ЧАС ГОВОРИТИ ПРАВДУ!

 "Торгсини": золота ціна життя українських селян
Однією з найяскравіших ілюстрацій того, як сталінський режим вмів користуватися нагодою і наживатися на людських злиднях, є діяльність сумнозвісних "торгзінів" під час голодомору 1932-33 р. Загадкова абревіатура "торгсин" залишається маловідомою сторінкою того лихоліття. Для виснаженого голодом та масовими репресіями населення вони мали проникливо вичерпне тлумачення: "Товарищи Россия Гибнет Сталин Истребляет Народ" - ТОРГСИН. Від терору голодомором гинула Україна, в обласних та районних центрах якої влітку 1932 р. виникли контори Всесоюзного об'єднання для торгівлі з іноземцями ("Торгзін"). Уповноважений московської контори в Україні керував філіями в Одесі, Києві, Харкові. Весною 1932 р. в 36 містах республіки діло 50 магазинів системи торгзіну, а вже 29 червня 1932 р. була заснована Всеукраїнська контора торгзіну (ВУК "Торгзін").
Торгзінівська мережа магазинів, починаючи з січня 1932 р., крім іноземців (туристів, інженерів, технологів, кваліфікованих робітників, моряків), обслуговувала, переважно, "совграждан". За валюту можна було купити хліб, борошно та весь асортимент продуктів харчування, не кажучи вже про одяг та "колоніальні товари" - чай, каву, цитрусові. Завданням системи торгзіну було максимальне вилучення валюти шляхом надання послуг іноземним представництвам, туристам, спеціалістам, які споруджували "промислові велетні перших сталінських п'ятирічок".
Темпи надходження валюти не відповідали потребам індустріалізації, а від експорту селянського хліба в умовах світової загальноекономічної кризи 1929-1933 рр. уряд не одержав прогнозованого валютного душу. Уряд вирішив "изьіскать" внутрішні джерела надходження валюти, запровадивши систему торгізну, а перед тим позбавив селян хліба та будь-яких засобів до існування, їх змусили купувати насильно вилучений у них хліб за так зване побутове золото (кільця, сережки, інші прикраси, натільні хрести тощо).

Одночасно з хлібозаготівлями держава ініціювала та ретельно організувала "золото видобувну кампанію" в містах і селах України. "В період реконструкції нашого народного господарства, - зазначалося в звіті НК-РСІ восени 1932 р., - коли ми ще вимушені будемо завозити з-за кордону різне обладнання, мобілізація всередині країни ефективної валюти відіграє колосальну роль, одночасно з цим, вилучення побутового золота, яке після революції вратило своє побутове значення і як предмеїу прикрас (обручки, сережки, хрести, браслети і т. ін) в руках утримувачів - вони не мають споживчої вартості, проте золото свою цінність зберегло, тому його необхідно зібрати за допомогою системи "Іоргзшу" і направити на службу интересам пролетарської держави". 
Дещо дивні критерії оцінки вартості золота. Воно справді зберегло свою цінність, але втратило цінність людське життя, особливо, в роки голодомору. Побутове золото, яке ще називали "золотобрухтом", виявилося особливою цінністю, тому що його обрядово-побутовий зміст торкався святого: сімейних реліквій, нагрудних хрестів, весільних заручин, хрещення, їх оберігали, передавали від покоління до покоління, єднаючи рід та примножуючи духовність.
Кількість осередків системи торгзіну в Україні голодного 1933 року неухильно зростала: в січні діяло 74, в липні - 249, в серпні - 256 магазинів. Якщо до них завозили хліб, щойно вилучений по селах, то одразу влаштовувалися "черги смерті і сподівань". Іноземці, дивлячись на розпухлих і напівбожевільних від голоду селян, перестали відвідувати магазини торгзіну. "Клієнти" мали спочатку здати побутове золото до приймального пункту, в яких переважно працювали колишні непмани-ювеліри, одержуючи "бони", "заборні книжки", тобто право на купівлю продуктів в магазинах системи торгзіну. Через неї надходили грошові перекази в іноземній валюті з Європи, Америки, Азії та, навіть, далекої Австралії. Для їх одержання люди витрачали декілька місяців, а, не дочекавшись, помирали.
За роки голодомору надійшло 375432 перекази на суму 4,3 мільйона торгізновських карбованців, але ця сума була мізерною порівняно з валютною виручкою від реалізації так званого побутового золота. Лише за січень-квітень 1932 р. два приймальні пункти одержали від населення 374 кг золота, тобто переплавлених нагрудних хрестів, сережок тощо.
* Протягом дня деякі приймальні пункти "купували" до 800 г золота, безсоромно грабуючи селян. Приймали золото за однією пробою, а до реєстраційних актів записували зовсім іншу, здобуваючи у такий спосіб поширений тоді "припек", тобто різницю між прийнятим від населення та зданим у банк золотом. "Припек" сягав кількох кілограмів, відтак за кожним грамом викраденого селянського золота було чиєсь життя. Вся система торгзіну платила громадянам значно менше за їхнє золото, ніж воно купувало на світових біржах, маючи з того "смертоносний прибуток".

