Підзолисті ґрунти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підзолисті ілювіально-залізисті ґрунти
Podzols.JPG
Південна тайга, Карельський перешийок
Назва ґрунту у системі WRB
Реферативна ґрунтова група Podzols
Індивідуальна назва одиниці ґрунту Podzols Rustic
WRB код PZrs
Узагальнений опис
Будова профілю Hл — E — I — P

Підзо́листі ґрунти́ (Підзо́ли) — тип ґрунтів, що формуються в областях бореальних і помірних поясів під хвойними і змішаними лісами з моховим, мохово-трав'яним і мохово-чагарниковим покриттям. Підзоли займають близько 485 млн га, в основному в північній півкулі (північно-західний регіон Європи, Канада). У вологих тропіках під світлими лісами (північна та південна Австралія, вздовж Ріо-Негро) на площі близько 10 млн.га поширені тропічні підзоли[1].

Вперше були описані російським вченим В. В. Докучаєвим в 1879 році. Розвиток обумовлений утворенням грубого, сильно кислого гумусу і комбінацією процесів переміщення і накопичення метало-гумусових комплексів, завдяки яким формується ілювіальний горизонт (spodic), що залягає під горизонтом, схожим на золу.

Ґрунти мають кислу реакцію, розвиваються в умовах промивного режиму і періодичного перезволоження. В результаті опідзолення ґрунтів верхня частина профілю збіднена мулом, фізичною глиною, полуторними окисами і відносно збагачена кремнеземом. Під лісовою підстилкою (з вмістом 2—4% гумусу) знаходиться освітлений підзолистий (елювіальний) горизонт, нижче, збагачений окисами заліза і гумусом більш темний і важчий за гранулометричним складом горизонт вмивання (ілювіальний), що до низу переходить у материнську породу.

Підзолисті ґрунти із сильно вираженою диференціацією профілю за морфологічними ознаками називаються підзолами. Серед підзолистих ґрунтів виділяють глеєво-підзолисті і дерново-підзолисті ґрунти.

Підзолисті ґрунти головним чином поширені в північних районах помірних широт Європи, Західного Сибіру, Далекого Сходу, а також в Північній Америці.

Землеробське освоєння підзолистих ґрунтів стримується малою тривалістю вегетаційного періоду і нестачею в ґрунтах поживних речовин (як правило потребують вапнування, внесення органічних та мінеральних добрив, інколи осушення).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Польчина С. М. Основні типи ґрунтів у системі WRB: навч. пос. — ч. 2. — Чернівці: Рута, 2007. — С. 55-60.