Автор: B. B. ПОЛIЩУК

У статтi дослiджується генеза замкового уряду та iнститут великокнязiвських намiсникiв на Волинi, а також процес запровадження замкових книг у контекстi розвитку Литовсько-руського права у XV - XVI ст.

Уже в XV ст. у мiстах ВКЛ з магдебурзьким правом активно функцiонували канцелярiї, де велися вiйтiвськi або лавничi книги, наприклад, у Ковно: "... и войт, и бурмистрове, и радъци передъ нами мовили, ижъ то речъ давная, и де-ялася ещо за войтовства Биралова, а и въ книгах на ратушу тая речъ записана естъ, ижъ отецъ его Можейко тот домъ и огород продалъ вечне, ... И мы (Казимир. - В.П.) войту книги казали передъ нами положитъ" (судовий лист вiд 6.VII. I486)⁸⁴ , хоча першi збереженi книги ковенського магiстрату, писанi латинською мовою, датуються 1522 р.⁸⁵ Крiм магiстратських книг, у пiдляських повiтах ВКЛ (Дорогичинський, Мельницький i Бєльський) велися книги шляхетського самоврядування (земський суд), виписи з яких фiгурували на судi Жигимонта I пiд 22.1.1515 р.: "...выпис с книг права дорогицкого", "и тот он выпис покладал перед нами подъ печатми судьи и подсудка дорогицкого" ⁸⁶ . Найраннiшi збереженi книги дорогичинського земського суду датуються 1474 р.⁸⁷ Принагiдно зауважимо, що в Чехiї земськi книги фiксуються з першої половини XIII ст. (чесько-моравський регiон виникнення книжкового дiловодства)⁸⁸ ; у Польщi - з кiнця XIV ст. (кракiвськi - з 1386 p.), а регулярно вони починають вестися з першої половини XV ст.⁸⁹ ; у Галичинi (Руське i Белзьке воєводства Корони Польської) - з 30-х pp. XV ст.⁹⁰

Очевидно, що книжкове дiловодство провiнцiйних замкiв започатковува-

Полiщук Володимир Васильович - канд. iст. наук, науковий спiвробiтник Iнституту української археографiї та джерелознавства iм. М.Грушевського Нацiональної Академiї наук України.

Закiнчення. Початок див.: Укр. iст. журн. - 2003. - N 2.

стр. 108

лося як наслiдування великокнязiвської канцелярiї, де велися метричнi книги ВКЛ. Одна з перших згадок провiнцiйних замкових книг господарських урядникiв мiститься в перших судових книгах Жигимонта I, куди занесено пiдтвердження судового вироку ошмянського державцi кн. Андрiя Прихабського: "И Шимко покладалъ перед нами выписъ съ книгъ князя Андреевихъ" (судовий лист Жигимонта вiд 31.III. 1515 p.)⁹¹ . Однак у Луцьку наприкiнцi XV - на початку XVI ст. старостинськi книги ще навряд чи велися, про що опосередковано свiдчить практика видачi луцькими старостами судових листiв на користь сторiн, якi вигравали справу. Так, у судовому вироку Казимира вiд 7 VIII 1488 p., як правововий доказ, фiгурує судовий лист луцького старости (в 1486 - 1490 pp.) Петра Яновича: "... и Семашъковичи положили передъ нами листъ судовый пана Петровъ Яновича старосты луцкого, маршалка Волынское земли" ⁹² . Судовий лист того ж Яновича згадується й у вироку Олександра вiд 27.VIII.1492 p. - у справi мiж кн. Iваном Корецьким та луцьким ключником Богданом Сеньковичем Гойським про обмiн пiдвод у своїх маєтках⁹³ . Цiкаво, що цього ж листа згадано i в судовому вироку Жигимонта I вiд 15.111.1522 р. - у тiй же справi мiж княгинею Ганною Федорiвною Корецькою та Василем Богдановичем Гойським⁹⁴ . У тогочаснiй копiї зберiгся судовий лист володимирського намiсника Василя Хребтовича, який розглядав межовий спiр вiд 30.VII. 1498 р.: "Приказане его млсти Александра, господара нашого, великого князя литовского ... Розъежчал есми землю"⁹⁵ . Регест судового листа луцького старости i маршалка кн. Семена Юрiйовича Гольшанського вiд 1500 р. з приводу суперечки за право власностi на землю мiж жидичинським архiмандритом та господарськими селянами було занотовано в сумарiушi справ Жидичинського монастиря (XVIII ст.)⁹⁶ . Зберiгся також оригiнал граничного листа того ж старости пiд 29.XI. 1500 р.⁹⁷ Судовий лист київського воєводи кн. Юрiя Олександровича Гольшанського у справi про спiрну ниву мiж Печерським та Микiльським монастирями датовано 20.VII.1510 р.⁹⁸ Судовий лист у справi межування маєткiв, яке особисто провадив володимирський староста (1508-1531) князь Андрiй Олександрович Сангушкович, без вказiвки на запис до замкових книг, датується мною 1515 р.⁹⁹ Аналогiчний судовий лист вiд луцького старости князя К. I.Острозького має дату 19.IV. 1517 р.¹⁰⁰ Його бiльш раннiй судовий лист у справi луцьких ремiсникiв (близько 1511 p.), помилково датований 1495 р.,¹⁰¹ взагалi було внесено до метричних книг великого князя.

Найраннiший з вiдомих виписiв iз луцьких замкових книг датується 12.III.1520 р. (жалоба и оповедане). Проте ця дата вимагає звiрки з оригiналом, оскiльки до 1522 р. - включно луцьким старостою офiцiйно iменувався князь К.I. Острозький, а випис пiдписано його наступником з 1522 p., князем Ф.М.Чорторийським, на що звернули свою увагу й видавцi цього документа, однак вони не поставили пiд сумнiв датування¹⁰² . Орест Левицький знайшов у бiльш пiзнiх луцьких гродських книгах данi про те, що в замку зберiгалися книги "старые" мiсцевого замкового суду "почавшы одъ року 1522 ажъ до року 1566", якими чинний староста не дозволяв користуватися¹⁰³ . На думку вченого, у Володимирi й Кременцi замковi книги були запровадженi принаймнi пiсля Першого Статуту 1529 р.¹⁰⁴ Ймовiрно, не пiзнiше 1522 р. з'явилися замковi книги в Острозi: iнвентар Острозького замку 1542 р. мiстить унiкальну згадку про 21 (так!) книгу, що зберiгались на той час у замку¹⁰⁵ . А в сумарiушi документiв князя А.Заславського за 1628 р. згаданi "книги, писанные русским характером места старого Заслава" 1512-1516 pp.¹⁰⁶ . У Краковi зберiгається тогочасний реєстр справ луцької замкової книги 1556 - 1557 р.¹⁰⁷ . їхнi першi збереженi фрагменти датуються 1558 р. (див. табл. N 2). Пiд час опису залишкiв кременецьких земських книг (з 1568 р.) київськими архiвiстами було продовжено дослi-

стр. 109

дження судово-адмiнiстративних книг у радянський час¹⁰⁸ .

Проте, наявнiсть судових листiв не може служити надiйним доказом неiснування книг у першiй чвертi XVI ст., адже навiть пiсля Статуту 1529 р. запис до книг не був обов'язковим для сторiн, якi зверталися до суду. Iмовiрно, що ця процедура здебiльшого залежала вiд платоспроможностi сторони, як про це свiдчить титульний аркуш судової книги комiсарських суддiв Жигимонта I: "Хто ж записное дьяку далъ, то того судъ тутъ записано"(1528 р.)¹⁰⁹ . На момент кодифiкацiї Статуту 1529 р. замковi книги уже велися, тому вони й не стали предметом кодифiкацiї: "...оземпiи выпис с книг сказаня (судового вироку - В.П.) ..."(розд. VI, арт. 6), або: "А естли бы судья выпису дати не хотел, тогды..."(розд. VI, арт. 2)¹¹⁰ . Однак при визначеннi повноважень писаря, урядовi книги прямо не згадуються: "А писари присяжные тых панов воевод и старост и державец наших мають также при них быти и то все пописовати" (розд. VI, арт. З)¹¹¹ . Варто вiдмiтити, що слово випис протягом другої третини XVI ст. iнодi вживалося як синонiм листа. Так, у 1551 р. на великокнязiвському судi єврей з Пiнська подав апеляцiю на судове рiшення мiського старости, пред'явивши як доказ його лист судовий вiд 7.II.1551 p., названий нижче врядовими виписами: "его млеть пан (суддя. - В.П.) речей ихъ (судових сторiн - В.П.) зъ обудву сторонъ и тых выпи-совъ врядовыхъ преслухавши..."¹¹² .

Критичної оцiнки вимагають данi, що мiстяться в регестi з документа Луцького повiтового сеймика, проведеного пiсля 15.VIII.1571 р. i занесеного до сумарiушу судово-майнових справ Жидичинського монастиря (середина XVIII ст.), про пожежу в Луцьку, пiд час якої у замку погорiли всi книги, що зберiгалися з 1350 p.: "15.VIII.1571 p. Заява княжат, урядникiв i обивателiв (шляхти. - В.П.) Волинського воєводства, зроблена пiд час [засiдання повiтового] сеймику в Луцькому градi про те, що в тому ж роцi, 15 серпня, пiд час пожежi мiста Луцька, всi [урядовi] книги, що зберiгалися в Луцькому замку вiд 1350 p., погорiли i тiльки декiлька книг з того вогню було врятовано"¹¹³ (переклад наш. - В.П.).

