Неповнотою і несистематичним викладом вирізняються джерела для вивчення міфології Стародавнього Єгипту. На основі текстів пізнішого походження реконструюються характер і зміст багатьох міфів. Релігійні тексти (гімни, молитви богам, запис обрядів на стінах гробниць) є основними джерелами, що відбивають міфологічні уявлення єгиптян. Найзначнішими з них вважають «Тексти пірамід» (прадавні тексти заупокійних царських ритуалів, вирізьблені на поверхнях внутрішніх приміщень пірамід фараонів V і VI династій Давнього царства (XXVI—XXIII століття до нашої ери)); «Тексти саркофагів», епохи Середнього царства (XXI—XVIII століття до нашої ери), що збереглися на саркофагах, «Книга мертвих» (складалася починаючи з періоду Нового царства і до кінця історії Єгипту).
Формування єгипетської міфології розпочалося у VI—IV тисячоліттях до нашої ери до виникнення класового суспільства. У кожній області (ном) склався свій пантеон і культ богів, втілених у небесних світилах, каменях, деревах, птахах, зміях і т. п.
Єгипетські міфи мають вагоме значення і надають надзвичайний матеріал для порівняльного вивчення релігійних вірувань на Сході, дослідження ідеології греко-римського світу, а також історії виникнення і розвитку християнства.
Судячи з матеріалів археології, в найдавніший період єгипетські релігійні вірування, ще не мали космічних Богів, яким приписували створення світу. Вчені вважають, що перша версія цього міфу виникла у час, що передує об’єднанню Єгипту. За цією версією, Сонце народилося від союзу Землі і Неба. Це уособлення, поза сумнівом, древніше, ніж космогонічні ідеї жерців. Від вже існуючого міфу не відмовлялися, і образи Геба (Бога землі) і Нут (Богиня неба) як батьки Бога сонця Ра збереглися в релігії упродовж усієї давньої історії Єгипту. Кожен ранок Нут народжує сонце і кожен вечір ховає його на ніч у своєму череві.
В один і той же час в декількох найбільших культових центрах (Геліополі, Гермополі і Мемфісі) виникли богословські системи створення світу, що пропонували іншу версію створення світу. Кожен центр оголошував творцем світу свого головного Бога, який у свою чергу був батьком інших Богів, які об’єдналися навколо нього.
Загальною для усіх космогонічних концепцій була ідея про те, що до створення світу був хаос води, занурена у вічну пітьму. Початок виходу із хаосу пов’язувався з виникненням світла, втіленням якого є сонце. Уявлення про водний простір, з якого з’явився спочатку невеликий пагорб, тісно пов’язане з єгипетськими реаліями: воно майже відповідає щорічному розливу Нілу, мулкі води якого вкривали усю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю, придатну до оранки. У цьому сенсі акт створення світу як би повторювався щорічно.
Єгипетські міфи про початок світу не є єдиною цілісною розповіддю. Одні й ті самі міфологічні події зображуються по-різному. І боги виступають у різному вигляді. Зазначимо, що при безлічі космогонічних сюжетів, які пояснюють створення світу, надзвичайно мало уваги приділяється створенню людини. Давні єгиптяни вважали, що Боги створили світ для людей. У міфологічній спадщині Єгипту мало вказівок на створення людського роду, такі вказівки є виключенням. Загалом, єгиптяни обмежувалися переконанням, що людина зобов’язана своїм існуванням Богам, які чекають від нього вдячності за це. Це розуміється дуже просто: людина повинна вклонятися Богам, будувати і утримувати храми та регулярно здійснювати жертвоприношення.
Жерці Геліополя створили свою версію виникнення світу, оголосивши його творцем Бога сонця Ра, ототожнюваного з іншими Богами — творцями Атумом і Хепри («Атум» — «Досконалий», «Хепра» — «Той, хто виникає» або «Той, хто призводить до виникнення»). Атума зазвичай зображували у вигляді людини, Хепри у вигляді скарабея, а це означає, що його культ сходить на той час, коли Богам надавали вигляд тварин. Зазначимо, що у Хепри ніколи не було власного місця культу. Як уособлення висхідного Сонця, він був тотожний Атуму — сонцю, що заходить, і Ра — що світить вдень. Вигляд скарабея, що йому надається, був пов’язаний із переконанням, що цей жук здатен відтворюватися сам по собі, звідси його Божа творча сила. А вигляд скарабея, що штовхає свою кулю, вказав єгиптянам образ Бога, що зміщує сонце на небі.
