Сьогодні на високих міжнародних форумах визнається, що в Україні ще збереглися такі недоторкані куточки природи і таке багатство видів тварин та рослин, яких вже не знайдеш в довкіллі найбільш індустріально розвинутих західноєвропейських країн. В урядових і громадських колах багатьох держав велика увага зараз приділяється збереженню природної спадщини і поліпшенню її стану. На це спрямовано ряд міжнародних конвенцій, до яких

приєдналася й наша країна. Відслідковування, або як зараз, зазвичайне, говорять, моніторинг змін, які відбуваються в природному навколишньому середовищі, тепер стає елементом державної політики.

А основою усвідомлення нагальної потреби збереження природи стали знання, накопичені не такою вже й великою громадою вчених та інших природозновців. Були сподвижники і у вітчизняній орнітології, які доклали своїх зусиль для вивчення видового складу птахів нашої країни, для дослідження їх біології та екології.

Бажаючи хоча б побіжно змалювати стан української орнітофауни століття, що минуло, зміни, які в ній сталися, неможливо не згадати про вичначну роль відомих природознавців, завдяки яким в Україні відбулося становлення орнітології як науки. Започаткував систематичні орнітологічні дослідження в нашій країні професор Київського університету К.Ф.Кесслер, опублікувавши їх

результати у своїй праці, яка вийшла у середині ХІХ ст. і стосувалася губерній тогочасного Київського учбового округу. Його зусиллями при університеті було засновано зоологічний музей, широко відомий зараз за межами України. Майже в ті ж роки у Львові почав створення природничого музею В.Й.Дзедушицький. Згодом він опублікував каталог місцевих птахів. Взагалі, можна сказати, що друга половина ХІХ ст. і перша третина ХХ ст. були періодом регіонального вивчення орнітофауни України. Знаними дослідниками

фауни птахів східних областей країни були М.М.Сомов і В.Г.Аверін, центральні області вивчали В.С.Вальх, Г.Ф.Гебель, а згодом М.М.Гавриленко, на заході працював О.О.Грабар, на півдні - О.О.Браунер, а також інші відомі вітчизняні орнітологи. Вивченню орнітофауни країни значно сприяло створення Інституту зоологіі ім. І.І.Шмальзаузена НАН України, що дозволило у великій мірі консолідувати зусилля науковців у ціх сфері, хоча зрозуміло, що традиція регіонального дослідження орнітофауни триває і дотепер.

Втім, в 1930-х роках розпочався період узагальнення орнітологічних досліджень, які були проведені на території країни в цілому. Він ознаменувався виходом праці М.В.Шарлеманя “Птахи УРСР”. Його послідовниками були М.А.Воїнственський та О.Б.Кістяківський, котрі склали, мабуть, найвідомішу в нашій країні книгу з орнітології - “Визначник птахів УРСР”. Починаючи з середини 1950-х років вийшли також випуски фундаментальної академічної праці “Фауна України”, присвячені птахам, авторами яких були О.Б.Кістяківський, В.М.Зубаровський, Л.О.Смогоржевський, В.І.Лисенко. Тож, знань з орнітології впродовж ХХ ст.

накопичено багато.

Вдаючись до узагальнень людина часто намагається висловити їх мовою цифр. Наочність такого підходу зрозуміла, тому, говорячи про зміни в українській орнітофауні, ми також використаємо цей засіб, Отже, в середині ХХ ст. в фауні України налічувалося 358 видів птахів, а зараз їх вже 413. Зростання кількості видів відчутне. Можна лише подивуватися, якими швидкими темпами збагачується наша орнітофауна. Проте, придивившись пильніше, стане зрозуміло, що це зростання до певної міри ілюзорне. Скажімо, з усієї кількості видів в середині ХХ ст. в Україні гніздилося близько 260, а наприкінці - лише на 7 видів більше. Збільшення загальної кількості видів птахів, які будь-коли відмічалися в країні, відбувається, в цілому, завдяки

реєстрації нових рідкозалітних видів. Так, в останні десятиріччя відмічені зальоти середземноморського і кочівного буревісників, кукші і рудохвостого соловейка, чорногрудого і скельного горобців та багатьох інших птахів.

