Микола Володимирович Струтинський - хоробрий соратник легендарного розвідника Миколи Івановича Кузнецова, людини, ім'я якої відоме не лише на території колишнього СРСР, але й далеко за його межами. Їх називали "класиками" розвідувального мистецтва. Кузнецов загинув на війні, а у Струтинського попереду була ще нелегка боротьба за чесне ім'я товариша.
Зустріч героїв
Двадцятирічний Микола Струтинський самостійно організував партизанську групу. Вона налічувала сім чоловік і спочатку у своєму розпорядженні мала всього дві гвинтівки. Одну з них Микола Володимирович виміняв у сина місцевого мірошника, віддавши за зброю єдиний вихідний костюм. Та через деякий час група перетворилася на міцний партизанський загін. Його основу становили мешканці навколишніх сіл і військовополонені-втікачі, які ховалися у лісах. В той час поблизу вже діяв партизанський загін "Переможці" під командуванням чекістів Дмитра Миколайовича Медведєва та Олександра Олександровича Лукіна. Струтинський шукав зустрічі з його людьми. Коли така зустріч відбулася, виявилось, що медведєвці були добре поінформовані про діяльність бійців Струтинського, тільки не могли зрозуміти, хто проводить блискучі акції проти фашистів. Загін під командуванням Миколи Струтинського влився у велику партизанську сім'ю Медведєва. Тут і познайомився Микола Володимирович зі своїм бойовим побратимом і тезком Миколою Кузнецовим. Молоді люди швидко порозумілися і стали справжніми друзями. До самої смерті...
Москва одержує точні дані про наступ фашистів на Курській дузі, їй стає відоме місцезнаходження ставки фюрера під Вінницею - Вервольф, командування отримує інформацію про формування спеціальної команди для підготовки теракту проти учасників Тегеранської конференції... У місті Рівне, перетвореному гітлерівцями в "столицю" окупованої України, один за одним від рук народних месників гинуть вищі чиновники окупаційного уряду, послані реалізовувати доктрину фюрера "знелюднення територій", тобто планомірного винищення українського народу...
Після нападу гітлерівців на СРСР Україну було розбито на окремі адміністративні одиниці, відокремлено значну територію Західної України (дистрикт Галичина). Столицею окупованої України стало місто Рівне. Тут знаходились адміністративні органи управління окупованої території, проживали гітлерівські високопоставлені посадовці. Саме тут розгорнули свою діяльність легендарні Кузнецов і Струтинський.
Викрадення генерала
Миколу Струтинського, який відчув свого часу несправедливість по щодо імені й пам'яті побратима Миколи Кузнецова з боку деяких компартноменклатурників, найбільше обурювало ставлення до легендарного розвідника влади незалежної України. Так, вулицю Кузнецова в Рівному чи то в насмішку, чи то як знущання над пам'яттю героя-росіянина, який віддав своє життя у боротьбі за свободу України, перейменували на Шептицького - патріарха, який благословляв гітлерівські війська і співпрацював з фашистами. Вони ж хотіли скоротити число жителів України на 65%, а тих, що залишаться, перетворити на рабів. Сучасні українські "історики"-націоналісти гітлерівського карателя Шухевича, на руках якого кров десятків тисяч мирних жителів - українців, поляків, білорусів, євреїв - називають "героєм", "учасником національно-визвольних змагань". Кузнецова ж за знищення високопоставлених гітлерівських катів - "терористом" і "провокатором".
Кузнецов здобув чимало важливих розвідданих, серед яких видне місце займають попередження про підготовку замаху на учасників Тегеранської конференції - лідерів держав-учасниць антигітлерівської коаліції, інформацію про запланований гітлерівцями контрнаступ на Курській дузі, що дозволило здобути перемогу в цій епохальній битві, після якої німці вже так і не отямились.
Міністерський радник генерал Ганс Гель, його помічник майор Адольф Вінтер, заступники рейхскомісара Еріха Коха генерали Пауль Даргель і Герман Кнут, особистий друг Гітлера, президент верховного гітлерівського суду окупованої України, обер-фюрер СС Альфред Функ - це далеко не повний список знищених Кузнецовим і Струтинським високопоставлених гітлерівських катів, які прибули, щоб будувати "новий порядок" на кістках народу України.
Серед низки акцій відплати, здійснених Кузнецовим та Струтинським, однією з найзухваліших є викрадення головного ката народу України - командуючого особливими каральними військами в Україні генерала фон Ільгена (під керівництвом якого перебував і сумнозвісний Шуцманбатальйон-202, в якому служив "герой" сьогоднішніх "нацдемів", гауптман гітлерівського вермахту, каратель Шухевич).