Золотозаготівлі 33-го року відрізнялися від попередніх років "золото-срібловою зливою" з діамантовою веселкою. У 1931 році через систему торгзіну до казни надійшло 6 млн., у 1932 р. - близько 50 млн., у 1933 р. - 107 млн. валютних карбованців, з них 75,2% становили дорогоцінні метали - золото, срібло, платина. Так званий "золотобрухт" становив 38%, монети царського карбування 18% від загальної суми валютних надходжень. За 1 г золота селянам давали 1 крб. 29 коп., але вражає інше: з 107 млн. крб., які здобув торгзін, внутрішні надходження становили 86 млн. крб. Якщо в 1932 році "заготовили" 21 тонну золота та 19 тонн срібла від населення, то у 1933 р. - 45 тонн золота і 1421 тонну срібла. Від вилученого таким ганебним способом золота та срібла спорожніли не лише селянські кишені, але і не завжди наповнювалися шлунки голодних хліборобів. Біля магазинів торгзіну на них чатували співробітники ГПУ, які заарештовували "селян-золотовалютчиків", позбавляючи купленого хліба.
За вісім місяців 1933 р. ВУК "Торгзін" "заготовив" валюти на суму 25 млн. крб., з них золото та срібло становили 61, 4%, а грошові перекази 26% від усіх надходжень валюти. В Україні, за неповними даними померло близько 5 млн. чол. за роки голодомору, відтак ціна одного життя українського хлібороба становила 5 валютних карбованців. Восени 1933 р., коли надходження золота до магазинів торгзіну значно впало, уряд дозволив скупку діамантів. В Україні діяв лише один пункт - у Харкові. За один карат діаманту з дефектами торгзіновські "фахівці" пропонували 12 крб., а за чисті - 260 крб. В 1933 р. за кордон відправили різного "антикваріату" на суму 3,2 млн. інвалютних крб.
Селяни купували в магазинах торгзіну виключно хліб та борошно, а продовольчі товари становили 89% загального обсягу товарообігу системи торгзіну. Існувала таємна інструкція: "не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів".
Політика геноциду, виявом якої став голодомор, знецінила людське життя, коли в охоплених голодом українських селах люди втратили страх смерті і почуття святості смерті, тому що померлих перестали хоронити за належним християнським обрядом. Діяльність системи торгзіну, коли селян змусили віддати так зване побутове золото в обмін на щойно вилучений у них же хліб, вражає цинічністю задуму та масштабами сатанинської акції тоталітарного режиму в Україні. 

- Марочко В. І. д.і.н.

"Коли ж золотий запас колишньої Російської імперії більшовики розтринькали, а коштовності ермітажу Анастасом Микояном були розпродані, головною і єдиною "валютою" у більшовицької влади залишався хліб. І ось тоді, в повній мірі використовуючи оцю "валюту", Сталін зі своїм напівграмотним політбюро пішли на все, аби замилити очі світовій громадськості своїми грандіозними технічними проектами.
Що ж то були за проекти? Інженерний корпус царської Росії в переважній більшості був більшовиками або знищений, або репресований, або оголошений "саботажниками", яким не довіряли. Такими численними технічними проектами, якими так вихвалялися більшовики перед власним народом, видаючи їх за свої, були, зокрема, такі:
- Московський метрополітен, спочатку імені Лазаря Кагановича, а потім, і по-сьогодні, імені Леніна - американський проект;
- Гідроелектростанція "Дніпрогес" - американський проект;
- Харківський тракторний завод - німецький проект;
- Магнітогорський металургійний комбінат - американський проект;
- Горьківський автомобільний завод "ГАЗ" - американський проект;
- Цивільний повітряний флот СРСР - німецький проект, поставка літаків для якого здійснювалася фірмою Люфт Ганза.
Вся відповідальна інженерна праця по втіленню в життя цих досить дорогих західних технологій здійснювалася фахівцями фірм-розробників, а сотні тисяч "будівників світлого майбутнього", що повтікали з голодних сіл, за миску баланди місили бетонний розчин босими ногами й возили його тачками до місць призначення. Платила більшовицька Москва заходу за проекти і фахівців хлібом і життям мільйонів українських селян. Ось такою була ціна мовчання.  