Пожежа, що трапилася в Луцьку в той час, справдi пiдтверджується записами луцької гродської книги за 1571 p., зокрема пiд 20 серпня i 2 жовтня¹¹⁴ , але жодного документа з повiтого сеймику в нiй немає, як i в земськiй книзi (на той час практика внесення актiв повiтових сеймикiв до урядових книг ще не була усталена)¹¹⁵ . Незважаючи на вiдсутнiсть оригiналу сеймикового акту, можна з певнiстю вважати дату 1350 р. або помилковою, або узагальненою для всiх актiв, що погорiли. Попереднi пожежi також знищували документи, зокрема в 1538 pp. волинянина Матвiя Угриновського, котрий пiд титулом "земенина повету киевского" бив чолом Жигимонту I про пiдтвердження привiлеїв на його київськi маєтки, що "в пожогъ в замку луцкомъ погорели" (Пiдтвердний привiлей вiд 20.IV.1538)¹¹⁶ .

Зрозумiло, що появi судово-адмiнiстративних книг мали передувати змiни в адмiнiстративно-правовому устрої ВКЛ. Поширення "писаного права" i шляхетського самоврядування несло з собою новi форми судочинства, обумовленi письмовою фiксацiєю правових дiй не тiльки судових iнстанцiй, але й самих сторiн. На вiдмiну вiд iнститутiв "усного права" (сочiння, гонiння слiдом, присяга), що поступово витiснялися, судочинство все бiльше пов'язувалося з письмовими доказами правопорушення, якi вимагали засвiдчення з боку офiцiйної влади. Зокрема, це добре видно з такого судового вироку комiсарських суддiв вiтебського воєводи М. В. Яновича вiд 5.IIL1540 p.: "А так, што ся дотычетъ присяги, ку которой ся брала, мы, вбачывъшы то, кгды ж она жадного сведомья не вчынила ..., а едучы из замъку прочъ, врадникомъ: намеснику и войту, бояром ани ме-щаномъ не оповедала, а навенцей, яко на вкраине и намнейшая речъ вшелякая

стр. 110

маетъ быти объявено враду, водлугъ обычая прав"¹¹⁷ . Спецiальна стаття Статуту 1529 р. - "Если бы хто мел кого позвы повати, тогды мает жалобу свою в позвех выобразити" (розд. VI, арт. 15)¹¹⁸ , власне, й мала на метi кодифiкувати, зробити обов'язковою, як i чимало iнших процедурних норм, вимогу письмової фiксацiї правової дiї, котра досi могла дiяти в режимi усного мовлення на судi. Принагiдно зауважимо, що дана норма вiдтворювала §48 чеського друкованого кодексу шляхетського права 1500 p. Zfizeni zemske ¹¹⁹ . Таким чином, судовий позов обумовлювався письмовою скаргою, яку сторона попередньо мала занести до урядових книг: "ижъ не маетъ (урядового листу до суддiв. - В.П.) ... ани теж жалобы своей о тот бой, в книги враду нашого далъ собе писати", - зазначається у вироку полоцького воєводського суду 12.XI.1535 p.¹²⁰ Уперше як обов'язкова вимога запису до урядових книг законодавчо внормовується в уставi вiленського вального сейму 20.XI.1551 р., на якому Жигимонт Август затвердив пропозицiю шляхетських депутатiв про укладання актiв нерухомостi (записи на вечность на именья и заставы) перед повiтовими суддями: "И оный листъ свой и сознанье свое устное маетъ дати въ книги записати"¹²¹ . Варто нагадати, що за Статутом 1529 р. для продажу маєтку вимагався "лист дозволений" великого князя або старост i воєвод, що нiяк не пов'язувалося з урядовими книгами: "А за листы дозволеными панов воєвод и маршалков, и старост наших маютъ кождый з них куплю свою держати, яко и за листы дозволеными нашими" (розд. I, арт. 15)¹²² . У згаданiй сеймовiй уставi 1551 р. унормовувався й iнститут випису: " А вьши-сы съ книгъ въ таковыхъ речахъ, хто похочетъ, тому маютъ быти даваны подъ печатми врядовыми"; тут же визначалися й розцiнки оформлення: за запис - 2 гр., за випис - 12 гр.¹²³ . На нашу думку, саме пiсля цього збiльшилося значення урядницьких книг старост i воєвод, до яких зацiкавлена сторона вiдтепер мала обов'язково заносити свої скарги, акти нерухомостi тощо, узаконюючи в публiчному просторi свою правову дiю. Отже, як бачимо, оскарження i приватно-правовi акти стають обов'язковими для запису в урядових книгах у другiй третинi XVI ст., на яку власне й припадає масове поширення замкових книг. Варто пiдкреслити той момент, що цi книги обумовлюються "писаним правом" як єдиний шлях для забезпечення суспiльних iнтересiв у правовiй сферi, перетворюючись на невiд'ємний чинник будь-якої правової дiї з боку зацiкавлених сторiн.

Є пiдстави стверджувати, що замковий уряд, як канцелярiя та адмiнiстративний апарат луцького старости, формується, як i в усьому ВКЛ, у перiод мiж Першим i Другим Статутами - за часiв старостування князiв Ф.М.Чорторийського (1522-1542) та А.М.Сангушковича-Коширського (1542-1560). Основнi ознаки замкового уряду - регулярне ведення урядових книг (писане право), усталення постiйного мiсця канцелярiї в Луцьку як повiтовому центрi (територiальний центр для привiлейованого стану) та формування iнституту заступникiв (старостинська вертикаль влади). З утвердженням цих чинникiв не тiльки зменшувалась вага "усного права", але й змiнювався принцип володарювання, що виявлялося в занепадi "мандрiвного" характеру присутностi володаря на мiсцях. Великий князь, а слiдом за ним i його намiсники припиняють об'їзди пiдвладних теренiв з метою вiдправлення своїх повноважень. Вiдгомiн "мандрiвного" характеру виконання служби (прийняття публiчних заяв) епiзодично вiдчувався ще напередоднi реформ 1564 - 1566 pp. У 1515 р. володимирський староста особисто виїжджав на землю провадити межовий суд¹²⁴ . Подеколи староста князь Ф. М. Чорторийський пiдписував напоминальнi листи вiд iменi свого уряду, перебуваючи не в Луцьку, а в своїх маєтках - Клеванi (6.VI.1538), Чорторийську (28.1.1539; 29.V.[1536-1541] р.)¹²⁵ . Луцько-берестейський бiскуп Януш Андрусевич прийняв скаргу вiд павловицького урядника князя Р.Ф.Сангушковича, проїжджаючи через Павловичi: "Єдучи намъ тыми часы с Подъляшя до замку на-

стр. 111

шого торчинского на Волын, черезъ имене его млсти..."¹²⁶ . Луцький пiдстароста Андрiй Русин прийняв запис до замкових книг не в канцелярiї у Луцьку, а по дорозi через зем'янське село Гуляницьких: "Я, яко вчорашнего дня, в неделю, едучи дорогою до Луцка, заехал есми до Гулялник, тогды там же в Гулялникох, земяне гсдрские Гулялницкиє на ймя (...)ставши передо мною очевисто, опове-дали..." (6.III.1564)¹²⁷ . Того ж року на судовому засiданнi Луцького замкового уряду одна iз сторiн пред'явила "выпис с книг под печатю его млсти ... кнзя Бо-гуша Корецкого (титули) ...на вряде покладал" (9.IV.1564)¹²⁸ , який було зроблено пiд Оршею в ходi вiйськових дiй, коли, власне, i сталося правопорушення (Маско Шпаковський впiзнав свого краденого коня серед коней Яна Монтовта-Коблинського i заявив про це князю-старостi).

Один волинянин, ретроспективно пригадуючи довготривалий конфлiкт iз сумiжником, зазначав у скарзi: "Якож есмо ихъ (сусiдiв. - В.П.) непооднокрот в том листы врядовыми от кнзя Федора Чорторыйского и от кнзя А. М. Сангуш-ковича Коширского, так теж и от Б. И. Совы, подстаростего луцкого, з уряду замку Луцкого навпоминал" (16.II.1566)¹²⁹ . Як бачимо, процедури нагадування (обсилання) ще асоцiюються з iменами старост, хоча з початком старостування князя Б.Корецького з грудня 1560 р. вони все виразнiше пов'язуються з iменем пiдстарости, що вказує на зменшення домiнуючої ролi старости в повсякденнiй дiяльностi уряду. Показово, що сам кн. Б. Корецький уперше згадується особисто присутнiм на урядi в Луцьку лише через п'ять з половиною рокiв пiсля посiдання уряду - 28.IV. 1566 р.¹³⁰ ).

