Морська Держава :: Головна сторiнка - Анонси

Видання
редакцiї газети
"Флот України"


громадсько-полiтичний, науковий, лiтературно-художнiй журнал
Чорне море
Політика та економіка
Військове співробітництво
Флоти світу
Історія
Техніка та озброєння
Духовність
Головна сторiнка


ДІЯЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА МОРСЬКИХ СПРАВ УНР


ДІЯЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА МОРСЬКИХ СПРАВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ НАПЕРЕДОДНІ ГЕТЬМАНСЬКОГО ПЕРЕВОРОТУ (березень - квітень 1918 р.)

Андрій Лубенець,
полковник, кандидат історичних наук,
редактор відділу історичного та культурного відродження України газети "Флот України"

Нині Україна як морська держава все далі й далі рухається шляхом власного військово-морського будівництва. Проте досвід розбудови національного військового флоту періоду Української революції не втрачає і сьогодні своєї актуальності. Окремі аспекти створення флоту Української Народної Республіки відображені у спогадах безпосередніх учасників тих подій: С. Шрамченка, М. Михайлика, Д. Антоновича, А. Романюка, а також у працях сучасних дослідників В. Голубка, В. Корольова, В. Кравцевича, О. Мироненка, Г. Перепелиці, В. Сергійчука, Д. Сидорука. Надзвичайно цікавими є два останніх місяці діяльності виконавчих структур Центральної Ради, на жаль, до цього часу недостатньо досліджених. Саме вони стали "проривними" у створенні тодішнього українського флоту і цілком логічно завершилися переходом більшості екіпажів чорноморських кораблів на службу Україні 29 квітня 1918 року.

