Служба Безпеки ОУН та УПА.

Слухати:

Сергій Грабовський: У совєтські часи цих людей звали найбрутальнішими словами, в той час як їхніх противників підносили і ледь не обожнювали.

Зараз же про цих людей і створену ними структуру здебільшого просто мовчать або продовжують старі традиції. Служба безпеки ОУН-УПА.

“Ледь не до середини 50-х років у густих борах Західної України діяли чудово організовані, законспіровані, озброєні групи слов‘янських мутантів-бандерівців...

Бандерівцями керував Центральний провід у Мюнхені, який висилав для підтримки дисципліни “есбеків” – загони суперпідготовлених особістів зі Служби безпеки...

Перевдягнувшись у форму російської армії, вони вирізали цілі селища... Серед них практикувалися темні сатанинські обряди дохристиянської епохи... Окремі бандерівці їли людські серця, входячи у транс, вигукували закляття демонічною мовою...”

Ви думаєте, що це фрагмент з історії хвороби якогось божевільного? Ні, це уривок із книги дуже популярного в Росії автора, який пише під псевдо “Максим Калашников” і чиї твори, де заперечується саме право на існування української нації, ви можете вільно купити в усіх українських містах, з Києвом і Львовом включно.

У наче серйозних російських виданнях, таких, як “Независимое военное обозрение”, тексти іншого штибу позірно об‘єктивістські.

“Південний штаб УПА надає в розпорядження абверкоманди-202 необхідну кількість диверсантів; право комплектування диверсійних груп із цих осіб абверкоманда-202 залишає за собою, вона ж визначає місце й об‘єкти для диверсій; штаб УПА надає абверкоманді-202 все наявне у цього відомості про Червону армію, а також інформацію про загальну діяльність ОУН у тилу радянських військ, на ділянці південної групи військ німецької армії, тобто на ділянці від Варшави до румунського кордону.

Останній пункт підтверджується наказом, захопленим 9 березня 1944 року бійцями 866-го стрілецького полку 287-ої стрілецької дивізії 1-го Українського фронту за підписом бригаденфюрера СС Бренера...”

Автор московської фальшивки не врахував, що Абвер у першій половині 1944 року не був підпорядкований СС, і його офіцери мали загальновійськові звання.

По-друге, група армій “Південь” мала ділянку фронту від Варшави і до румунського кордону не 1944-го, а 1941-го року.

Але так чи інакше, навіть з цих фальшивок бачимо, що спеціальні підрозділи, передусім Службу безпеки ОУН та УПА, досі в Росії сприймають всерйоз і досі проти неї воюють як російські нацисти, так і російські ліберали.

Василь Кук: А як прийшов Ярослав Горбовий, член того проводу на західноукраїнських землях, крайової екзекутиви, він прийшов і каже мені: “Знаєш, я є агент НКВД”. Знаєте, то мене аж приголомшило! І він каже: “А що мені лишалося робити?” Розумієте, це є, так би сказати, гра. І коли він побачив, що в НКВД то все знають і хочуть його зробити агентом. Так він каже: “Я й погодився зробити агентом, щоби, так би сказати, служити”.

Але я вам скажу, як мене приголомшило, що вони таку людину (!) можуть робити своїм агентом. Він каже: “Знаєте, також мені в голові не поміщалося, як то мене можуть зробити таким”.

То вже були всі арештовані, а він пішов на ту хату, вже де були арештовані, і його тоді взяли до Москви, взяли те все. Як він побачив, що то все вже й так пропало, а його хочуть, щоб він був агентом їхнім, то він на те погодився. І він прийшов з наміром цілковито гри з НКВД.

Допитував його Арсенич і зробив точний протокол із того всього. Той протокол пропав, як мельниківці напали на нашу установу, а від мельниківців попав до гестапо. В гестапо його арештували, і він там з собою скінчив.

Це вольова людина була!