Лише у 1983 році свою мовчанку про Український Голокост американці, нарешті, припинили, утворивши Спеціальну комісію Конгресу з дослідження голодомору.
На жаль, оскільки необмежене вилучення зерна в українських селян, що перетворювалося більшовиками у "валюту" для оплати зарубіжних технічних проектів планувалося Москвою, інформації з цього приводу в українських архівах майже немає. Проте, працюючи в Центральному Державному архіві громадських об'єднань, наукові працівники Київського "Меморіалу" все ж отримали вкрай скупі, малочисельні документи, які свідчать про те, що коли від голодної смерті гинули мільйони людей в Україні, секретар ЦК Строганов інформує 8-го травня 1932 року ЦК ВКП(б) Сталіна про виконання експортного плану відвантаження зерна за квітень 1932 року.

А що ж робила в той час комуністична влада в Україні? У телеграмах, за підписом Косіора 20-го жовтня 1932 року областям додасться завдання відвантажити зерно за межі України:
- Вінницькій - 7700 тонн;
- Дніпропетровській - 20000 тонн;
- Одеській - 16600 тонн.
У телеграмах за підписом Косіора і Чубаря від 11-го грудня 1932 року зазначається, що ЦЕКА і СОВНАРКОМ обяов’язують вас негайно виконати квартальний план завдання експорту.
Запланований Москвою експорт зерна з України складав у більшовицької влади сувору таємницю.
Ось, наприклад, "сводки об отгрузке зерна на экспорт в тмс. тонн" за січень-лютий і по жовтень 1932 року (жито, пшениця, ячмінь, кукурудза, віка), а ось "сводки" о "движении зкспортного хлеба по портам" (Миколаїв, Одеса, Херсон, Маріуполь, Бердянськ, Феодосія) за той же 1932 рік. Всі ці дані проходять під грифом "Не подлежит оглашению". Саме за таку "валюту будувала злочинна більшовицька камарілья свої "ГРАНДИОЗНЫЕ СТРОЙКИ КОММУНИЗМА".

- З виступу Артура Єременко, представника Київського "Меморіалу" на конференції "Організація патріотичного виховання в навчальних закладах столиці", яка відбулась в Київському Палаці дітей та Юнацтва 28-го серпня 2003 року.

Політичні, юридичні та моральні уроки 
Українського геноциду-голодомору 1932-33 рр.

