Я слухав виступ сотника на Майдані, де вперше після трьох днів війни не рвалися гранати, коли раптом люди розступились і до сцени під'їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. 

На автобусі не було позначок "Ритуальна служба" чи "Поховання". Там був незвичний надпис: "груз 200". Цим кодовим словом військові називають загиблих. Хтось написав це спеціально, витратив час. 

Так, інші надписи на цьому автобусі були б недоречні, подумав я, слухаючи молитви священиків. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути "Ритуал". Це війна.

Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого - четверо дітей, у другого - єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій ще взагалі не встиг пожити - йому було лише 19 років, п'ятидесятитисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сирітою, що плаче за втраченими батьками.

У них були такі мирні професії - як вони могли з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню? Як, мабуть, посміхався снайпер з цих незграб - ше б пак, йти в атаку з дерев'яними щитами та палицями це ж так непрофесійно! Хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській?

Фахові вбивці Януковича розстріляли їх граючись - поцілювали одному в ногу та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого. Навіщо вони йшли вперед? Їм так багато було чого втрачати! І тут, коли майже вся площа, коли сотніі галичан навколо мене почали читати "Отче наш" я, здаэться, збагнув.

Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом, значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність. Навчитися воювати - нескладно. Проте бути солдатом - це значить мати дух солдата. Солдат без душі - кілер. Солдат з душею - воїн.

В війні за незалежність України народилася нова незалежна нація, яка має творити свою незалежну культуру та історію. Ми маємо жити в системі координат, яка зрозуміла для нас. Серед символів, які мають значення та торкаються серця.

Якщо це схвалить Майдан, я б віднині та назавжди рішенням Верховної Ради у найближчий сесійний день заснував справжнє українське національне державне свято - День захисника Вітчизни. 18 лютого - день, коли влада розпочала війну.

Бо нова незалежна нація народилася саме тоді, коли у неї з'явилися свої захисники, що за надвисоку ціну виграли битву на Майдані за нас, за нашу спільну державу, за майбутнє наших дітей. За кожну родину, що втратила близьких, де є поранені та скалічені. За кожну сироту, яка залишилася без батька.