|
А
Ви помітили, що про опришків нам розказують якось так перелякано і пошепки.
А ще кажуть, що вони бандити. Де ж у світі хоч один окупант чи паразит
не називав повстанців бандитами та не трактував себе визволителем і цивілізатором?
Ото ж бо й воно! Найбільше дісталося від опришків орендаторам, економам,
управителям, корчмарям, лихварям, – суцільний тобі антисемітизм. Та і
вірмени заслужили своє. Це і є та причина, чому про опришківство в Україні
так легонько - ніби щось там десь було, а може і не було. Російський публіцист
В.Кєльсієв, у 60-х роках 19 століття подорожуючи по Галичині, зробив собі
висновок, що опришківство ніби й існувало, але з’явилося просто так -
"від бездіяльності і нудьгування гуцулів". Це ж треба до такого
додуматися і безсоромно сказати вголос. Москаль – він і в Африці москаль.
Але головною причиною замовчування опришківства є те, що УПА є природнім
продовженням справи опришків. Прадіди-опришки своїми генами передали Дух
Воїна онукам-бандерівцям. І діди, і онуки робили чоловічу роботу - боронили
свій Край, свою хатину, свою родину від окупанта і паразита. Ходили тими
ж таємними плаями, тими ж лісами та хащами, ховалися у тих самих предвічних
печерах, били ворога з тих самих засідок, як грім з ясного неба, і так
само були катовані та карані на горло. І німці, і поляки, і австріяки,
і москалі залякували непокірну Галичину нелюдськими муками повстанців,
показовими стратами та екзекуціями, але партизанка жила і не давала спокою
окупанту. Абсолютна більшість повстанців гинула в молодому віці, не клякнувши
перед окупантом і віддаючи своє життя за те найдорожче, що дарував Господь,
– за Свободу.
Перша письмова згадка про мобільні загони опришків датується 1498
роком. А скільки вони існували до цієї згадки? Останнім опришком Карпат
був Микола Шугай, його стратили у 1921-му році. Всього через 21 рік народилась
УПА - як Фенікс з попелу опришків. УПА – це всього лиш продовження постійно
діючої партизанки Західної України. Новий окупант – нова повстанська формація.
Назвіть мені ще один повстанський рух у світі, котрий би безперервно діяв
зо п'ять століть? Будь-яка партизанка неможлива без потужної підтримки
місцевого населення. Народ чітко відчував різницю між повстанцями і бандитами.
Про опришків, як і про УПА, в народі складено багато пісень, легенд, переказів.
Про бандитів пісні не складають. Вся опришківська розвідка, як і розвідка
УПА, базувалася на інформації отриманій від населення. Глибока конспірація,
гірська місцевість, тактика блискавичних ударів гарантували нашій партизанці
усіх часів успіх, а зайдам - жах. Гори слабаків не люблять. Неможливо
жити в горах і не бути бійцем. Це зараз горівцуня гуцула притисла і за
гаргачку тримає, а колись було не так:
"На високій полонині зародили рижки,
Закохав я в собі силу та й пішов в опришки".
Опришкам треба було протистояти військовим частинам і каральним загонам,
смолякам і гірським стрільцям, тобто професіоналам (!!!), тому говорити,
що збідованих і голодних кріпаків приймали в опришківські компанії – брехня.
В опришках були кращі. В опришках були вишколені бійці. На опришківських
бойових вишколах молодь вчили володіти списом, герлигою, стрільбою з лука,
куші (арбалета), пізніше з'явилася вогнепальна зброя, котра у опришків
була не дуже в пошані, бо стріла летить тихо. Про бій голіруч і казати
не треба. Символом опришків була бартка, якою вони філігранно володіли
і на якій вони присягали, вступаючи в загін. В опришки брали після серйозних
випробувань, як фізичних, так і психічних. В опришки гниляків і лайдаків
не брали. По селах доходило до того, що парубок не міг оженитися, якщо
не був в опришках, або хоча б на вишколі. Дівчата таких не визнавали -
як не був у опришках, то значить хворий.
|