(Charter of the UNO; Charte de l'ONU) — багатостор. договір, яким визначаються цілі та принципи Організації Об'єднаних Націй, а також структура, склад, функції і повноваження її осн. органів. Він характеризує ООН як міжнародну організацію, що має міжнародну правосуб'єктність, відмінну від міжнар. правосуб'єктності держав. Складовою частиною С. ООН є Статут Міжнародного суду ООН.
Пропозиції до проекту С. ООН розроблено на Думбартон-Окській конференції 1944, текст остаточно узгоджений і прийнятий одностайно на Сан-Франциській конференції Об'єднаних Націй 1945. Його підписала 51 держава — засновниця ООН, у т. ч. Україна. Статут набув чинності 24.X 1945 після ратифікації його Китаєм, Великобританією, СРСР, США, Францією і більшістю ін. держав, які його підписали.
С. ООН прийнятий від імені народів Об'єднаних Націй, що відрізняє його від Статуту Ліги Націй, який посилався лише на д-ви та уряди як заінтересовані сторони. Таким чином, С. ООН є актом виявлення волі народів світу і це надає йому особливого морального та юрид. значення. У його преамбулі проголошується: «Ми, народи Об'єднаних Націй, сповнені рішучості врятувати прийдешні покоління від бідувань війни, що двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність прав великих і малих націй, і створити умови, за яких можна додержуватися справедливості й поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права, і сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов життя при більшій свободі, й з цією метою проявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, та об'єднати наші сили для підтримання міжнародного миру і безпеки та забезпечити прийняттям принципів і встановленням методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у спільних інтересах, і використати міжнародний апарат для сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей». В заключній частині преамбули зазначається, що «відповідні уряди через представників, які зібралися у місті Сан-Франциско... погодились прийняти даний Статут Організації Об'єднаних Націй і цим засновують міжнародну організацію під назвою "Об'єднані Нації"».
С. ООН, крім преамбули, має 19 глав, що містять 111 статей. У них визначено цілі та принципи Організації (ст. 1—2), членство (ст. 3—6), структуру (ст. 7—8), склад, функції і повноваження гол. органів: Генеральної Асамблеї ООН (ст. 9-22), Ради Безпеки ООН (ст. 23—32), Економічної і соціальної ради ООН (ст. 61-72), Ради з опіки ООН (ст. 86-91), Міжнародного суду ООН (ст. 92—96), Секретаріату ООН (сі. 97—101). Вони регламентують також важливі сфери міжнар. відносин і застосування статут, приписів щодо мир. вирішення спорів (ст. 33—38), дій щодо загрози мирові, порушення миру та актів агресії (ст. 39—51), регіон, угод (ст. 52—54), міжнар. екон. і соціального співробітництва (ст. 55—60), несамоврядних територій (ст. 73—74), міжнар. системи опіки (ст. 75—85), різних постанов щодо взаєм. прав і обов'язків Організації та держав-членів (ст. 102—105), заходів з безпеки в перех. період (ст. 106—107), поправок до Статуту (ст. 108—109), його ратифікації та підписання (ст. 110—111). С. ООН укладений на основі заг. міжнар. права, що зумовило збереження міжнар. правосуб'єктності держав, і відповідно Організація засновується на принципі суверен, рівності всіх її членів (п. 1 ст. 2). Але обов'язки держав відповідно до осн. принципів, що містяться у преамбулі та ст. 1 Статуту, в яких від членів Організації вимагаються незастосування сили, повага до прав людини та співробітництво в екон., культур, і гуманіт. сферах, — виходять за межі заг. міжнар. права. Ці обов'язки вимагають від них не лише утримання від дій, як це мало місце в заг. міжнар. праві, а й активних дій для досягнення зазначених у Статуті цілей і принципів. Так, поновлення порушеного миру або запобігання загрозі миру, за С. ООН, є обов'язком кожної держави — члена Організації та навіть держав-нечленів. Отже, осн. права держав відповідно до С. ООН відрізняються від осн. прав держав, які належать їм у силу їх міжнар. правосуб'єктності відповідно до заг. міжнар. права, а існування цих прав можливе лише в інституційно організованому міжнар. співтоваристві держав. Таким чином створений новий міжнар. прав, порядок функціонуватиме лише тоді, коли кожна д-ва сумлінно співробітничатиме
з ін. д-вами. Якщо зобов'язання членів Організації за С. ООН суперечать їх зобов'язанням за будь-якою ін. міжнар. угодою, то переважають зобов'язання за цим Статутом (ст. 103). Поправки за С. ООН набувають чинності після їх прийняття 2/3 голосів членів ГА ООН з наст, ратифікацією такою самою кількістю членів, включаючи голоси всіх пост, членів РБ ООН. Для перегляду С. ООН необхідне скликання Ген. конференції членів Організації і прийняття будь-якої зміни 2/3 голосів її членів з наст, ратифікацією такою самою кількістю членів, включаючи голоси всіх пост, членів РБ ООН (ст. 108-109). З прийняттям С. ООН міжнар. право набуло якісно нових характеристик, які дозволяють визначити його як нове міжнар. право порівняно з тим заг. міжнар. правом, що існувало до утворення ООН. Останнє діяло в традиц. сфері дип. міждерж. відносин, і норми його виражали ідеологію співіснування держав та спрямовувалися на розв'язання мгжнар. конфліктів, виходячи більше з особистих інтересів, а не спільних цілей. Нове міжнар. право як право організованого міжнар. співтовариства держав грунтується на принципі співробітництва держав і народів, що здійснюється на універсальному і регіон, рівні. Вирішальне значення тут має колект. дипломатія держав, в якій спільні інтереси повинні домінувати над інтересами окр. держав.
