Порядок подання повідомлень про захист дисертацій
Вконтакте Facebook Twitter Feed Надіслати новину
  переглядiв - 575
| 20.03.2012

 

В кожній  царині науки є речі непорушні,  як закони фізики.  І нікому не спадає  на думку спробувати вийти за межі об’єктивного. Так відбувається у всіх сферах  – від науки до мистецтва. Лише одинаки здатні здійснити прорив крізь кордони упередженості.

Геніальний дивак на ім`я Флоріан Юр`єв кинув гранату  з такою вибуховою сумішшю: «Класична італійська скрипка  не є неперевершеною! Та давно потребує удосконалення. Або музейного увічнення».

Удосконалити Страдіварі?! – саме так. А на доданок майстер дивовижного обдарування створив  прекрасний за звуком інструмент  зі… штучних матеріалів.

Флоріан Ілліч  створив скрипку без «кутів»  — барочних завитків на «талії», без яких цей інструмент уявити важко

УДОСКОНАЛЕНІ ДОСКОНАЛОСТІ

Зауважте: Флоріан Юр’єв – не нахаба?дилетант, а найдосвідченіший скрипковий  майстер країни. Свої заяви,  якими спантеличив музичні  кола  не тільки в Україні,  Юр’єв підкріпив  втіленням відважної тези: інструментами принципово нової конструкції, яким чутки приписували небачені й нечувані звукові властивості.

Такого «резонансного» в усіх сенсах результату майстрові вдалося досягти за допомогою кількох конструктивних  нововведень. Підсилення звукового  резонансу відбулося завдяки внутрішній регульованій пружині?ресорі, яка передає коливання з верхньої деки скрипки на нижню. Цей та інші новаторські підходи розширили тембровий та динамічний діапазон, надали нових естетичних властивостей інструменту, наче «витягуючи» з нього найкращі якості. Щодо зовнішності – Флоріан Ілліч створив скрипку без «кутів» – барочних завитків на «талії», без яких цей інструмент уявити важко. Форма стала дещо «гітарною» та ще більше наблизилася до силуету жіночого  тіла. Особливо це враження додає ніжно увігнута нижня дека – ще одне ноу?хау майстра, яке робить тіло скрипки більш пружним та підсилює акустичні властивості. …

У Києві  широкому загалу ці експерименти стали відомі кілька років тому (хоча Юр’єв йшов до винаходу майже півстоліття, ретельно досліджуючи  найкращі  світові зразки «скрипкобудування»,  експериментуючи,  аналізуючи.  Далася взнаки вища архітектурна освіта, знання з опору матеріалів, мистецьке обдарування).  Утім, тоді майже всі музиканти, кому доводилося чути про новітні скрипки  Флоріана Юр’єва, ставились до них скептично. Першим музичним камікадзе  став відомий  скрипаль  Герман Сафонов, який  ризикнув зіграти на одній з нових скрипок концерт у Національній філармонії. А сьогодні він з нею майже не розлучається – ні в Україні, ні за кордоном. Замовив собі подібний інструмент видатний вітчизняний скрипаль Анатолій Баженов.

ДОС’Є

У мистецькому середовищі найганебнішим  тавром на репутації вважається стереотипне мислення. Проте є одна царина найвищого та найдорожчого  (у сенсі грошей) мистецтва, що майже 300 років поспіль свідомо перебуває в лабетах найжорсткішого стереотипу, як релігійна  догма, сумніватися в якій те саме, що блюзнірствувати. Відтак кожен скрипковий майстер  працює наче  у тисках внутрішньої  цензури. Тому  абсолютна більшість сучасних скрипкових  майстрів рухається в одному напрямку – уперед, до XVII століття.

Відтоді й досі скрипки найкращих майстрів кремонської  школи – Аматі, Страдіварі, Гварнері – вважаються недосяжним еталоном, до якого можна тільки прагнути наблизитися. З того часу форма та конструкція  скрипки  не змінилися. Флоріан Юр’єв вважає, що це було зроблено цілком  свідомо та штучно. Славетні кремонські  династії  скрипкових майстрів Аматі, Страдіварі й Гварнері протягом 150 років передавали та оберігали  традиції майстерності від майстра до учня, від батька до сина, суворо зберігаючи  таємницю і престиж «торгової марки». Середньовічний «піар» виявився потужним: вважаючи її апріорі  неперевершеною, мовляв, більшого в цьому досягти вже не можна, єдиним шляхом було ретельне   копіювання. Натомість  абсолютно   всі  інструменти  видатних італійських майстрів золотої скрипкової доби у XIX столітті було реконструйовано.  Цього вимагав передусім сучасний музичний стрій, хоча будь?яке втручання в тонке акустичне тіло докорінно  змінює звукові  та естетичні властивості інструменту. Звісно, старовинні італійські  скрипки  мають чудове, легендарне бельканто. Але часи змінюються, музичний розвиток триває, і сучасність вимагає дещо інших якостей, ширших можливостей звучання та виконання.  А також – виготовлення гідного своїх предків загону струнних смичкових, адже вони – не вічні. Відтак – потребує експериментів.

