ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СМЕРШ

  Бібліографічне посилання: Шаповал Ю.І., Васильєв В.Ю. СМЕРШ [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Smersh (останній перегляд: 21.12.2016)
СМЕРШ

"СМЕРШ" (скорочення від "Смерть шпионам!") — назва трьох незалежних одна від одної контррозвідувальних орг-цій в СРСР у часи Другої світової війни та перший повоєнний рік. Постановою РНК СРСР № 415-138сс від 19 квітня 1943 Управління особливих відділів НКВС СРСР було передане в Наркомат оборони СРСР, де на його основі утворене Гол. управління контррозвідки Наркомату оборони "Смерш". Начальник — В.Абакумов. Підпорядковане безпосередньо головнокомандуючому ЗС СРСР Й.Сталіну. Відділ Управління особливих відділів НКВС СРСР по обслуговуван-ню ВМФ був переданий до Наркомату ВМФ СРСР. На базі цього відділу утворене Управління контррозвідки "Смерш" Наркомату ВМФ. Положення про нього та про його органи на місцях затверджене 31 травня 1943 постановою Держ. к-ту оборони СРСР № 3461сс/ОВ. Начальник — П.Гладков. Підпорядковане наркому ВМФ СРСР М.Кузнецову. У лавах НКВС було створено відділ контррозвідки "Смерш", який очолив С.Юхимович. Підпорядкований наркому внутр. справ СРСР Л.Берії. В якості осн. завдань було визначено боротьбу з підривною діяльністю іноз. розвідок і антирад. елементами в Червоній армії, застосування агентурно-оперативних та ін. заходів, що виключали б перехід противника через лінію фронту, боротьбу зі зрадниками в Червоній армії, боротьбу з дезертирством, перевірку військовослужбовців та ін. осіб, які були в полоні або в оточенні, виконання спец. завдань. Як видно зі штату Гол. управління контррозвідки "Смерш" Наркомату оборони, затвердженого Й.Сталіним 27 квітня 1943, його 5-й відділ керував роботою органів "С." у внутр. військових округах (Моск., Приволзькому, Сибірському та ін.), тобто так чи інакше міг охоплювати цивільне оточення дуже нечисленних гарнізонів і управлінь; 4-й відділ здійснював контррозвідувальну роботу щодо противника з метою виявлення каналів проникнення його агентури в частини та установи Червоної армії, оперативне обслуговування штабів партизан. руху, а також організовував боротьбу з агентурою противника, яка проникала в ці штаби і партизан. загони, — отже, до переходу держ. кордону СРСР мав справу із цивільним населенням тимчасово окупованих противником територій СРСР. Із нечисленних документів органів "С." Укр. фронтів Червоної армії за 1944—45, які нині приступні історикам, фіксується відстежування діяльності підрозділів Організації українських націоналістів, Української повстанської армії та настроїв населення Західної України. Із кінця 1943 помітне зростання роботи органів "С." серед цивільних за кордоном СРСР. "С." мав спра- ву здебільшого з громадянами СРСР або емігрантами дореволюц. і революц. часів, насамперед об’єднаними в антирад. орг-ції: ОУН, білорус. "Союз боротьби проти більшовизму", "Союз білоруської молоді", "Націонал-соціалістська трудова партія Росії", "Російський загальновійськовий союз", "Національно-трудовий союз нового покоління" та ін. Серед жертв органів "С." було чимало укр. діячів. Так, у травні 1945 в Празі (Чехословаччина) затримали й вивезли до Москви колиш. президента Карпатської України А.Волошина (згодом помер у в’язниці). Тоді ж вилучили архів колиш. міністра закордонних справ Української Держави Д.Дорошенка (не арештований завдяки віку — 63 роки).

