Село розміщене при впадінні в Тясмин річечки Суботівки (Субот). Назва останньої й дала ім`я селищу. Тут досліджене так зване Суботівське городище площею близько 0,5 гектарів, що говорить про заселення цих берегів р.Тясмин представниками чорноліської культури ще в ХІ-VІІІ ст.. до н.е.. Жили тут також племена зарубинецької та корчуватської культур (ІІІ століття до н.е. - ІІ століття н.е.).
Ну, а перша письмова згадка про Суботів датується 1616 роком. В той рік, нащадок литовського роду, чигиринський сотник Михайло Хмельницький (є відомості, що в той час він був чигиринським підстаростою) за віддану службу по обороні південних рубежів Речі Посполитої від кримських набігів отримав від Я.Даниловича земельну ділянку з пущею «на правому березі річки Тясмин неподалік Чигирина». М.Хмельницький закладає тут спочатку хутір з пасікою, а потім починає будувати маєток на горі яка має зараз назву Замчище.
Приблизно в той же час Польський король Жигимонт ІІІ призначає Михайла Хмельницького Чигиринським старостою. Посада досить висока й добре оплачувана. Кошти на зведення укріпленого маєтку були достатні.
Не жалів також старий Хмель коштів і на освіту свого сина Богдана-Зиновія, який народився 6 січня 1596 р. (за старим стилем 27 грудня 1595 р.). Де саме він народився повної єдності у істориків немає: одні вважають що народився майбутній гетьман у Чигирині, другі що у Черкасах, треті - Переяславі, четверті - Суботові. Є версія що Богдан народився у Жовкві, де служив в ті часи його батько у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. До речі, вже згадуваний Ян Данилович приходився Жолкевському зятем.
Стоп! Суботів відпадає! Його ж Михайло Хмельницький отримає лише через 20 років! Опа...
А спробуйте-но зайти в нетівські пошукові системи й спитати де народився Богдан-Зиновій Хмельницький. Більше половини «джерел» видадуть вам Суботів, як місце народження Хмельницького... Ось і вір Інтернету після цього...
Не менше плутанини в неті також із кількістю дітей та дочок Хмельницького. Не менш цікава ситуація з його жінками...
Хоча справедливості ради потрібно зазначити, що є в Інтернеті дуже хороша енциклопедія:
http://uk.wikipedia.org
Там подається більш-менш достовірна інформація, якій я особисто довіряю. Там же можна прочитати про догетьманські роки Богдана Хмельницького:

«Навчався в одній з Братських шкіл (в Києві – Кифоренко С.), а також у єзуїтському колегіумі у Львові, де був учнем Ґонцеля Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Xмельницький був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добре знання латинської мови, досконало володів польською мовою, а згодом навчився ще турецької, татарської і французької мови. Шкільна наука Хмельницького закінчилася перед 1620 р. Того ж року він дістав перше «бойове хрищення»: у битві під Цецорою (містечко на р.Прут, Молдова – Кифоренко С.) 1620, де загинув його батько, Хмельницький попав у турецький полон і був два роки в Царгороді. Викуплений з неволі своєю маткою (Пасторій), повернувся на Україну.



Від 1622 до 1637 немає певних відомостей про життя і діяльність Xмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632 – 1634) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их pp. Xмельницький зв''язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Десь біля 1625 - 1627 pp. Xмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому по батькові хуторі Суботові, біля Чигирина. 1637 бачимо Xмельницького серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорізького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 скасувала автономію Війська Запорізького, й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади на Україні. Xмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.
Наступні роки Xмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). »