На жаль, структурнi змiни у функцiонуваннi старостинського уряду, коли староста поступово усувається вiд безпосереднього виконання повноважень, фiксуються у джерелах слабко. Проте на пiдставi поодиноких фактiв можна припустити, що це вiдбувалося шляхом своєрiдної "автономiзацiї" замкового уряду, коли його функцiонування стало покладатися на канцелярiю та заступникiв. Появу останнiх можна датувати кiнцем XV ст., коли масовим порядком поширюється практика пожиттєвого держання кiлькох господарських урядiв водночас. У Польщi на XV ст. iнститут заступникiв уже чiтко кристалiзувався. Як зазначив Антонi Ґонсьоровський, "згiдно з пануючим на той час загальним поняттям уряду, його посiдач мiг передавати свої повноваження своїм приватним заступникам"¹³¹ . Показово, що волинський привiлей Казимира IV щодо старо-стинської вертикалi оперує збiрним поняттям "намiсники" або "слуги", ще не знаючи таких понять, як "замковий уряд" чи "урядники". У Луцьку замiна поняття старостинського "намiсника" ("Я, Федор Сербинъ, наместник луцкий" -25.ХI.1536)¹³² на "пiдстаросту" вiдбувається з приходом князя А.М.Сангушкови-ча-Коширського. Уперше титул пiдстарости отримав у Зенка Борсук (Борсуко-вич); про що свiдчить скарга "на подстаростего луцкого Борсука" (6.ХII.1543)¹³³ ; з тим же титулом, як дiльчий суддя, вiн згадується 30.ХII.1544 р.¹³⁴ . Вiдтак, можна провести паралель: як поняття "уряду" стає загальним для господарських "намiсникiв" з кiнця XV ст., вбираючи в себе як вертикаль верховної влади, так i поняття "замкового уряду" (з 1510-1530-х pp.), обiймає старостинську вертикаль його слуг, задiяних у виконання старостинських повноважень.

Бiльш-менш повний склад замкового уряду можна реконструювати, починаючи вiд старостування князя Ф.М.Чорторийського (1522-1542). Зокрема, тодi ж окреслюється коло посад старостинських слуг, якi беруть безпосередню участь у виконаннi публiчно-правових повноважень: справця староства, пiдстароста, писар, дяк (пiдписок), ворiтний. Так, напоминальний лист видається замковим писарем, який заступає на урядi пiдстаросту: "От Грицъка Мацковича Филосо-фовича Ратомского, писаря луцкого и на подстаростего месце будучего" (22. V. 1536)¹³⁵ . У 1558 р. вперше за джерелами фiксується мiсцеперебування

стр. 112

замкового писаря Романа Перевиського, який служив луцькому старостi князю А.М.Сангушковичу-Коширському. Виявляється, що писар приймав заяви до замкових книг, наймаючи помешкання у колишнього луцького ключника i городничого Герасима Дахновича: "Пригледiли ... до замку господарского Луцко-го, до господы Романа Перевеского, писара замъкового, до двора пана Гарасима Дахновича" (1.ХII.1558)¹³⁶ . За старостування князя Корецького заяви у своєму помешканнi приймав уже не писар, а пiдписок (дяк): "...иж коли ишол пан Езерский до дяка замковго, хотячы тую жалобу до книг записати" (2.IV.1567)¹³⁷ . З iншого запису стає вiдомо, що "дяк замковий" Гришко Трулювич мешкав у дворi володимирського пiдкоморiя Олександра Семашка: "выръвавшися з дому пана своего (О.Б.Семашка. - В.П.), в котором пан Грицко, дяк замку Луцкого, мешъкает..." (4.IХ.1567)¹³⁸ . Отже, на мою думку, розташування замкового уряду до Статуту ВКЛ 1566 р. почасти слiд ототожнювати з помешканням замкового писаря та дяка.

На функцiонування замкових урядiв в останнє десятилiття перед реформами 1564 - 1566 pp. вплинула вищезгадувана сеймова устава вiд 20.ХI.1551 p., згiдно з якою встановлювалась регулярнiсть судових засiдань: для нижчого замкового суду (за термiнологiєю Iгоря Юхо) чотири рази на рiк по чотири тижнi; для вищого - двiчi на рiк по чотири тижнi¹³⁹ . Вiд замкових урядникiв слiд вiдрiзняти повiтових суддiв, якi утворювали орган шляхетського самоврядування, але дiяли в структурi замкового уряду до утворення в 1565 р. земського суду. Вони запроваджувалися згiдно з тiєю ж уставок" вiд 20.XI. 1551 р.¹⁴⁰ . На думку Iвана Лаппо, цей iнститут реалiзував норму Першого Статуту 1529 р. про вибiр двох присяжних зем'ян у судах великокнязiвських намiсникiв: "Кождый воєвода и старосты, и державцы напiй мають обрати двух земянинов в повете своем и ку присязе их привести, которые мають судити поспол з урадники их" (розд. VI, арт. 3)¹⁴¹ . Але й пiсля ухвали 1551 р. вони не були обранi на Волинi. На Вi-ленському сеймi 1554 р. волинськi депутати знову прохали Жигимонта Августа про запровадження повiтових суддiв на Волинi¹⁴² , хоча тепер це залежало тiльки вiд їхньої власної iнiцiативи. Ймовiрно, вони були обранi протягом наступного року, оскiльки першi повiтовi суддi Луцького повiту, на базi яких у 1565 р. утворився Луцький земський суд¹⁴³ , фiксуються 10.VII.1556 p.: Василь Семашко (помер 1561), "судя повету Луцкого" - печатар акту застави Линева Тихном Олехновичем Линевським¹⁴⁴ . Про безпосередню дiяльнiсть суддiв дiзнаємося лише з решток збережених луцьких замкових книг - з лютого 1558 p.: Петро Iванович Чаплич-Шпановський (помер XI.1558), "судя повету Луцкого (старшый)" i Василь Михайлович Семашко¹⁴⁵ . Варто додати, що появу iнституту суддi й писаря в провiнцiйнiй системi замкових урядiв I. Юхо розглядав як елементи вiдокремлення суду вiд адмiнiстрацiї¹⁴⁶ .

Протягом 1530-1550-х pp. змiнюється сприйняття урядових книг, що ранiше розглядалися як персональна власнiсть урядника (выписъ съ книгъ кн. Андрееевихъ 1515 р. - див. вище). Саме цим була викликана сеймова вимога 20.ХI.1551 р. збереження судових книг у повiтах: "просили короля его млсти, абы книги судовые воеводинские и судей поветовых не были вывожены съ поветовъ"¹⁴⁷ . Як писав Орест Левицький, оскiльки "староства зазвичай надавалися в нагороду за державнi заслуги, то нерiдко траплялося, що по смертi старости його спадкоємцi визнавали веденi старостою книги за свою власнiсть, привласнювали їх, тримали у своїх домiвках, ускладнюючи видачу врядових виписiв"¹⁴⁸ . Далеко не вiдразу встановлюється звична для 1560 - 1566 pp. назва "замковi книги", що регулярно наводиться в заключних формулах записiв: "А так я тую жалобу и оповедане в книги замковые записати казал". Як свiдчать фрагменти луцької книги 1558 p., це скорочення повної назви "книги замку госпо-

стр. 113

дарского Луцкого" тiльки починає вживатися в заключних формулах. Додамо, що в Польськiй Коронi детальний порядок ведення й зберiгання гродських i земських книг був установлений привiлеєм Яна Ольбрахта вiд 1496 р.

6. Beneficium-хлiбокормлiння

Важливий аспект будь-якого уряду можна зрозумiти через поняття benefi-cium. За визначенням Антонi Ґонсьоровського, "officium (urzed) водночас становило beneficium (uposazenie - забезпечення), чим значною мiрою визначалась їхня привабливiсть"¹⁴⁹ . У правничiй мовi ВКЛ смислу Beneficium вiдповiдає поняття "хлiбокормлiння", вiдоме з часiв Київської Русi. Як i officium, Beneficium являло собою акт передачi влади-власностi вiд володаря своєму пiдданому: "Бил мне чолом служебник мой, Е. М., абы ему дал на хлебокормление его селище пустовское"¹⁵⁰ . М. Любавський на прикладах роздач намiсництв господарським урядникам неодноразово пiдкреслював тодiшнiй погляд на держання намiсництв як на "кормлiння"¹⁵¹ . Очевиднiсть цiєї думки, яка стає загальним мiсцем у працях iсторикiв, навряд щоб хтось поставив пiд сумнiв. Як зазначав I. Лап-по, "отримуючи державу, державець отримував право керування, суду i ведення великокнязiвського господарства у нiй з усiма доходами, що йдуть на нього" ¹⁵² . Виокремлюючи цей, бенефiцiальний, бiк у держаннi урядiв, Михайло Груше-вський надавав йому першочергового значення при характеристицi урядiв: "посади розглядаються ... i самим правительством ... i урядниками в значнiй мiрi як бенефiцiї, прибутковi статтi"¹⁵³ .

Таким чином, уряд - це синкретичне поєднання officium та beneficium, де officium репрезентує виконавчу владу-службу, a beneficium - власнiсть-прибутки. Така подвiйнiсть уряду виявляє його амбiвалентну структуру, що на практицi реалiзувалась завжди по-рiзному - в залежностi вiд персонального характеру уряду, який вiдображав особистий зв'язок пiдданого-урядника з сюзереном-володарем, а з iншого боку, - в залежностi вiд регiонального розподiлу влади мiж мiсцевою знаттю. Крiм цього, статус того чи того уряду залежав вiд його майнового забезпечення, тобто вiд приписаної до уряду землi, служб, виробникiв. Щодо старостинських урядiв, то забезпечення кожного з них з часом змiнювалось: до уряду додавались або вилучались, певнi потоки прибуткiв (натуральнi чи грошовi податки, земля, служби, мито), передусiм - у ходi роздач великокнязiвських земель у данину або заставу, що в такий спосiб виводило їх з-пiд юрисдикцiї великокнязiвських урядникiв.

