Біографія і творчість
Ярослав Музика – співак, поет, композитор. Народився у Львові 7 лютого 1965 року. У минулому – професійний футболіст. Грав за команди другої, першої та вищої ліги СРСР і України. Після важкої травми змушений був піти з великого спорту. Почав писати пісні, які виконував сам і пропонував іншим співакам. Закінчив Закарпатський державний університет (факультет практичної психології). У творчому доробку Я. Музики 7 поетичних збірок: «Ніхто, крім тебе», «Менестрель», «Евтерпа», «Абетка діткам маленьким та великим від Ярослава Музики», «В обіймах пісні», «Велети мистецтва», а також десять студійних альбомів: «Знову я кличу», «Одіссей», «Ніхто, крім тебе», «Ти повернись на Україну», «Сонячні іриси», «Запалала в серці пісня», «Розвіяна любов», «Іще не вечір», «Інструментальна палітра музики», «Вибране», музичний фільм «Історія кохання». Його пісні виконують Лілія Сандулеса, Мар’ян Шуневич, Павло Дворський, Ігор Богдан, Володимир Питель, Тарас Курчик, Аничка, Андрій Заліско, Юрій Цвєтков, дуети «Лебеді кохання» і «Ріка життя» та інші.
Світлий ювілейний концерт Ярослава Музики.
Нещодавно у Львівській опері відбувся ювілейний концерт відомого співака, поета, композитора, заслуженого артиста України Ярослава Музики. В його програмі виступили народні артисти України: Лілія Сандулеса, Павло Дворський, Михайло Мацялко, Мар’ян Шуневич, заслужені артисти України: Андрій Заліско, Остап Стахів, Маріанна Лаба, Віктор Грін, популярні співаки: Юрій Цвєтков, Софія Федина, Ростислав Музика, а також юні таланти: співаки Оксана Гернович та Юрій Батенчук, танцювальні ансамблі «Полуничка», «Сонечко», «Мрія», театр спорту ЛДУФК.
Відкривала концерт пісня «Мені наснилась мама» у виконанні автора - ювіляра Ярослава Музики, яка з перших акордів налаштувала зал на щиру, душевну та відкриту атмосферу. Згодом, автор слів та музики заспівав ще дві пісні: «Величний мій Львове» та пісню, яка стала його візитною карткою, «Ти повернися в Україну». Інші твори, написані Ярославом Музикою протягом 25 років, звучали у виконанні всіх учасників концерту.
Окрім пісень ювіляр читав поезії та разом із Софією Фединою вів концерт. Дуже професійно прозвучала інструментальна композиція-п’єса «Нічний каскад» у супроводі Народного танцювального колективу «Полуничка». Вдало виступив син Ростислав Музика з піснею «А любов, як вишня». На концерті відчувалася духовна близькість і спорідненість душ артистів зі слухачами, було чимало привітань, зокрема, від Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної ради, Львівської міської ради, Львівської обласної федерації футболу. Усі артисти та глядачі отримали позитивні емоції і, на їхню думку, концерт вдався. А Павло Дворський та Лілія Сандулеса, які приїхали з Києва, сказали, що давно вони не були на такому щирому і світлому концерті. Повністю виправдала себе і назва концерту «В обіймах пісні», якою Ярослав Музика назвав його, і яка стала справжньою суттю цього святкового дійства.
І хто би що не сказав, концертвийшов святковим, веселим та живим, викликав цілу бурю позитивних емоцій, став Подією на культурному олімпі України.
Віктор Подорожник
Ярослав Музика: «Футбол – моє серце, а поезія, музика, пісня – моя душа»
Із львівським співаком, поетом, композитором, а в минулому – професійним футболістом Ярославом Музикою (на фото) ми товаришуємо уже майже десять років - відколи зробили невеличке інтерв’ю з приводу виходу в світ його першої поетичної збірки і однойменного аудіоальбому «Ніхто, крім тебе».
