Делегація німецьких парламентарів на німецькому цвинтарі у Винниках, фото: Олег Нємчінов
Влітку 1772 р. Росія, Австрія, Прусія провели перший поділ Речі Посполитої. Австрія окупувала Руське (без Холмщини) і Белзьке воєводства, окраїни Подільського і Волинського воєводств, а також три етнічні польські землі – південну частину Краківського, Сандомирського і частину Люблінського воєводств.
Входження Галичини до складу Австрійської монархії позначилося на всіх формах її економічного та суспільно-політичного життя. Впродовж 18-19 ст. сільське господарство складало основу економіки Галичини. Ставлення Габсбургів до своїх нових східних провінцій як до слабо заселених і промислово відсталих територій дозволяло уряду вирішувати демографічні проблеми старих територій, а також спроваджувати переселенців з Північної Німеччини, Надрайння, Палатинату.
У 1782 р. австрійським імператором Йосифом ІІ було розпочато колонізаційну програму з організації і підтримки еміграції десятків тисяч німців-колоністів на територію Галичини. Саме в німецьких колоністах австрійські урядові чинники вбачали міцну опору для проведення колонізаторської політики, перетворення Галичини на ринок збуту промислової продукції та аграрно-сировинний придаток митрополії.
Завдяки заохочувальній політиці уряду Австрії в галицьких містах і селах наприкінці 18 – першої половини 19 ст. поселилися німецькі ремісники і купці, а в сільській місцевості за короткий час виникло близько 186 німецьких колоній. Колонією називалося поселення з населенням щонайменше 20 родин, які творили автономну адміністративну одиницю – гміну.
За відносно короткий час у регіоні виникло приблизно 150 німецьких поселень. Згідно статистичних даних у 1900 р. в Галичині вже нараховувалося 249 німецьких поселень.
Німецьку колонію Вайнберг у Винниках закладено в 1785 р., а їхня громада Вайнберген у 1885 р. святкувала свій 100-річний ювілей існування.
Взагалі перші німецькі поселенці з’явились у Винниках ще за часів Данила Галицького у 13 ст. У 1785 р. у Вайнбергені було закладено 32 німецьких будинки, а у Унтербергені (Підберізці) – 10. Всі вони разом творили одну громаду. В цей час у Винниках і Підберізцях проживало близько 3000 осіб (1387 чол. І 1480 жін.).
Всі документи, що знаходились у громадському уряді Вайнбергену і в повітовому суді, згоріли за російської навали під час Першої світової війни. В лютеранському парафіяльному уряді у Львові, у протоколі з 9 червня 1800 р., записано, що їм дозволяється зробити збірку на будову школи у Вайнбергені.
На початку 19 ст. німці школи у Винниках не мали. Навчання проводили у будинку вчителя Георга Ролянда, уродженця Палятинату. Навчання проводилось тільки взимку. В цей час учнів було 22, учениць 29. Георг Ролянд вчителював у Вайнбергені з 1793 р.
Уряд Австрії вважав за доцільне, щоб усі нові поселення закладалися окремо для протестантів і католиків, із метою легшого та швидшого їх забезпечення культовими спорудами і освітніми закладами.
Католики могли оселятись скрізь. А протестанти – лише у Львові, Бродах та деяких західних галицьких містах. Патент свободи віросповідання Йосифа ІІ від 13 жовтня 1781 р. відкрив цілковито нові перспективи – гарантував протестантам вільне і безперешкодне виконання релігійних культів, був першим втіленням гуманістичної ідеї в системі Австрійської монархії. І якраз після цього патенту свободи віросповідання у Винниках з’явились перші німецькі протестантські поселенці.
Реформи Йосифа ІІ послужили основою для складання у 1785 р. в Галичині земельного кадастру. Уряд сподівався отримати правову оцінку природних ресурсів краю, тому приділив особливу увагу обмірові та описові земель. Складення земельного кадастру дало можливість урядові повніше з’ясувати майновий стан духовенства і селянства. Землі домінії почали поділятись на русти скальні (селянські) та домініальні (поміщицькі, землі панського маєтку, які залишились у користуванні пана).Селяни дістали так зване право дотації на земельний наділ, на користування пасовищами і лісами, на допомогу реманентом, на опіку під час злиднів. Винниківська німецька громада мала у власному користуванні частину лісового масиву (західна частина урочища «Діброва», приблизно по сучасну лінію електропередач). Німецькі колоністи внесли помітний вклад у розвиток сільського господарства Винники: освоєння значних площ невживаних земельних угідь, підвищення культури землеробства (запровадження вирощування конюшини, ріпаку, хмелю. Ревеню), садівництва, упорядкування лісового господарства, покращення годівлі худоби.
