Голова Вищої Ради юстиції (з 4 липня 2013 року), колишній Міністр юстиції України (з 11 березня 2010 року по 4 липня 2013-го)

Урядовий портал

Офіційний сайт Міністерства юстиції України

Офіційний сайт Верховної Ради України

Офіційний сайт Партії регіонів

Дата і місце народження. Народився 28 червня 1956 року в місті Овруч (Житомирська область Української РСР). Батько - Володимир Павлович (1929 р.н.), мати - Валентина Павлівна (1928 р.н.).

Освіта: вища. Після закінчення 1973 року із золотою медаллю середньої школи в місті Коростені 1978-го закінчив фізичний факультет Київського університету імені Т. Шевченка (спеціальність: «оптичні прилади і спектроскопія»). 1987-го закінчив аспірантуру Київського політехнічного інституту (спеціальність: «лазерна техніка та технологія»). Потім у 1994-1998 роках був студентом-заочником Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, яку закінчив з відзнакою, отримавши другу вищу освіту (спеціальність: «правознавство», юрист).

Кар'єра. Трудовий шлях О. Лавриновича розпочався 1978 року в Інституті надтвердих матеріалів Академії наук України (АНУ), де він по 1991 рік працював інженером, молодшим науковим співробітником, науковим співробітником, старшим науковим співробітником (з перервою в 1981-1984 роках на службу в Радянській армії - начальником радіолокаційної станції).

З 1990 по 1992 рік був старшим викладачем (за сумісництвом) на факультеті хімічного машинобудування в Київському політехнічному інституті.

Політичні амбіції. З 1989 року, з часу заснування Народного Руху України, був його активним членом.

У 1990-1998 роках був обраний на пост заступника лідера НРУ. По 2003 рік перебував у політраді та Центральному проводі політсили. Спершу О. Лавриновичу був виданий партквиток № 2, а після перереєстрації НРУ - № 4. 1998-го в ході 8-х Зборів Народного Руху України пішов з посади заступника голови Руху, вийшовши також зі складу всіх керівних органів політсили (втім, формальної заяви про вихід з НРУ він не подавав).

У жовтні 1990 року, на виконання доручення партії, О. Лавриновича обирають членом Центральної виборчої комісії України, у вересні 1991-го він уже став заступником голови Центрвиборчкому. З 1993 по 1994 рік був виконуючим обов'язки голови ЦВК. Паралельно 1993 року стажувався в Конгресі США і Міжнародній фундації виборчих систем (IFES), а 1994-го - проходив стажування в Інституті Брукінса (м. Вашингтон).

1994 року вперше отримав мандат народного депутата України ІІ скликання (обраний по виборчому округу № 274 Львівської області). Був координатором фракції Народного Руху України у Верховній Раді. Також його обрали заступником голови парламентського Комітету з питань правової політики і судово-правової реформи.

У травні 1998 року знову став народним депутатом України ІІІ скликання (по виборчому округу № 121 Львівської області, висувався НРУ). З травня 1998 року по лютий 2000-го входив до фракції НРУ, з лютого по вересень 2000 року був позафракційним народним депутатом, а з вересня 2000-го став членом фракції НРУ. У липні 1998-го був обраний секретарем парламентського Комітету з питань правової реформи.

Після призначення на посаду Державного секретаря Міністерства юстиції 18 жовтня 2001 року склав депутатські повноваження.

За результатами парламентських виборів-2002 опинився у прохідній частині виборчого списку від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» (на 60-й позиції), але зняв свою кандидатуру.

З травня 2002 року О. Лавринович обіймав посаду голови Мін'юсту в Кабінеті Міністрів Анатолія Кінаха. Вдалося зберегти цей портфель йому і в КМУ Віктора Януковича. Обіймаючи посаду Міністра, обирався до Ради нацбезпеки і оборони України (РНБОУ), Вищої ради юстиції, Державної ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та до інших державних дорадчих і консультативних органів. Але в лютому 2005 року, після формування «помаранчевого» уряду Юлії Тимошенко, все ж позбувся портфеля.

У 2005-2006 роках був заступником голови правління ВАТ «Укрнафта».

З серпня по листопад 2006 року О. Лавринович працював першим заступником Міністра Кабінету Міністрів - начальником Управління правового забезпечення Секретаріату КМУ.

1 листопада 2006-го, слідом за відставкою «помаранчевого» колеги Романа Зварича, знову очолив Мін'юст. Обіймаючи обидві ці посади, активно брав участь в конфлікті, що розгорівся між Президентом В. Ющенком і правлячою коаліцією (на боці останньої).

На дострокові парламентські вибори-2007 пішов разом з Партією регіонів і отримав мандат народного депутата України VI скликання (№ 67 виборчого списку). Був обраний Першим віце-спікером Верховної Ради (з 2 вересня 2008 року по 11 березня 2010-го), заступником лідера фракції ПР В. Януковича та заступником голови парламентського Комітету з питань правової політики (з грудня 2007 року). Ставши в грудні 2007-го членом Партії регіонів, О. Лавринович навесні 2008 року обійняв посаду заступника В. Януковича і як голови політсили.

У березні 2010 року О. Лавринович втретє отримав портфель міністра юстиції - в Кабміні Миколи Азарова.

2 липня 2013 року Верховна Рада України обрала О. Лавриновича членом Вищої ради юстиції (прийняв присягу члена ВРЮ 3 липня 2013-го).

Президент України Віктор Янукович своїм Указом № 361/2013 від 4 липня 2013 звільнив О. Лавриновича з посади Міністра юстиції, іншим своїм Указом № 363/2013 від 4 липня 2013 призначивши замість нього Олену Лукаш.

Того ж дня Вища рада юстиції обрала своїм головою екс-Міністра юстиції О. Лавриновича.

Погляди і оцінки. Відповідно до зобов'язань України перед Радою Європи домагається переведення пенітенціарної системи та інституту реєстрації громадян з-під «даху» МВС під юрисдикцію Мін'юсту. Як вважає О. Лавринович, вжиті спроби не мали успіху через «інтерес» деяких парламентаріїв і, можливо, керівництва МВС.

Вельми скептично ставиться до можливості створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Висловлений ним свого часу ряд зауважень до пакету документів по ЄЕП розлютив В. Януковича.

На думку О. Лавриновича, слід відмовитися від практики створення у Верховній Раді тимчасових слідчих комісій, хоча сам під час перебування парламентарієм очолював комісію з розслідування «справи Гонгадзе».

Найбільшу небезпеку незалежному судочинству вбачає в корисливих мотивах ряду представників суддівського корпусу. Не заперечує існування в судовій системі корпоративної солідарності, з якою дуже важко боротися. Вимагає введення жорстких кваліфікаційних іспитів для претендентів на суддівські посади.

На думку О. Лавриновича, прохідний бар'єр для партій і блоків на виборах до Верховної Ради повинен становити не менше 7%.

З приводу свого «рухівського» минулого О. Лавринович не приховує, що в нього були досить складні стосунки з В'ячеславом Чорноволом. З чуток, політик зарахований до тих небагатьох членів фракції регіоналів, кому «дозволено» обходитися без офіційного членства в партії влади. Втім, у грудні 2007 року О. Лавриновича було обрано заступником голови фракції Партії регіонів.

Після провалу регіоналів на дострокових виборах Верховної Ради-2007 і переходу їх в опозицію О. Лавриновичу дістався портфель міністра юстиції в тіньовому уряді лідера ПР В. Януковича.

Компромат. У провину О. Лавриновичу ставиться лобіювання ним 1997 року включення до виборчого списку НРУ кандидатур Михайла Бродського і Віктора Чайки. (Через різку «античорновілівську» позицію і підтримку «Громади» Павла Лазаренка, опонента Народного Руху, їх потім виключили). Прізвище О. Лавриновича також звучало серед ініціаторів розколу НРУ, що стався 1999-го.

Сам політик, коментуючи цей момент, зазначав, що ніколи не був одним з ініціаторів розколу. За його словами, він не приєднався до нової політичної сили з Юрієм Костенком на чолі, що відкололася від Руху.

А нещодавно парламентарій від Партії регіонів Валерій Коновалюк звинуватив свого однопартійця, голову Мін'юсту України О. Лавриновича у використанні краденого автомобіля.

В. Коновалюк також заявив з посиланням на дані німецьких ЗМІ, що син О. Лавриновича Максим у ФРН веде переговори з фірмою, яка могла б виконати контракт з виготовлення паспортів українців нового зразка (так званих біометричних документів).

Наукова діяльність. Політик - двічі кандидат наук (технічних і юридичних). 1988 року захистив дисертацію на тему: «Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням», а 2001-го - на тему: «Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення» (Інститут держави і права імені В. Корецького НАНУ).

О. Лавринович є автором і співавтором 12 винаходів, чотирьох монографій, 48 наукових робіт у галузі лазерної технології; автором понад 20 наукових праць у галузі конституційного права; близько 50 законопроектів, концепції Конституційного договору. Розробляв Конституцію України.

Політик володіє англійською мовою.

Нагороди та регалії. З січня 2002 року є державним службовцем 1-го рангу. 29 березня 2003-го присвоєно звання «Заслужений юрист України».

Кавалер орденів «За заслуги III ступеня (листопад 2001 року) і II ступеня (28 червня 2011 року). Нагороджений також орденом Ярослава Мудрого IV ступеня (2004 рік). Серед нагород - Почесна грамота Кабінету Міністрів України, відзнака «За служіння закону» Верховного Суду України, відзнаки відомств і громадських організацій України.

Родина. Політик одружений. Разом з дружиною Світланою Григор'євою (1956 р.н.), яка працює математиком-програмістом в Головному обчислювальному центрі Міносвіти, виховав двох дітей: синів Максима (1978 р.н.), який на даний момент працює керуючим партнером юридичної компанії «Лавринович і партнери», і Віталія (1983 р.н.).

Хобі. Основним захопленням О. Лавриновича є подорожі.

Доходи. Згідно з опублікованою 30 березня 2010 року в урядовій газеті «Урядовий кур'єр» декларацією про доходи, за 2009 рік Міністр юстиції отримав 384 тис. 499 грн. доходу.

У володінні в О. Лавриновича є земельна ділянка загальною площею 4 740 квадратних метрів, будинок загальною площею 654 кв. м, а також житлова квартира загальною площею 135,4 квадрата.

На утримання майна 2009 року ним було сплачено 25 тис. 900 грн. Сума грошових коштів, що знаходяться на рахунках в банках та інших фінансово-кредитних установах, становить 480 тис. 606 грн.

Загальний дохід членів родини О. Лавриновича за 2009 рік становив 579 тис. 750 грн.

Також у приватній власності у родини Міністра є гараж загальною площею 24 кв. м і легковий автомобіль «Lexus» RX (об'єм двигуна - 3500 кубічних сантиметрів).

На утримання майна члени родини О. Лавриновича сплатили 3 тис. 490 грн. Крім того, членами родини політика до статутних фондів підприємств, установ, організацій було внесено 28 тис. 700 грн. Сума їх грошових коштів на рахунках у банках та інших фінансово-кредитних установах становить 750 тис. 840 грн.