Ось як розповідав про цю безпрецедентну операцію її безпосередній керівник Микола Струтинський. Спочатку на роботу до Ільгена покоївкою вдалося влаштувати радянську підпільницю Софію Лісовську, яка раніше працювала в офіцерському казино. Вона передавала партизанам відомості про пересування і охорону карателя. Той щодня приїжджав додому на обід. З охорони фон Ільгена в цей час біля входу перебував лише один вартовий з РВА (Російська визвольна армія) генерала Власова. В обідню перерву і було вирішено здійснити задумане. На викраденому колись у фашистів "Адлері" до будинку Ільгена, який знаходився у самому центрі міста, під'їхали троє: за кермом - Струтинський, поруч - Кузнецов, на задньому сидінні сидів Ян Камінський. Цього дня генерал на обід запізнювався. Хвилюючись про можливий зрив операції, друзі з полегшенням зітхнули, коли побачили авто фон Ільгена, яке під'їздило до будинку. Слідом за автомобілем карателя, що від'їхав від входу, до особняка підрулив і "Адлер" розвідників. З машини вийшов Кузнецов і впевненим кроком попрямував до входу в будинок: "Пан генерал дома?" - німецькою мовою кинув вартовому. Той було кинувся до нього, але Кузнецов лише зневажливо махнув в його бік рукою - гітлерівські офіцери звичайно зневажливо ставились до зрадників. Поки Кузнецов перебував у будинку, з "Адлера" вийшов Микола Володимирович і... розповів власівцю, ким він є насправді, запропонувавши перейти до партизанів. Той з охотою погодився. І, помінявшись з солдатом формою, тепер уже Струтинський стояв "на варті" спокою фон Ільгена. Тим часом Кузнецов витягав зв'язаного генерала на ґанок будинку. І тут трапилось непередбачене - полонений вирвався, ударом в щелепу повалив Кузнецова, вибіг на бруківку і почав кричати на допомогу. А це ж центр столиці окупованої України, звідси були відселені місцеві мешканці, тут на кожному кроці були тільки німці. Поки Струтинський намагався закрити карателю рот і той несамовито гриз його пальці, навколо почали збиратися гітлерівці. І Кузнецов, як завжди, виявив природжені кмітливість і витримку: "Тільки що на ваших очах був схоплений російський партизан, переодягнений у форму німецького генерала", - звернувся він до присутніх. "Тому прошу всіх, хто був свідком інциденту, проїхати з нами в гестапо!" Охочих зв'язуватися з гестапо не виявилось, і всі тут же поспішили розійтись.
Хто в лаврах, а хто Герой?
Окремо слід сказати про самовладання і кмітливість Кузнецова, які підкреслював Микола Струтинський: так, після ліквідації особистого друга фюрера, власника золотого партійного значка, верховного судді в Україні, обер-фюрера СС Альфреда Функа, Кузнецов попросив Струтинського зупинитися за кілька кварталів від місця замаху. Вийшов з машини і, наче і не було нічого, став перевіряти документи у пасажирів зустрічних авто. В одній з них були офіцери гестапо: "Не хвилюйтесь, пане офіцер, ми полюємо на того ж бандита, якого шукаєте й ви", - заспокоїв один із них народного месника. Окремо слід сказати і про один з своєрідних "винаходів" Кузнецова - пересувні засідки. На підводі, що їхала по дорозі, сиділи Кузнецов у формі гітлерівського офіцера і партизани, переодягнені поліцаями. Так Миколою Кузнецовим, Георгієм і Миколою Струтинськими були схоплені начальник відділу рейхскомісаріату майор граф Гаан та імперський радник зв'язку фон Райс. У останнього була знайдена карта, на яку було нанесено мережу комунікацій між Рейхсканцелярією та передмістям Вінниці. Так було розсекречено місцезнаходження Вервольфа.
Передачу в загін розвідданих, а також низку зухвалих акцій відплати Кузнецов-Зіберт здійснював при безпосередній участі Струтинського. Про це написано багато книг, знято кілька кінофільмів. Але при особистій зустрічі Микола Володимирович міг розповісти про маловідомі для широкого кола факти їх спільної діяльності.
Наприклад, за словами розвідника, у Рівному, в центральному апараті Волині і Поділля, працювала прибиральницею дівчина Ляля. Вона була тісно зв'язана з рівненським підпіллям. Здавалося б, яку користь роботі розвідки може принести звичайна прибиральниця? Виявляється, дуже велику. На горищі центрального апарату зберігалися топографічні карти району дислокації загону Медведєва, а в самому загоні таких карт не вистачало. У спеціальних ящиках знаходились гроші, які гітлерівці використовували в різного роду провокаційних та диверсійних акціях, інші документи. Ляля обв'язувалась картами і грошима і пробиралася з ними у партизанський загін. Одного разу дівчина взяла зі столу начальника гербову печатку з штампом і передала Струтинському. Микола Володимирович зробив відбитки і з їх допомогою було виготовлено документи, згідно з якими Струтинський нібито був підпорядкований особисто шефу СД Волині і Поділля доктору Пютцу. А коли в 1943 році брата Миколи Володимировича, Жоржа, взяли в полон, саме Ляля зуміла встановити, де він знаходився. Георгій був для гітлерівців важливим полоненим, тому його місцезнаходження було засекречене. Але, завдяки роботі відважної підпільниці, було розроблено і блискучо здійснено зухвалий план звільнення Георгія Струтинського з полону, блискуче проведений Миколою Кузнецовим-Зібертом та Миколою Струтинським.
На жаль, час стер прізвище відважної Лялі. А скільки ще таких, безкорисливих у своєму служінні Батьківщині і самовіддачі людей канули у невідомість, залишившись "за кулісами" історії? І одним із них міг би стати сам Микола Кузнецов. Неймовірно багато зусиль доклав Струтинський для того, щоб зберегти для нащадків світле ім'я свого бойового побратима. Компартноменклатура відбирала в "Пантеон героїв" не стільки справжніх патріотів, скільки людей з бездоганною партійною репутацією. А Кузнецов був сином куркуля і за це у свій час був виключений з комсомолу. У прагненні приписати собі визначну роль в перемозі над ворогом компартійна верхівка приписувала собі заслуги рядових комуністів, які перемогли фашизм, формувала міф про "незамінність" партії.
Після розвалу СРСР усі заходи щодо увічнення пам'яті Кузнецова Микола Струтинський проводив під гаслом: "Микола Кузнецов - син Росії, України син!"
- Адже Кузнецов, будучи родом з російського містечка Таліца, не замислюючись віддав своє життя в Західній Україні за майбутнє і щастя обох народів, за одну велику Батьківщину, - твердив він.
До самої смерті Микола Володимирович брав активну участь у громадсько-політичному житті. Був скромною, дуже простою, порядною людиною, і найбільше цінував чесність.
Геннадій СНОЗ