Міф про створення світу Атумом, Ра і Хепрою відтворений у «Текстах пірамід», а на той час, коли його вперше було відтворено у камені, він існував вже давно і був відомий загалу.
Згідно із «Текстами пірамід», Ра — Атум — Хепри створив себе сам, виникнувши з хаосу, що Нун мав ім’я Нун. Нун, або Першоокеан, зображався зазвичай як неозорий передвічний водний простір. Атум, що з’явився з нього, не знайшов місця, на якому йому можна було б утриматися. Тому він в першу чергу створив пагорб Бен-бен. Стоячи на цьому острівці твердого ґрунту, Ра — Атум — Хепри розпочав створення інших космічних богів. Оскільки він був один, першу пару Богів йому довелося народити самому. Від союзу цієї першої пари сталися інші боги. Таким чином, згідно геліопольському міфу, були створені земля і правлячі нею божества. У тривалому акті творіння від першої пари богів — Шу (Повітря) і Тефнут (Волога) — народилися Геб (Земля) і Нут (Небо). Вони у свою чергу породили двох Богів і двох Богинь: Осіріса, Сета, Ісіду і Нефтиду. Так виникла Велика Дев’ятка богів — Геліопольська Еннеада. Ця версія створення світу не була єдиною за єгипетською міфологією. За одним із віддань, творцем людей був, наприклад, гончар — бог Хнум, що представлявся у вигляді барана, — який створив їх з глини.
Богослови Мемфіса (найбільший політичний і релігійний центр Стародавнього Єгипту, одна із столиць) включили у свій міф про створення світу багатьох Богів, що належали різним релігійним центрам, і підпорядкували їх Пта як творцеві всього. Варіант космогонії Мемфіса у порівнянні із геліопольським значно абстрактніший: світ і Боги створені не за допомогою фізичного акту (як у процесі творіння Атумом), а виключно думкою і словом.
Іноді небесне склепіння мав вигляді корови з тілом, вкритим зірками, але існували ще віруванні, згідно з якими небо — це водна поверхня, небесний Ніл, за яким вдень сонце обтікає землю. Під землею теж є Ніл. По ньому сонце, спустившись за горизонт, пливе вночі. Ніл, що протікає по землі, втілювався в образі бога Хапи, який сприяв врожаю своїми благодійними розливами. Сам Ніл також мав добрі та злі божествами в образі тварин: крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій і т. п. Родючістю полів відала Богиня — володарка засіків і комор Рененутет, яку вшанували в образі змії, що з’являється на полях під час жнив, спостерігаючи за ретельністю збирання врожаю. Врожай винограду залежав від Бога виноградної лози Шаї.
Міфи заупокійного культу. В єгипетській міфології важливу роль відігравали уявлення про життя після смерті, як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. Щоб життя продовжувалось після смерті були необхідні наступні умови — збереження тіла померлого (звідси звичай муміфікувати трупи), забезпечення житла для нього (гробниці), їжа (приношення живими заупокійні дари і жертви). Пізніше виникли уявлення про те, що померлі (тобто їх Ба (душа)) вдень виходять на сонячне світло, злітають на небо до Богів, мандрують по підземному царству (Дуат). Суть людини мислилася в непорушній єдності її тіла, душ (вважалося, що їх було декілька), імені та тіні. Мандруючу підземним царством душу підстерігають всілякі чудовиська, врятуватися від яких можливо лише за допомогою заклинань і молитов. Над покійним, Осіріс, разом із іншими богами, вершить замогильний суд (йому спеціально присвячена 125-а глава «Книги мертвих»). Перед лицем Осіріса відбувається психостасія: зважування серця померлого на вагах, врівноважених істиною (зображенням богині Маат або її символами). Грішника пожирало страшне чудовисько Амт (лев з головою крокодила), праведник оживав для щасливого життя на полях іару. Виправданий на суді Осіріса міг бути тільки покірний і терплячий в земному житті, той, що не крав, не зазіхав на храмове майно, не повставав, не говорив зла проти царя і т. д., а також «чистий серцем» («Я чистий, чистий, чистий» — стверджує померлий на суді).