Водночас С. ООН не намагається регулювати всі міжнар.-прав, відносини держав — членів Організації і особливо держав, які не є її членами; він лише зобов'язує їх дотримуватися його осн. принципів щодо підтримання міжнар. миру і безпеки, а також статутних принципів, прямо пов'язаних з першими, напр., зобов'язує дотримуватися принципу поважання прав людини.
С. ООН виходить з передбачення безперервності дії заг. міжнар. права, що історично склалося у формі звичаєвих норм права. Так, у преамбулі Статуту міститься заг. вимога «поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного прав», і ці джерела, що є традиційними для міжнар. права, визначені в ст. 38 Статуту Міжнар. суду ООН, який відповідно до ст. 92 С. ООН є невід'ємною частиною С. ООН (ст. 92). С. ООН розглядає міжнар. право як найважливіший елемент функціонування Організації і вимагає поважати його, виходячи з принципу верховенства права, що випливає з духу та букви його приписів. Крім того, до осн. повноважень ГА ООН Статут відносить «заохочення прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації» (п. 1а ст. 13). Виходячи з цього, ГА ООН 1947 утворила Комісію міжнародного права ООН, осн. завданням якої є підготовка проектів конвенцій та ін. міжнар.-правових актів. Повноваження щодо розробки проектів конвенцій з міжнар. питань у галузях економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я, заохочення поважання і дотримання прав людини та їх подання до ГА ООН покладено Статутом на ЕКОСОР (ст. 62). У рамках і під егідою ООН прийнято вел. кількість міжнар.-прав, актів з прогресив. розвитку і кодифікації міжнар. права, що сприяло створенню багатьох нових його галузей. Чимало цих норм перетворилося на заг. норми міжнар. права, що діють відповідно до осн. принципів С. ООН. Ін. особливістю осн. принципів міжнар. права, за С. ООН, є те, що вони залежать не лише від санкцій, встановлених у нормах позит. міжнар. права, а й гол. чин. від моральних факторів, які мають розумітися в поняттях природ, права. Так, згідно зі С. ООН члени Організації зобов'язуються підтримувати міжнар. мир і безпеку «у згоді з принципами справедливості та міжнародного права» (п. 1 ст. 1) та вирішувати міжнародні спори так, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість (п. З ст. 2). З концепції справедливості виходить і принцип прав людини, встановлений у преамбулі й п. 1b ст. 13 С. ООН. Отже, категорія «справедливість», як і категорія «міжнародне право», належить до наріжних каменів С. ООН. І те, що він прийнятий від імені народів, є свідченням відходу його творців від позитивіст, доктрини міжнар. права, що панувала протягом століть аж до Другої світ, війни, і переходу на філос.-прав, позиції його розуміння з погляду справедливості, тобто в термінах природ, права. Отже, в рамках ООН створене міжнар. право ООН, спрямоване на встановлення миру і справедливості. Принципове значення для належ, функціонування ООН має також закладена у Статуті Організації здатність її органів тлумачити і адаптувати статутні положення, пристосовуючи їх до безперервних і нерідко бурхливих змін у міжнар. відносинах. Практика ГА ООН, РБ ООН і Міжнар. суду ООН є яскравим свідченням гнучкості С. ООН, що дало змогу Організації вистояти в жорстких умовах протистояння великих держав у період «холодної війни». Прикладом є надання певним резолюціям Г А ООН юридично обов'язкового характеру, що привело до кодифікації осн. принципів міжнар. права відповідно до С. ООН, створення міжнар. права прав людини та визначення Міжнар. судом законності проведення ООН «миротворчих операцій», коли діяльність РБ ООН була паралізована правом вето великих держав. Встановлюючи права і обов'язки членів Організації, визначаючи функції, повноваження і відповідальність органів, що утворюються для досягнення її цілей і принципів, С. ООН діє як конституція міжнар. співтовариства держав і, будучи в ньому вищим правом, обмежує суверенні права членів, які вони мають згідно із заг. міжнар. правом. Ряд цих прав члени Організації спільно здійснюють в органах ООН у процесі вироблення і прийняття рішень на колект. основі. Права і обов'язки членів Організації є міжнар. стандартом їх поведінки, що розвиваються практикою органів ООН, яким властиві відповідна компетенція і спроможність. Міжнар. прав, порядок, встановлений С. ООН, є динамічним за своєю природою і можливостями, що відрізняє його від статичного правового порядку Ліги Націй.
Закінчення наприкінці 80-х рр. 20 ст. «холодної війни» значно вплинуло на зміцнення прав, засад С. ООН, на ефективність дії
Організації, насамперед Ради Безпеки ООН як органу, що несе гол. відповідальність за
підтримання міжнар. миру і безпеки у світі.
Літ.: Verdross A. The Charter of the United Nations and General International Law. В кн.: Law and Politics in the World Community. Los Angeles, 1953; Фердросс А. Междунар. право. M., 1959; Kunz J. L. The Changing Law of Nations. Washington, 1968; Goodrich L. M. The Changing United Nations. В кн.: Transnational Law in a Changing Society. N.Y.London, 1972; Нгуен Куок Динь. Междунар. публич. право, т. І. К., 2000.
В. Н. Денисов.