Але далеко не всі винниківські колоністи займались сільським господарством. Частина з них працювала на тютюновій фабриці, яка була відкрита у 1779 р. Винниківська фабрика стала найбільшою мануфактурою на території Галичини. Серед багатьох тютюнових підприємств Австрії вона посіла третє місце. Німецькі колоністи брали активну участь у щорічних конкурсах на виконання річних перевезень продукції та сировини для тютюнової фабрики. Таким чином населення, яке колись заробляло лише посезонно, мало тепер додатковий заробіток. Перевезення стало вигіднішою справою ніж робота на фабриці. Для заохочення працівників фабрика не лише будувала житло, а й відкрила у 1803 р. школу для дітей робітників і службовців. Деякі діти німецьких колоністів відвідували цю школу.
Крім сільського господарства і промисловості німецькі колоністи займалися ще й ремеслом. У Вайнбергені були столярі, що виробляли поліровані меблі і дешево збували їх гнидівським торгівцям меблями у Львові. Від цих торгівців столяри були цілком залежні економічно бо не були зорганізовани.
Свого храму довгий час винниківські німці не мали і ходили на богослужіння до львівської євангелісцької церкви. Там же відбувались вінчання. Хрещення проводили німці у винниківському римокатолицькому костелі, а похорони відправляв місцевий німецький учитель.
Лютеранська кірха була збудована у Винниках у кінці 19 на початку 20 ст. Від 1946 р. споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. З 1997 р., після освячення вона стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.
У 1806 р. у Вайнбергені проживало 195 колоністів (лютеран і кальвіністів), а в Унтербергені – 83. 1808 р. – Вайнберген – 192 чол., Унтерберген – 54 чол.
В міжвоєнний період, за часів панування Польщі, німецькі колоністи не могли розраховувати на підтримку уряду, їх добробут залежав від справності дії самої общини. Колонія Вайнберген, як і більшість колоній Галичини, діяла по принципу самовистачальності і згуртованості. Тут було організовано щотижневу відправу в кірсі, початкову школу, яка знаходилась біля кірхи. Німецьке казино знаходилось на сучасній вул. І. Франка (теперішній будинок школяра). Під час фашистської окупації в цьому приміщенні з осені 1941 р. по 21 липня 1943 р. розміщувався єврейський трудовий табір, у якому перебувало близько 800 євреїв.
У 1925 р. у Винниках проживало понад 5000 жителів, серед них 3300 поляків, 2150 українців, 350 євреїв та лише 200 німців.
За даними на 9 грудня 1931 р. в межах сучасної західної частини України, окрім Закарпаття, проживало 60 тис. німців. Доля німецьких колоній в післявоєнний час склалась найтрагічніше із усіх галицьких сіл. З приєднанням Західної України у вересні 1939 р. почались переговори з німецьким урядом про депортацію німців. І вже взимку в деяких колоніях власність була викуплена радянським урядом, жителям було дозволено взяти з собою добра лише на один віз, кинувши решту напризволяще, і назавжди залишити землю, яка стала їх Батьківщиною. Така доля спіткала і винниківських німців, які на протязі 1939-40 р.р. покинули Винники і переїхали у Німеччину (Баварія). За переказами старожилів Винники, при виселенні німці навіть забирали з собою цинкові труни своїх родичів.
Німецький винниківський цвинтар (сьогодні парк на вул. Сахарова) діяв з 1785 р. по 1944 р. Хоча з 1940 р. корінних німців вже у Винниках практично не залишилось, але під час воєнних дій 1941-44 р.р. німецьке військове командування дало наказ хоронити військових на цьому цвинтарі. На поч. 1950х років ці військові поховання по-варварськи були сплюндровані радянською владою. На сьогоднішній день збереглось лише з десяток поховань, і перебувають вони в занедбаному стані. Попередня винниківська влада навіть роздала земельні ділянки на луках, що розмежовують парк на дві частини. Земельні ділянки безпосередньо прилягають, а в деяких місцях і заходять на територію цвинтарю. Можливо варто задуматись, чи варто ворушити останки людей, які у винниківській землі знайшли свій останній спочинок.
Ось така коротка історія німецьких поселень у Вининках, яку варто пам’ятати і шанувати. Адже винникіські німці разом з українцями проживали пліч-о-пліч, деякі з них навіть воювали в рядах Української Галицької Армії під час українсько-польської війни 1918-20 р.р.
Шановні користувачі сайту Винники Plus! Переконливе прохання до всіх Вас - будь ласка, у своїх коментарях до новин, статей, інтерв'ю, в чаті та на форумах будьте толерантними і поважними по відношенню до інших читачів сайту, не вживайте відверто лайливих і образливих висловлювань. Адміністрація сайту залишає за собою право видаляти наступні коментарі: - коментарі, які містять відверто лайливі, образливі слова і нецензурні вирази; - коментарі, які містять образливий характер на расовій, національній, або релігійній основі по відношенню до кого-небудь; - СПАМ, або інші матеріали рекламного характеру. Сподіваємося на Ваше розуміння!
Всі права захищені. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв. У разі передруку матеріалів посилання на Винники Plus обов'язкове. З питань співпраці пишіть нам на e-mail: admin@vinnikiplus.in.ua
Всі права захищені. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв. У разі передруку матеріалів посилання на Винники Plus обов'язкове. З питань співпраці пишіть нам на e-mail: admin@vinnikiplus.in.ua
Однокласниках
