Кус о Ваню Фуджаку, його родині і селі Мисцові
Танька і Гриц Бованки

Ваньо-Іван Фуджак пришов на тоту нашу Господом Богом створену предорогу земличку з родичів лемків: Семана Фуджака і Ксені з Реваків початком тридцетих років минувого столітя в селі Мисцові, бивша ґміна Поляни, тепер Крампна, на зелені з діда прадіда предорогі Лемковині.
        Ванів тато пришов з Котане за зятя до родини Реваків в Мисцові і разом з улюбленом му женом Ксеньом провадили сой в Мицові гірску ґаздівку, накотрі тиж виховували свого барз любленого сина Ваня.
        В іх спільнім родиннім житю хибал вшитко би ся ім як найліпше увоживо, бо Ваньови родиче барз ся шанували. Они николи навет найменшим свовом ся неперерекли, а одворотні – єдно другому завше стараво ся оказати велику супружеску пошану. То і до себе завше звертали ся лем іменами в пошані здрібніві, як Семцю – Ксеню, а Ваньови – Ваню або Ваніку, а він до них нянцю-нянюсю-няніку, мамцю-мамусь-мамусю. І так они як і други мисцівски лемки били людми поступовима, то вшитки разом-спілні сой вибудували в селі великий-достатній і гардий мурований під бляхом громацкий дім, в котрім тиж містива ся мисцівска кооператива, котру мисцовяне барз добрі сой провадили і завдяки тому сево могво ся господарчо і културалні на што раз то вищий рівень підносити. А тепер в тім домі містит ся мисцівска підставова шкова і хибаль дале в Мисцові єст найгарщим будинком-домом урядово-мешкалним.
        Та пришва тота престрашна Друга світова війна і з ньом німецка окупаця і в житю родини Фуджаків як і тиж на ціві Лемковині вшитко ся як би догори ногами поперевертаво.
        Треба биво одробляти визначени не лехки роботи в лісах. Оддавати з ґаздівки велики контиґенти: худобу, зерно, масво, а вілніст людом бива ограничена до такого стану, же праві вшитко биво заказане-заборонене.
        Як би в дакого німецка поліця нашва даку зброю, радио або дашто хоц би найменьше протів німців написане або якби дахто дашто не добре на німців повів, а німецка поліця о тім ся довідава, то такого чвовека зараз забрали до барз а барз тяжкого обозу в Освєнцімі або і на місци такому чвовекови одобрали тото, што найдорожче – єдине житя.
        Товди били часи не тяжки, не барз тяжки, а барз страшни. В часі той страшной війни з того ґаздівско-поступового сева Мисцови невинні згинуво аж девядисят троє люди і медже нима тиж маленька кілкамісячна дітина. І хибал товди не биво на Лемковині такого сева, з котрого би дахто не згинув. То можна сой ищи і тепер виобразити, який то товди мусіли люде переживати барз великий тягар воєнний, што єст то тепер юж барз трудне до описаня.
        То жеби хоц дакус спричинити ся до увілненя люди з-під той страшной воєнно-німецкой окупації, то декотри мисцівски мешканці-лемки зорґанізували в Мисцові чисто лемківский оддів партизантский під лемківском назвом «Борці за свободу», котрого першим комендантом бив Гриц Водзік. Він тиж до Мисцови вженив ся яко присташ зо сева Мшани, а як він згинув од якисой ворожой кулі, то командуваня переняв Митро Вабик, уродженец Мисцови.
        Гриц Водзік можна би повісти, же бив вченим чвовеком, бо в часах меджевоєнних минувого столітя скінчив кілка клас ґімназї і бив дос широко знаним яко значнійший діяч Полской парті робітничой і тим самим близко співдіяв з Владиславом Ґомувком. Лем же хибал ищи дотепер не зостава правдиві вияснена причина його згиненя. Тот оддів партизантский в роках 1942-1944 діяв разом протів німців з партизантами полскима, радянскима і словацкима і мав товди дос велики успіхи в тій визволенчі борбі. Лем же зато сево Мисцову часто одвіджава німецка срога поліця і сево Мисцова за тоту борбу окупацийну понесво барз велики страти в людох.
        Митро Вабик в тім оддіві партизантскім дослужив ся офіцерского стопня капітана і іменував ся чогоси по-росийски «Болшой капітан». То зато хибал можна припущати, же тот оддів партизантский бив близким прихилником Радянского Союзу. І од той радянской власти Митро Вабик достав кілка виружняючих медали.
        А як війна ся скінчива, то він разом зо свойом родином виіхав на Радянску Україну і там перед кілканадцетома роками одишов до вічности. Але в часі там його житя на Украіні ани на хвилину не забував о рідні і дорогі Лемковині. На довід чого він до дуже ту люди на Лемковині писав прекрасни листи. І тиж хоц ми не били йому під жодним взглядом знайомима, а тиж і до нас написав два прекрасни листи і в єднім листі тиж нам присвав ним увожений гардий вершик о тутешних його рідних лемківских сторонах.
