Драматургійну шевченкіану Закарпаття поповнила п’єса
С.Черкасенка «До світла, до волі».
Спиридон Черкасенко (1876-1940) – письменник, драматург і
педагог родом з Нового Бугу на Херсонщині. З 1895 учителював переважно на
Донеччині (1899-1908). На замовлення міністерства освіти УНР (1917-1918)
складав читанки і букварі для українських шкіл. З 1919 перебував в еміграції у
Відні, редагував шкільні підручники. В літературі С.Черкасенко дебютував віршами в
«Літературно-науковому віснику» (1904). Далі друкувався (поезії, проза,
драматичні твори) майже в усіх українських газетах і журналах на
західноукраїнських землях і в еміграції. Окремо вийшли збірки його оповідань
«На шахті» (1909), «Вони перемогли» (1917) та ін. Поезії С.Черкасенка до 1920
вийшли в трьох томах («Твори», 1920-1922) у Відні. Найбільший успіх у театрі
мала драма «Казка старого млина» (1916). Його твори пройняті прагненням до
національного визволення і позначені модерністичною манерою, переважно
символізмом.
Творчий доробок С.Черкасенка різноманітний за тематикою,
родо-жанровими формами, стильовими особливостями. Самобутністю, оригінальним
трактуванням проблем загальнолюдського та національного звучання вирізняється
драматургія автора. Сергій Єфремов зазначає, що письменник «Черкасенко стоїть
на варті життя. – Це реаліст з певним громадським світоглядом та запасом
життєвих спостережень».
Спиридон Черкасенко співпрацював із театром
М.Садовського, допомагав головному режисеру організовувати театральне життя в
Києві. На Закарпаття С.Черкасенко приїхав 18 серпня 1921 року разом з Миколою
Садовським, який очолив новостворений просвітянський театр на Закарпатті.
Незабаром М.Садовський повернувся в Україну, а
С.Черкасенко залишився працювати театральним референтом товариства «Просвіта» в
Ужгороді. Тут письменник прожив до 1927 р., брав участь у місцевому
культурному, театральному житті. Він зблизився з прогресивними силами краю, чим
накликав на себе гнів чеських властей. Закарпатський письменник і журналіст
В.Ґренджа-Донський згадує, що С.Черкасенко допомагав йому підбирати матеріали з
української літератури для журналу «Наша земля», давав мовні поради. У грудні 1926
р. на Закарпатті було відзначено 50-річчя з дня народження письменника.
В.Ґренджа-Донський написав про нього прихильну статтю, що з’явилася в січневому
номері «Нашої землі» за 1927 рік. Це стало причиною того, що чеська поліція
звинуватила С.Черкасенка у співпраці з комуністами і запропонувала йому
протягом трьох діб залишити край.
Як зауважує літературознавець О.Мишанич, С.Черкасенко
намагався утвердити новий напрям у драматургії, поєднати досягнення
традиційного українського побутово-етнографічного театру ХІХ ст. з театром
новим. Його твори належать до типово символістської драматургії, тут діють
образи-символи, особисте підпорядковане громадському. Написані добірною українською мовою, його п’єси мали
велике значення для утвердження загальноукраїнської літературної мови, мови
Тараса Шевченка на Закарпатті.
Протягом 1923-1929 рр. С.Черкасенко створив понад 10
драматичних творів, більшість із яких пропагували ідеї пластунського руху.
П’єси «Вечірній гість», «Лісові чари», «Сміх», «Лібуша в таборі» та деякі інші
друкувалися окремими брошурами, а також активно виконувалися на кону. На думку
Н.Антонець, ці п’єси не лише сприяли вихованню в дітей всіляких моральних
чеснот, а й формували у виконавців і глядачів шанобливе ставлення до власної
національної належності, вчили їх грамотної української мови.
О.Кузьма наголосила, що саме «захоплене,
майже побожне ставлення С. Черкасенка до Т.
Шевченка» зумовило
шевченківську тематику в його творчості. Як зазначив Г.Ігнатович, ці
Черкасенкові твори написано «легко, художньо, чистою, доброю мовою», зі «щирим,
глибоким відчуттям молодого життя та душі дітей».
Особливої уваги заслуговує драматична сценка «До світла,
до волі», створена С.Черкасенком за мотивами дитинства Т.Шевченка і видана в
1925 році у Львові. На Закарпатті опублікована 1928 року в журналі «Пчôлка».
О.Мишанич
підкреслив, що творчість Спиридона Черкасенка відіграла значну роль у
становленні української поезії та драматургії на Закарпатті, була зразком
вишуканої літературної мови, мови Т.Шевченка, взірцем сучасної віршової техніки, що для тодішніх
умов Закарпаття мало першорядне значення.
Немає коментарів:
Дописати коментар