Структурне розрiзнення уряду на officium i beneficium умовно вiдповiдає розподiлу права на публiчне й приватне, де публiчне тотожне officium, а приватне - beneficium. Однак для середньовiчного права публiчне i приватне не мало законодавчо кодифiкованого визначення, що одностайно пiдкреслюється авторитетними дослiдниками. Зокрема Ю. Матушевський вказує, що "визначити поняття уряду складно, оскiльки у феодальних стосунках публiчнi та приватнi сфери майже не розрiзнялися..." ¹⁵⁴ . Ю. Бардах зазначає, що, "згiдно з тогочасними правовими поняттями, розрiзнення помiж публiчним актом влади у виглядi надання маєткiв, урядiв, iмунiтетiв тощо та актом приватно-правовим на кшталт дарунку чи купiвлi-продажу не виступало виразним чином" ¹⁵⁵ . Те саме бачимо в законодавствi ВКЛ (Привiлей 1447 p., Перший Статут 1529 p.), де надання землi та урядiв ставилося верховною владою в один ряд: "... иж в землях наших того Великого князьства земль и городов, и мест, и которых колве де-дицтв, и держаня, и теж, которых колве врадов наших або честей и достойно-стей жадному обчому, але толко прирожоным..." (розд. III, арт. З)¹⁵⁶ . Очевидно, що i земля (маєтки), i уряди (адмiнiстративнi посади) ототожнювались мiж собою як власнiсть верховного володаря, що в актi надання (привiлей) розподiлялась помiж його пiдданими - князями, панами, боярами-шляхтою. Надаючи

стр. 114

уряд, верховний володар передоручав частку своєї влади, а вiдтак - його "слуга" сам набував статусу володаря в межах наданих повноважень. Надання, на думку А. Мончака, виступає як власнiсть, якою "обдаровують" - право на неї можна набувати i навiть передавати у спадок¹⁵⁷ . Наприклад, князь Б. Корецький, згiдно з тестаментом 1576 p., передав у спадок своєму синовi Юхиму Вiнницьке староство¹⁵⁸ , де вiн старостував з 1548 p., пiзнiше отримавши його в заставу вiд Жигимонта Августа пiд позику 5000 кiп гр. (привiлей вiд 20.VI.1568)¹⁵⁹ .

7. Старостинськi прибутки

Розглянемо забезпечення (beneficium) Луцького староства до судово-адмiнiстративних реформ 1564-1566 pp. Детально прибутки великокнязiвських намiсникiв-державцiв (остання третина XV - перша третина XVI ст.) розглядалися в працях Матвiя Любавського та Олександра Грушевського¹⁶⁰ . Як правило, ми дiзнаємося про це пiд час змiни спрямування прибуткових потокiв. Так, за старостування в Луцьку Федора Янушовича (1505-1506) до нього, за привiлеєм великого князя Олександра, вiдiйшло мито, сплачуване в Луцьку на великого князя: "на прозбу ... панее Галены королевое, жоны его милости (Олександра -В.П.), тому то пану Федору, старосте Луцкому и маршалку Волынское земли, для пожытку а моцное руки держанья замку его милости Луцкого зъ его мил-сти певного веданя двесте копъ грошей ... ему то дал на кождый годъ з мыта луцкого у мытниковъ брати" (Пiдтвердний привiлей Жигимонта I вiд 5.I.1507)¹⁶¹ . Ту ж саму частку мита в 200 кiп гр. отримав "до воли господарское" наступник Янушовича князь К.I.Острозький (привiлей Жигимонта I вiд 29.XII.1507 р.)¹⁶² . Мито, як традицiйний прибуток луцьких старост, чiтко простежується з часiв Олексанра (1492 - 1506): "которые ж пенязи даиваны старостам луцким з мита луцкого ещо за брата нашого Александра" (Лист Жигимонта I вiд 29. II. 1508)¹⁶³ . Але, як свiдчить пiдтвердження Жигимонта I Михайлу Василевичу (Свинюському) вiд 20. I. 1521 р., в його волинських маєтках староста мiг розпоряджатися своєю митною часткою у власних цiлях. Зокрема, Федiр Янушович передав частину мита своєму зятю Скорутi: "В томъ хвольваръку у Кочъкоровъцы на ставу на гребъли братъ нашъ Алексанъдеръ, король его милость, далъ мито старосте луцъкому пану Федору Янушевичу, и панъ Федоръ тотъ фольварокъ и с тымъ мытомъ отписалъ пану Скоруте; ... а тое дей мыто на замокъ нашъ Луческъ здавъна биривано"¹⁶⁴ . Однак цей вагомий прибуток мав вiдчутно зменшитися через 44 роки: 29.ХП.1552 р. луцькi мiщани отримали вiд Жигимонта Августа привiлей на безмитну торгiвлю як по територiї ВКЛ, так i в Луцьку, пiд час проведення трьох двотижневих ярмаркiв. Подив викликає норма про заборону старостi судити мiщан, що вказує на ймовiрнiсть такої практики в обхiд магдебурзького права: "А староста луцкий ..., абы всех мещан луц-кихъ и всихъ купъцовъ приеждчих самъ и врядники его не судили"¹⁶⁵ . Третє обмеження для старостинського уряду полягало в судiвництвi шляхетсько-мiщанських конфлiктiв виключно за магдебурзьким правом, тобто через вiйтiвський уряд. По-четверте, апарат старости усувався й вiд судового контролю над ярмарками, якi передавалися пiд вiйтiвсько-лавничу юрисдикцiю: "...а присуд ярмаречный войту з радцы месткими на полы"¹⁶⁶ . Згiдно з Волинським привiлеєм Казимира IV, "на ярмарки Старостины наместники маютъ ездити по-старому, а людей ихъ одинъ наместник не маетъ судити"¹⁶⁷ . По-п'яте, луцькi мiщани звiльнялися вiд сплати на старосту натурального податку "солодом", який по-старому замiщався "капщиною" - щорiчною платою з корчем. На вiдмiну вiд Луцька, у Володимирi мито повнiстю йшло на великого князя, що спецiально зазначалось у привiлеї на староство: "...замок и местечко Володимир, со всякими пожитки и доходы [...], окромъ мыта нашого тамошнего володимирского, которое перед тым, з росказанья нашого, старосты на нас держивали и выбирали, которое жъ мыто мы и теперъ на себе выймуемъ"¹⁶⁸ .

стр. 115

Протягом першої половини XVI ст. можна спостерiгати, як зменшуються маєтки i прибутки Луцького староства, що передаються у приватне володiння - в данину, держання чи заставу. Один з перших, документально зафiксованих фактiв - це привiлей Жигимонта I про звiльнення вiд податкiв, якi досi йшли на луцького старосту, луцькi синагоги (22.XII.1506): "што жъ ненадобе имъ и ихъ детемъ, вечно, того плату отъ обеюхъ школъ ихъ, отъ рабановской и отъ караимовской, старостам луцким платити"¹⁶⁹ . За часiв урядування князя К.I.Острозького в 1508 - 1530 pp. були розданi майже всi великокнязiвськi землi на Волинi (105 сiл, 6 замкiв i 2 волостi)¹⁷⁰ , що засвiдчила ревiзiя волинських замкiв 1545 р.¹⁷¹ На цей рiк до Луцького замку й "ключа" належало лише 13 сiл iз загальним числом дворищ 124, повинностi яких були детально описанi в ревiзiї¹⁷² .

Аналогiчну картину бачимо й у Володимирському повiтi, де староста виступив проти вiдчуження замкових володiнь. У 1512 р. Жигимонт I надає замкове село Свинюхи своєму писарю Михайлу Василевичу, проте, як свiдчить лист-данина, володимирський староста вiдмовлявся "ув'язати (увести) в нього писаря, оскiльки "тые люди свинушане (путнi слуги. - В.П.) маютъ в собе нашъ листъ на то, што жъ не мели есмо ихъ отъ замку нашого отъдавати"¹⁷³ . Очевидно, вилучення Свинюх з-пiд замкової юрисдикцiї било по iнтересах володимир-ського старости, якому безпосередньо пiдпорядковувались путнi слуги. Однак рiшення великого князя було категоричним: "Мы, бачачи, ижъ листъ нашъ дали есмо тымъ людемъ нашимъ свинухомъ, и хотячи листу нашому досытъ вчинити, которые в томъ селе слуги путные, в которыхъ нашъ листъ буде, тых Ми-хайлу (новому власнику. - В.П.) не дали есмо". Вiдтак, слуги можуть або служити новому господарю, або, покинувши землi, пiти геть. Натомiсть тяглi пiдданi зобов'язувались до безумовного послуху. Як бачимо, замок втрачав не тiльки данникiв, якi його годують, але й групу слуг, яка, обслуговуючи замкову адмiнiстрацiю, "служила конем" (виконувала кур'єрську службу).

Окремi прибутки з Луцька йшли на волинського маршалка: "мыто мостовое на великомъ мосту, грошовое и соляное"¹⁷⁴ . Згiдно з усталеною на Волинi адмiнiстративною практикою, уряд маршалка Волинської землi та уряд луцького старости з останньої третини XV ст. поєднувався в однiй особi, але з 1522 p., коли князь К. I. Острозький став троцьким воєводою, маршалкiвство перейшло до володимирських старост¹⁷⁵ . Уже через чотири роки було зафiксовано суперечку з приводу розмежування урядових прибуткiв, якi ранiше йшли на одну особу -луцького старосту i волинського маршалка. Перерозподiл маршалкiвства мiж луцьким старостою князем Ф. Чорторийським та володимирським старостою i волинським маршалком князем Ф. Сангушковичем перерiс у конфлiкт зi звичайними наїздами на маєтки (Лист Жигимонта I до луцького старости вiд 21.VI.1526 з призначенням судового розслiдування¹⁷⁶ , а також позов вiд 28.1.1530¹⁷⁷ ). Перед цим - 29.111.1526 р. - Жигимонт I скасував свiй попереднiй вирок, винесений на користь луцького старости, який, очевидно, невдовзi пiсля 1522 p., довiв перед великим князем належнiсть маршалкiвських прибуткiв до свого староства: "Выпросил еси собе поденимъ (маршалком. - В.П.) мостовое луцкое и половицу пересуду, которое ж здавна на маршалковство Волынское земли хоживало, поведаючи намъ, жебы тыи доходы здавна на староство Луцкое хо-живало"¹⁷⁸ . Невдовзi Жигимонт I сповiстив про своє рiшення i маршалка (29.VIII.1526)¹⁷⁹ . Але конфлiкт цим не вичерпався: за дорученням великого князя справу розглядав недавнiй волинський маршалок князь К.I.Острозький, а 27.111.1527 р. великий князь пiдтвердив його судове рiшення на користь князя Сангушковича¹⁸⁰ . Спiр про розподiл мита тривав i далi. Так, у 1539 р. той же Федiр Сангушкович скаржився Жигимонту I на Юрiя Фальчевського, який тодi

стр. 116

контролював митнi збори на Волинi, про те, що вiн забороняв збирати мито на маршалка. Цi прибутки з Луцька, якi йшли на уряд маршалка, спецiально застерiгались у привiлеї: "...дали ему маршальство земли Волыньское до его живота [...] з доходы, то есть с половиною кождого пересуда, што самъ староста луцкий и врядники его судятъ и з мытом мостовым, што на великомъ мосту, з грошовымъ и з солянымъ" (30.I.1535)¹⁸¹ . Доходи становили спадково-урядовий характер: "...со всимъ с тым, как отецъ его и иныпии врядники тотъ врядъ от нас держали, з доходы..."¹⁸² . Ще в 1573 р. князь К.К.Острозький, як маршалок Волинської землi (з 1550 р.), нагадував своїм листом луцьким бурмiстрам i райцям, аби вони не чинили перешкод його слузi Гаврилу Прусиновському, який вибирав на князя луцьке "мостове" (податок за проїзд), "которое застародавна на маршалковство земли Волынское належит и в обудву брамах бирано бывает" (свiдчення возного вiд 1.IХ.1573)¹⁸³ . Старостинськi прибутки, згаданi у привiлеї на Луцьке староство князю А.М.Сангушковичу-Коширському, як усталенi й здавна вiдомi, спецiально не зазначалися (крiм "капщини" - податку з горiлчаних виробiв): "дали есмо ему (старостi. - В.П.) от нас держати староство луцкое [...] с капщиною и с тыми доходы по тому, яко предокъ его [...] тот замок наш Луческ держалъ"¹⁸⁴ .

Через пожежу в Луцьку в 1527 р. мiщани-погорiльцi були звiльненi на 10 рокiв (1527 - 1537) вiд господарських податкiв i повинностей, якi включали "серебщину, ординщину, солениче i восковниче". Натомiсть вiд податкiв, що йшли на старосту, вони звiльнялися лише на п'ять рокiв (1527 - 1532): "дали есмо им слободы и вызволяем ихъ отъ ... старостиныхъ платовъ: отъ капъщизны и мыта и от городъщины" (Привiлей Жигимонта I вiд 1.VIII.1527)¹⁸⁵ .

Як бачимо, доходи великокнязiвських намiсникiв уже на той час були проблематизованi офiцiйною владою. Урядницькi прибутки (плати) i, загалом, забезпечення влади стає проблемою розподiлу та кодифiкацiї, що вiдображається як у судових процесах мiж урядниками, так i в привiлеях на уряди. Однак, верховна влада була не здатна повною мiрою контролювати прибутки своїх урядникiв, бо привiлеї передусiм оговорювали великокнязiвськi прибутки, тодi як з урядницькими верховна влада не завжди була обiзнана. Ревiзiї волинських замкiв 1545 i 1552 pp. саме й виявляють цю "необiзнанiсть" i гостру зацiкавленiсть з її боку: по якiй лiнiї проходить розподiл мiж верховною владою та її урядницьким ешелоном на мiсцях i чи можна взагалi унормувати цю межу? Йдеться про добре задокументований факт з великокнязiвської ревiзiї волинських замкiв 1545 p., коли мiсцевi урядники вiдмовились оприлюднити перед великокнязiвськими ревiзорами свої урядницькi прибутки: "О иншии приходы староства луц-кого, то ест о капщизну, о ятки и о иншии малый и великий мовили есмо князю старосте, абы нам дал знати, и он обецался вси доходы староства своего, справедливе описавши, на реистре дати, а потом колко есмо его сами в том напоминали и служебников наших посылали и листы писали, и он того реистру ни сам нам дати, ани прислати не хотел"¹⁸⁶ . На вiдмiну вiд луцького старости, володи-мирський староста подав ревiзорам реєстр прибуткiв, який вони дослiвно вписали у текст ревiзiї¹⁸⁷ . Згiдно з ним, тут на старосту щороку йшли такi податки: "верховщина" (40 кiп гр.), "капщина" (30 кiп гр.), "подворне" (8 кiп 40 гр.), "вагове воскобойне" (20 кiп гр.), "деревне мито", з якого "обувают убогих". Однак ревiзори виявили, що реєстр мiстив не все: "А о других доведавшися од людей, што он, кром того, на себе берет яко з староства своего, так и з маршалства, при том списку его меновите описали: от горелки (100 кiп гр.), млин (100 кiп гр.), вини з места и со всего повету вси на себе берет, мито з мосту земского и местского..."¹⁸⁸ .

стр. 117

Митнi i судовi збори становили головний грошовий прибуток старости, хоча до Люблiнської унiї у ВКЛ налiчувалося близько 35 рiзновидiв повинностей у виглядi "служб" або натуральних податкiв: служби, плати, подачки ("серебщина", "ординщина", "капщина", "солениче", "восковниче", "подводи"¹⁸⁹ ). Приховування прибуткiв стає наскрiзною темою ревiзорського опитування урядникiв, що виявляє нову тенденцiю внутрiшньої полiтики - виявити приховане: "...а то сут потаемныи, а нововымышленыи прибытки, которых он (луцький ключник П. Б. Загоровський. - В.П.) перед нами закрыл и в реистре своим объявити не хотел, нижли вси мещане и купцы дали нам о том знати..." ¹⁹⁰ .

З поширенням заставної форми держання, яка на сеймах дуже критично оцiнювалася шляхтою, змiнюється характер забезпечення урядiв: крiм пожиттєвого володiння, уряднику надається повне право на всi прибутки, приписанi до замку: "дали [...] со всими платы и доходы [...] ничого на нас не оставяючы ани выймаючи... А мы не маємо вжо болшей того волостей и сел никому отдавати от того замку, ани платовъ местских ани даней жадных от него отнимати и никому отпущати" (привiлей Ф. Янушовичу на володимирське староство 23.ХII.1507)¹⁹¹ . Цiкаво, що пiсля Ф. Янушовича Жигимонт I заставив Володи-мирський замок не за 1400 золотих, а за 1000 золотих (привiлей кн. А. О. Сан-гушковичу 1508 р.)¹⁹² .

Податки з сiл Луцького староства йшли не тiльки на старосту: дрiбнi замковi служебники теж отримували звiдси певне забезпечення. Так, 29.VI.1562 р. олицький вiйт Олехно Петрович Скуйбiда продав майбутньому луцькому пiдстаростi Андрiю Русину "млынарство голешовское, который млын прислухает ку замку гсдрскому Луцкому, а с того млына вымелокъ от всякого збожя и от со-лодов приходит на замок Луцкий две мерки, а третяя на млынара и мыта гостинцового, так же на замок два пенязи, а на мелника третий пенязь"¹⁹³ . Iз цього ж продажу дiзнаємося, що батько олицького вiйта Петро Скуйбiда, будучи "пушкаром замку Луцкого", отримав це млинарство за даниною Жигимонта I. Через вiсiм рокiв (13.1.1570) А. Русин продав голешiвське млинарство за 100 кiп гр. своєму племiннику й луцькому земському писарю Михайлу Федоровичу Ко-ритенському¹⁹⁴ . Цiкаво, що голешiвський млин уперше фiксується за даниною Олександра вiд 20.1.1498 p., наданий "въчно и непорушно" господарському млинару Ониску Пашковичу¹⁹⁵ . У 1570 р. Iван Хребтович-Богуринський, луцький пiдстароста, сплачував з Голешова подимне (4 дими, 1 городник), яке перед тим було у замковому пiдпорядкуваннi¹⁹⁶ .

Iншими вагомими прибутками, якi надходили до рук старост i замкових урядникiв, були судовi оплати. Вони складалися з двох основних рiзновидiв: пересуду i вин. Пересуд (синонiм - памятне, помочне) - це плата суддям вiд виграного процесу або проведеної правової процедури. Сума пересуду вираховувалася як вiдсоток (10%) вiд вартостi речi, що виносилася на суд. Цей вiдсоток, встановлений за часiв Вiтовта (1398 - 1430), незмiнно проiснував пiвтораста рокiв - до середини XVI ст.: "Тотъ обычай, почавши от великого князя Витовта ..., зав-жды такъ былъ заховань, ижъ десятый грошъ пересуду от сумы презысканое былъ даванъ"¹⁹⁷ . Цей же звичай закрiплювала й спецiальна "Устава о пресудехъ" 1509 р. Жигимонта I¹⁹⁸ . Згiдно iз сеймовою ухвалою Жигимонта Августа вiд 20.XI.1551 p., вiдсоток пересуду було зменшено удвiчi (от десяти грошей (бралося. - В.П.) полгроша)¹⁹⁹ . Як же дiлився пересуд? Перший Литовський Статут 1529 p., запроваджуючи в замковому судочинствi iнститут суддiв, розклав пересуд на три сторони: "Судьи пересуд мают на трое делити: одна часть воеводе, а другая судьям, а третяя наместнику воєводину" (розд. VI, арт. 21)²⁰⁰ . Крiм того, платилася вина - штраф за правопорушення. До Першого Статуту двi третини судових вин, що їх отримував судовий уряд воєводи, маршалка чи старости,

стр. 118

йшла до скарбу, а одна третина - повинное - залишалася урядовi. Третiм рiзновидом можна вважати заруку (заклад) - суму (вiд 100 до 10000 кiп гр.), яку сторони встановлювали на користь великого князя й старости з умовою сплати на випадок чергового правопорушення. Регiональним аналогом закладу було вы-метное²⁰¹ : "кроме старостина повинного и выметного, съ чого ся коли хто на него выкинетъ" (Устава городенському старостi Юрiю Радивилу 20.IV.1514)²⁰² . Шляхетська головщина - плата за вбивство - повнiстю йшла на господаря²⁰³ . До 1509 р. i загалом у часи функцiонування iнституту присяги староста чи воєвода отримували вiдсоток i вiд виправданого вiдповiдача - того, хто перший iшов до присяги²⁰⁴ . Окремий рiзновид складали оплати за проведення до- i пiслясудових публiчно-правових процедур, якi виконували найнижчi урядники чи замковi слуги: "писче" - плата писарю (дяку); "вижове" - плата за офiцiйне засвiдчення правопорушення вижем (опит свiдкiв, огляд ран i збиткiв тогцо); "децкованье" -плата дiцькому за виконання судового рiшення (виклик до суду тощо); "ротное" (от пригледанья присяги); "увяжче" - плата ув'язчому за введення у володiння маєтком; "поколодное" (повежное) - плата за тримання в ув'язненнi у замковiй вежi, на колодi²⁰⁵ . Уривчастi свiдчення про розмiри судових оплат виявляють досить плинний характер як їх рiзновидiв, так i конкретних сум, якi детально не фiксуються. Однак можна констатувати, що протягом першої половини XVI ст. вiдбувалося здешевлення правових процедур, супутнє росту їх масовостi, доки Бєльський привiлей 1564 р. не скасував судовi прибутки старост.

Пiдсумовуючи, можемо констатувати, що цiлком виразними є структурнi змiни, якi характеризують генезу iнституту старости i його замкового уряду впродовж першої половини XVI ст. Призначення даної структури - органiзовувати й репрезентувати механiзм влади, в якiй панування знаходить свiй прояв, спираючись на практику власностi, права, iєрархiї, клану, служби тощо. Водночас сама по собi структура вiдбиває змiст свiдомостi, тому в iсторичному вимiрi вона рухлива - залежна вiд полiтичних чинникiв i продуктивних ресурсiв. Можна сказати, що органи влади певною мiрою самi структуруються через низку понять (права, служби, уряду, листа, запису, книги, оплати, хлiбокормлiння тощо), на яких власне й базується його механiзм i функцiонування. Конкретна особа, претендент на уряд лише долучається до цього механiзму, вливаючись в органiзований потiк функцiонування. Тому, крiм персоналiй урядникiв i слуг, важливо зосереджуватися на структурних аспектах органiзацiї iнститутiв, що виражалися не в позитивних/негативних оцiнках (уявленнях) сучасникiв, не в їхнiх реакцiях, а в модальних настановах того, "як треба" сприймати й реагувати.

З одного боку, факти, вочевидь, засвiдчують занепад старостинського уряду на Волинi у першiй половинi XVI ст., що проявилось у зменшеннi майнового забезпечення (роздача замкових маєткiв, звiльнення людностi вiд служб i податкiв, зменшення оплат i прибуткiв). Уряд, здається, втрачає прибутковiсть i значущiсть для самого старости, полишаючи низку прерогатив на користь шляхетського самоврядування. Але чи можна твердити, що вiдбувається демонополiзацiя влади, нiбито досi зосередженої в руках старости? Як здається, доречнiше було б вести мову про змiну структурних принципiв здiйснення влади, що знаходить свiй прояв у своєрiднiй деперсоналiзацiї владних iнститутiв, коли особа старости поступово усувається вiд безпосереднього виконання своїх повноважень. Саме тому на особливу увагу заслуговує формування замкового уряду, коли навколо замку, що репрезентує повiтовий центр i станову iдентичнiсть шляхти, вiдбувається своєрiдне опосередкування адмiнiстративного апарату старости. Слуги, якi завжди його оточували, структуруються в певну органiзацiю пiд назвою "замковий уряд" - постiйний центр iз щоденною канцелярiєю, призначеною

стр. 119

охоплювати писаним правом набагато бiльше публiчно-правових практик, нiж це було до Першого Статуту 1529 р. Виникає спокуса порiвняти це з формуванням ранньомодерної бюрократичної структури, але, очевидно, це таки було б перебiльшенням - надто багато архаїчних рис ще має ця "бюрократiя".

Таблиця N 1

Луцькi старости XV - XVI ст.*

1429 - 1431- Юрша, воєвода київський 1437-1448

1438 - Ян Войницький з Сєнна, староста олеський; Вiнцеслав Шамотульський, староста руський

1443 - 1444 - кн. Василь Федорович Острозький

1445 - 1452 - Немира Резанович 1463 - 1475 - Михайло Монтовтович 1475 - 1480 - Iван Ходкевич

1480 - 1485 - Олiзар [Кiрдеєвич] Шилович, маршалок Волинської землi 1486 - 1490 - Петро Янович Монтигердович, маршалок Волинської землi 1490 - 1500 - кн. Семен Юрiйович Гольшанський, маршалок Волинської землi

1500 - 1501 - кн. Михайло Iванович Острозький, маршалок Волинської землi

1501 - 1505 - кн. Семен Юрiйович Гольшанський, маршалок Волинської землi

1505 - 1506 - Федiр Янушович (Янушкевич), (з 1492) писар господарський, маршалок Волинської землi.

1507 - 1522 - кн. Костянтин Iванович Острозький ( 1530), маршалок Волинської землi (з 1522 р. уряд маршалка переходить до володимирських старост), староста брацлавський, вiнницький i Звенигородський (до 1525)

1522 - 1542 - кн. Федiр Михайлович Чорторийський

1542.XII.18 - 1560.Х.4 - кн. Андрiй Михайлович Сангушкович-Коширський, господарський маршалок; луцький вiйт (з IX. 1544 р.) ; ключник, городничий i мостовничий луцький (з 1546 р.)

1560.XI - 1576.VIII.19 - кн. Богуш Федорович Корецький, староста луцький, брацлавський i вiнницький (з 1548 p.), воєвода Волинської землi (з 1572 р.)

1576 - 1581- Олександр Маркович Жоравницький, луцький ключник, мостовничий i городничий

1581 - 1587- кн. Олександр Пронський, стольник Великого князiвства Литовського

1588 - 1597 - Олександр Богданович Семашко, каштелян брацлавський

1598 - 1601 - Марек Собеський

1601 - 1618 - Миколай Семашко

Володимирськi старости XV-XVI ст.

1446 - 1451 - кн. Михайло Костянтинович Буремський 1452, 1466 - Пашко Дахнович

1461 - 1477 - Олiзар [Кiрдеєвич]-Шилович, маршалок Волинської землi

[1480 - 1488 ?] - кн. Олександр Сангушкович

1489 - Iван Юрша

1494 - 1495- Войтех Кучукович

*Таблицi складено за виданням: Wolff J. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Ksiestwa Litewskiego 1386 -1795. - Krakow, 1885. - S. 21-24; Bonecki A. Poczet rodow w Wielkim Ksiestwi Litewskiem w XV i XVI wiekach. - Warszawa, 1887. - S. 41; Wo/ski Marian. Urzednicy wolynscy XIV-XVIII w. Spisy. - Krakow -Машинопис.

стр. 120

1495 - 1501 - Василь Богданович Хребтович

1502 - кн. Юрiй Iванович Четвертинський

1503 - 1505 - Федько Янушевич (Янушкевич)

1505 - Ян Янушко

1506 - 1507 - кн. Василь Андрiйович Полубенський 1507.XII.23 - (1508.V. 26 - Федько Янушович (Янушкевич)

1508 - 1525 - кн. Андрiй Олександрович Сангушкович (J1531), з 1522 р. маршалок Волинської землi

1531.IX.21 - (1548.V.4 - кн. Федiр Андрiйович Сангушкович, маршалок Волинської землi (з 1531)

1548 - J1550 - Петро Петрович Кiшка

1550 - 1579 - кн. Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький, маршалок Волинської землi (з 1550 p.), воєвода київський (з 1559 p.),

1579-J1588-кн. Костянтин Костянтинович Острозький, крайчий(з 1579 р.)

1588 - 1603 - кн. Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький, маршалок Волинської землi (з 1550 p.), воєвода київський (з 1559 p.).

1603 - {1620 - кн. Януш Костянтинович Острозький.

Таблиця N 2

КНИГИ ПОВIТОВИХ УРЯДIВ ВЕЛИКОГО КНЯЗIВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ДО РЕФОРМ 1564-1566 pp.

стр. 121

^I Горбачевский Н. Каталог древним актовым книгам губерний: Виленской, Гродненской, Минской и Ковенской, также книгам некоторых судов губерний Могилевской и Смоленской, хранящимся ныне в Центральном архиве в Вильно. - Вильно, 1872.

^II Беларусью архiу .- Мiнск, 1928.- Т. 2 [Литовська Метрика, кн. записiв N 16]. - С. 5 - 144.

^III Там само. - С. 145.

^IV Акты, издаваемые Виленскою археографическою комиссиею для разбора древних актов. - Т. XVII: Акты гродненского земского суда [три книги 1539-1540, 1540-1541, 1541-1542 гг., записи за 1556 - 1565 гг.]. - Вильно, 1890. Там само: Т. XXI: Акты гродненского земского суда [три книги 1555, 1556-1557, 1558 гг.]. -Вильно, 1894

^V РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1 (Литовська Метрика). - Кн. 34, 40, 230, 233, 234, 238, 240, 241 - 247, 250, 252, 253, 255, 256, 259, 260, 262. Див.: Кяупене Ю. Книги вильнюсского замкового суда XVI в. в составе Литовской Метрики. // Литовская метрика. Тезисы докладов межреспубликанской научной конференции. Апрель 1988 г. - Вильнюс, 1988. - С. 42-44.

^VI Акты, издаваемые Виленскою археографическою комиссиею для разбора древних актов. - Т. XXII: Акты слонимского земского суда [двi книги 1555-1565, 1565-1566 гг.]. - Вильно, 1895.

^VII ЦЦIАК України. - Ф. 21. - Оп.1. - Спр. 1 - 10.

^VIII " ЦДIАК України. - Ф. 25. - Оп.1. - Спр. 1 - 8.

⁸⁴ РИБ. - Т. XXVII. - Стб. 414.

⁸⁵ Горбачевский Н. Каталог древним актовым книгам губерний: Виленской, Гродненской, Минской и Ковенской, также книгам некоторых судов губерний Могилевской и Смоленской, хранящимся ныне в Центральном архиве в Вильне. - Вильно, 1872 - С. 493.

⁸⁶ РИБ. - Т. XX. - Стб. 214.

⁸⁷ Горбачевский Н. Каталог ... - С. 355.

⁸⁸ Яковлiв А. Впливи старочеського права ... - С. 31. Дашкевич Я. Р. Адмiнiстративнi, судовi й фiнансовi книги на Українi в XIII - XVIII ст. (Проблематика, стан i методика дослiдження) // Iсторичнi джерела та їх використання. - К., 1964. - Вип. 4. - С. 131.

⁸⁹ Bardach i., Lesnodorski В., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. - Warszawa, 1998. - S. 120.

⁹⁰ Ковальский H. П. Источниковедение истории Украины XVI - первой половины XVII в. - Ч. 4: Обзор основных отечественных собраний архивных источников. - Днепропетровск, 1979. - С. 59-62. Купчинський О. Земськi та гродськi ... - С. 11, 36, 88.

⁹¹ РИБ. - Т. XX. - Стб. 226.

⁹² Там само.. - Т. XXVII. - Стб. 422.

⁹³ Там само. - Стб. 512.

⁹⁴ Arch. Sang. - Т. III. - S. 220.

⁹⁵ Архив ЮЗР. - Ч. VIII. - Т. 3. - С. 118-120.

⁹⁶ ЦДIАК України. - Ф. 2071. - On. 1. - Спр. 69. - Арк. 1.

⁹⁷ Нiмчук В. В., Яковенко Н. М. Двi Волинськi грамоти (1500 р. i 1519 p.) // Мовознавство. - К., 1989. - С. 61.

⁹⁸ Архив ЮЗР.- Ч. 1. - Т. 6. Акты о церковно-религиозных отношениях в Юго-Западной Руси (1372 -1648 гг.). / Под ред. О. И. Левицкого. - К., 1883. - С. 15 (N9).

⁹⁹ Волинськi грамоти XVI ст. (Пам'ятки української мови) / Упорядники: В. Б. Задорожний, А. М. Мат-вiєнко. - К., 1995. - С. 219. Акт датовано iндиктовим лiточисленням (iндикт 3), який припадає на 1515р. - рiк старостування князя Андрiя Олександровича Сангушковича у Володимирi. З 1522 р. вiн - маршалок Волинської землi. Вiдсутнiсть другого титулу схиляє до дати 1515 р. З 1525 р. уряд володимирського старости батько передав у намiсництво своєму синовi кн. Федору Андрiйовичу.

¹⁰⁰ Arch. Sang. - Т. 1. - S. 152 (N175).

¹⁰¹ Акты Литовской метрики / Собраны Ф. И. Леонтовичем. - Т. I. - Вып. 1 (1413-1498). - Варшава, 1896. -С. 88 (N 225). Цей текст передруковано // Торгiвля на Українi XIV - середина XVII столiття. Волинь i Надднiпрянщина // Упор.: В. М. Кравченко, Н. М. Яковенко. - К., 1990. - С. 39 (N 24).

¹⁰² Arch. Sang. - Т. I. - S. 197 (N 205).

¹⁰³ Левицкий О. И. О судьбе древних актовых книг и собрании их в центральных архивах // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. - К., 1896. - Кн. 10. - С. 10.

¹⁰⁴ Там само.

¹⁰⁵ Боряк Г. В. Административно-территориальное устройство украинских земель в конце XV - середине XVI века (Анализ документальных источников). Дисс. ... канд. ист. наук. Машинопись. - К., 1987.- С. 93.

¹⁰⁶ Там само. - С. 93. Див. там само: Гл. 2, § 1: Актовые книги местных судово-административных

стр. 122

учреждений Правобережной и Западной Украины.

¹⁰⁷ Ковальський М. П. Документи родинного фонду Сангушкiв Кракiвського державного воєводського архiву як джерела з соцiально-економiчної iсторiї України XVI - XVIII ст. // Архiви України. - 1984. -N 3. - С 60 - 63.

¹⁰⁸ Кременецький земський суд. Описи актових книг. Випуск 1: книги N I - II (1568 - 1598 pp.) / Ред. I. Л. Бутич. Описи склали: Л. А.Попова, 3. С. Хомутецька, В. Д. Чунтулова. - К., 1959. - 256 с. Хомугецька 3. С. Палеографiчнi особливостi актових книг Кременецьких судiв XVI ст. // Iсторичнi джерела та їх використання. - К., 1964. - Вип. 1. - С. 195-203; Чунтулова В. Д. Форми документiв актових книг Кременецького земського суду // Iсторичнi джерела та їх використання. - К., 1964. - Вип. 1. - С. 203-209; Исаевич Я. Д. Гродские и земские акты - важнейший источник по истории аграрных отношений в Речи Посполитой в XVI - XVIII вв. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы 1961. - Рига: 1963. - С. 90 - 99.

¹⁰⁹ Lietuvos Metrika (1528 - 1547). 6-oji Teismu bylu knyga (Kopija-XVI a. Pabaigos) [Литовская Метрика, 6-я Книга судебных дел (Копия - конец XVI в.)] / Parenge - Vilniaus universiteto leidyika, Vilnius, 1995. - Kn. 6. - CXLIX+448 s. (С. Лазутка, И. Валиконите, И. Карпавичене. Введение. - S. IX - CXLIX) - S. 23.

¹¹⁰ Статут Великого княжества Литовского 1529 года. - Минск, 1960. - С. 70, 73.

¹¹¹ Там само. - С. 71 (розд. VI, арт. 3).

¹¹² Бершадский С. А. Документы и материалы для истории евреев в России. - Т. II: Документы и ре-гесты к истории литовских евреев (1550 - 1569) (Русско-еврейский архив). - СПб., 1882. - Т. 2. - С. 11 (N17).

¹¹³ ЦДIАК України. - Ф. 2071. - On. 1. - Спр. 69. - Арк. 103.

¹¹⁴ Опись актовой книги Киевского центрального архива N 2045. Луцкая гродская, записовая и поточная книга 1571 года. / Сост. О. И. Левицкий. - К., 1889. - NN 478, 512. Оригiнал: ЦДIАК України. - Ф. 25. - On. 1. - Спр. 13. - Арк. 431, 459 зв.

¹¹⁵ ЦДIАК України. - Ф. 26. - On. 1. - Спр. 62а (Опис Луцької земської книги 1570, 1571, 1574, 1575 pp.). Оригiнал зберiгається: Там само. - Ф. 26. - On. 1. - Спр. 2.

¹¹⁶ Архив ЮЗР. - Ч. VIII. - Т. 4. - С 350.

¹¹⁷ Lietuvos Metrika (1528 - 1547)... - S. 156.

¹¹⁸ Статут ВКЛ 1529 года... - С. 77.

¹¹⁹ Яковлiв А. Впливи старочеського права ... - С. 35, 47.

¹²⁰ Беларускi Архiу. - Мiнск, 1928. - Т. 2. - С. 268.

¹²¹ Акты ЗР. - Т. 3. - С. 33.

¹²² Статут ВКЛ 1529 года... - С. 37.

¹²³ Акты ЗР. - Т. 3. - С. 33, 36.

¹²⁴ Волинськi грамоти XVI ст. ... - С. 219.