В той же час серед української орнітофауни близько 40 видів можна віднести до таких, які вже впродовж 50 і більше років не траплялися у нас, чи до таких, відомості стосовно яких потребують документального підтвердження, тобто опудала в музейних фондах або чіткої фотографії. Наприклад, чи ж залетить ще колись до нас дрізд Свенсона, який заселяє Північну Америку і який був здобутий під Харковом більш ніж 100 років тому, у 1893 р. Дуже проблематичною є можливість повторного зальоту в Україну білого

журавля, оскільки найближча до нас його обська популяція вкрай мізерна. Але інші види, такі як єгипетська чапля, фламінго, турпан, синьга, кречет, біла і яструбина сови, зелена бджолоїдка та інші продовжують час від часу з’являтися у нас. Деякі з них, наприклад, білохвоста чайка, навіть роблять спроби гніздування.

За рахунок чого збільшилася в ХХ ст. кількість гніздових видів птахів в нашій країні? Так би мовити, адміністративним шляхом у вітчизняну орнітофауну потрапили 3 вида. Після приєднання Західної України ці види, які гніздилися лише у Карпатах та на Прикарпатті, увійшли до переліку видів фауни - трипалий дятел, щедрик, альпійська тинівка. З цієї ж причини змінився

статус снігура, довгохвостої сови та червоночубої золотомушки, вони стали гніздовими, тоді як раніше перший вид був тільки зимуючим, а два інші - залітними. Після приєднання Криму гніздовим птахом став і чорний гриф, який раніше лише залітав у південні області нашої країни. Також завдяки штучним заходам опинилися в переліку видів фауни України даурська куріпка і кеклик. В середині ХХ ст. їх спеціально завезли в нашу країни з метою збагачення мисливської фани. Даурська куріпка була випущена в

Київській області та в Криму, але не змогла прижитися, і через якийсь час її перестали відмічати в природі. А кеклик, навпаки, цілком натуралізувався в Кримських горах, призвичаївшись до нового місця існування.

На фоні негативних змін у статусі одних видів відбувалися позитивні зрушення у інших. Не так вже й давно пухівка, волохатий сич, бородата сова і зелений вівчарик належали да залітних видів, а зараз вони вже є гніздовими. Пухівка, яка раніше гніздилася лише на узбережжі північних морів та на Балтиці, в останні десятиріччя утворила своєрідний гніздовий анклав в районі Чорноморського біосферного заповідника, причому у неї відмічена тенденція до зростання чисельності. Інші зазначені види розсунули межі свого гніздового поширення і захопили окремі прикордонні місцевості.

Особливо вражаючими є приклади двох видів, які стали гніздовими в Україні недавно і стрімко, на протязі 20-30 років захопили цілком або більшу частину території. З’явившись в середині ХХ ст. на західних кордонах країни садова горлиця дуже швидко стала поширюватися на гніздуванні в усіх напрямках, оселяючись в населених пунктах. Інший вид, жовтоголова плиска, почав свій

наступ в 1970-х роках з північного-сходу і вже захопив більшу частину країни. Дещо повільнішими темпами у південно-східному і південному напрямках відбувається поширення чорноголової трав’янки та чорної горихвістки. Значно на схід, до кордону з Російською Федерацією, по поліським районам просунулася межа розповсюдження щедрика.

Деякі наслідки перетворення природи людиною для певних видів птахів бувають досить позитивними. Створення захисних лісосмуг і штучне заліснення територій на півдні країни спричинило переміщення в південному напрямку межі поширення таких птахів, як вівчарик-ковалик, весняний і жовтобровий вівчарики, строката і білошия мухоловки.

Велика увага в нашій країні приділяється збереженню рідкісних видів тварин, занесених до Червоної книги України. Якщо до першого видання (1980 р.) потрапило 28 видів птахів, то до наступного (1994 р.) - вже 67. З них 20 денних хижих птахів і 6 видів сов, що разом складає чи не половину всіх видів птахів Червоної книги України. Крім того, в неї включено 12 видів сивкоподібних, по 8 видів гусеподібних і горобцеподібних, по 4 види пеліканоподібних, лелекоподвбних і журавлеподібних, а також 1 вид куроподібних птахів.

