Національний музей у Львові демонструє іконопис Романа Василика

Вернісаж галерейної виставки в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького зібрав на Романа численний культурницький офіціоз. Серед осіб, які вітали іконописця Романа Василика були владика УГКЦ Ігор Возьняк, культурологи Михайло та Василь Косіви, мистецтвознавець Володимир Овсійчук та інші, — про це сьогодні, 4 грудня, повідомив кореспондент ЗІКу.

При святі, вшануванні іменинника та слові голови Львівської організації Національної спілки художників України Олега Микити виявився парадокс: автор понад 500 ікон та 15 запроектованих іконостасів, який обіймає кафедру сакрального мистецтва у Львівській національній академії мистецтв, ще досі не числиться у членах Спілки художників. Олег Микита пообіцяв Романові Василику невдовзі залагодити всі формальності із членством. Як завжди пристрасні у публічних промовах Володимир Овсійчук (якого іменинник забезпечує роботою на кафедрі) та Михайло Косів (який є сватом імениннику) переконували у щонайдостойніших чеснотах Романа Василика та його великому вкладі в справу відродження традицій національного іконопису. Особливо наголошувалося, що Роман Василик є автором проекту іконостасу церкви св. Андрія та Варвари у селі Хоружівці на Сумщині, яку споруджує Президент України Віктор Ющенко у пам’ять своїх батьків.

Львівська національна академія мистецтв давно мала відділ монументального малярства, але 1995 р. Роман Василик став ініціатором утворення спеціальної, першої в Україні, кафедри сакрального мистецтва. Розроблена Романом Василиком програма діяльності кафедри мала на меті відродити та популяризувати український іконопис, його самобутню стилістику, а також техніки та технології.

На думку Романа Василика, важливим джерелом для сучасного іконопису є сакральне мистецтво України періоду середньовіччя, коли основою ікони був канон із притаманними йому символіками кольору, жесту, атрибутів. Тому так часто звертається він до відтворення українських чудотворних ікон – Почаївської, Зарваницької, Хомської, Белзької, Бучацької, Самбірської, Корсунської, теребовлянської тощо. Розвиваючи цю традицію, Роман Василик інтерпретує її, додаючи кількість пристоячих, вводячи до їхнього сонму таких видатних діячів в історії України як митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий, Степан Бандера, Роман Шухевич та інших. Художник відчуває свою місію і в тому, щоб розробляти образи новопроголошених українських святих, пратулинських мучеників.

Роман Василик вважає, що коли досягається гармонія між ідеєю образу та вирішенням, між змістом і формою, тоді таки твір сягає межі ідеалу. А якщо у творі віднаходиться точка зіткнення між процесом майстра, концепцією теологів, провідною ідеєю, яка захоплює суспільство, то твір стає пам’яткою для нащадків. У цьому сучасний іконопис не виняток, бо визначними творами стають ті, що плекають традицію, базовану на національних рисах. Красиві (надто красиві, щоб по-справжньому спонукати до глибинного розкаяння й скріплення у вірі) ікони Романа Василика виносять на перший план доведений до ювелірності декоративізм та високе ремесло технологічності їхнього виконання.

Довідка ЗІКу.

Роман Василик виконав іконостас Єпархіальної колегії в Коломиї (1992), іконостас УГКЦ в м. Вулвергемптоні, Англія (1993), запрестольну ікону «Пресвята Богородиця Покрова» для монастиря сестер студиток у Львові (1997), іконостас УГКЦ в с. Бартощицях, Польща (1999), іконостас УГКЦ св. Василія Великого монастиря ЧСВВ у Києві (2003), ікони для церкви св. Жінок-мироносиць у с. Вороняках на Золочівщині (2004), він є автором проекту комплексного оформлення церкви Пресвятої Богородиці Покрови оо. Селезіан та св. Володимира і Ольги у Львові (2000-05), проекту вівтаря для літургії з нагоди візиту Папи Римського Івана Павла II в Україну ( м. Київ).