Якщо діяльність Генерального секретаріату у галузі військово-морського будівництва можна піддати певній критиці, то діяльність його правонаступника - Ради міністрів - у цій сфері за останні два місяці існування Центральної Ради, безумовно, заслуговує уваги. У цьому зазначимо, що Раді міністрів довелося тепер діяти у не найкращих умовах австро-німецької присутності. Формально "союзне" австро-німецьке керівництво через низку обставин не було по-справжньому зацікавлене в реалізації програми національного військового будівництва, у тому числі і його складовій - створенні українського військового флоту.
Вчасно розпочати виконання "Тимчасового закону про флот УНР", що був прийнятий в січні 1918 р., Міністерству морських справ не вдалося через надзвичайне ускладнення політичної обстановки на Чорноморському флоті, викликаної більшовицькою агресією проти суверенної України, ескалація якої відбувалася саме в цей час. Тому оголошення закону про флот та його виконання розпочалося приблизно одночасно - вже після 13 березня 1918 р., що безпосередньо пов'язано з призначенням 9 березня Олександра Жуковського виконуючим обов'язки морського міністра. З поверненням у березні 1918 р. Центральної Ради до Києва продовжило свою діяльність Морське міністерство УНР - правонаступник Генерального секретаріату морських справ.
Діяльність нового міністра мала більш конкретний та послідовний характер, ніж його попередника Дмитра Антоновича. З призначенням підполковника Жуковського розпочинається активна і послідовна діяльність Морського міністерства. Перш за все, як згадував капітан-лейтенант С. Шрамченко, у наказі по Морському відомству від 17 березня 1918 року від командувача Чорноморського флоту вимагалось "негайно зібрати всі боєздатні воєнні кораблі до Севастополя, а кораблі, що потребують більшого ремонту, - до Миколаєва".
Після отримання у Севастополі 13 березня 1918 р. тексту Законів Центральної Ради "Про флот Української Народної Республіки" та "Про переведення флоту на вільний найм" процес укомплектування Чорноморського флоту на засадах "вільного найму", який здійснювали більшовики, призупинився. Про це свідчить повідомлення по флоту від 14 березня: "Військові моряки, що уклали договір з "Комісією дев'яти1" для служби у флоті по вільному найманню, і бажаючі розірвати договір, повинні представити документальні дані, у яких будуть зазначені поважні причини, як ось: важкі сімейні обставини, погане здоров'я і т.ін., що спонукали клопотати про розірвання договору і що свідчать про безумовну неможливість продовжувати службу до зазначеного в договорі терміну... Особи, що не мають законних підстав до розірвання договору, повинні відслужити термін, зазначений у контракті, і розривати договір не можуть. Особи, що уклали договір і самовільно залишили службу, не розірвавши договору, вважаються зганьбленими у флоті й у майбутньому на службу у флот прийматися не будуть".
Проте, незважаючи на перешкоди, українське Морське міністерство розгортало подальші організаційні заходи. Його керівник О. Жуковський почав сміливо призначати колишніх офіцерів російського флоту, які виявили бажання служити в українському флоті, на відповідні старшинські посади. Попередньо за його наказом були складені "кандидатські списки" на кожного офіцера, який мав бажання перейти на українську службу. Міністром здійснювалися енергійні заходи щодо підвищення військової дисципліни, порядку й організованості2 , від кожного вимагалося поводити себе так, як вимагає того "військова гідність". Одним із найголовніших своїх завдань у зміцненні військової дисципліни О. Жуковський вважав припинення надмірної політизації військовиків. У Морському міністерстві був розроблений "Законопроект про політичне становище військових служачих по вільному найму на фльоті УНР", у якому йшлося, що в "добу службових обов'язків або при їх виконанні на березі, весь час на кораблі або в помешканні державної інституції провадження політичних або громадянських справ цілком забороняється. За порушення цього закону винні підлягають відповідальності по суду як за його невиконання, а також як за зламання договору".
Згідно з наказом по Військовому міністерству від 22 березня 1918 р. була введена "Урочиста обіцянка", де, між іншим, зазначалося про необхідність "додати всіх сил та вжити весь свій хист до служби Українській Народній Республіці". Вводилася система військових звань. Уся флотська старшина ділилася на "молодшу", "булавну" та "адміральну". До молодшої належали "корабельний гардемарин", "мічман", "лейтенант". До булавної - "старший лейтенант", "капітан 2 рангу", "капітан 1 рангу" і, нарешті, до найвищої, адміральної старшини, належали "контр-адмірал", "віце-адмірал" і "адмірал".
Незважаючи на прагнення більшовицького Раднаркому якнайширше розгорнути бойові дії у Причорномор'ї, через що надзвичайно ускладнювалося підпорядкування Чорноморського флоту Україні, Морське міністерство УНР робить активні кроки у розбудові флоту. Так, 27 березня 1918 р. у "морському відомстві" відбулася низка посадових призначень: віце-адмірала Покровського - начальником охорони південно-західної частини Чорного моря, капітана 1 рангу Степанова - командувачем транспортної флотилії, капітана 2 рангу Озерова - командиром Одеського військового порту, капітана 1 рангу В. Шрамченка - до відділу з морських перевезень, капітана 2 рангу Хомотьяно - командувачем Дунайської флотилії. Новопризначені офіцери з відповідальністю приступили до виконання своїх обов'язків. Так, капітан 2 рангу Хомотьяно активно опротестовував всі факти захоплення австрійськими військами суден, що входили до складу Дунайської флотилії. Про це він регулярно доповідав у Київ, після чого українське Міністерство закордонних справ надсилало звернення до австрійської військової адміністрації з вимогами повернути українські судна.
24 квітня 1918 року за наказом О.Жуковського у Морському міністерстві була створена комісія для опису й передачі майна морського і військового відомства у розпорядження начальника Дунайської транспортної флотилії. При виявленні нестачі цій комісії належало з'ясувати, ким пограбовано майно. До комісії увійшов член Державного контролю та п'ятеро представників Транспортної флотилії.
Рада Народних Міністрів, на відміну від Генерального секретаріату, була єдиним органом, який мав не тільки нову назву, а й був іншим за рівнем своєї діяльності. Новим було ставлення уряду до розбудови власних збройних сил, новим був і підхід щодо військово-морського будівництва, яке не могло бути реалізованим без вирішення так званого "кримського питання". І справа була не тільки у зазіханнях російських більшовиків на півострів. Весь Чорноморський флот із їхніх рук, згідно з укладеним 3 березня 1918 року мирним договором між РРФСР і державами Четверного союзу, обминувши УНР, фактично переходив під контроль Німеччини. Це відбувалося, незважаючи на те, що на момент підписання Україною 27 січня 1918 р. Брестського договору, вже більше місяця існувало Генеральне секретарство морських справ, а 14 січня був прийнятий "Тимчасовий закон про флот УНР". Тепер же, коли українське керівництво все активніше стало проявляти свою зацікавленість Чорноморським флотом, надзвичайно гостро проглянула політико-правова незабезпеченість українських претензій.
Саме тому голова Ради Народних Міністрів В. Голубович та в.о. морського міністра О. Жуковський, виходячи з надзвичайно складної обстановки, що склалася навколо Чорноморського флоту та Криму, наважились спрямувати туди військове угруповання на чолі з отаманом П. Болбочаном.
Згідно з наказом Морського міністерства з 19 квітня 1918 р. комендантом Севастополя було призначено капітана 2 рангу Місьникова (у деяких документах його посада зазначена як "отаман фльоти"), який мав у своєму підпорядкуванні штаб у складі 28 військовиків. Цей штаб був тимчасово приєднаний до військового угруповання отамана П. Болбочана, головним завданням якого було звільнити м. Севастополь від більшовиків та врятувати величезне флотське майно, що готувалося останніми для евакуації за межі УНР або знищення.