Але без військової справи Богдан Хмельницький сидіти довго не міг. Тим більше що часи були не спокійні. В той же час слава про військову звитягу українських козаків почала блукати по Європі. На заході континенту якраз тривала 30-літня війна. Французи безуспішно намагались вибити іспанців з Дюнкерку. І тут французький король Луї XIV звертається до польського монарха Володислава IV з проханням виділити певну кількість добре вишколених бійців для військової допомоги Франції. Практика використання найманців у бойових діях інших держав була тоді досить поширена й за згодою Володислава близько 2500 українських козаків відправляються в кінці 1645 року до берегів Ла-Маншу. Достовірних даних про командування цього експедиційного корпусу немає, але є версії що керівництво козаків складалось з січових полковників Сірка та Солтенка. Не останню роль в цій операції відіграв і Хмельницький, який також приймав участь у тому поході.
11 жовтня 1646 року козаки застосувавши тактику, яку використовували під час своїх чорноморських походів до турецьких фортець, оволоділи Дюнкерком. Але французький уряд не поспішав розраховуватись з українцями. Оплата передбачалась по 12 талерів/місяць рядовому козаку та 100 – 120 талерів/місяць козацькій старшині. Гроші на той час, чи малі. Дехто вирішив залишатись у Франції і очікувати обіцяні гроші, дехто пішов на службу до інших європейських монархів, інші повернулись на терени Речі Посполитої.
Хмельницький, по поверненню, затримався у Варшаві. В той час Король Володислав саме гуртував антитурецьку коаліцію і авторитетний ватажок з козаків міг йому дуже навіть знадобитися.
На думку деяких істориків в Варшаві Хмельницький заручився підтримкою короля в подальших військових діях проти татар та турок. Є думка, що була також секретна домовленість між Хмельницьким та Володиславом, про те що загони козаків перед походом добряче пощіпають володіння шляхти, яка занадто незалежно стала поводити себе на Україні. Як би там не було а перші повстанські загони козаків Хмельницького були озброєні на варшавські гроші.

Але сталася подія, яка поклала початок всьому подальшому ходу української історії.

http://uk.wikipedia.org:
«Вже віддавна польські можновладці на Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Xмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станислав і його син, коронний хорунжий Олександер. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Xмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Xмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), зруйнував економію й пограбував майно Xмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Xмельницького (Тараса - Кифоренко С.). Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Xмельницького...»

Хмельницький спробував було відновити справедливість: писав до О.Конецпольського, писав до коронного гетьмана М.Потоцького, писав до короля Володислава. Але все марно.
В травні 1647 року Хмельницький вирушає до Варшави. Результатом тої поїздки було вже не повернення Суботова, а організація морского походу проти турків. У вересні того ж року коронний канцлер Єжи Оссолінський вручив Xмельницькому гетьманські клейноди. Цілком можливо що вже тоді Хмельницький починає виношувати плани повстання.

http://uk.wikipedia.org:
«У вересні-жовтні 1647 під проводом X. відбувалися таємні наради щодо організації антипольського повстання. У листопаді 1647 внаслідок доносу чигиринського осавула Р. Пешти X. був заарештований і лише з допомогою друзів йому вдалося звільнитися.(Вирішальну роль у його звільненні відіграв його товариш по єзуїтській школі, а також кум, хоч і поляк-католик – шляхтич М.Кричевський – Кифоренко С.) У грудні 1647 X. з невеликим загоном козаків і сином Тимошем вирушив на Запорожжя. На острові Томаківка, наприкін. грудня 1647 — поч. січня 1648 під керівництвом X. створено табір. У січні 1648 X. відрядив посольство до кримського хана Іслам-Гірея III з проханням допомогти козакам у війні з Польщею. 25.1.1648 повсталі козаки здобули Запорозьку Січ на мисі Микитин Ріг, де на поч. лютого 1648 на козацькій раді X. було обрано гетьманом. Відразу ж розпочалася підготовка до загальнонародної національно-визвольної війни проти Польщі. На поч. 1648 X. уклав воєнно-політичний союз з Кримським ханством та відправив посольство до турецького султана Ібрагіма і до донських козаків. Навесні 1648 українська армія під командуванням X. завдала нищівних поразок польським військам у Жовтоводській битві 1648 і Корсунській битві 1648.»

І запалало!
Були перемоги, були поразки, були зради, було все. Та іскра що кинув Богдан Хмельницький вже не згасала. З неї то розгорались, то тліли полум`я незлічених повстань та війн за волю України на протязі наступних чотирьох століть.

Тут напевно потрібно зупинись в оповіді про Богдана й повернутись до Суботова. Кому цікава біографія великого гетьмана, то можна без проблем знайти її в неті. Але будьте обережні, бо байок й легенд про цю постать наплодилось ну дуже багато.
Хмельницький повертає свої володіння й будує в Суботові укріплений маєток, що був оточений двома рядами частоколу. На території маєтку був мурований будинок гетьмана, господарські та складські приміщення. Були також приміщення для військової залоги. Як пишеться в «Історії Української архітектури» під редакцією професора В.Тимофієнка – цей замок був зразком для пізніших гетьманських резиденцій у Батурині й Глухові.

(реконструкція ще радянська і багато дослідників вважають що вона, м`яко кажучи, не зовсім вірна)

Від укріплень зараз нічого крім залишків фундаменту однієї з башт не залишилось. Планується вкрити ті руїни скляним куполом і влаштувати всередині музейну експозицію.

