КРУПНИЦЬКИЙ Борис Дмитрович (24.07.1894—05.06.1956) — історик. Д-р філософії (1929), проф. (1941). Дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук. Н. в с. Медведівка (нині село Чигиринського р-ну Черкас. обл.) в сім’ї псаломщика. 1913 закінчив г-зію в м. Черкаси і цього ж року поступив на історико-філол. ф-т Київ. ун-ту, відвідував лекції М.Довнар-Запольського, В.Данилевича, Є.Сташевського та ін. 1916 був мобілізований до рос. армії у зв’язку з воєн. діями військ Російської імперії (див. Перша світова війна). Після революц. подій 1917 відновив (1918) навчання в ун-ті, але вже наступного року добровільно став вояком укр. армії. 1919—20 — у складі 2-ї Волин. д-зії Армії Української Народної Республіки. Брав участь у бойових діях, після відступу Армії УНР до Польщі був інтернований у табір для вояків у м. Каліш. Невдовзі емігрував до Німеччини. Працював як с.-г. робітник у місцевості Гіммельпфортен (поблизу Гамбурга), там познайомився і згодом одружився з німкенею Маргаритою Шпрекельзен, місц. мешканкою (її спадок дав йому змогу продовжити освіту). Від 1925 разом з дружиною жив у Берліні. Деякий час працював на тамтешніх ф-ках і з-дах, вивчав нім. мову в Ін-ті для іноземців при Берлінському ун-ті (1925—26). Від зимового семестру 1926/27 почав відвідувати заняття на істор. ф-ті Берлінського університету. Водночас став стипендіатом (як учасник бойових дій Армії УНР) Українського наукового інституту в Берліні та учнем Д.Дорошенка й І.Мірчука. Навчаючись у Берлінському ун-ті, спеціалізувався на східноєв-роп. історії. Під кер-вом О.Геча підготував дис. на тему: «Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine» («Йоганн Християн фон Енґель та Історія України») і 26 черв. 1929 захистив її в Берлінському ун-ті й отримав учений ступінь д-ра філософії. Деякий час працював асистентом при каф-рі історії України в Укр. наук. ін-ті, а потім мав творче відрядження до Українського вільного університету в Празі (Чехословаччина). 1932 отримав там звання доцента за працю «Гетьман Мазепа у світлі німецької літератури його часу». Від 1933 був н. с., з 1941 — проф. Укр. наук. ін-ту в Берліні. Проживаючи в ці роки постійно в Берліні, приїздив читати лекції до Праги. 1938 був обраний дійсним чл. НТШ у Львові. 1939 у Лейпцигу (Німеччина) опублікував курс історії України нім. мовою: «Geschichte der Ukraine von den Aufangen bis zum Jahre 1917» (2-ге вид. Leipzig, 1943; 3-тє вид. Wiesbaden, 1963). У різні роки опрацьовував фонди Прусської держ. б-ки м. Берліна, Дрезденського держ. архіву, Стокгольмського державного архіву. 1945, коли стала очевидною поразка військ вермахту, УВУ переніс свою академічну діяльність до Мюнхена, і К. після евакуації Укр. наук. ін-ту оселився в містечку Гіммельпфортен, звідти їздив читати лекції в УВУ. Водночас з 1946 став проф. Правосл. богословської академії. Від 1947 (і до 1949) був головою Істор. комісії НТШ. Від 1948 — дійсний чл. УВАН. Чл. НДІ укр. мартирології та Церковно-археогр. комісії Апостольського візитатора для українців у Зх. Європі. 1953 був обраний дійсним чл. Міжнар. вільної академії наук у Парижі (Франція). В останні роки життя тяжко хворів, однак продовжував працювати.

Похований у м-ку Гіммельпфортен.

Автор понад 140 праць (опубліковані укр., нім. та англ. мовами) з укр. історіографії 18—20 ст., історіософії, методології історії, політ. історії Гетьманщини cеред. 17 — поч. 18 cт., мазепинської еміграції, історії українсько-швед. відносин на поч. 18 ст., спогадів. Брав участь у дискусіях про шляхи та методологічні засади розвитку укр. історіографії 2-ї пол. 40-х — поч. 50-х рр. 20 ст., зокрема з Л.Окіншевичем, В.Петровим та ін. Виступав за інтеграцію укр. історичної науки до європейської. Висунув власну періодизацію укр. історії, для обговорення якої запропонував скликати спец. конгрес УВАН. Залишив цікаву епістолярну спадщину. За редакцією К. виданий 156-й т. «Записок Наукового товариства імені Шевченка» («В 300-ліття Хмельниччини», Мюнхен, 1948).