Потім були інші збірки і аудіоальбоми, сольні концерти і виступи з іменитими співаками... Поворотним моментом у житті Ярослава стало знайомство, кілька років тому, із директором Львівської галереї мистецтв Борисом Возницьким, який зацікавився творчістю молодого поета і запропонував написати балади про Івана Федоровича та Іоана-Георга Пінзеля. Борис Григорович доклав багато зусиль, аби нова книжка Музики «Велети мистецтва» побачила світ. Він же і написав передмову до цієї збірки, дуже тішився, коли нарешті взяв її в руки...
- Ярославе, нещодавно побачила світ твоя шоста поетична збірка «Велети мистецтва» - про видатних історичних постатей, які прославили наше місто на весь світ, - Івана Федоровича, Іоана-Георга Пінзеля і Володимира Івасюка. Чи складно було наважитися першим торкнутися пам’яті трьох велетів поетичним рядком?
- Історією я завжди захоплювався, маю багато пісень на історичну тематику, зокрема про козацьку добу. Ми не повинні забувати свою історію і людей, які її творили. Вони – гордість нашого народу. Такі як Федорович, Пінзель, Івасюк народжуються нечасто. Поема «Співець» про Володимира Івасюка була написана ще сім років тому. А от до написання балад «Друкар-просвітитель Іван Федорович» і «Великий скульптор, сницар Іоан-Георг Пінзель» мене спонукав нині, на жаль, покійний Борис Возницький, який надихав до праці своїми розповідями. Борис Григорович показував мені експонати, давав потрібну літературу, тому писалося легко, із захопленням. Звичайно, дещо хвилювався, але схвальні відгуки фахівців, з якими я радився, додавали впевненості і підбадьорювали.
- Друкар-просвітитель, геніальний скульптор і самобутній музикант із неймовірним талантом – різні епохи, різні види діяльності, різні національності. Але об’єднує їх наше місто і велич геніальності…
- Так, це унікальні митці ХVI, XVIII і XX століть, які сьогодні відомі світові. Кожен з них був генієм у своєму часі. Іван Федорович (ми чомусь знаємо його під прізвищем Федоров) – клірик за фахом, закінчив Ягеллонський університет у Кракові, служив Богові у різних храмах, але доля покликала його творити. Будучи друкарем, цей велет мав ще й талант інженера, зробив багатострільну розбірну зброю, був гармашем. Його книги «Апостол» і «Буквар» знані усюди, а «Острозька Біблія» стала справжнім дивом і вчила слов’ян три століття.
Іоан-Георг Пінзель, якого для України і світу відкрив Возницький, - це й величезне явище, і загадка. Ми й досі не знаємо, звідки прийшла до нас ця людина, яка уже мала величезну школу та знання. Своїми оригінальними творами Пінзель випередив свій час на 2-3 століття. Його роботи у стилі бароко дивують і захоплюють.
Володимир Івасюк – змістовна, глибока, могутня, з дужими крильми українська пісня, яка облетіла весь світ. Він був блискучим мелодистом і ліриком, мудрим аналітиком і психологом. На жаль, сьогоднішній «попсовий кукіль» отруює нашу пісню своїми дешевими текстами та «бумцициканням». Але вселяє віру у нетлінність справжнього мистецтва факт, що ці три генії залишили нам у спадок свої неоціненні твори, багато з яких були створені у нашому місті.
- Ти зневажливо говориш про сучасну «попсу» і маєш на це право, адже сам «варишся» у цьому казані... Коли ти відчув своє покликання?
- Ще у трирічному віці, відповідаючи на запитання тітки, ким я хочу стати, відповів: «Футболістом і артистом». З десяти років займався у вокальному гуртку при Палаці піонерів, що біля 62-ї школи. Згодом пішов до спортивної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Карпати», де моїм тренером був Мирон Маркевич, який нині тренує харківський «Металіст». Три роки займався і співом, і футболом, але у 14 років постав перед вибором: на чому зосередитися? Вирішив обрати футбол, хоча в глибині душі завжди знав, що колись повернуся до музики. Футбол – моє серце, а поезія, музика, пісня – моя душа.