Найбільш вразливий серед цих видів, безумовно, тонкодзьобий кульон. Цей птах знаходиться у надзвичайно загрозливому стані, оскільки його загальна чисельність у світі оцінюється лише в 50-270 особин. Драматизм ситуації ускладнюється тим, що через малу чисельність не вдається виявити місця його гніздування, які можна було б взяти під охорону. Ймовірно, вони розташовані в Західному Сибіру. Тому охорона цього птаха в Україні, де він трапляється під час міграцій, надзвичайно важлива умова його збереження.

Такий вид, як савка, був внесений до Червоної книги України тому, що за останні 70 років він не був зареєстрований на гніздуванні, оскільки умови для цього суттєво погіршилися - степові водойми, де траплявся птах, стали об’єктами інтенсивної господарської діяльності людини.

Певна кількість видів потрапила до Червоної книги України через обмеженість області свого поширення в країні: чубатий баклан, чорний гриф, білоголовий сип, альпіська тинівка, строкатий скеляр тощо. У інших область поширення більша, але чисельність загрозливо низька: білоока чернь, великий підорлик, степовий боривітер, хохітва, степовий дерихвіст. До того ж їх чисельність

не збільшується

Підходи до збереження рідкісних видів можуть бути різні. Нещодавно оприлюднені національні плани дій зі збереження 17 глобально вразливих видів птахів, які укладено за ініціативи Українського товариства охорони птахів (УТОП). Ці плани дій визначають головні напрямки в збереженні та поліпшенні умов існування рідкісних птахів з метою досягнення стабілізації і подальшого зростання їх чисельності. Зокрема, один з планів стосується дрохви, кількість якої в Україні в літній період не перевищує 700 особин, з яких до розмноження щорічно приступає біля 150 самок. Зараз українська популяція дрохви зосереджена головним чином на півдні країни, хоча ще в першій половині ХХ ст. цей вид був поширений по всьому Степу і в лісостеповій зоні, а також траплявся і на Поліссі. Для цього виду, з метою збільшення чисельності, передбачається штучне розведення в неволі і створення напіввільної популяції з подальною реінтродукцією в природу. Саме цим питанням займаються зараз в унікальному розпліднику дрохви, який організований на Харківщині.

заповіднику, а кучерявий пелікан робить спроби гніздування на озерах Придунайського регіону.

Зростає чисельність і збільшується область поширення таких рідкісних птахів, як малий баклан, степовий канюк, орлан-білохвіст, хоча в характері їх поведінки при цьому істотних змін не відбувається. А чорний лелека, птах, який також потрапив до Червоної книги України, став демонструвати риси, які були йому невластиві. Через свою відлюдкуватість він раніше намагався гніздитися на найглухіших лісових ділянках, і тому скорочував область свого поширення. Тепер гнізда окремих пар чорного лелеки почали знаходити неподалік від сіл і хуторів. Такі зміни в поведінці, мабуть, стали основою того, що чорний лелека в останні роки почав відновлювати колишній ареал свого поширення.

Зміна стереотипу поведінки, виникнення пристосованості до умов існування, які склалися в населених пунктах, обумовили появу тут таких птахів, яких раніше можна було зустріти лише за їх межами, або викликали збільшення чисельності інших, які здавна тримаються біля людського житла. До певної міри штучно, після завезення з Польші, з середини ХХ ст. в Києві, а потім і в інших великих містах країни почали виникати осілі групи чорного дрозда. Раніше цей птах відлітав на зимівлю в південніші регіони. В цей же період

почала зростати чисельність воронових птахів, що залишалися взимку в населених пунктах. В Києві, наприклад, в цілому граків, галок і сірих ворон стало нараховуватися щозими до 100 тис. особин. У граків, які гніздяться біля Києва, досить суттєво змінилася довжина міграційного шляху, він скоротився вдвічі - ще в середині ХХ ст. граки відлітали на зимівлю у Францію, а

тепер стали зимувати в Угорщині, частина ж залишається на зиму в районі гніздування.