Звичайно, Юр`єв – не єдиний майстер, кого опановують такі крамольні думки. Провадились  експерименти  і  раніше,   але,  як правило,  тільки з  формою.  До «змісту»  – внутрішньої будови резонатора – майже ніхто радикально втручатися не наважувався. До речі, першим, хто реконструював класичну барокову скрипку, був видатний український майстер, одесит Лев Добрянський.  Мабуть, він перший на рубежі  ХІХ та ХХ сторіч  викликав аналогічний  ажіотаж, коли, будучи ще невідомим майстром із України, заявив: «Секрет італійської  скрипки – зовсім не секрет,  і  взагалі  вона зроблена  неправильно! Будь?яка масова скрипка  може зазвучати, як майстрова, а скрипку  Страдіварі можливо зробити  ще кращою, ніж це вдалося самому Страдіварі!». Він провів низку дослідів, на підставі яких сформулював свій «основний закон скрипки», закон взаємодії тиску струн та опору корпусу.  На підставі цього закону він змінює форму корпусу, внутрішню конструкцію, монтування скрипки.  Експериментує.  Ставить додаткові  опорні  елементи. Звук стає насиченішим, рівномірним вздовж діапазону, багатим нюансами. Добрянський створює нові скрипки  та поліпшує звучання старих. Один із інструментів роботи Добрянського сьогодні зберігається в Ермітажі, поряд із «Страдіварі». В Україні жодної скрипки  цього майстра немає. . .

СИНТЕТИЧНА СКРИПКА «З ДІАФРАГМОЮ»

Такі сміливі експерименти з формою та «змістом» довершеного  інструменту, самі по собі неймовірні – то одне.  Та щоб зайти у пошуках настільки далеко. . .  Надцікаво здійснити подорож шляхом геніальної думки. Ми маємо таку можливість.

– З матеріалом  – досконалою деревиною для досконалого інструменту – сьогодні велика проблема, майже біда. Одним із секретів Стадіварі (науково вони, до речі, всі розкриті, але все одно відтворити аналогічного  інструменту чомусь ніхто не може) є деревина, з якої він створював скрипки.  Найкращої – альпійської  ялини хазельфіхте – вже не існує у природі.  За сотні років розвитку скрипкобудування вона практично винищена, та й клімат змінився. До того ж дерево треба заготовляти за багато десятків років, сушити його при певних умовах. От чому так важлива скрипкова  майстрова династія:  деревина, яку заготовляє майстер, послугує лише учням його учнів!  Звісно, про промисловість мова взагалі не йде. Приміром, московські фабричні скрипки  скопійовані  зі «Страдіварі» до мікрону. Та менше  з тим, деревина, з якої їх виробляють, не має тих резонансів,  які необхідні для художнього звуку, – поволі підбирається до суті Флоріан Ілліч.

Недарма слово «фабричка» – найганебніший епітет для скрипки  або віолончелі. Вважається, що налагодити фабричне виробництво інструментів, які б мали хоч віддалено такий звук, як майстрові, неможливо. Утім, попит на інструменти – величезний. Щороку в світі продаються мільйони скрипок «з конвеєра» – правило хорошого тону давати музичну освіту своїй дитині ще ніхто не відміняв.  Але як гадаєте, чому маленькій дитині  так важко прищепити любов до скрипочки (не кажучи вже про батьків, які щодня мужньо витримують музичні  вправи свого чада, тримаючись за щелепи обома руками, які зводить від нестерпного скрипіння)? Америка сьогодні купує скрипки китайського виробництва – з клеєної  фанери.  Та відповідним  «фанерним» звуком. Більш вдалими виявилися спроби застосування вуглепластику. Але гідної  заміни природному  матеріалу й досі не було знайдено. Чи є з цього глухого кута вихід?

На думку Флоріана Юр`єва – навіть два. Перший – вирішувати проблему конструктивно, що він зробив раніше. І другий – створювати верхню деку зі. . . штучних матеріалів! В ортодоксів від такої пропозиції  може початися гикавка.  Але сміливість та очевидність плину думки Юр`єва, помножені  на його досвід, талант та авторитет, виглядає переконливо:

– Деревина, яка використовується для резонансних дек, має так звані зимові та літні шари. Зимові – більш щільні, тонкі та тверді, літні – ширші та м`якіші. Особливо цінується в майстрів деревина з високогірних  рослин, адже у них різниця між шарами менш яскраво виражена.  Саме у чергуванні цих шарів, комбінації  товщин та щільностей, й полягає найважливіший акустичний принцип.