Зараз на місці колишнього маєтку Хмельницького проходять відновлювальні роботи. Видно, що робляться вони якісно. Реставратори стараються передати істинний дух садиби козацького гетьмана, що досить багато часу проводив в Суботові в 1650-их роках.

В серпні 1651 р. Хмельницький одружився втретє. (про другу жінку відомості дуже плутані) Остання дружина Гетьмана - сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка, вдова одного з козацьких полковників. Вона пережила гетьмана на десять років і померла в 1667 році черницею Києво-Печерського монастиря.
В 1653 році коштом Богдана Хмельницького зводиться мурована церква св.Іллі. Побудована вона в стилі раннього українського барокко й має оборонні риси. Ця церква слугувала зразком для церкви св.Анастасії, що була побудована в 1717 р. У Глухові гетьманом Іваном Скоропадським та Михайлівської (1666 р.) у Переяславі. Товщина стін суботівської церкви до двох метрів. Бійниці церкви були пристосовані до ведення навіть гарматного вогню. Місце для цього було вибране дуже зручне.
Ще у Суботові збереглися три криниці, які за переказами наказав викопати Б.Хмельницький в пам`ять про козаків полеглих в боях.
В 1657 році, після тривалої хвороби, Гетьман помирає. Його тіло було забальзамовано, близько місяця воно перебувало в одному з храмів Чигирина, а потім поховано 23 серпня 1657 року в Іллінській церкві Суботова. Де саме знаходиться місце поховання зараз встановити важко.



В 1954 році всередині церкви був встановлений пам`ятний камінь на місці ймовірної могили Б.Хмельницького. В тій же церкві був похований син Хмельницького – Тиміш, що помер від ран отриманих під час походу в Молдову.

Де зараз знаходить прах великого Гетьмана і його сина напевно сказати також ніхто не може. За однією з версій, в 1664 році перед нападом на Суботів польського війська тіло Хмельницького було перепоховано в великій таємниці. За іншою версією в тому ж, 1664 році, наказний гетьман війська польського Стефан Чернецький захопив Суботів і наказав викопати тіло Богдана, яке спалили, а попіл вистрілили з гармати. Як там було насправді – невідомо...
По смерті Хмельницького значення Суботова різко падає. Деякий час його маєток використовується як в`язниця гетьманом Іваном Виговським.
До 1809 року Суботів мав статус містечка. Тут навіть проходили щорічні ярмарки. Садиба Гетьмана руйнується. Місцевий люд розтягує залишки мурованих башт на будівельний матеріал.
В 1843 та 1845 роках Суботів відвідує Т.Г.Шевченко й залишає декілька акварелей з видами села.

Т.Г.Шевченко “Богданові руїни у Суботові”

Т.Г.Шевченко “Богданова церква в Суботові”
репродукція з сайту http://kobzar.info/



Останню світлину можна порівняти з фотографією зроблену в квітні 2006 року.

В 1869 році біля Іллінської церкви була зведена дзвіниця.

Але чомусь сама церква використовувалась за призначенням лише до 1861 року.
Хоча храмів в селі вистачало. Тут приведу невеличку цитату з путівника Сергія Кардаша, який я купив у Суботові.

“Найдавнішою з трьох церков у Суботові була дерев`яна Михайлівська церква, збудована ще Михайлом Хмельницьким. З 1897 по 1910 р. Настоятелем храму був чотириюрідний брат Михайла Грушевського – Марко Федорович Грушевський, педагог, етнограф, фольклорист, згодом єпископ УАПЦ, розстріляний у 1938 р. Рід Грушевський походить із с.Грушівки біля Холодного Яру.”

За часів радянської влади (перед Другою світовою війною), в Іллінській (Богдановій) церкві був влаштований клуб, потім склад міндобрив та зерносховище. В роки війни її ледве не підірвали німці – зручний був об`єкт для артилерійських коректувальників.
Після війни в церкві був влаштований музей Богдана Хмельницького.
З нагоди 300-річчя Переяславської ради в центрі села був поставлений монумент Б.Хмельницькому.
В 1978 році архітектором С.Кілессо була проведена дуже вдала реставрація Іллінського храму, якому було повернуто первісний вигляд. З 1990 року церкву повернули релігійній громаді. Хоча зараз Іллінська церква входить до історико-культурного національного заповідника “Чигирин”. На сьогодні це, як на мене, одна з найкрасивіших церков України. До неї, як і до колишнього маєтку славного Гетьмана приїздить чимало шанувальників української історії.

І наостанок, ще одне зображення Іллінської церкви. Цього разу від Національного банку України: