ЕРИТРОЦИТИ

ЕРИТРОЦИТИ (лат. еrythros — червоний + kytos — клітина). Кількість Е. у крові — один з найбільш важливих показників характеристик системи крові. Нормальні величини: за клінічним аналізом крові (4,0–5,1)×10¹²/л у чоловіків; (3,7–4,7)×10¹²/л у жінок. Це найбільш численний морфологічний елемент крові, що містить гемоглобін. Він утворюється з ретикулоцита після виходу його з кісткового мозку. Остаточне перетворення ретикулоцита в зрілий Е. відбувається протягом декількох годин. Е. має форму двоввігнутого диска, що забезпечує максимальне співвідношення площа поверхні : об’єм. Діаметр зрілого Е. 7–8 мкм (відхилення в межах 5,89–9,13 мкм — фізіологічний анізоцитоз), це без’ядерна клітина.

Підвищення кількості Е. у крові — еритроцитоз (більше 6,0×10¹²/л у чоловіків і більше 5,0×10¹²/л у жінок) — одна з характерних лабораторних ознак еритремії. Еритроцитоз може бути абсолютним (збільшення маси циркулюючих еритроцитів унаслідок посилення еритропоезу) і відносним (внаслідок зменшення об’єму циркулюючої крові). Підвищення кількості Е. більше 6,5×10¹²/л є симптомом еритремії (первинний еритроцитоз). Вторинні еритроцитози можуть бути абсолютними, оскільки вони супроводжуються посиленням нормального еритропоезу (хронічні захворювання легенів, уроджені пороки серця, гемоглобінопатії та ін.). Вторинні відносні еритроцитози пов’язані зі зниженням маси циркулю­ючої крові та плазми крові при нормальному обсязі циркулюючих еритроцитів.

Зниження кількості Е. — основний критерій анемій, які за патогенетичною оцінкою діляться на: дефіцитні (білково-дефіцитні, вітамінодефіцитні, залізодефіцитні); постгеморагічні (внаслідок гострих і хронічних крововтрат); гіпо- та апластичні (вроджені й набуті форми); гемолітичні (спадкові та набуті). Ступінь еритроцитопенії (зниження кількості Е.) широко варіює при різних формах анемії. При залізодефіцитній анемії на ґрунті хронічних втрат крові кількість Е. може бути в нормі або незначно зниженою — (3,0–3,6)×10¹²/л. При гострій крововтраті, В₁₂-дефіцитній, гіпопластичній та гемолітичній анеміях після гемолітичного кризу вміст Е. у крові може знижуватися до (1,6–1,0)×10¹²/л, що є показанням до виконання невідкладних лікувальних заходів. Кількість Е., крім анемій, знижується при збільшенні об’єму циркулюючої крові (ОЦК) — вагітність, гіперпротеїнемія, гіпергідратація. Зміни розмірів Е. (анізоцитоз), форми (пойкілоцитоз), кольору (анізохромія) лежать в основі ознак різних форм анемій (таблиця).

Визначають також гематокритне число — відсоткове співвідношення об’єму плазми крові та формених елементів крові. Нормальні величини за цими показниками: у чоловіків — 0,40–0,48% та у жінок — 0,36–0,42%. Зниження гематокритного числа до 0,20–0,25% спостерігається при анеміях, а підвищення до 0,55–0,65% — при еритреміях.

Досліджують також осмотичну резистентність Е. з використанням гіпотонічних розчинів хлориду натрію. Нормальні величини: у здорових — початок гемолізу при концентрації хлориду натрію 0,50–0,45%, повний гемоліз — при концентрації 0,40–0,35%. Зниження резистентності Е. (поява гемолізу при більш високих, ніж у нормі, концентраціях хлориду натрію — 0,7–0,75%) спостерігається при: гемолітичних несфероцитарних анеміях, спадкоємному мікросфероцитозі. Підвищення резистентності Е. спостерігається при таласемії (спадкова форма анемії), гемоглобінопатіях (спадкова патологія, яка характеризує підвищення патологічних типів гемоглобіну).

Швидкість осідання Е. (ШОЕ) характеризує ступінь виразності запальних змін в організмі людини. Нормальні величини: 1–10 мм/ч у чоловіків, 2–15 мм/ч у жінок. Підвищення ШОЕ виявляється при різних запальних процесах, інтоксикаціях, гострих і хронічних інфекціях, при інфаркті міокарда, пухлинах, після крововтрат, оперативних втручань. Особливо виражене збільшення ШОЕ характерне для гемобластозів (мієломна хвороба, хвороба Вальденстрема та ін.), злоякісних новоутворень, хронічного активного гепатиту, цирозу печінки, туберкульозу, амілоїдозу, колагенозів. Зниження ШОЕ спостерігається при еритремії та симптоматичних еритроцитозах, вірусних гепатитах, механічних жовтухах, гіперпротеїнеміях, прийомі саліцилатів, хлориду кальцію.

ЕРОЗІЯ (лат. errosio — роз’їдання) — поверхневий дефект шкіри, слизової оболонки або червоної облямівки губ, що локалізується в межах епідермісу (або епітелію) і гої­ться без утворення рубця.

Первинно Е. з’являється на шкірі при її механічному подразненні внаслідок розчухування (екскоріації), мацерації та тертя поверхні епідермісу (напр. піхвово-стегнових складок); на червоній облямівці губ та слизовій оболонці порожнини рота — при травмуванні гострими краями зубів або зубних протезів; на слизовій оболонці шийки матки. Вторинно Е. утворюється найчастіше при розкритті пухирців та поверхневих пустул при захворюваннях шкіри (екзема, оперізувальний лишай, герпетиформний дерматит Дюринга, пухирчатка тощо). Е. зазвичай становить дно пухирця яскраво-червоного чи блідо-червоного кольору, нерідко покривається серозним нальотом. При екземі та дисгідрозі Е., як правило, має вигляд мокнучих «колодязів», а при пухирчатці вона велика, сягає кількох сантиметрів у діаметрі. На слизовій оболонці порожнини рота, червоній облямівці губ, рідше на шкірі, Е. можуть з’явитися без попереднього утворення пухиря — після травмування набряклого і мацерованого епітелію поверхні папули (напр. ерозивні папули при сифілісі, ерозивно-виразковій формі червоного плоского лишаю та червоного вовчака), а також обмежених інфільтратів (напр. ерозивний твердий шанкр). Е. має форму і величину, що відповідає попередньому морфологічному елементу висипання. Клінічно її іноді досить важко диференціювати від поверхневої виразки, однак, на відміну від виразки, Е. після загоєння не залишає рубців. Іноді на слизових оболонках свіжа Е. покрита фібрином, до складу якого входять нейтрофільні лейкоцити та змінені клітини епідермісу. При деяких захворюваннях по периферії Е. відзначають міжклітинний набряк і екзоцитоз, іноді — акантоз, у верхніх шарах дерми — запалення різної інтенсивності. Дно Е. складають базальна мембрана, шари епідермісу, що лежать нижче, або сосочковий шар дерми.

Загальні принципи лікування Е.: лікування захворювання, що призвело до її виникнення (гастрит, коліт, пухирчатка тощо), лікування власне Е. передбачає місцеве застосування м’яких лікарських форм з протизапальною та репаративною дією, у випадках Е. інфекційного походження — також із антибактеріальною дією. У тяжких випадках необхідний системний прийом протизапальних та репаративних препаратів. У разі відсутності ефекту від названих лікувальних заходів може бути застосоване оперативне лікування (видалення Е., кріодеструкція, діатермокоагуляція).