ЛУК’Я́НЕНКО Левко Григорович (24. 08. 1927, с. Хрипівка Городнян. р-ну, нині Черніг. обл.) – учасник правозахисного національно-визвольного руху, політичний діяч, дипломат. Герой України (2005). Нац. премія України ім. Т. Шевченка (2016). Почесна відзнака Президента України (1992). Орден князя Яро­слава Мудрого 5-го ступ. (2007). Нар. депутат України (1990–92, 1994–98, 2002–06, 2006–07). Чл. НСПУ (2002). Почес. д-р пра­ва Альберт. ун-ту (Канада, 1993). Закін. Моск. ун-т (1958). Для орг-ції боротьби за самостійність України приїхав у Львів. область. Працюючи у Радехів. райкомі КПУ, заснував разом із С. Віруном та І. Кандибою підпіл. орг-цію «Укр. робітн.-селян. спіл­ка», що ставила за мету боротися за вихід України зі складу СРСР шляхом референдуму на основі конституцій СРСР і УРСР та норм міжнар. права. Для роз­ширення її мережі 1959 переселився у м. Глиняни і перейшов працювати в адвокатуру. Розробив стратегію виведення Укра­їни з-під влади Москви. 22 січня 1961 заарешт., у травні того ж року у складі 7-ми чл. орг-ції за звинуваченням у зраді батьківщини засудж. до розстрілу (72 доби провів у камері смертників), згодом заміненого на 15 р. таборів суворого режиму. Покарання відбував у мордов. і перм. таборах та Владимир. в’яз­ниці (усі – РФ). Брав активну участь у боротьбі політв’язнів зі свавіллям адміністрації, писав і підписував різноманітні листи до рад. керів. органів і міжнар. орг-цій, зокрема 1969 разом із М. Горинем та І. Кандибою звер­нувся до Комісії з питань прав людини при ООН із протестом проти отруєння ув’язнених хім. препаратами. У січні 1976 звіль­нений. Мешкав у Чернігові, пра­цював електриком у дит. лікарні. Восени того ж року став чл.-спів­засн. Укр. Гельсин. групи. Написав звернення до Белґрад. наради 35-ти країн з приводу дискримінації українців щодо права на еміграцію, самвидав. ст. «Зупиніть кривосуддя!», «Про­блеми інакодумства в СРСР» та ін., виступив на захист художника П. Рубана, радіо «Свобода» озвучило його нарис «Рік свободи». 12 грудня 1977 заарешт. удруге. Оголосив голодування, відмовився давати свід­чення та від рад. громадянства. У червні 1978 як особливо небезпеч. рецидивіст засудж. до 10-ти р. позбавлення волі й 5-ти р. заслання. Покарання від­бував у мордов. таборах і спец. в’язниці у с-щі Кучино (Перм. обл.), заслання – у Томській обл. (РФ). У березні 1988 заочно об­раний головою Укр. Гельсин. групи (незабаром перейм. в Укр. Гельсин. спілку), у грудні того ж року звільнений, на поч. 1989 повернувся в Україну. Від весни 1990 (з перервами) – голова УРП, створ. на основі Укр. Гельсин. спілки. Співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акта проголошення незалежності України. 1992–93 – Надзвич. і Повноваж. Посол України в Канаді. Голова Асоц. дослідників голодоморів в Україні. Автор кн. «Рік свободи» (Швейцарія, 1977), «Вірую в Бога і в Україну», «За Україну, за її волю...», «Сповідь у камері смертника» (усі – 1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Наро­дження нової ери» (1997), «На землі кленового листу» (1998), «Злочинна суть КПРС–КПУ. Нюрн­берг-2» (2001), «Маршал Жуков і українці у Другій світовій вій­ні» (2002), «Національна ідея і національна воля» (2003), «Незнищенність» (2004), «З часів неволі» (2005–12, т. 1–5), «До історії Української гельсинської спілки» (2010), «Де ти, доле України?» (2011), «Тут мій дух» (2013, т. 1, 2), «Від хохла до укра­їнця» (2014; усі – Київ).

Літ.: Світличний І. До справи Л. Лу­к’яненка та інших // Укр. юристи перед судом КҐБ. Мюнхен, 1968; Кудір­ка С. З Л. Лук’яненком у тюрмі // Шлях перемоги. 1975, 9, 23 берез.; Рахманний Р. Левко Лук’яненко // Свобода. 1978, 31 серп.; Зупиніть кривосуддя!: Справа Л. Лук’яненка. Мюнхен, 1980; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–80-х років. К., 1995; Веселова О. З історії створення і діяльності Асоціації дослідників голодоморів в Україні (АДГУ). К., 2007.

Л. В. Стасів