"Ці листи і директиви Сталіна того періоду Молотову і Кагановичу є вагомим свідченням того, що вістря репресій, які спочатку носили переважно класовий характер, було обернено переважно проти України та українців, хоча голод 1932-33 рр. охопив також ряд районів РСФСР (Кубань з українським населенням) і Казахстан.
Сталін в своїй громадянській війні проти народу досконало розігрував і геополітичну карту. Він попереджав і про "польську загрозу": "Пам'ятайте, що Пілсудський не дрімає, і його агенти в Україні в багато разів сильніші, ніж Реденс чи Косіор думають".
Які наслідки мало це твердження для польської меншини в Україні, відомо. Гітлер уважно стежив за подіями в Україні, висунувши в 1933 р. у своїй програмі дій прямо протилежне завдання: ВРЯТУВАТИ СЕЛЯНСТВО.
Немає сумніву, що події в Україні вплинули на німецьких селян, які проголосували на виборах до рейхстагу за Гітлера.
(Серед політичних уроків голодомору - також і політика подвійних стандартів з боку західних демократій. Будучи добре поінформовані своїми посольствами і агентурами щодо розмірів трагедії, вони цинічно (тепер кажуть - прагматично) заплющували очі на страждання мільйонів людей. Згадаймо експорт радянського зерна (практично демпінг) до Великої Британії, Італії, Німеччини. Згадаймо ситуацію з безробіттям у тих країнах. Колишній посол Німеччини в СРСР Фон Герварт писав: деякі дипломати проголосували, щоб уряд припинив поставки промислового обладнання до СРСР, доки радянський уряд продовжує прирікати мільйони людей на смерть в результаті голодомору. Однак Веймарський уряд відповів, що це неможливо в зв'язку з безробіттям у Німеччині.
Ми повинні згадати масові демонстрації українців в Нью-Йорку в листопаді 1933 р. проти дипломатичного визнання СРСР - країни, в який вчинено такі страшні злочини супроти українського селянства та інтелігенції. Інформації про демонстрації з'явилися на перших сторінках таких газет як New York Times, New York Herald Tribune, The Sun, Sunday Mirror і т.д. - при повному мовчанні Білого Дому та Державного департаменту.
І давайте спитаємо самі себе: чи зробило людство відповідні висновки з історії, з Великого Голодомору. Можемо сказати, що НІ.
Злочинна сталінська доктрина знищення класових і національних груп була сприйнята й застосована в різних державах, різними партіями, терористичними рухами - від нацистської Німеччини до Камбоджі, від Афганістану під режимом талібів - до Ліберії, від Руанди до Іраку, від КНДР - до Сомалі. Зброя голоду застосовувалася в ряді цих країн, особливо тих, хто перебуває в стані хаосу та анархії. У XXI ст.. зростатиме боротьба за ресурси, особливо за продукти харчування та питну воду. Не виключено в майбутньому, що в зв'язку з потеплінням клімату, зростанням населення та іншими факторами, посилиться боротьба за зерно: сталінська практика тотальних реквізицій хліба може бути поновлена. Ось чому таким актуальним є вивчення всіх аспектів Голодомору, передача гіркого українського досвіду міжнародному співтовариству.
Нарешті на найвищому державному рівні (Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів України) голодомор був офіційно визнаний актом геноциду проти українського народу. Це стало підставою звернення України до ООН з пропозицією прийняття спеціальної резолюції ГА ООН про визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Було б несправедливим казати, що людство не зробило жодних висновків з трагедій XX століття, коли ряд тоталітарних держав терзали і вбивали своїх громадян. Міжнародна Комісія з інтервенцій та державного суверенітету, створена з ініціативи Канади під егідою ООН, розробила унікальний документ (2001) - "Відповідальність за захист", в якому враховуються трагічні події в Руанді, Східному Тиморі, Боснії, Косово, Іраку, Ліберії та Сьєрра-Леоне. Базовим принципом документу є те, що суверенні держави мають відповідальність - захищати своїх громадян від катастроф, що їх можна уникнути - від масових вбивств, насильства та штучного голоду. Це дуже серйозна зміна погляду на державний суверенітет, під прикриттям якого держава безперешкодно могла коїти злочини проти власного народу. 

- Юрій Щербак, Посол України

ДОКУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО ПОЛІТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ УРСР 
ЯК ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 рр.