- Знаю, що кар’єра футболіста складалася в тебе досить успішно…
- Так. Після закінчення у 1982 році СШ №14 мене запросили у команду майстрів вищої ліги «Металіст» (Харків), де грав півтора року. Потім отримав запрошення перейти у команду І-ї ліги «Динамо» (Кіров, Росія), що давало змогу одночасно грати у футбол і проходити строкову службу у лавах тодішньої Радянської Армії. Проте довго там не затримався, бо мене запросили повернутися до Львова у СКА «Карпати». Зігравши у складі «Карпат» кілька ігор, я був важко травмований у матчі з «Шинником» (Ярославль). Мене двічі оперували. Тоді моїм «наркозом» стала пісня і гітара, але я ще вірив, що одужаю. Футбол був моєю роботою і хлібом, проте згодом я зрозумів, що буде важко повернути втрачену спортивну форму. Ще якийсь час грав у командах другої ліги, та згодом збагнув, що травма заважає мені грати у той футбол, про який мріяв з дитинства.
- І тоді твоїм порятунком стала пісня?
- Так, я зрозумів, що мене кличе поезія, музика. Адже писати почав після того, як був травмований, але написані пісні складав у шухляду, показував їх тільки мамі, бо соромився показати професіоналам. Все ж настав час, коли я наважився зробити перший крок з футбольного поля на сцену. Це було у 1996 році, коли я дебютував на львівському фестивалі «Мелодія». Тоді остаточно збагнув, що моє покликання – пісня. Навіть, коли я обрав футбол, викладачі музичної студії сказали: «Ти – людина сцени, тому рано чи пізно повернешся до свого покликання».
- Але шлях на сцену не був всипаний пелюстками троянд...
- Траплялися й колючки. Довго йшов до свого першого сольного концерту. Спочатку тішився «солянками», на яких виступав разом з народними і заслуженими артистами України Лілією Сандулесою, Павлом Дворським, Мар’яном Шуневичем та іншими, які нині мають у своєму репертуарі пісні, які я написав. Наважився зробити свій перший сольний концерт лише тоді, коли змужнів і набрався досвіду. Свій перший «сольник» зробив у 2005 році, на сцені Театру ім. М. Заньковецької. Потім було ще чотири сольних концерти – у цьому ж театрі і у філармонії. Був також на гастролях в Тернополі, Івано-Франківську, Варшаві...
Пишу також музичні п’єси, рондо, рапсодії, сонати... Мрію, аби мою пісню виконав Герой України Василь Зінкевич.
Людмила ПУЛЯЄВА
"Виокий замок"
http://archive.wz.lviv.ua/articles/107792
Футбол і пісня Ярослава Музики
Про цю людину, яка однаково палко закохана у футбол і музику, можна говорити тільки хороше. Для одних, він - львівський Іґлесіас, для інших - поет, композитор і співак, а є й такі, які переконані, що його футбольний дар був настільки багатий, що для нього знайшлось би почесне місце у гурті легендарних постатей львівського футболу. Однак життя внесло корективи у спортивну кар’єру цього перспективного спортсмена. Нині він більше відомий у світі естради. Але разом із цим відвертий і цікавий співрозмовник для. Тож пропонуємо нашим читачам розмову з Ярославом Музикою.