Сергій Грабовський: От такий випадок трапився на початку 1940-х років в ОУНівському підпіллі, а розповів про нього останній командувач УПА, генерал-хорунжий Василь Кук.

Цей випадок засвідчує нагальну потребу в серйозній контррозвідувальній структурі, яка існувала в ОУН за часів Євгена Коновальця, але по його загибелі її діяльність уже не відповідала викликам ситуації.

Розповідь про Службу безпеки ОУН продовжує мій колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: Попередницею Служби безпеки Організації Українських Націоналістів була референтура розвідки Начальної команди Української Військової Організації.

1932 року у складі ОУН була організована контрольно-розвідочна референтура, яка мала серед іншого захищати членів організації від польської поліції та збирати відомості про співпрацю з нею українців.

Як окремий підрозділ референтура Служби безпеки була створена на початку 1939-го року у складі Крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях.

Після розколу ОУН в її бандерівській фракції виникла окрема Служба безпеки. Її очолив Микола Лебедь, а його заступником став Микола Арсенич.

Основними функціями Служби безпеки були протидія діяльності агентури НКВД і гестапо, охорона членів ОУН, контроль за дотриманням конспірації, підтримка внутрішньої безпеки, розвідка та контррозвідка, організація диверсій на залізниці та лініях зв’язку і навіть розслідування кримінальних злочинів, скоєних членами ОУН.

Для запобігання вербуванню членів ОУН спецслужбами супротивника Служба безпеки вдавалася до перевірок та стеження за кожним націоналістом.

Бандерівське керівництво також використовувало Службу безпеки у міжфракційній боротьбі з мельниківцями. А з відновленням української державності Служба безпеки ОУН мала стати основою для формування національної служби безпеки.

Структура Служби безпеки в основному сформувалася 1940 року. Її центральною фігурою був референт на рівні куща, району та області. До складу кожної районної служби входила боївка чисельністю 7-8 осіб.

Для професійної підготовки своїх співробітників Служба безпеки видала підручник і організовувала курси на рівні краю, округу та області тривалістю від десяти днів до трьох тижнів.

1945 року Служба безпеки була об’єднана з військовою розвідкою і отримала назву «розвідочна референтура». Її очолив Степан Мудрик-Мечник.

Сергій Грабовський: І знову перед мікрофоном генерал-хорунжий Василь Кук.

Василь Кук: Арсенич пішов на Волинь. А на Волині вже було повно тих агентів російських, які нам засилали і з партизан, і з других. Йому прийшлося розробляти всю агентуру, почали вже формувати. Побачили, що роблять ці большевики, як треба вишкіл вести, як треба підготовлятися. Діставали ті інструкції НКВД, ну як вони то роблять, і тільки там ви можете навчитися, як треба робити роботу на вжитих матеріалах, в матеріалах НКВД.

Щось треба завжди провіряти. І що найважніше, тортури не є спосіб довідатися правду. Арсенич завжди мені говорив: “Якщо ти будеш бити чоловіка, то він признається, що він цісар Абісінський”.

Сергій Грабовський: До цього варто додати, що “контррозвідочна служба” УПА, а пізніше Служба безпеки УПА була сформована переважним чином із осіб, які працювали в Службі безпеки ОУН.

Власне, це фактично була та сама служба, але завдання перед нею насправді стояли відчутно інші, аніж пише про це російська преса, в тому числі ліберальна.

“1943 року крайовий провід поклав на СБ наступні завдання: проводити фізичне знищення військовополонених Червоної армії; знищити польське населення; “ліквідувати” дезертирів з УПА та бити шомполами ухильників від призову; знищувати євреїв, котрі переховуються у лісах; і, звісно, продовжувати “контролювати” лояльність самих оунівців”.

От тільки незрозуміло, яким тоді чином, за твердженням совєтського партизанського командира Олексія Сабурова, у загонах УПА було чимало червоноармійців, котрі втекли з німецького полону, і взагалі 40% особового складу становили вояки неукраїнського етнічного походження, в тому числі росіяни, представники народів Кавказу та європейських націй і ті ж самі євреї.