        До того оддіву партизантского тиж належали Ваньови родиче. Ванів тато з кілкома другима мисцовскима лемками старали ся для партизантів ідвом, котре Ваньова мама з законспіруванима мисцівскима лемкинями приготовляли до спожитя партизантім. А того ідва барз часто треба биво дос дуже, бо не раз в селі биво по кілканадцет, а і білше партизантів радянских, словацких і полских, што правда полски партизанти били в білшости заопатрени в свою живніст, але гостини нихто не одмовляв. Тиж треба биво партизантім, а найбілше радянским білизну і мундури прати і єй іх направляти, бо в тутешніх гористих лісових сторонах барз скоро ся брудили і нищили, а дектори партизанти сами той чинности незнали сой зробити. З котрой то роботи Ваньова мама і спомнени други мисцівски лемкині, хоц часто биво того понад іх сиви, але старави ся з того як найліпше вивязати, за што партизанти били ім барз вдячни, а Ваньову маму навет часто називави партизантском мамом. А Ваньо бив втовди для тих партизантів великом підпором. Бо яко хвопчиско міг без дакого білшого зауваженя ходити до тутешніх місточок Дуклі і Змигорода і ту тиж до других місцевости і розпознавати рухи войск німецких і тому подібного, з котрой то нелегкой партизантской діялности вивязував ся знакомиті. За тоту діялніст Ваньо зістав одзначений високома нагородами-медалями радянскима, словацкима і тиж полскима. То помави фронт воєнний під великим натиском войск радянских пересував ся на захід. Але на нещесця на мисцівскім хотари затримав ся аж праві на шіст не до описаня барз тяжких місяци.
        Товди войско німецке виселиво вшитких мешканців Мисцови в околиці Горлиц, а декотрих здорових і міцних аж до Німеччини на примусови тяжки роботи, з котрой вертали ся аж по закінченю той страшной війни.
        На тім виселеню ково Горлиц з поводу великих трудів воєнних передвчасні одишов до вічности Ванів няньо-тато. І юж Ваньо зостав лем з мамом, котрі бив нелітнім сином і як би тиж юж головом родини.
        Війна ся скінчива, але не для вшитких, бо зараз зачаво ся тото страшне і барз тяжке переселеня бідних лемків на Радянску Україну. Меджи нима тиж і Ваня з дорогом мамом, котри нашли ся аж далеко на східні Україні. Одкал з цівим своім маєтком юж лем в тлумачках на плечах з пообиванима до кирви босима ногами вернули ся до іх рідной Мисцови. Та зас недовго ся натішили свойом рідном Мисцовом, в котрі старали ся одбудувати з великого знищеня воєнного свою дорогу прадідівску ґаздівску, бо як юж яко тако ся загосподарили, же говод і ховод єй не загражав, то пришов тот страшний для лемків 1947 р. і в акці «Вісла» Ваня з мамом примусово виселили на західні землі Полщи в околиці Лігниці, де пару років в тяжких обставинах жили. А як лем ся створива хоц і невелика можливіст повороту на дорогу Лемковину, то скористали з того і Ваньо з мамом зас ся вернули до свойой предорогой Мисцови з мавом сестричком Ваньовом Яньом. І в Мисцові Ваньови пощастиво ся як маво кому товди з місцевих лемків, бо в часі повоєнні комасаці ґрунтів, купив кавалчик доброго поля з руінами камінной стодови по давні лісничівці і в кілкох нелегких роках побудував сой на тих руінах дос гарний мурований дім мешкалний.
II
По виселеню Ваня з мамом на західні землі Полщи, хоц ищи він лем бив доростаючим парібком, але же видів як сут його побратими лемки невинні посуджани о таке, што николи нич а нич такому не били винни і же в правах обивателских-людских били барз ограничени. То як повставо Украінске суспілно-културне товариство в Полщи, то Ваньо в тім суспілним товаристві зараз зачав діяти на ниві лемківской култури, а жеби тим способом на тівко буде можливе ратувати од загибели тоту вшитких лемків прадідівску над вираз прекрасну културу. І Ваньо в ті діялности тиж мав дос добри успіхи. Што може тиж і тото потвердити, же Ваньо оженив ся з добром людином-дівком, лем же она – жена не мава доброго здоровля, то і на жал дос скоро одишва до вічности, лишаючи Ваньови іх двоє нелітніх діти, котрих Ваньо виховав на богобойних добрих люди, люблячих правдиві вшитко тото, што правдиве наше дороге-лемківске.
        А же обоє син і дівка покінчили вищи освіти, то іщи тим барже знаючи добрі ким сут. Старали ся на ниві лемківской култури тівко лем биви годни правдиві діяти. Та лем на превеликий жал Ванів син Ярослав перед трома роками трагічні одишов до вічности, што єст барз великом стратом для цівой Ваньовой родини і лемківской култури. Бо тот святой памяти Ярослав помагав лемківским гурткам співаючим, бо він в тім напрямі мав тиж вищу освіту. О Мисцові і о мисцівских лемках можна би биво писати і писати і то переважні саме добре. Але хибал ту тиж треба спомнути, же в часі німецкой окупациї в Мисцові згинув греко-католицкий ксондз святой памяти Стефан Шавас. Чого він мусів барз трагічні одійти до вічности, то ми того доквадні не знаме, але хибал то биво спричинене тамтима недобрима воєннима часами. Бо в часах покойових хибал би в Мисцові нич таке не заістніво.