- Безперечно, що кожен львівський хлопчик, який вчився чи зараз навчається у дитячій школі «Карпати» думає про виступи у складі «зелено-білих», - говорить Ярослав Музика. Не хочу бути оригінальним, але я виношував у своєму серці такі ж сподівання. І дуже шкода, що життя обернулося проти твоєї волі. До того ж, не слід забувати, що це були за роки. Сипалось СКА, занепадали «Карпати». Місцевим спортивним функціонерам футбол став по-барабану. А ми випускники, за Великим Кобзарем, розбрелися по світу – хто куди. Отримав запрошення із Ленінграду, а опинився в харківському «Металісті», яким керував Євген Лемешко. Свого часу цей наставник в «Карпатах» зробив молодіжну революцію і команда залишилась у виграші. А Володимир Петрович не одній людині дав путівку в життя. Був хорошим футболістом і успішним тренером. На жаль, доводиться говорити про нього в минулому. Мирон Маркевич сватав мене на Слобожанщину, а тепер «металісти» під його керівництвом на передових ролях в Європі та й в Україні багато років не розлучаються з п’єдесталом пошани.
- Але у футбол, попри ваш талант, на високому рівні ви так і не заграли...
- Забракло найменшого – щастя. Натомість пошкоджень було аж занадто. Травми переслідували, буквально, на рівному місці. А остання взагалі відсторонила від спорту. Я повернувся до Львова і виступав за команду СКА «Карпати». Зустрічались ми з ярославським «Шинником». Діяв на вістрі атаки. Володимир Дикий віддав хорошу передачу на Щербея, а Василь, на повному ходу обійшовши кількох суперників, вивів мене на ідеальну позицію. Ще мить і я завдав би гольового удару, але не судилось. Замість удару по м’ячу захисник гостей «в’їхав» двома ногами у мою праву ногу, яка була опорною. Так він врятував свою команду від неминучого гола, але разом із цим поламав не тільки мою ногу, але, як виявилось, усю мою спортивну кар’єру.
- Якого пошкодження ви зазнали?
- Ой, аж страшно згадувати. Лікарі Войтович і Мізак – світила у травматології потішали «Не знаємо, чи ще гратимеш у футбол. Але намагатимемось поставити тебе на ноги, аби міг нормально ходити». Що б там не казати, але коли на нозі роздроблені кістки і розірвані зв’язки, то про що тут ще говорити. Проте медики зробили все можливе, аби я на власних ногах полишив лікарню і міг нормально ходити. Сподівався, що через місяць-другий одужаю, але процес затягнувся майже на два роки. Звичайно, я вдячний лікарям за їхні старання, але разом із цим не маю найменшого зла до кривдника.
- Тим не менше, ви з футболом не порвали…
- Поїхав до Магнітогорська, який змінив на комарнянський «Газовик». Принагідно скажу, що свою золоту медаль я таки заслужив виступами за галицький клуб. 1990 року «Газовик» став чемпіоном Львівської області, а гравцям вручили нагороди.
- Проте ви віднайшли себе у музиці, де вашим шлягером стала пісня «Ти повернись на Україну…»
- Це яскраво засвідчують слова мого однокласника Олега Гули, який сказав: «У футбол ми давно закінчили грати, а ти єдиний продовжуєш займатися улюбленою справою». Тож я повернувся у світ музики і поезії.
- Що спільного між футболом і музикою?
- На мою думку, це брат і сестра усього людства. Важко, а навіть неможливо віднайти людину, яка б у житті не копала м’яча, чи не захоплювалась б музикою. Найкраще ці два поняття поєднав відомий іспанець Хуліо Іґлесіас. Він встиг постояти у воротах королівського клубу з Мадрида і не естраді не пас задніх.
- У футболістів надто розвинуте почуття гумору?
- Не без цього. З перших занять постійно хтось кепкує, але ніхто не злорадствує. Однак важливо зрозуміти що це жарт. На дорослому рівні хлопці не менше …відриваються. Але всьому має бути міра і меже. Цього нас вчив Анатолій Тищенко, наш дитячий тренер.