¹²⁵ Iнститут Рукопису. Нацiональна Бiблiотека України iм. В. Вернадського. - Ф. II. - Спр. 22613. - Арк. 5 зв., 7 зв., 21 зв. (Далi - IP. НБУ.)

¹²⁶ Arch. Sang. - Т. VII. - S. 44.

¹²⁷ ЦДIАК України. - Ф. 25. - On. 1. - Спр. 6. - Арк. 26 зв.

¹²⁸ Там само. - Арк. 158 зв.

¹²⁹ Там само. - Спр. 8, арк. 45 зв.

¹³⁰ Там само. - Арк. 110 зв.

¹³¹ Gqsiorowski A. Urz^dnicy zarzqdu lokalnego w poznosredniowiecznej Wielkopolsce. - Poznan, 1970.- S. 276.

¹³² Arch. Sang. - T. IV. - S. 59.

¹³³ Ibid. - S. 371.

¹³⁴ Архив ЮЗР. - Ч. VIII. - Т. 4. - С. 330.

¹³⁵ IP. НБУ. - Ф. II. - Спр. 22613. - Арк. 8.

¹³⁶ ЦДIАК України. - Ф. 25. - On. 1. - Спр. 1. - Арк. 62 зв.

¹³⁷ Там само. - Спр. 9. - Арк. 139.

¹³⁸ Там само. - Арк. 453 зв.

¹³⁹ Юхо И. А. Правовое положение населения Белоруссии в XVI в. - Минск, 1978. - С. 122.

¹⁴⁰ Акты ЗР. - Т. 3. - С. 32.

¹⁴¹ Лаппо И. И. Земский суд в Великом княжестве Литовском // Журнал Министерства Народного Просвещения. - СПб., 1897 июнь. - С. 295- 300.

¹⁴² Акты ЗР. - Т. 3. - С. 64

¹⁴³ ЦДIАК України. - Ф. 26. - On. 1. - Спр. 1. - Арк. 1.

¹⁴⁴ Архив ЮЗР. - Ч. VIII. - Т. 6. - С. 54-55.

¹⁴⁵ ЦДIАК України. - Ф. 25, On. 1, Спр. 1, Арк. 18 зв.

¹⁴⁶ Юхо /. Крьiнiцьi беларуска-лiто (скага права. - Мiнск, 1991.) - С. 118. Юхо И. А. Правовое поло-

стр. 123

жение населения Белоруссии в XVI в. - Минск, 1978. - С. 122.

¹⁴⁷ Акты ЗР. - Т. 3. - С. 35.

¹⁴⁸ Левицкий О. И. О судьбе древних актовых книг... - С. 6-7.

¹⁴⁹ Gqsiorowski A. Urzedy, urzednicy// Slownik starozytnosci slowianski. - Wroclaw, Warszawa, Krakow. - 1977. -T. 6. - Cz. 1. - S. 274.

¹⁵⁰ Грамоты Великих князей литовских с 1390 по 1569 г., собранные и изданные под редакциею Вл. Антоновича и К. Козловского. -К., 1868. - С. 161.

¹⁵¹ Любавский М. К. Областное деление... - С. 677.

¹⁵² Лаппо И. И. Великое княжество Литовское ... - С. 279.

¹⁵³ Грушевский М. С. Южнорусские господарские замки в половине XVI века. - К., 1890. - С. 8.

¹⁵⁴ Matuszewski J, Sprzedawalnosc urzedow w Polsce // Czasopismo prawno-historyczne. - Warszawa, 1964. - T. XVI. -Z. 2. -S. 118.

¹⁵⁵ Bardach ./. Studia z ustroju i prawa Wielkiego Ksiestwa Litewskiego XIV - XVII w. - Warszawa, 1970. - S. 389.

¹⁵⁶ Статут ВКЛ 1529 ... - С. 48.

¹⁵⁷ Maczak A. Klientela. - Warszawa, 1994. - S. 115.

¹⁵⁸ Архив ЮЗР. - 4. I. - T. 1. - С 103.

¹⁵⁹ Архив ЮЗР. - Ч. VIII. - Т. 6. - С. 210-219.

¹⁶⁰ Любавский М. К. Областное деление... - С. 677-701. Грушевский А. С. Города Великого княжества Литовского в XIV - XVI вв. Старина и борьба за старину. - К., 1918. - С. 85-140.

¹⁶¹ Малиновский И. Сборник материалов... - С. 2.

¹⁶² Акты ЗР. - Т. 2. - С. 33.

¹⁶³ Lietuvos Metrika (1499 - 1514) - Knyga Nr. 8. Uzrasymu knyga 8 (1499-1514) [Литовская Метрика. Книга Записей, 8]. / Parenge (укладачi) S. Lazutka, I. Valikonyfe, J. Karpaviciene, J. Viskantaite. - Vilnius, 1995. - Kn. 8. - Lietuvos istrijos institutas, Vilnius, 1995. - Kn. 8. - S. 144.

¹⁶⁴ Архив ЮЗР. - Ч. 8. - Т. 4. - С. 246.

¹⁶⁵ Метрыка Вялiкага княства Лiтоускага. Кнiга 28 (1522 - 1552). Кнiга запiсау 28 / Падрыхтоука тэк-стау да друку i навук. апарат: В. Мянжьiнскi, У. Свяжьiнскi. - Менск, 2000. - С. 202 (N 154).

¹⁶⁶ Там само. - С. 202 (N 154).

¹⁶⁷ Акты ЮЗР. - Т. 1. - С. 28 (N 36).

¹⁶⁸ Малиновский И. Сборник материалов ... - С. 17; Arch. Sang. - Т. III. - S. 389.

¹⁶⁹ Бершадский С. А. Документы и материалы ... - Т. 1. - С. 68.

¹⁷⁰ Яковенко Н. М. Українська шляхта ... - С. 66.

¹⁷¹ Zrodla dziejowe. - Т. 6. - S. 84. Яковенко Н. М. Українська шляхта... - С. 181

¹⁷² Zrodta dziejowe. - Т. 6. - S. 76-79. Грушевсьшй М. С. Iсторiя України-Руси. - Т. VI... - С. 148.

¹⁷³ Архив ЮЗР. - Ч. 8. - Т. 4. - С. 222.

¹⁷⁴ Arch. Sang. - Т.IV. - S. 190.

¹⁷⁵ Wolff J. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Ksiestwa Litewskiego 1386 - T. XVI. - Z. 2. 1795. - Krakow, 1885. - С 2.

¹⁷⁶ Arch. Sang. - T. III. - S. 283 (N 297).

¹⁷⁷ Ibid. - S. 359 (N 380)

¹⁷⁸ Ibid. - S. 280 (N 294).

¹⁷⁹ Малиновский И. Сборник материалов... - С. Х(.

¹⁸⁰ Акты ЮЗР. - Т. 2. - С. 135.

¹⁸¹ Arch. Sang. - Т. IV. - S. 1.

¹⁸² Ibid. - S. 1.

¹⁸³ Опись актовой книги Киевского центрального архива N 2047. Луцкая гродская, записовая, поточная и декретовая книга 1573 года. / Сост. О. И. Левицкий. - К., 1890. - С. 32. Оригiнал: ЦЦIАК України. -Ф. 25. - On. 1. - Спр. 14. - Арк. 323.

¹⁸⁴ Arch. Sang. - Т. IV. - S. 326.

¹⁸⁵ Lietuvos Metrika (1522 - 1530) - Vilniaus universitetas, Vilnius, 1994. - Kn. 4. - S. 212 (N 248). Бершадский С. А. Документы и материалы ... - Т. 1. - С. 148.

¹⁸⁶ Zrodla dziejowe. - Т. VI. - S. 79.

¹⁸⁷ Ibid.

¹⁸⁸ Ibid. - Т. VI. - S. 79-80.

¹⁸⁹ Lietuvos Metrika (1522 - 1530) - Kn. 4. - S. 212. " Zrodla dziejowe. - T. VI. - S. 81.

¹⁹¹ Малиновский И. Сборник материалов ... - С. 6.

¹⁹² Arh. Sang. - Т. III. - S. 56.

стр. 124

¹⁹³ ЦДIАК України. - Ф. 25. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 129 - 131.

¹⁹⁴ Архив ЮЗР. - Ч. VIII. Т 6. - С 270.

¹⁹⁵ Акты Литовской метрики... - Вып. I. - С. 146 (N 373).

¹⁹⁶ Zrodla dziejowe. - Т. XIX. - S. 14.

¹⁹⁷ Акты ЗР. - Т. 3. - С. 34.

¹⁹⁸ Акты ЗР. - Т. 2. - С. 63.

¹⁹⁹ Акты ЗР. - Т. 3. - С. 34.

²⁰⁰ Статут ВКЛ 1529... - С. 79.

²⁰¹ Грушевский А. С. Города Великого княжества Литовского в XIV - XVI вв. Старина и борьба за старину. - К., 1918. - С. 119.

²⁰² Акты ЗР. - Т. 2. - С. 114.

²⁰³ Довнар-Запольский М. В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягелло-нах. - К., 1901. - С. 125.

²⁰⁴ Любавский М. К. Областное деление... - С. 761.

²⁰⁵ Там само. - С. 688-690. Грушевский А. С. Города Великого княжества ... - С. 120.

It was analyzed the genesis of castle government and institute of vicegerent of Grand Duchy of Lithuania in the Volhyn land and process of establishment of castle books and court registry in context of development of Lithuanian-Ruthenian's land in XV-XVI century.