Агенти військ. контррозвідки цілеспрямовано виконували завдання з розшуку і переміщення до СРСР архівів (цим займалися також спец. трофейні бригади). Так, у травні 1945 підрозділ "С." Першого Українського фронту виявив у с. Горні Лібхава (побл. м. Чеська Липа; Чехословаччина) і передав до Москви архіви франц. розвідки; тоді ж "С." Четвертого Українського фронту в Кракові заволодів архівами МЗС і мін-ва фінансів Української Народної Республіки з документами 1918—22 (раніше зберігалися в Тарнові, Польща). Одночасно під контролем органів "С." цього самого фронту здійснювалися транспортування укр. архівів із Відня та ін. спец. пошукові й транспортні "архівні" операції в ін. місцях.

"С." сприяв встановленню прокомуніст. режимів у країнах Центрально-Східної Європи, вів полювання на тих, хто був запідозрений у співпраці з нацистами, і на осіб, які з тих або ін. причин цікавили Москву. Так, у січні 1945 в Будапешті (Угорщина) був заарештований швед. дипломат Р.-Г.Валленберг, який за умов нацистської окупації, користуючись дипломатичним статусом і широкими зв’язками, рятував євреїв від відправлення до концтаборів (пізніше дипломат, який не захотів співпрацювати з рад. спецслужбою, був знищений).

Наприкінці війни та в перший повоєнний рік "С." активно займався перевіркою колиш. рад. військовополонених і репатріантів у організованих із цією метою спец. фільтраційних таборах (було перевірено понад 4 млн осіб). Після перевірки чимало людей було відправлено до таборів на найтяжчі роботи. Окрім військовополонених, на територіях країн Центр.-Сх. Європи "С." сприяв інтернуванню й ув’язненню в таборах понад 208 тис. осіб, "здатних носити зброю", і понад 60 тис. осіб, що входили до пронацистських структур. Після закінчення війни, 4 травня 1946, органи військ. контррозвідки знову повернено з військ. відомства в систему органів держ. безпеки (на той час — МДБ СРСР); центральний орган військової контррозвідки іменувався 3-м головним управлінням МДБ СРСР.


Література:
  1. Советская военная контрразведка: Сборник документов, вып. 3: Июнь 1941 — сентябрь 1945 гг. М., 1984
  2. Лубянка: ВЧК—ОГПУ—НКВД—НКГБ—МГБ—МВД—КГБ: 1917—1960: Справочник. М., 1997
  3. Гордиевский О., Эндрю К. КГБ — разведывательные операции от Ленина до Горбачева. М., 1999
  4. Божко О. Особливі відділи в системі органів державної безпеки: 1918—1946. «З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ», 2000, № 2/4 (13/15)
  5. Grimsted P.K. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of Ukraine, World War II, and the International Politics of Restitution. Cambridge, Massachusetts, 2001
  6. Млечин Л. КГБ: Председатели органов госбезопасности: Рассекреченные судьбы. М., 2001
  7. Лубянка: Органы ВЧК—ОГПУ—НКВД—НКГБ—МГБ— МВД—КГБ: 1917—1991: Справочник. М., 2003

Посилання:
  • БЕРІЯ ЛАВРЕНТІЙ ПАВЛОВИЧ
  • ЧЕТВЕРТИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • КРАКІВ
  • МОСКВА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНА ЄВРОПА
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • ВІДЕНЬ
  • ВІЙСЬКОВИЙ ОКРУГ
  • ВОЛОШИН АВГУСТИН ІВАНОВИЧ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • КРАВС АНТІН
  • КРИЧЕВСЬКИЙ ФЕДІР ГРИГОРОВИЧ
  • КУРМАНОВИЧ ВІКТОР ЙОСИПОВИЧ
  • МЕШИК ПАВЛО ЯКОВИЧ
  • ОТОЧЕНЦІ
  • ПЕРЕВІРОЧНО-ФІЛЬТРАЦІЙНІ ТАБОРИ
  • ПРОХОДА ВАСИЛЬ ХОМОВИЧ
  • СІНКЛЕР ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СЛАВИНСЬКИЙ МАКСИМ АНТОНОВИЧ


  • (тексти доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)