ЛАВРЕНТЬЄВ Михайло Олексійович (19(06).11.1900—15.10.1980) — математик і механік, відзначився в галузі літакобудування, розроблянні електронно-обчислювальних машин. Засн. школи госп. використання вибуху. Академік АН УРСР (1939), академік АН СРСР (1946). Герой Соц. Праці (1967). Дійсний і почесний член багатьох зарубіжних АН. Н. в м. Казань (нині столиця Татарстану, РФ). Від 1918 до 1921 вчився на фіз.-мат. ф-ті Казанського ун-ту, в останні роки навчання також працював лаборантом і в. о. викладача цього ж ун-ту. 1921—26 — студент, а потім — аспірант фіз.-мат. ф-ту Моск. ун-ту, водночас викладав у Моск. вищому тех. уч-щі (до 1929). 1927 півроку перебував у наук. відрядженні у Франції. 1929—35 працював старшим інженером Центр. аеродинамічного ін-ту ім. М.Жуковського, одночасно викладав у Моск. хіміко-технологічному ін-ті (до 1931) та Московському університеті (до 1941). 1933—41 — зав. відділу теорії функцій Мат. ін-ту ім. В.Стеклова. За рішенням ВАК СРСР без захисту дисертацій отримав учений ступінь д-ра тех. (1934) та фіз.-мат. (1935) наук.

Від 1939 до 1949 очолював Ін-т математики АН УРСР. Викладав (до 1941 і 1945—48) на фіз.-мат. ф-ті Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 1939 обраний дійсним членом АН УРСР (нині Національна академія наук України). У Львові організував відділ функціонального аналізу Ін-ту математики АН УРСР.

Під час окупації вермахтом зх. регіонів СРСР (див. Друга світова війна) перебував у евакуації в Уфі (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ), працював зав. мат. від-ням АН УРСР, розробляв проблему кумулятивних снарядів та методи захисту від них. 1945—48 — віце-президент АН УРСР.

1946 обраний академіком АН СРСР. 1951—53 та 1955—57 — академік-секретар Від-ня фіз.-мат. наук АН СРСР, з 1955 до 1980 — член Президії АН СРСР. Працював дир. Ін-ту точної механіки та обчислюваної техніки АН СРСР (1950—53), заст. гол. конструктора Мін-ва середнього машинобудування СРСР (1953—55), зав. кафедри фізики швидкоплинних процесів Моск. фізико-тех. ін-ту (1955—58).

1957—75 — віце-президент АН СРСР, голова Сибірського від-ня (СВ) АН СРСР, а від 1975 до 1980 — його почесний голова. 1957—76 — дир. Ін-ту гідродинаміки СВ АН СРСР. Професор Новосибірського ун-ту (1959—66).

1963—64 — голова Ради з науки при РМ СРСР. 1966—70 — віце-президент Міжнар. мат. союзу. 1976—80 — голова нац. к-ту СРСР з теор. та прикладної математики.

Автор понад 500 наук. праць.

Нар. депутат ВР УРСР (1947—51), ВР СРСР (1958—80).

Лауреат Держ. премії СРСР (1946, 1949), Ленінської премії (1958), премії ім. С.Лебедєва АН УРСР (1977). Нагороджений орденами Вітчизн. війни 2-го ст. (1944), Трудового Червоного Прапора (1945, 1948, 1953, 1954), Леніна (1953, 1956, 1960, 1967, 1975), Жовтневої революції (1970), франц. хрестом командора ордену Почесного легіону (1971), золотою медаллю ім. М.Ломоносова АН СРСР (1977).

П. у м. Москва. Похований у м. Новосибірськ (нині місто в РФ).