – даються взнаки часті репетиції і поєднання «досвідченої» ритм-секції з молодечи ентузіазмом солістки та гітариста. В рамках творчого експерименту музиканти запросили клавішника, який, на жаль, випав з поля зору (чи то пак, слуху) звукорежисера. Як пояснила вокалістка Катрін, група наразі вагається, чи брати клавішні до свого складу. Проте, експеримент не завершено: в планах – залучення струнних, або інших, нехарактерних для рок-музики інструментів, які повинні виокремити « Vanilla Sky » з когорти подібних гуртів.

Далі відбувся дебют команди «Міф» . Виключно чорний одяг, похмурі мелодії... Здавалось, на їхніх обличчях відобразився Апокаліпсис. Важкий готичний рок у виконанні «Міфу» заворожив і навіть заморозив публіку, яка перейнялась настроєм і флегматично кивала в такт музиці.

Хлопці помітно хвилювались, грали не надто зіграно і не вельми впевнено. Зате вокаліст приємно здивував потужним ґроулінґом, а дівчинку, яка зрідка виконувала вокальні партії, було слабо чути. «Працювати, працювати, і ще раз працювати» – це повинно стати девізом для «Міфу» , якщо вони хочуть чогось досягнути в Музиці.

А поза тим, до виходу на сцену готувались хедлайнери – гурт «Полинове Поле».

Цих музик «початківцями» назвати язик (перо, клавіатура...) не повертається, хоча це лише четвертий їх виступ. Хлопці і вокалістка Оленка свого часу встигли пограти в кількох групах, а дехто і зараз продовжує поєднувати діяльність в паралельних проектах. Зараз їх об'єднало бажання грати важку музику на межі треш-металу та готики. Власне, родзинкою ватаги є драматичне сопрано Оленки, яке вдало вплітається в метальові гітарні рифи та ґроулінґ вокаліста «Фенікса» (до речі, він же – вокаліст попередньої команди – «Міф»).

Крім того, відзначився ударник «з душею фронтмена і долею барабанщика» ( a Юрко Хробак), якому ніяк не сиділося на місці, і він використовував кожну вільну від гри хвилину, щоб вийти на край сцени і зайвий раз потрапити на очі задоволеної публіки (переважно, барабанщики залишаються в тіні вокалістів та решти команди). Ну, і звичайно, віртуоз-гітарист. Крім шалених швидкісних соло, він ще й намагався вплести в них елементи шоу, як-от просування грифа гітари між ноги ошелешеному вокалісту, чи нестандартні позиції рук при грі. Нарід це належним чином оцінив, адже не часто таке побачиш.

Варто зазначити, що на даний момент такої музики в такому складі, ще й «наживо», у Львові не робить ніхто, крім «Полинового Поля» . Натомість, європейська готична сцена знає безліч прикладів поєднання чоловічого (агресивного) та жіночого (небесно-легкого) вокалів: варто згадати фінів « Nightwish », італійців « Lacuna Coil » та голандців « The Gathering ».

Так що, перспектива зрозуміла, слово за музичними продюсерами. То де Ви, панове продюсери?

Юрко Козій