ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

(франц. denationalisation, від de... — префікс, що означає скасування, припинення, і nationalisation, від лат. natio — народ) — передача держ. власності (пром. підприємств, банків, зем. ділянок, тр-ту, акцій та ін.), що виникла в результаті націоналізації або створена самою д-вою, у приватну, колективну або у власність громад, чи реліг. орг-цій. Д. має різний соціально-екон. і політ, зміст залежно від істор. епохи та від того, ким і в інтересах яких класів (соціальних груп) вона проводиться. У перехідний до ринкової економіки період Д. здійснюється з метою подолання монополізації державної власності, розвитку її приватних орг.-правових форм, зміцнення самостійності товаровиробників, підвищення ефективності в-ва. Д. відбувається переважно шляхом продажу раніше націоналіз, майна, а не створеного д-вою. При цьому кол. власникам може бути надано переважне право на купівлю загальнодерж. майна. В спец. юрид. та екон. л-рі і на практиці Д. поділяється на повну і часткову. Остання здійснюється при розпродажу частини акцій держ. компаній, власність яких стає змішаною. Термін Д. має відповідну змістову відмінність від використовуваного в екон. і законод. практиці України близького за значенням поняття приватизація. Якщо Д. означає вихід майна лише з держ. (загальнонаціональної) власності, то приватизованим може бути як державне, так і комунал. майно.

Літ.: Пруссова Л. Г. Основы рыноч. экономики. К., 1993.

В. П. Нагребельний.