Напередодні болбочанівського рейду - 2 квітня 1918 р. - за вказівкою О. Жуковського було розроблено "Інструкцію українським комендантам портів і визначення їхніх взаємин з українською сухопутною й австро-німецькою владою в портах". Вона складалася з 20 змістовних пунктів і мала досить досконале юридичне підгрунтя. 24 квітня, коли до Києва надходили повідомлення про успішні дії отамана П. Болбочана в Криму, наказом в.о. міністра морських справ О. Жуковського отаман А. Покровський3 був призначений "тимчасово виконуючим обов'язки начальника всіх портів Чорноморського узбережжя, котрому доручається за повною його одповідальністю призначати тимчасово виконуючих обов'язки комендантів портів". Саме один із цих комендантів, вищезгаданий капітан 2 рангу Місьников, знаходячись у Криму, "наказав підняти українські прапори не лише на кораблях, а й на всьому узбережжі, проголосив розбійницьким будь-який збройний виступ проти УНР".
Надзвичайно важливим свідоцтвом серйозності намірів тодішнього українського уряду щодо створення національного військового флоту стала розробка досить досконалої організаційно-штатної структури "Народного міністерства справ морських" (див. с. 46). Її було підписано наприкінці квітня 1918 р. "директором морського господарчого департаменту" капітаном 2 рангу Є. Акімовим. Можливо, Є. Акімов підписав лише один з варіантів цього документа.
Головою комісії "для утворення загальних штатів" згідно з наказом по "морському відомству" № 35 від 24 квітня 1918 року був призначений старший лейтенант М. Білінський4.
Членами комісії стали старшини М. Максимов5, М. Остроградський, Дашкевич-Горбацький. Комісія була уповноважена запрошувати на свої засідання представників від інших міністерств, їй було наказано "негайно приступити до праці, а для своєї потреби користуватись Канцелярією правничого департаменту".
На чолі нового "морського відомства" повинен був стояти міністр, який у своєму підпорядкуванні мав трьох "товаришів" (тобто заступників) із стройових, господарських та політичних справ. Для забезпечення своєї повсякденної діяльності він мав у своєму розпорядженні також "Канцелярію міністра морських справ", "Контроль Морського міністерства" із відповідним штатом, а також кілька "старшин для доручень".
Кожний із трьох товаришів міністра морських справ очолював окремий "департамент" з відповідними підрозділами. Так, до "Стройового департаменту" як підрозділи входили ще чотири департаменти: а) "закордонних морських справ", якому підпорядковувались агенти6 з українських посольств; б) "українських морських справ" (до його складу входило вісім віце-департаментів та їм рівних підрозділів: "стройовий, служба зв'язку, гарматний, мінний, гідроавіаційний7, штурманський і гідрографічний, портів і портових інституцій, учотна (облікова. - А.Л.) канцелярія"); в) "правничих справ", до якого входили два віце-департаменти: "апеляційних справ" та "перегляду судових справ" з відповідними підрозділами); г) "освіти", який складався з відділів "вищої освіти" (у складі "Генеральної академії" і "Офіцерської морської школи"), "нижчої освіти" ("школа юнгів") та відділу "практичного навчання", що займався також науковими дослідженнями.
Діяльністю "господарчого департаменту" керував, відповідно, товариш міністра з господарських справ. Цей департамент поділявся на три віце-департаменти: а) "господарчий", що мав три відділи: "вільного найму", "заготівель і постачання", "смітний" (кошторисний. - А. Л.); б) "технічних справ"; в) "кораблебудівничих справ".
Капітан 2 рангу Акімов, перебуваючи у Севастополі з жовтня до грудня 1917 року, як військовий комісар Центральної Ради, на власному досвіді переконався у значимості сильного політичного керівництва, без якого неможливо забезпечити виконання як повсякденних завдань флоту, так і підтримання належного політико-морального стану особового складу. Тому головним завданням товариша Народного міністра з політичних справ вважалось "забезпечення охорони політичних і економічних прав робітничого люду у Військово-морському відомстві". З цією метою запрошувалися п'ять представників від професійних військово-морських спілок, один представник від морської піхоти й один від Татарського уряду. Крім того, створювалися юрисконсультство з необхідним штатом та канцелярія. У розпорядження товариша міністра призначалися особи для доручень (значкові).
Як бачимо, нова організаційно-штатна структура "Народного міністерства справ морських" була досить розгалуженою і дозволяла вирішувати найширше коло питань військово-морського будівництва.
Про те, що ця вищезазначена організаційно-штатна структура міністерства не залишилася лише "на папері" і що його підрозділи вже у квітні 1918 р. розпочали свою діяльність, свідчить низка архівних документів. Зокрема, в них йдеться про діяльність новоствореної "Комісії по слідкуванню за будуванням кораблів", першочерговим завданням якої було перебирання у німецької військової адміністрації "всього майна морського відомства як на заводах, так і в портах".
У цілому, на період діяльності Центральної Ради, розбудові українського флоту заважали як внутрішні, так і зовнішні чинники. Спочатку - неготовність самої Центральної Ради до національного військового будівництва, "недоброзичливе" ставлення до нього Тимчасового уряду. А активна протидія російських більшовиків, також, на жаль, не призвела до адекватних дій з боку українського керівництва. Явно не сприяла становленню українського флоту й позиція союзного німецького командування, яке вело свою власну політичну "гру" (особливо характерним це було для першого періоду перебування німецьких військ в Україні).
Попри енергійної діяльності Морського міністерства навесні 1918 року попередні численні прорахунки у військово-морській політиці Центральної Ради, а також зовнішні чинники, що, нарешті, і призвели до усунення Центральної Ради від влади, не дозволили українському "морському відомству" реалізувати той потенціал, який об'єктивно існував для створення національного флоту. Проте діяльність Морського міністерства УНР на чолі з О. Жуковським у березні - квітні 1918 р., тобто безпосередньо перед приходом до влади гетьмана П. Скоропадського, була досить ефективною. Саме тоді були закладені необхідні підвалини для наступної розбудови українського військового флоту. Днем відродження українського військового флоту з княжих часів та доби козаччини треба вважати 29 квітня 1918 року, оскільки саме цього дня за наказом командувача Чорноморського флоту контр-адмірала М. Сабліна на кораблях флоту одночасно було піднято українські прапори. Поза сумнівом, ця подія, що відбулася 85 років тому, нині заслуговує на своє відзначення як день створення флоту Української Народної Республіки.
Цілком логічним завершенням доби Центральної Ради, своєрідним підсумком її суперечливої та непослідовної військової політики став і сам факт переходу Чорноморського флоту на службу УНР з підняттям жовто-блакитних прапорів на його кораблях. Символічним стало те, що відбулося це з великим запізненням - вже в останній день існування Центральної Ради - 29 квітня 1918 року.
Попри все палкий патріотизм українців-чорноморців, які у 1917 - 1918 роках із самовідданістю піднімали жовто-блакитні прапори на кораблях Чорноморського флоту, безумовно, заслуговує великої шани.
Завдяки їхньому високому чину була відновлена українська національна військово-морська традиція, і сьогодні ми, моряки вітчизняного флоту четвертого покоління, з гордістю продовжуємо славні традиції морських витязів Київської Русі, моряків-запорожців Козаччини та звитяжців національного українського флоту доби визвольних змагань 1917 - 1921 рр.