Землеробські міфи. Третій основний цикл міфів Стародавнього Єгипту пов’язаний з Осірісом. Культ Осіріса пов’язаний із поширенням землеробства в Єгипті. Осіріс — Бог продуктивних сил природи (у «Книзі мертвих» він названий зерном, в «Текстах пірамід» — Бог виноградної лози), рослинності, що в’яне і воскресає. Так, сівба вважалася похоронами зерна — Осіріса, поява сходів сприймалася як його відродження, а зрізування колосся під час жнив — як умертвіння бога. Ці функції Осіріса відбилися в надзвичайно поширеній оповіді, що описує його смерть і відродження. Осіріса, який щасливо царював в Єгипті, підступно вбив його молодший брат — злий Сет. Сестри Осіріса, Ісіда (що в той же час є його дружиною) і Нефтида, довго шукають тіло вбитого, а знайшовши, оплакують. Ісіда зачинає від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши, Гор вступає у боротьбу із Сетом. На суді Богів він за допомогою Ісіди він домагається визнання себе єдиним правомочним спадкоємцем Осіріса. Подолавши Сета, Гор воскрешає батька. Проте Осіріс, не бажаючи залишатися на землі, стає царем загробного світу і верховним суддею над померлими. Трон Осіріса на землі переходить до Гора. За іншим варіантом міфу воскресіння Осіріса зв’язується із щорічними розливами Нілу, які пояснюються тим, що Ісіда, оплакуючи Осіріса, після «ночі сліз», наповнює річку своїми сльозами.
Пов’язані з Осірісом міфи знайшли відображення серед численних обрядів. Наприкінці останнього зимового місяця «хойяк» — початок першого місяця весни «тиби» здійснювалися містерії Осіріса, під час яких в драматичній формі відтворювалися основні епізоди міфу про нього. Жриці в образах Ісіди і Нефтиди зображували пошуки, оплакування і поховання бога. Потім відбувався «великий бій» між Гором і Сетом. Драма завершувалася ставленням стовпа «джед», присвяченого Осірісу, що символізував відродження, і, опосередковано, — усієї природи. У додинастичний період свято закінчувалося боротьбою двох груп учасників містерій: одна з них являла собою літо, а інша — зиму. Перемогу завжди здобувало літо (воскресіння природи). Після об’єднання країни під владою правителів Верхнього Єгипту характер містерій змінюється. Натепер борються дві групи, одна з яких в одязі верхнього Єгипту, а інша — Нижнього. Перемога, природно, залишається за групою, що символізує Верхній Єгипет. В дні містерій Осіріса справлялися обряди коронації фараонів, що також драматизувалися. Під час містерії молодий фараон виступав в ролі Гора — сина Ісіди, а цар, що помер, зображався Осірісом, що сидить на троні.
Характер Осіріса, як Бога рослинності, відбився і в іншому циклі обрядів. У спеціальному приміщенні храму ставилася зроблена з глини подібність фігури Осіріса, яка засівалася зерном. До свята Осіріса його зображення вкривалося зеленими сходами, що символізувало відродження Бога. На малюнках нерідко зустрічається мумія Осіріса з пророслими з неї сходами, які поливає жрець.
Уявлення про Осіріса, як про бога родючості, було перенесено і на фараона, який вважався магічним осереддям родючості країни і тому брав участь в усіх основних обрядах землеробського характеру:
— з настанням часу підйому Нілу кидав в річку свит — указ про те, що початок розливу настав;
— перший урочисто починав підготовлю ґрунту для посіву;
— зрізав перший сніп на святі жнив;
— за всю країну приносив подячну жертву Богині врожаю Рененутет і статуям фараонів, що померли, після закінчення польових робіт.
Яскравий слід в єгипетській міфології залишив культ тварин, широко поширених на всі періоди єгипетської історії. Боги у вигляді тварин, з головами птахів і звірів, Боги-скорпіони, змієбоги діють в єгипетських міфах разом із божествами в людському обличчі. Чим могутніше вважався бог, тим більше приписувалося йому культових тварин, у вигляді яких він міг з’являтися перед людьми.
У єгипетських міфах знайшли відображення особливості світосприйняття мешканців долини Нілу, їх уявлення про походження світу і його облаштування, що склалися упродовж тисячоліть і йдуть своїми коренями в первісні часи. Тут і спроби знайти витоки буття у біологічному акті творіння богів, пошуки первинної субстанції, втіленої божественними парами, — зародок пізніших вчень про першоелементи світу, і, нарешті, як одне з вищих досягнень єгипетської теологічної думки — прагнення пояснити походження світу, людей і усієї культури як результат творчої сили, втіленої в слові бога.
|
