— вид страти. Відоме з часів Рим. імперії. У Німеччині було впроваджено в середньовічні часи для вбивць, які вчиняли злочини із засідки. У Франції легально запроваджено едиктом короля Франциска І від 4.ІІ 1534; застосовувалося до розбійників; скасовано 1789 під час Великої французької революції. У Росії впроваджено в кін. 17 ст.; набуло розповсюдження за царя Петра І, застосовувалося переважно до учасників повстань, а також до розбійників.
Засудженого до К. розпластували у лежачому стані на ешафоті горілиць, руки і ноги міцно прив'язували до помос
ту. Кат за допомогою великого дерев'яного колеса розбивав засудженому кістки. Кількість, місце та порядок завдання ударів були різними. Найжорстокішим видом К. вважалося роздроблення лише кінцівок засудженого, внаслідок чого він помирав повільною смертю. Страчуваного з роздробленими кістками клали на колесо, що вважалося посиленням ганебності страти. Роздроблені кінцівки при цьому звисали між шпицями колеса. В разі дозволу на припинення страждань кат відрубував засудженому голову, насаджував її на палю і вставляв у центр, отвір колеса. У 18 ст. К. застосовувалось і в Україні, що входила до складу Рос. імперії.
Літ.: Сергеевский Н. Д. Наказание в рус. праве XVII века. СПб., 1887; Загоскин Н. П. Очерк истории смертной казни в России. Казань, 1892; Кистяковский А. Ф. Исследование о смертной казни. СПб., 1896; Викторский С. И. История смертной казни в России и современное ее состояние. М., 1912; Гернет М. Н. Смертная казнь. М., 1913.
В. Д. Гончаренко.
|