        По війні в 1945 р. поза парома родинами мисцівски лемки зостали переселени на Радянску Украіну і в білшости осіли на Тернопілщині в селі Жовтневе.
        Ми в 1988 р. там зме іх одвіділи і при невеликі, але барз гарді утримані хати нашой дворідной дорогой сестри бившой мисцовянки Насти Фрич зишво ся кілка бивших мисцівских лемків, з котрима зме сой барз щирі побесідували.
        Они з нами юж бесідували по-украінски, а ми по-свойому, по-лемківски. Та єдна лемкиня не витримала і гварит: видите як они сой гарді по-свойому бесідуют, а ми чого ж свою прадідівску лемківску бесіду забиваме? Та ми ім одповіли, же то нич, же тепер на Украіні посвуговуют ся літературном мовом украінском, бо ми вшитки походиме з одного кореня Русі Киівской, лем тиж не треба нам никому забивати о своіх лемківских обичаях, співанках і о вшиткім, што єст нашом предорогом лемківском културом, нам в цівости переданой нашима дідами і прадідами і ми єй вшитки повидни дале таку саму передавати нашим пришвим поколіньом.
        Але тиж ім гвариме: дорогеньки, повічте нам щиру правду, што же то ся ставо, же ви таке добре сево Мисцову, як би на завше в тамтім повоєннім несправедливім і надзвичай барз а барз тяжкім переселеню змушени били лишити і ту на Украіні ся оселити. Де як видиме тото ту ваше сево хибал неє нич а нич ліпше і гарще як ваша предорога прадідівска Мисцова. Товди баби єдна по другі зачали фартушками хтерати по лицях дос густи сизи, а єдна гварит: Боже, Боже предобрий, жеби то ся ищи вернули тамти-таки часи як били перед том нещасном другом світовом війном, то бим одтал до свойой дорогенькой Мисцови на колінах ишва і цівий час бим пацері гварива. Але што нам бідним і нещасним лемкам робити, як ту нас за барз не люблят, а там до нашой прадідівской Мисцови нас не пущают. Но і тепер сами нам повічте, што нам робити. Бо биво кому нас переселити, але неє кому, жеби нам поміг назат ся вернути в наші рідни сторони на предорогу Лемковину.
        Товди ми зме замовкли і тиж з наших лиць дос густи сизи зме хтерали. Но бо як биво нехтерати сизи, як в Мисцові юж лем бива єдна лемківска родина і три мішани, котри правом земской натури в недовгі одийдут до вічности. І тиж праві же таке саме єст в других севах на Лемковині, де пощастиво ся декотрим лемкам уникнути переселеня або вернули ся з переселеня. Як і тиж там на Украіні вшитки стари лемки в недовгі одийдут правом натури до вічности, а моводи што раз то барже будут забивати одкал походили і якима били іх предки, барз люблячи Господа Бога, вшитких ближніх і свою предорогу Лемковину.
        І так тота наша од віків дорога прадідівска Лемковина зостава през лихих-недобрих люди виставлена на повічну лемківську загибел.
        Тот наш гнешній опис зачализме од Ваня-Івана Фуджака і на тім Ваню го хочеме скінчити. Надміяючи, же кажда річ має дві, три, штирі або і білше сторін і не вшитки тоти сторони бивают єднакови. То і може тиж Ваню Фуджак має білше сторін, як лем тоту єдну, штозме о ні кус описали. Може тоти Ваньови даки други сторони, о котрих ми не знаме, сут далеко ліпши, а може несут так добри як ми описали. То ми барз гарді перепрашаме Ваня Фуджака і вшитких читачів як будут тот наш гнешній опис читати, а дашто для них буде не зрозуміве як би неправдиве ци тому дашто подібне о вибаченя нам того.
        А вшитких неоджавуваних святой памяти близких Ваня Фуджака, родичів, жену і сина за іх земске богобойне житя, як і тиж вшитких богобойних святой памяти мисцовян, о котрих споминаме в гнешнім описі, приймий, Предобрий Господи Боже, до царства небесного.
        А Ваня і Ваньову дівку Марисю при котрі Ваню в Яслі жиє і його дорогу сестру Яню з єі дорогом родином – мужом і троіма дітми, сином і двома дівками, котри покінчали вищу освіту і жиют в Австраліі, як і тиж вшитких мисцівских лемків, де лем жиют во світі, поблагосвов, Предобрий Господи Боже, вшитким найліпшим, жеби на іх лицях завше гостив усміх і зо вшиткого правдиве задоволіня.

Опис написано бесідом сева: Поляни-Крампни-Котане

на фото церква св. Параскевії в Мисцові
світлина Шимона Барни

  Наше слово 7, 8; 15, 22 лютого 2004 року