25 лютого 2011 року

Св. Мелетія, архиєп. Антіохійського.

• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів
• Прохання про молитву

 

Святий Мелетій

Святий Мелетій народився в місті Мелітині у Вірменії. Ще юнаком ревно вправлявся в умертвленні. Невдовзі Мелетія, який мав "медове ім'я і медові звичаї", вибрали єпископом Севастії, а у 361 році він став Антіохійським патріархом. Мелетій тричі перебував на засланні за вірність Христовій Церкві, невтомно працюючи над усуненням аріянської єресі. Він скликав в Антіохії Собор, на якому 27 єпископів визнали віру в Божество Ісуса Христа і засудили вчення єретика Арія.

У 381 році у Царгороді відбувся Синод східних єпископів, головою якого було обрано Мелетія, однак, патріарх несподівано занедужав і помер під час цього Синоду.

 

2 соборне послання ап. Івана 1, 1-13

Старець – вибраній пані та її дітям, що їх я у правді люблю, і не тільки я один, але й усі ті, що пізнали правду, задля правди, що в нас перебуває і буде повік із нами. Нехай з нами буде благодать, милосердя й мир від Бога Отця й від Ісуса Христа, Отцевого Сина, у правді та в любові. Я дуже зрадів, що між твоїми дітьми знайшов таких, які живуть у правді за заповіддю, яку ми прийняли від Отця. І тепер прошу тебе, пані, не щоб я писав тобі нову заповідь, але ту, яку маємо від початку: любімо одні одних. Любов же в тому, щоб ми жили за Його заповідями. А заповідь ця, як то ви чули від початку: щоб ви жили в любові. Багато бо спокусників розповсюдилось у світі, що не визнають Ісуса Христа, Який прийшов у тілі. Той-то є спокусник і антихрист. Уважайте на себе, щоб не втратити те, що ми заробили, але щоб прийняти повну нагороду Кожен, хто переступає науку Христову і в ній не перебуває, не має Бога. Хто ж перебуває в науці Христовій, той має Отця і Сина. Якщо хтось приходить до вас і не приносить тієї науки, того не приймайте до хати і не вітайте. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих учинках. чимало мав я до вас писати, та не хотів на папері й чорнилом, але надіюся прийти до вас і усно з вами поговорити, щоб радість ваша була повна. Вітають тебе діти твоєї вибраної сестри. Амінь.

 

Євангеліє від Марка 15, 22-25; 33-41

В той час вояки, взявши Ісуса, повели Його на місце Голготи, що значить Череп-місце, і дали йому пити вина, змішаного з міррою, але Він не прийняв. Тоді розіп’яли Його і поділилися Його одежею, кинувши жереб, хто що візьме. Була ж третя година, коли Його розіп’яли. Був також напис, за що Його було засуджено: Цар юдейський. І розіп’яли з Ним двох розбійників, одного праворуч, другого ліворуч Нього. Тоді збулось Писання, що каже: До беззаконних зараховано Його. Прохожі хулили Його і, киваючи головами, промовляли: Овва! Ти, що руйнуєш храм і в три дні знов його будуєш, спаси Себе, зійди з хреста! Так само і первосвященики разом з книжниками, глузуючи, говорили між собою: Інших спасав, Себе ж спасти не може! Христос, цар Ізраїля, хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили і увірували. І ті, що були з Ним розп'яті, зневажали Його. А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години. О дев'ятій же годині Ісус скрикнув сильним голосом: Елої, Елої, лама савахтані? (що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому Ти Мене покинув?) Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: Он, Іллю кличе! Побіг один і, намочивши губку оцтом та, настромивши на тростину, дав Йому пити, кажучи: Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля Його зняти! Ісус же, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Сотник, що стояв проти Нього, бачачи, що так віддав духа, сказав: Чоловік цей справді був Син Божий. Були там і жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що ходили слідом за Ним і Йому услуговували, як був Він у Галилеї, та й багато інших, що з Ним були прийшли в Єрусалим.