Одна американська фірма сьогодні  виготовляє віолончелі  з вуглепластика, чергуючи горизонтальні шари цього матеріалу з тканиною. Нещодавно японці спробували створити скрипку зі скла, що спричинило сенсацію. Але це – не акустичні принципи.

У чому принцип  резонансу деки? Чому дека звучить? Як деревина передає резонанс від коливання струн, як утворюється звук? Якщо матеріал, по якому проходять коливання, однорідний, – звук млявий, блідий та швидко затухає. Для того, аби звук тривав та розфарбовувався обертонами, потрібно, аби матеріал був неоднорідний, яким, власне, і є дерево. Адже дека чергує зимові та літні шари, які мають різну щільність.

Та зауважте:  ці шари на деці розташовані перпендикулярно, дошка розпилюється не вздовж волокон, а поперек, тому на вигляд є «смугастою». Ось у чому і полягає секрет, начебто такий  простий!  Треба штучний  матеріал запресовувати  не паралельними шарами, а… перпендикулярними!  А всі – і японці, і китайці, і американські виробники, до цього не додумались. Та клеять шари для верхньої  деки паралельно.

Придивіться до деки: старі майстри підбирали деревину таким чином, аби під струнами шари були тонкими, а потім поступово розширювалися від центру. Вібрація йде вертикально, за рахунок шарів дека звучить довго, а звук формується відповідно  до того, як ті шари розташовані, яку вони мають товщину. Ось чому так важливо, якої структури дерево, де воно росло, в яких умовах, як сушилось і таке інше. Відомо, що Страдіварі використовував деревину, вимочену у морській воді – аби літній шар був ще більш пористим.

Але чи можна відтворити цю природну структуру штучно? Так. І не тільки  відтворити, але й перевершити!  Треба досліджувати  можливості нових тембрів.

– Утім, всі майстри  прагнуть  досягти  старого  тембру,  який вважається неперевершеним.  І всі музиканти  полюють саме за таким звуком.

– Я передбачав  це питання.  Та зробив  «старий»  тембр із нових матеріалів.  Я зробив  копію звуку цієї знаменитої скрипки,  можна порівняти спектр, і ми це зробимо найближчим часом у лабораторних умовах. Ви усвідомте: тут відкриваються  абсолютно нові можливості! Можна зробити все, що забажаєш. Жодних обмежень, що обумовлені природною деревиною, немає. Адже її неможливо «замовити» та регулювати  так, як тобі потрібно.  Можна тверду деревину комбінувати з вуглепластиком, чи з карбоном.  Я зазначив у патенті всі матеріали,  всі можливі варіанти. «Штучний  шаруватий  матеріал… відрізняється тим, що м’які та тверді шари багатократно перемежовані між собою…  М’які шари виконані з пористих матеріалів (бальза, пінополіуретан, пінопласт); тверді шари виконані  зі сплаву металів або твердих порід дерев або пластмаси; як сплав металів використовуються  сплави з  алюмінію,  заліза,  цинку,  титану,  міді, срібла, золота; як пластмаси використовують вуглепластик або карбон. . .»

Важко повірити, чи не так? Але ось і докази: два унікальні інструменти, альт «Бетховен» (верхню деку його зроблено з чорного дерева та бальзи)  і скрипка з декою зі штучних матеріалів (серед яких епоксидна  смола та поліуретан)  «Соломія Крушельницька», які, мабуть, увійдуть в історію.

Тож, маємо винахід,  який  здатен здійснити  переворот  не тільки у вищих мистецьких колах, а й загалом у світовій музичній промисловості. Юр`єв свою справу зробив: винайшов та запатентував.

Патентне свідоцтво, що має абсолютно не поетичну назву, звучить так: «Штучний листковий  матеріал для резонансної  деки музичних інструментів». Будь?яких, які побудовані на резонансному принципі, аж до роялів.  Отже, терміну держава чи пак інвестор  на білому коні, має лише рік. Після того за законом цю ідею, якщо вона не буде запатентована в усіх європейських країнах, на що потрібні тисячі доларів, можуть використати інші. Чи отримає ця історія логічне продовження – тобто, чи зустрінуться омріяні інвестиції з інноваціями, на які сьогодні покладається рятівна місія – питання відкрите.

Оксана ШЕВЧЕНКО

Опублікувати в Facebook
Опублікувати в Одноклассники
Опублікувати в Google Plus

*