Предметом наукового розгляду автор обрав інформаційні документи органів ДПУ УСРР 1932-1933 років*.
Поза сумнівом, це специфічне історичне джерело, яке потребує поглибленого джерелознавчого аналізу. По-перше, документи створювалися в надрах силової, каральної структури,
По-друге, в умовах гігантських масштабів голодомору апарат органів ДПУ з його розгалуженою агентурною мережею і необмеженими владними повноваженнями міг забезпечити найповніший збір інформації про голодомор або ж фальсифікувати її. По-третє, сьогодні у розпорядженні дослідників є фактично один вид документів, продукованих ДПУ. Вони призначалися для інформування партійних органів різних рівнів - від рай-парткому до ЦК КП(б)У. Всі вони відклалися у компартійному діловодстві та у 1991 р. передані
до державних архівів [10].
Спочатку спробуємо провести типологію цієї категорії документів ДПУ:
доповідні записки, записки по прямому проводу, повідомлення, довідки, спецдонесення, зведення, листи тощо.
Для всіх їх типовою є функціональна властивість - інформування. Можна виокремити три ієрархічні рівні створення цих документів - районний, обласний і республіканський. Вони визначалися структурою органів ДПУ. Рідко зустрічаються документи галузевого рівня. Наприклад, транспортних органів. За характером матеріали можна класифікувати як оперативні (спецдонесення, записки по прямому проводу, повідомлення), інформативні (довідки, зведення), аналітичні (доповідні записки, листи) [16].
У 1989-1990 рр. мені довелося бути керівником колективу укладачів першого в історії України збірника документів про голод 1932-1933 років
Факти людоїдства, зафіксовані в документах ДПУ, були настільки вражаючими, що ми не наважилися навести конкретні дані про канібалів і подали лише перші букви їх прізвищ: "бідняк Ф.", "житель цього села А.", "куркуль П." і т. ін. [З, с. 409-410].
Інформаційні матеріали ДПУ є також важливим джерелом визначення адміністративно-територіальних, географічних меж голодування населення, поширення смертності. Вони фіксують уражені села, сільради, райони, дають зведені дані за областями [3, док. № 155, 163, 171, 173, 183].
Ці документи складалися під грифом "Цілком таємно", циркулювали каналами спецпошти і відкладалися в секретному діловодстві. До цього зобов'язував як закритий статус інституції-продуцента, так і тематика документів про голод, оскільки поширення будь-якої інформації про голод було заборонено. 
Особливе місце в масиві документів ДПУ посідає статистика проявів і жертв голодомору. Історик, демограф, краєзнавець, генеалогіст може знайти тут важливий, широкоаспектний матеріал - від фіксації смерті конкретної особи до зведених даних про смертність населення.
Специфічні функції органів ДПУ як документоутворювачів, висока ступінь ідеологізації суспільного життя, тотальне замовчування цього явища української дійсності - все це потребує від сучасного дослідника прискіпливого наукового та критичного аналізу документів ДПУ як історичного джерела. 
Методом логічної критики вдається встановити, що поданий у документа^ ДПУ фактологічний матеріал має досить високу ступінь достовірності, ретроспективне вписується в історичний контекст, відповідає реаліям перебігу тогочасних подій (антиколгоспні настрої і дії селян, акції протесту робітників, , продовольчі труднощі, масовий голод, виїзд на заробітки, безпритульність, епідемії, смертність, канібалізм тощо). Проте аналітичний та синтетичний аналіз цих джерел доводить наявність в їх інформації недостовірних, упереджених, викривлених відомостей, їх етіологія має як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Події і факти нерідко інтерпретуються і надаються через призму фахових функціональних обов'язків, а також виходячи з партійно-політичної і класової оцінки. Тому цілком обґрунтовані настрої невдоволення селян кваліфікуються як "волиночні", "антирадянські", "повстанські", "петлюрівські" та ін. 
Недосконалість обліку змушені були визнавати й керівники ДПУ та партійних органів. Особливо це стосувалося весни 1933 року. Зокрема, начальник Київського обласного відділу ДПУ Розанов повідомляв голову ДПУ В. Балицького: "Наведені цифри значно зменшені, оскільки райапарати ДПУ обліку голодуючих і опухлих не ведуть, а про справжню кількість померлих від голоду інколи невідомо й сільраді" [13].
Секретар одного з райкомів Вінничини, інформуючи обком партії, писав: "Ми не займаємося спеціальним обліком через сільські організації скільки опухлих, скільки померлих... Дані, які має ДПУ, теж є далеко не повними, охоплюють 25-30 % випадків смертності і опухання" [2, с. 96].Прискіпливий аналіз голодоморської статистики ДПУ дає приклади і прямої фальсифікації даних, за якими проглядається стійка тенденція до зменшення фатальних наслідків голодомору. ДПУ УСРР подало до ЦК КП(б)У довідку, яка містила зведені дані за лютий-березень 1933 р. У ній відзначалося, що продовольчі труднощі зафіксовані в 139 районах, 738 населених пунктах, де голодує 11 тис. сімей, а від голоду померло лише 2,5 тис. осіб [18]. Водночас за даними Київського обласного відділу ДПУ тільки в цій області померло 12,8 тис. осіб [17]. Проведений аналіз не можна вважати вичерпним, адже вивчено лише один сегмент цілісного документального комплексу ДПУ - інформації до партійних органів. Свої еврістичні сподівання автор пов'язує з можливим відкриттям фондів архівосховища Служби безпеки України. 