 

Хлопець із золотим обличчям

Колись давно на одному з островів великого Північного моря жив молодий чоловік зі своєю дружиною й сином, який називався Іван. Чоловік працював на континенті й перебував там протягом багатьох місяців упродовж року.

Однієї сумної зими його дружина важко захворіла й невдовзі померла. Іван залишився сам. Це його, однак, не зламало, бо він був дуже хоробрий. Та все ж сіре, гнітюче небо, на яке дивився щовечора, й безперервний шум хвиль, що омивали берег, навівали на нього сум. При цьому, щоправда, його ні на мить не покидала думка: “Мушу якось дістатися до батька!”

Одного вечора хлопець самотньо сидів на березі й вдивлявся в море. Після заходу сонця небо в цих краях завжди було блідо-сірого кольору.

“І що мені робити?” – зітхнув подумки.

Неподалік якась заблукана чайка пірнала у воду, полюючи на рибу. “Біла птахо, ти навіть не здогадуєшся, як сильно я хотів би вміти літати так, як ти!” – подумав Іван.

Тоді птах повернувся в його бік і промовив:

– Поглянь на мушлі, подивися на них! – і полетів.

Іван з подивом кивнув головою.

Наступного вечора хлопець знову прийшов на берег моря та, як завжди, спостерігав за сірим гнітючим заходом сонця. І знову неподалік від нього з’явилася чайка, яка шукала у воді поживу.

– Ох, біла птахо, ти навіть не здогадуєшся, як сильно я хотів би вміти літати так, як ти, – сказав хлопець.

Птах, пролітаючи над ним, повернув голову й крикнув:

– Глянь на мушлі, подивися на них!

Тепер Іван уже був упевнений, що не помилився. Наморщив лоба й почав думати. І ось, коли він так стояв і міркував, здалося йому, що почув якийсь плач, який долинав з-під піщаних дюн за його спиною. Тієї ж миті встав і подався туди, звідки доходив голос. Швидко зрозумів, що він долинає з величезної мушлі, до половини засипаної піском. Підняв її та з подивом побачив, що всередині лежить маленька дитина.

“Птахи казали правду!” – подумав задоволений хлопець.

Знайдена в мушлі дитина відтоді росла разом з Іваном. Вони були схожі, як брати. Іван зауважив, що обличчя хлопця з дня на день щораз більше набувало золотистого кольору. Куди б з ним не пішов, усюди їх супроводжувало це дивне світло, що йшло від його лиця, а коли Іван сідав на березі й дивився на захід, небо відразу ж прояснялося, а на воді з’являлися незвичайні бліки.

Одного дня над морем дути дув сильний вітер, хвилі стали такими великими, що жоден рибак не міг поплисти на риболовлю. Негода ніяк не вщухала, та коли вона потривала аж до того часу, що вже не залишилося їжі, хлопець сказав Іванові:

– Попливімо разом у море, щоб я переміг Духа Вітрів.

Іван спочатку відмовлявся, але після довгих наполегливих умовлянь хлопця погодився. Обидва сіли в човен і попливли туди, де, зазвичай, було багато риби. Тільки-но вони віддалилися від берега, як Дух Вітрів шалено накинувся на їхнього човна й, докладаючи всіх своїх сил, намагався перекинути його. Однак йому не вдалося цього зробити, бо море на відстані ста метрів від човна, яким стернував хлопець, було спокійним і гладким, мов озеро.

Але Дух Вітрів покликав на допомогу Чорну Хмару. І тієї ж миті зірвалася страшенна буря, яка зі свистом здіймала вгору жахливі хвилі. Переляканий Іван клякнув у човні й почав молитися за свою душу, але хлопець сказав:

– Не бійся, я впораюся з ними.