- Євро-2012 якось не зачепило Музику…
- Щодо музики (сміючись) то її було вдосталь. Вітчизняні промоутори, на мою думку, шукали сенсацій не на тому березі ріки. Запрошували зірок, але ефекту глядач належного не отримав. Не хочу хвалитися, але моя футбольна пісня була не гіршою за інші, так звані, розрекламовані хіти. Однак, як бачимо, ми не навчені шанувати своє. Це стосується імені, історії, літератури і культури. Усього, що нас оточує. А в якому стані перебуває львівська архітектура? Балкони падають, будинки розвалюються, а нас запевняють у добробуті та покращенні рівня життя.
- І новозбудований стадіон стоїть без діла…
- Я гадаю, що у цьому питанні переважають чиїсь особисті амбіції і додатково - цей стадіон став надто дорогою для Львова забавкою. Сумніваюсь, що «Карпати» виступатимуть там, бо футболісти нарікають, що арена - не фартова, а на глядачів очікує багато незручностей. Найбільшою є те, що туди непросто дістатися, а ще важче повернутися до дому. Виявилось, що, мабуть для добра вболівальників, не передбачено транспортної розв’язки. Чим ви люди думали? На кількох матчах національної команди і поєдинків з чемпіонату Європи трибуни стадіону були заповнені. Виглядало гарно, але ігри чемпіонату України не стали магнітом для глядача.
- Ви дуже багато і плідно трудитесь на видавничому ринку. Звідкіля черпаєте натхнення?
- З усього того, що мене оточує. Для мене кожна пора року має свою красу, як зрештою і дівчина чи жінка. Місто Львів - хороший побудник для прояву ліричних почуттів. Важливо зауважити цю красу і розумно викласти її на сторінки твору. Я уже видав шість творчих праць. На черзі - сьома. Побачили світ дев’ять пісенних альбомів і один інструментальної музики.
- Ветерани «Карпат» проводять багато матчів, але без Ярослава Музики. Невже відхотілося побувати у цьому середовищі?
- Навпаки, бажання завжди присутнє. І я залюбки вийшов би у складі цієї команди. Однак не завжди вдається поєднати хобі з роботою. Серед ветеранів-карпатівців у мене багато друзів. Той же Габор Вайда, Ростислав Поточняк, Ігор Кульчицький, Володимир Шеремета… Поза тим, травма не дозволяє думати про футбол. Якщо чесно, я до сьогодні зберіг комплект ігрової форми. Є бутси і решта ігрової амуніції. І головне, я ще не розгубив навиків футбольної майстерності. Так, що до бою завжди готовий.
- Сьогодні святий Миколай розносив подарунки. Чи вашу оселю відвідав?
- Аякже. Але все це настільки особисте, що не будемо про це говорити. Натомість, дуже хочу аби для нашої країни святий подарував врешті-решт кращі часи. А мешканцям доброго здоров’я та радості у житті. «Карпатам» удачі на футбольних полях. Одним словом усім людям - добра і злагоди.
- Наступного року ваша улюблена команда відзначає піввіковий ювілей. Чи ви готові дати сольний концерт з цієї урочистості?
- Я завжди готовий до співпраці. Головне, щоб на це було бажання у господарів свята. Зі свого боку бажаю цій команді піднятися до групи призерів, а не перебувати серед аутсайдерів.
Олександр ПАУК
За матеріалами: Галичина спортивна
http://galsports.com/News.aspx?id=18442
Відео з піснями Ярослава Музики:
https://www.google.com.ua/search?q=%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2+%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0&ie=utf-8&oe=utf-8&aq=t&rls=org.mozilla:uk:official&client=firefox-a#q=%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2+%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0&hl=uk&client=firefox-a&sa=N&tbo=u&rls=org.mozilla:uk:official&source=univ&tbm=vid&ei=LxEMUdXuJMzcsgbyuoH4Dw&ved=0CFsQqwQ4FA&bav=on.2,or.r_gc.r_pw.r_qf.&bvm=bv.41867550,d.Yms&fp=56ecbe0b676fa37e&biw=1024&bih=595