- Р.Я. ПИРІГ, д.і.н., проф. (Інститут Історії України НАН України, м. Київ)

"Маю особисті підстави говорити про українську трагедію голодомору яка відібрала в мене можливість тішитися спілкуваням з кровними дідом і бабусею по батьковій лінії. В ті нещасливі часи вони опинились в самому епіцентрі лютого штучного голоду, в Любашівському районі, на Одещині. І тихо погасли, знесилившись, намагаючи врятувати купу дітей, моїх дядьків.
Зла іронія долі була в тому , що їхній любий синок, а мій батько служив тоді комісаром продовольчих складів в Туркестані і свято вірив в переваги нового життя які несла комуністична ідеологія. Не стривожили його навіть понівечені військовою цензурою листи із батьківщини, де весь текст обмежувався фразами "Здрастуй синок!" з поклонами від багаточисельної рідні і "Бувай здоров синок!"
Страшна правда відкрилась йому тільки під час відпустки влітку 33 року , коли його багаточисельна рідня зустріла його мовчазними чорними ганчірками на ґанках спустілих хаток.
Плуг, земля, хліб - невід'ємні атрибути українця, мабуть, з часів трипільської культури,нащадками якої ми безумовно є і величчю якою ми безумовно маємо всі права пишатися. Але ця відданність землі, ця ідилічна гармонія людини з землею, коли землероб виробляє стільки, скільки може спожити (якщо хочете можете в цьому бачити елементи "сталого розвитку") стали пасткою для українця тридцятих років минулого століття.
Його еко-сутність стала головною, найворожішою силою проти бездушної і бездуховної індустріальної моделі нового ладу, яку взяв на озброєння більшовицький уряд. І коли ми говоримо про феномен українського голодомору, полишивши безумовно виникаючі емоції, перед нами відкривається велична панорама смертельного двобою двох цивілізацій - Старої - СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ і нової - ІНДУСТРІАЛЬНОЇ, згадайте в містах голоду не було. Стара цивілізація не витримала натиску агресивної ,хижої по відношенню до природи ідеології споживацтва і мільйони жертв голодомору - ціна поразки.
Чи не тому заіндустріалізований західний світ заплющував очі і вперто не помічав сигналів тривоги з радянської України . Чи не тому світ безмежного споживацтва обмежився пулітцерівською премією продажному журналістові і мовчазно погодився з розправою над українським селянством , що не вписувалося в модель нового світоустрою і радо прийняли примітивні версії більшовицької пропаганди, про те що "В Багдаді все спокійно".
Тому сьогоднi, безумовно визнаючи, що організація голодомору більшовицьким режимом є злочин проти українського народу, ми повинні домагатися визнання цього факту не тільки спадкоємицю радянського Союзу (чим , до речі, ставимо себе в залежність від ласки Росії - погодиться чи не погодиться вона з цим) а насамперед світову . спільноту, через Організацію Об,єднаних Націй та Конгресе США .
Чи знищив радянський лад сільськогосподарський уклад українця остаточно? Не знищив! Навіть сталінські методи розправи з цим укладом за допомогою колгоспів, зустрічали мовчазний опір українського селянина, загартованого сотнями років гармонійної співпраці з землею. Низька продуктивність радянського індустріалізованого сільського господарства тільки нагадувала про старі ідилічні часи. Український селянин вижив в цій нещадній війні. Але чи допомогає йому незалежна українська держава встояти на ногах. Не допомагає. Більше того робить все щоб релікт сільськогосподарського укладу в вигляді українського селянина остаточно зник з лику землі.
Чи не тому продовжується політика замовчування, ігнорування та непоінформованості населення щодо наслідків для української господарки використання ГМО, послужливо піднесеної нам транснаціональними корпораціями? Чи не тому державні мужі з позиції і опозиції одностайно голосують за антиукраїнський закон про біобезлеку? Чи зможемо ми захистите якість життя для нащадків і піклуємося про їхнє здоров,я?" 