Взагалі, питання визначення чисельності птахів завжди стояло дуже гостро. Для цього вироблені спеціальні методики. Їх застосування на місцевому і регіональному рівнях дає добрі результати. Проведення ж обліку того чи іншого виду птахів у загальнонаціональному масштабі потребує великих організаційних зусиль і здебільшого значних коштів. На сьогодні найбільш докладно вивчено, мабуть, зміни чисельності птахів з Червоної книги України, про яких вже йшлося, а також водоплавних і коловодних видів.

Птахи з двох останніх груп, зазвичайне, гніздяться колоніально або утворюють значні скупчення під час міграцій і зимівлі, що полегшує їх облік. Саме щорічний контроль за такими скупченнями на окремих показових ділянках водойм і дозволяє визначити тенденції в зміні чисельності птахів.

Зміни чисельності водоплавних і коловодних птахів пов’язані, звичайно, зі станом водойм, які вони заселяють. А на ниві перетворення природного режиму водойм людина в ХХ ст. досягла неймовірних результатів. Чого лише варте зарегулювання течії Дніпра каскадом гребель, через що утворилися величезні водосховища, які поглинули найбільш екологічно продуктивні заплавні біотопи. Випрямлення русел малих річок та інші гідромеліоративні заходи в цілому змінили рівень грунтових вод, що також викликало негативні зміни в місцях оселення тварин.

З цих змін користь одержали тільки окремі види птахів, наприклад, жовтоногий мартин. Ще в середині ХХ ст. цей птах гніздився лише вздовж узбережжя Чорного і Азовського морів, а також на Сиваші. Зараз жовтоногий мартин утворив гніздові колонії практично на всіх водосховищах Дніпра. Чисельність цього виду мартинів зростає, він став гніздовим птахом багатьох великих водойм більшої частини країни.

Ті ж перетворення значно вплинули на чисельність деяких коловодних птахів, які не гніздяться, а лише мігрують через територію країни. До зарегулювання Дніпра в його заплаві спостерігалася значна міграція чорногрудого і червоногрудого побержників. Тепер тут трапляється невелика кількість цих птахів, а шляхи їх інтенсивної міграції збереглися в Азово-Чорноморському регіоні. З тієї ж причини в заплаві Дніпра погіршилися умови для гніздування крижня, нерозня, шилохвоста. До того ж зниження чисельності цих видів качок спостерігається майже в усіх регіонах країни.

Існують також приклади позитивної зміни чисельності гусеподібних птахів. Звичайна на гніздування в ХІХ ст. сіра гуска в першій половині ХХ ст. значно скоротила свою чисельність і зникла з багатьох водно-болотяних угідь. Але в 1960-х роках сіра гуска стала нарощувати чисельність, адаптувавшись до умов існування в змінених людиною біотопах. Майже така ж ситуація склалася і з

лебедем-шипуном. В першій половині ХХ ст. його чисельність була дуже низькою, а область гніздування звузилася практично до неширокої смуги вздовж морського узбережжя, в Криму він не гніздився. Згодом в результаті охорони цих птахів і завдяки їх призвичаюванню до перебування поряд з людиною чисельність лебедів почала зростати. Лебеді почали повертатися не тільки в заплави річок, а стали заселяти навіть середні за розміром ставки. Тепер область поширення лебедя-шипуна охоплює більшу частину країни.

Сучасна орнітофауна України - це динамічна складова частина довкілля, яка має поглиблено вивчатися і в майбутньому. Велика кількість досліджень характеризує птахів в якості індикаторів стану природного середовища, яке вони заселяють. В змінах видового складу та чисельності птахів дуже наочно відображаються як позитивні, так і негативні зрушення, що відбуваються в

місцях їх гніздування, зимівлі, на шляхах міграцій. Тому в моніторингових дослідження різних регіонів нашої країни птахам має приділятися якнайбільша увага. Саме такий підхід обрано в комплексних дослідження водно-болотяних угідь Азово-Чорноморського регіону, які можна вважати показовими.

необхідно, щоб дані, які він міститеме, бралися до уваги під час складання народно-господарських планів розвитку будь-якого рівня. Плановані дії повинні вважатися обгрунтованими лише тоді, коли вони враховуватимуть життєво важливу для людини потребу мати повноцінне здорове довкілля. І птахам в такому довкіллі належить не останнє місце.