Вперед

З матеріалів Сьомої (Квітневої) Всеросійської Конференції РСДРП(б)
24-29 квітня (7-12 травня) 1917 року.

Політика національного гноблення, будучи спадщиною самодержавства і монархії, підтримується поміщиками, капіталістами і дрібною буржуазією в інтересах охорони їх класових привілеїв і роз’єднанання робітників різних народностей. Сучасний імперіалізм, посилюючи прагнення до підкорення слабих народів, є новим фактором загострення національного гніту.

Оскільки досяжне в капіталістичному суспільстві усунення національного гніту, це можливо лише при послідовно демократичному республіканському устрої і управлінні держави, що забезпечує повну рівноправність всіх націй і мов.

За всіма націями, які входять до складу Росії, повинно бути визнано право на вільне відокремлення і на утворення самостійної держави. Заперечення такого права і невжиття заходів, які гарантують його практичну здійснимість, рівнозначне підтримці політики загарбань і анексій. Лише визнання пролетаріатом права націй на відокремлення забезпечує повну солідарність робітників різних націй і сприяє дійсно демократичному зближенню різних націй.

Конфлікт, який виник між Фінляндією і російським Тимчасовим урядом, особливо наочно показує, що заперечення права на вільне відокремлення веде до прямого продовження політики царизму.

Питання про право націй на вільне відокремлення недозволено змішувати з питанням про доцільність відокремлення тієї чи іншої нації в той чи інший момент. Це останнє питання партія пролетаріату повинна розв’язувати в кожному випадку цілком самостійно, з точки зору інтересів усього суспільного розвитку та інтересів класової боротьби пролетаріату за соціалізм. Партія вимагає широкої обласної автономії, скасування нагляду згори, скасування обов’язкової державної мови і визначення границь самоврядовуваних та автономних областей на основі врахування самим місцевим населенням господарських і побутових умов, національного складу населення і т.п.

Партія пролетаріату рішуче відкидає так звану «культурно-національну автономію», тобто вилучення з відання держави шкільної справи і т.п. та передачу її в руки свого роду національних сеймів. Робітники, які живуть в одній місцевості і навіть працюють в одних і тих же підприємствах, культурно-національна автономія штучно розмежовує за належністю до тієї чи іншої «національної культури», тобто посилює зв’язок робітників з буржуазною культурою окремих націй, тим часом як завдання соціал-демократії полягає в посиленні інтернаціональної культури пролетарського руху.

Партія вимагає включення в конституцію основного закону, який оголошував би недійсними які б то не було привілеї однієї з націй, які б то не було порушення прав національних меншостей.

Інтереси робітничого класу вимагають злиття робітників всіх національностей Росії в єдиних пролетарських організаціях, політичних, професійних, кооперативно-освітніх і т.д. Тільки таке злиття в єдиних організаціях робітників різних національностей дає можливість пролетаріатові вести переможну боротьбу з міжнародним капіталом із буржуазним націоналізмом.

Джерело: Твори, 4 вид., т. 24, стор. 264-265.