1 Один з виконавчих органів Центрального комітету Чорноморського флоту (ЦКЧФ), що контролювався більшовиками.
2 Однак серйозним прорахунком у діяльності О. Жуковського було прагнення "кавалерійським наскоком" ліквідувати "комітетчину", тобто спроба директивного усунення від управління флотом комітетів всіх рівнів і, в тому числі самого Центрофлоту. Його дії у своїх спогадах підтримує учасник тих подій С. Шрамченко, який ілюструє відповідний наказ О. Жуковського: "...точка "Б" категорично касує всяке виборне начало командного складу фльоти і зносить всі корабельні, дивізіонні й т. ін. комітети та "центрофльот", що постав під час "керенщини" й большевиків". На нашу ж думку, цей крок О.Жуковського був завчасним. Він не врахував наскільки важливу роль у житті флоту виконував цей виборний орган. Безумовно, такі непродумані дії стосовно усунення Центрофлоту від управління Чорноморським флотом не найкращим чином відбилися і на рейтингу українських сил, що вели боротьбу за флот.
3 Колишній віце-адмірал російського флоту. Пізніше, за сумлінну службу Українській Державі, йому було присвоєно чергове військове звання "адмірал".
4 Пізніше, за доби Директорії,
М. Білінський був призначений морським міністром УНР.
5 У добу Гетьманату капітан 1 рангу Максимов (з часом - контр-адмірал) був в.о. морського міністра.
6 Військові аташе.
7 Згідно з наказом в.о. морського міністра О.Жуковського від 22 квітня 1918 р. на базі колишнього 3-го гідроавіаційного дивізіону Чорного моря був створений 1-й Український гідроавіаційний дивізіон Чорноморського флоту, до складу якого увійшли: штурмовий загін, 1-й, 2-й та 8-й гідроавіаційні загони, 9-й відділ, а також гідроавіаційна та повітряна станції Одеси. День 22 квітня 1918 р. можна вважати днем народження української морської авіації.

Пошук по сайту

Журнал "Воєнна iсторiя"
Газета "Кримська Свiтлиця"
Веб-майстер: Твистер-Студио
НАША АДРЕСА:
99011, м. Севастополь-11, а/с 253; вул. Комунiстична, 3а
тел./факс 54-78-38
e-mail:info@fleet.sebastopol.ua