Сергій Грабовський: Перед мікрофоном політолог Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв: Спецслужби, подібні до СБ ОУН, мусили діяти в особливих умовах, не маючи власної держави, чітко визначеної території і запілля. І хоча її організатори не були професіоналами, вони чудово впоралися зі своїми завданнями. Національно-визвольна війна ОУН-УПА упродовж майже 15 років була б неможливою без ефективної розвідки, контррозвідки і спецоперацій.

СБ ОУН гідно протистояла таким потужним опонентам, як НКВД, МГБ СРСР, Гестапо і Абвер Німеччини, спецслужби Польщі, Угорщини, Румунії і Чехословаччини.

Керівники СБ ОУН компенсували брак професіоналізму і фахового вишколу революційним ентузіазмом і глибокими переконаннями, фанатичною відданістю українській справі.

Як зазначав шеф СБ ОУН Степан Мудрик (псевдо – Мечник): “Служба безпеки Революційної ОУН протягом десятиліть перебувала на передньому краї боротьби проти сильнішого репресивного апарату Компартії СРСР: НКВД-МГБ-КГБ.

Але, незважаючи на розгалужену мережу цієї агресивно-терористичної організації, вишкіл її численної агентури і практично необмежені фінансові можливості, СБ Революційної ОУН успішно протистояли підлим діям у передвоєнний час, у роки Другої Світової, а також у період “холодної війни”, охороняючи українських громадян на еміграції від провокацій совєтських чекістів.

Ворог, КГБ, мав технічні засоби, мав гроші, але не мав віру в своє суспільство, тому що ця їхня “релігія” була фальшивою, і вона в чужих країнах, зустрівшись там з правдою, розсіювалася, як дим на чистому повітрі”.

Успіхи СБ ОУН визнавав і один із керівників НКВД-МГБ, генерал Павло Судоплатов, який написав у своїх спогадах, що в 1939 році, СБ ОУН викрала практично всю чекістську агентуру в Західній Україні, водночас зберігши свої кадри, незважаючи на масові совєтські репресії.

Сергій Грабовський: І на завершення сьогоднішньої розмови слово має культуролог професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський: Десь на початку ХІХ століття у всіх арміях світу виникають спеціальні служби, ті служби, що їх пізніше назвали там контррозвідкою, розвідкою. Вслід за тим в УПА була Служби безпеки.

Можу сказати лише одне. Все те, що я читав у радянській літературі і про УПА, і тим більше про її Службу безпеки, – все це віддає неймовірною, страшною брехнею. Услід за тим нескінченні “мемуарії” тих чи тих працівників радянської Служби безпеки. Ну, зрозуміло, як вони писали про своїх колег з того боку.

З деякого часу ми, зрештою, намагаємося віддати об’єктивний пейзаж такого феномену, як УПА. СБ цього війська входила у структуру цієї самої армії, була пов’язана з ідеологією цього самого війська. Відповідним чином ми вже знаємо, що це було військо, яке боронило свою землю від напасника, яке, зрештою, намагалося боронити всю Україну від цього самого напасника. Ну, і відповідним чином Служба безпеки виконувала відповідні доручення, командування цього війська.

Сказав колись один історик про одну ділянку світу, що їй, цій ділянці, притаманна регіональна жорстокість. Регіональної жорстокості там, на заході України, було доволі і з того, і з того боку.

Але давайте замислимося над тим, хто протистояв цій самій Службі безпеки, і до яких пекельних сюжетів вдавалися радянські МГБісти всіх їх вимірів у напрямі дій проти цієї самої служби? Ну, і давайте об’єктивно висвітлимо, як воно було насправді?

Як поводили себе радяни в цій ситуації? Ми знаємо аж надто добре. Я думаю, що належить просто об’єктивно розповісти, чим була ця служба, яка, власне, вона обслуговувала партизанку, яка захищала свою Батьківщину.