- Віталій Кононов

УШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ 
ГОЛОДОМ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ

З' першому збірнику документів і матеріалів "Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів'' (Київ, 1990), виданому за рішенням ЦК Компартії України, подано текст постанови ЦК КПУ від 26 січня 1990 р., якою визнається, що голод *6став трагедією українського народу", "наслідком злочинного курсу Сталіна та його найближчого оточення (Молотова, Кагановича) щодо селянства" (с.3-4). З огляду на це, заперечення самого факту голоду нинішнім керівництвом КПУ є алогічним й безпідставним. Так само бездоказовим є твердження про посуху. У виступі на сесії Верховної Ради України 19 лютого 1992 р. перший президент незалежної України Л.Кравчук зазначив, що для того, щоб видати книгу "33-й: ГОЛОД", видавці змушені були вдатися до історії Гідрометцентру: "Чи була посуха у 1932 році. Посухи не було". (Цитується за: Голод на Поділлі: Книга свідчень. (Кам'янець-Подільський, 1993, с.96-97).
Видання *С33-Й: ГОЛОД: Народна Книга-Меморіал" побачило світ 1991 р. Автори-упорядники - В.Маняк і Л.Коваленко-Маняк - фундатори Асоціації дослідників голоду-геноциду 1932-1933 років в Україні. Книга містить 1000 свідчень людей, які пережили голодомор і вижили. "То був відвертий геноцид щодо українського селянства - акція, за жорстокістю і розмахом співмірна хіба що з гітлерівськими злочинами проти людства, про які світ з жахом дізнається через кілька років", - стверджує Л.Коваленко-Маняк у виданні (с. 17).
Про штучний голодомор українського народу промовляють документа іматеріали друкованих пам'яток загальноукраїнського та регіонального плану: "Колективізація сільського господарства і голод 1929-1933: на Полтавщині, Збірник документів і матеріалів". (Полтава, 1997); 
"Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Банківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документе, спогади, списки загиблих)". (Київ -Харків - Нью-Йорк, 1997); 

'"Портрет темряви. Свідчення, документи і матеріали у двох книгах". Кн.1-2. (Київ - Нью-Йорк, 1999); "Голодовка: 1932-1933 роки на Переяславщині". (Переяслав-Хмельницький - Київ - Нью-Йорк, 2000); ^Голодомори в підрадянській Україні (Праці членів Асоціації дослідників голодоморів в Україні4". (Київ - Львів - Нью-Йорк, 2003), ін. В цілому ряді видань утверджується, що голодний мор початку 1930-х років в Україні - геноцид проти українського народу. Більшість вищеозначених книг видана за фінансування американця українського походження Маріяна П.Коця.
Паралельно з друкованими пам'ятниками в Україні в кінці 1980-х - на початку 1990-х років,завдяки руху патріоіів-ентузіастів, осередків Асоціації дослідників голодоморів в Україні, в багатьох селах і містах України впорядковано могили убієнних голодомором, спланованим і здійсненим компартійно-державною владою СРСР, встановлено хрести, пам'ятні знаки та пам'ятники. 1993 р. на відзначення 60-х роковин голоду-геноциду 11 вересня 1993 р. відкрито пам'ятник-меморіал неподалік від м.Лубни Полтавської обл. На Михайлівській площі м.Києва - меморіальний знак.
Пам'ять про невинно полеглих від голоду повинна бути світлою і вічною. Але оптимальним пам'ятником жертвам найстрахітливішої трагедії в Україні може бути лише визнання на світовому рівні голодного мору 1932-1933 років геноцидом українського народу. -

Олександра Веселова

"Україна підготувала проект відповідної резолюції, яку ми маємо намір винести на розгляд 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Метою цієї безпрецедентної резолюції є перше формальне засудження міжнародною спільнотою злочину сталінського режиму, визнання самого факту штучного голодомору, що й досі цинічно вважається деякими політиками недоведеним. Проект резолюції жодним чином не спрямований проти будь-якої третьої країни, адже головне - висновок на майбутнє та урок для всього людства. На підтримку цього документа ми ведемо активну роботу, практично, в усіх державах світу, але, як не дивно, опонентами у цьому питанні виступили не тільки Росія, з якою ми провели не один раунд переговорів, а й США та країни ЄС." 

- З виступу заступника Державного секретаря МЗС України Н. М. Зарудної під час круглого столу "Час говорити правду", присвяченого 70-річчю голодомору в Україні 21 серпня 2003р.