Далі пливли вперед, але Чорна Хмара ставала ще чорнішою, ніж раніше. Однак щораз яскравіше світло, що його випромінювало золоте обличчя хлопця, злякало її та змусило сховатися в морі.

Тоді Дух Вітрів покликав на допомогу Туман, щоби він встелив поверхню води, й для двох рибалок запанувала цілковита темрява.

– Ох, друже мій, поглянь на цей туман! Він гірший за бурю! – тремтів зі страху Іван.

– Нічого він не вдіє, поки я з тобою, – відповів хлопець.

І справді, тільки-но чорний туман наблизився до світла, що його випромінювало золоте обличчя хлопця, відразу ж обернувся й утік що сил у ногах аж до самого горизонту.

Неймовірно розлютившись, Дух Вітрів теж утік. Відтак упродовж дня на рибацьких теренах хлопцям більше ніщо не загрожувало.

Коли вони врешті дісталися до вибраного місця, хлопець навчив Івана співати пісню, за допомогою якої можна було заманювати рибу в сіті. Тож ще до заходу сонця їхня сітка вщерть наповнилася великими рибинами. І тоді хлопці вирушили у зворотну дорогу.

– А тепер мушу вже тебе покинути й хоча більше ніколи мене не побачиш, а я, однак, певним чином завжди буду з тобою. Буду разом з тобою, коли вирушиш на зустріч зі своїм батьком, – сказав Іванові хлопець із золотим обличчям, стоячи в човні серед морської тиші. – А вечорами, коли сонце сідатиме за обрій, з’являтимусь на небі.

Потім хлопець ще поділився з Іваном шматком округлої хлібини й, попрощавшись, зник.

Іван упродовж багатьох днів ходив сумний. Та через деякий час його сум зник.

Наприкінці осені, коли з моря почали напливати холодні тумани, вечори стали дуже морозними, а небо набуло матово-сірого кольору, Іван старався завжди пам’ятати про обіцянку хлопця. З’їдав шматок округлого хліба, щоб нагадати хлопцеві із золотим обличчям, що світ сірий і сумний, але передусім – що дуже хоче побачити його світле лице. І тоді хлопець з’являвся й залишався з ним аж до часу, коли сонце ховалося за горизонт, навіть трохи довше, аж до тієї миті, коли все ставало червоним, а весь горизонт починав виблискувати золотом. Дивлячись удалину, Іван відчував упевненість, що зможе перемогти будь-який ураган і будь-яку бурю й ніколи вже не буде самотнім, що б не трапилося в його житті.

Бруно Ферреpо, "У світлі зірок", Свічадо, 2009

 

Прохання про молитву

З 9 грудня 2003 року на цьому місці у "Покутті" Ви можете подати своє прохання про молитву. А ми передамо його сестрам-монахиням Української Греко-Католицької Церкви, які будуть молитися у Вашому намірі. Якщо Ви не заперечуватимете, прохання буде активізоване тут (тільки текст прохання, без вказівки імені та прізвища того, хто просить про молитву).

Запрошуємо відвідувачів нашої сторінки до спільної молитви, адже Господь наш Ісус Христос сказав: "Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них" (Мт. 18, 20), - а також: "Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам" (Мт. 7, 7). Як відомо, молитви є різні (одна триває декілька хвилин і інша - лічені секунди), тому просимо про таку молитву, яку матимете змогу промовити.

Просимо помолитися

- за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького) та Ісповідника віри Патріарха Йосифа (Сліпого);
- за здоров'я, Боже благословення для Ярослава та Ірини;
- за примирення Олександра і Наталі;
- за Боже благословення для Марії, Дмитра і рідних їх;
- за кріпость духа і тіла та Божу ласку для Юрія;
- за наверненя Тараса і Світлани;
- за позбавлення Володимира від алкогольної залежності;
- за здоров'я та Божу мудрість для Лариси та її родини.

 

(Формулювання прохання має бути чітким і лаконічним).

Ваше ім'я:
Ваше прохання: