Види замку в Кірайгазі (Королевому). Стара угорська лисьівка.

Королевський замок, 25 серпня 2007 р.

Ранок 29 квітня 2004 року.

Карта

Координати: 48°09′14″ пн. ш.23°07′59″ сх. д.

Селище міського типу і залізнична станція в Виноградівському районі. Майже 9 тисяч жителів, і візуально здається, що добра половина з них - роми. Трапляються й представники інших національностей і професій, звісно. В 2004 році ми бачили, як кілька монашок штовхали старенький жигуль, що заглох, приміром. :о)

Сюди туристи приїжджають заради замку, але археологи мали б сакралізувати селище з іншого приводу: саме в Королевому розташована найдавніша стоянка в Центральній і Східній Європі. Називається вона, природньо, Королевська стоянка, але стояли там не королі, а первісні люди, і було це приблизно МІЛІОН років тому. Шкода археологів: місце, до якого мали б з пієтетом ставитися всі історики нашої частки Європи, давно зруйновано селищним заводом щебня.

Хоча й до королів в Королеві історія привела, але про це - пізніше.

Так як далі мова піде переважно про пам'ятки архітектури, про вино скажу відразу, щоб далі не повторювати.

Ця циганська столиця Закарпаття відома своїми винними підвалами довжиною у 700 м, що пролягли під замковою горою. За однією з легенд, їх викопали 800 років тому за наказом угорського короля, щоб заховати у підземеллях величезні скарби. Вже не одне десятиліття (якщо не рахувати буремних 1990-х, коли підвали зачинили) ці підземні переходи використовуються для вистоювання вина. Зараз їх використовує ВАТ «Закарпатський сад». У величезних бочках-бутах, в кілька разів вищих за людину, може вміститися 1 410 тисяч літрів вина. Вміст кожної бочки — від 5 до 19 тисяч літрів. Наразі бути наповнені лише в дегустаційному залі. А відвідати королівського вина приїжджали не лише українські депутати, посли, екс-прем’єр Юрій Єхануров, а й гості з Франції, Угорщини, США. Під час годинного дегустаційного сеансу відвідувачів пригощають дев’ятьма сортами вин (від білого сухого до червоного солодкого) і двома видами коньяків (в тому числі п’ятизірковим «Королівським замком»).

	А тепер вже - по порядку:

Вид з замкової гори. 19.08.04.

...куди їздили, навіщо, що бачили та як сподобалось.
Почнемо з "Куди?".
Є у Виноградівському районі в широкій долині Тиси містечко з промовистою назвою "Королево" (а назва не дарма така, зараз переконаєтесь). Добиратись сюди логічніше все-таки поїздом. З автобусами тут важко. Є ще варіант пішої 6-кілометрової прогулянки з Виноградова попри Чорну гору - аж до Королевого. На любителя, так що самі вирішуйте.

Майже в центрі містечка, метрах у 250-ти від основної траси (там ще новенька православна церква та пошта поруч) є 40-метрова гора (ну, не Говерла... Зате легко можна піднятися!), а на горі є... ух! Стоп! Це вже відповідь на питання: "Навіщо?"
Отже, на горі - руїни королівського замку Нялаб. Про те, що замок саме королівський, повідомляє грамота з 1242 року. Та угорські правителі будували мисливський будиночок не на пустому місці: раніше тут було старе слов'янське городище, яке й приглянулося королю Іштвану V.
А вже у другій половині ХІІІст. інший угорський правитель, Бейла ІV закладує на обох терасах на верхівці гори величезний кам'яний замок для укріплення кордонів держави. Фортеця вважалася, до речі, неприступною. Король дарує такий скарб румунському воєводі, але замок швидко знаходить нових хазяїв. У 1405 р. він був переданий роду баронів Перені - чи то обридло полювання, чи то полювати в цих краях стало ні на кого, а може, східні зайди почали полювати на угорських королів та румунських воєвод - хто знає. Нялаб освоює нові функції: контролює сплав солі по Тисі.
У руках відомої на Закарпатті родини Перені (якось і про них розкажу) замок-охоронець кордонів перебував аж до тих пір, поки одному з Перені не прийшло в голову взяти участь у антигабсбургській змові - і за наказом імператора Леопольда І у 1672р. замок бунтівника було зруйновано. Можливо, саме з того часу і пійшов поголос серед людей. який пізніше перетворився в легенду про Курган Красуні (див. нижче).
Серед замкового подвір'я стоїть старовинна церквиця, а на фасаді її: два малюнки: як було і як є. Час не шкодує нікого... Біля храму вриті в землю дерев'яні хрести, певно, ще одна кальварія.
Церква стоїть... а ось від замку лишилось небагато. Сини та онуки тих, хто ці стіни зводив, не раз пробували їх зруйнувати: повстання за повстанням. Але ж король Іштван теж був не ликом шит і місце вибрав для фортпосту гарне. Турки, що могутнім цунамі прокотилися Східною Європою у XVIIст., теж не змогли підкорити Нялаб. Риба гниє з голови, а замок рушили зсередини: за наказом Леопольда І. І залишилися лише щербаті уламки, які здалеку нагадують обрисами відому фігуру Сфінкса.
Тепер - відповідь на питання "Що бачили?"
Бачили замок. Довжина його 52 м., ширина - 47 м. Товщина стін - ого! Більше двох метрів. Бачили церкву. Нічим особливим непримітна, окрім віку: з 1530р.!
"Чи сподобалося?" - ТАК!

	Легенда про курган красуні.

Руїни замкової башти в Королевому

Тепер - обіцяна легенда. (Моя редакція, а основний текст - © Василь Сокіл, "Писана криниця"):

На лівому березі ріки Верки напроти села Мужієва стоїть Курган Красуні. Дочка берегського жупана Андрія Добоша Ілка за тридев'ять земель славилася красою. Називали її в народі Ілкою Прекрасною. Пишався батько дочкою. Багато лицарів добивалися її руки. Особливо упадали коло Ілки молодий і добрий витязь Валентин і дикий пристрасний рицар Нялаб, володар названого його ім'ям замку.
Андрій Добош був не від того, щоб віддати дочку за могутнього володаря замку, але серце красуні обрало Валентина. Даремно умовляв її батько, вона не погоджувалася вийти заміж за Нялаба. Впертий батько вирішив, що суперечку розв'же герць. Хто переможе, той і візьме Ілку. Він потайки сподівався, що переможцем буде Нялаб, про якого йшла слава як про умілого воїна.
В місті Сас - так тоді звалося місто Берегово - готувалися до лицарських ігор. Сюди збиралися витязі в пишному одязі, зі слугами, на добрих конях з дорогоцінною збруєю. Всюди маяли прапори і стяги, місто було вбране по-святковому. Нарешті настав день турніру.
І зійшлися два супротивники - Валентин і Нялаб. Вершники зіткнулися зі страшною силою, але рівна була їх сила. І почалася вперта боротьба. Ілка ні жива ні мертва стежила за герцем і від усього люблячого серця бажала перемоги Валентинові. Тріщали щити під ударами мечів і списів. Вершники знову й знову розходились, щоб іще з більшою силою і завзяттям вдарити на суперника. Довго билися лицарі, але раптом, коли ніхто не чекав, Валентин блискавично скористався необережністю Нялаба й скинув його з коня.
Нялаб переможений. Народ радів - гордого Нялаба не любили. Ілка була щаслива.
Отак красуня Ілка стала з повним правом дружиною Валентина. Але Нялаб не примирився з невдачею, зробився розбійником. Він знайшов собі спільника - свого сусіду Канкова, володаря Виноградівського замку. Наїздами на села й міста, грабунком вони наводили жах на населення. Сльози, кров, пожежі й плач лишали вони після себе.
Чутки про те, що робив Нялаб зі своїм спільником Канковим дійшли до самого Будина. Король наказав покарати лицарів-розбійників і оголосив народне рушення. За наказом і Валентин з'явився до війська, яке збиралося під Береговим. Нялаб на це не зважив, і поки збиралося військо, він продовжував зі свого неприступного замку в Королеві своє розбійницьке діло. Його замок був розташований на крутій скелі серед широкої долини, що відкривалася велетенськими воротами, через які бурхлива Тиса виривається на простір Дунайської низини.
Разом з тим Нялаб не забував і про свою образу, яка штовхнула його на злочинний шлях. Дізнавшись, що Валентин поїхав до війська, вирішив діяти. Зграя, щоб відволікти увагу, підпалила в іншому кінці села хату. Люди побігли гасити пожежу.
Скориставшись з колотнечі, Нялаб увірвався в палац Валентина і, схопивши непритомну від страху Ілку, помчав з нею до свого замка. Перш ніж він встиг переправитись через Верку, раптом з'явився вершник - Валентин, який помітив над селом густий дим й, занепокоєний, чимдуж помчав додому.
Він упізнав він лицаря-розбійника з жінкою на сідлі і помчав за Нялабом. Почалася дика гонитва. Проте кінь Нялаба під подвійною вагою почав здавати. Нялаб це бачив - і пекельна думка промайнула у нього: якщо Ілка не буде його, то хай не буде нічия! (Отакий прототип Карандешева - Блека) За мить кинджал вп'явся у груди Ілки.
— Ось вона! Бери її собі! - гукнув він і спустив тіло Ілки на землю, а сам стрибнув з конем у Верку, щоб переплисти на другий берег. Але кінь зашпортався й, заплутавшись в очереті, зник разом із своїм вершником. Нялаб загинув, і тільки руїни замку, прозваного його ім'ям, що стоять на крутій скелі над Королевим, нагадують про лицаря-розбійника.
Ілка була похована на березі Верки, там, де вбивця скинув її з сідла. Ховали її урочисто, прийшло військо, яке зібралося покарати Нялаба. Кожний воїн набрав у шолом землі й висипав на могилу Ілки, яка поплатилася за свою красу. Отак і виріс курган Красуні.