Не маємо права забувати про сім’ї учасників АТО

Куля, яка вбиває солдата на Сході, «влучає» у багатьох людей. Вона б’є у їх дружин, дітей, батьків, сестер, братів, друзів. А ті, хто повертаються – здебільшого скалічені і фізично, і морально. Від пережитого – підірване здоров’я… А слова про те, що «держава допоможе», звучать не дуже переконливо.

10 грудня 2016 року зупинилося серце чоловіка, батька, дідуся, брата, друга та вірного соратника по службі у зоні АТО – Віктора Івановича Хилька. Народився Віктор Іванович 2 липня 1961 року у селі Бурківка Ніжинського району. Мав дружину Хилько Лідію Василівну, яка дочекалася з однієї армії, а далі говорить: «З другої, зі сходу, він теж повернувся живий», а третя – це була непередбачувана смерть». Коли прийшла повістка, то Віктор Іванович Хилько не ховався, а сказав: «Я повинен!». У 53 батальйоні його знали під позивним «Дед». Товариші по службі пригадують, що Віктор був сміливим та відчайдушним воїном. Неначе не жалкував власного здоров’я, не боявся смерті: «Він завжди нас підтримував, умів жартувати, та добре вправлявся на воєнній кухні… Всім навіював ідею на повернення додому живими. І мріяв, аби не було війни та всі жили добре у своїх родинах». Мрії Віктора Івановича здійснилися, але наполовину. Додому він повернувся живий, та не з тим здоров’ям. 10 місяців Віктор Іванович Хилько воював на східних рубежах рідної держави, за два місяці до демобілізації – комісували. Проблеми з тиском, ані лікування, а ні санаторію. А за добу не стало – крововилив…

Минуло вже два місяці, як поховали Віктора Хилька. Дружина померлого Лідія Василівна не хоче афішувати про свій тяжкий стан, оскільки зараз багатьом потрібна допомога, але коштів у неї взагалі не залишилось. З болем розповідає: «На даний час потрібно перевести все хазяйство на себе, паї, хату. Робочі місця на селі відсутні, можливості заробити – нуль. Родичів тут – не маю, 20 років як батьки померли. Я родом з Молдови. У 1982 році вийшла заміж, так і живу… у Бурківці. У дітей свої родини. Донька в декретній відпустці, а сину потрібно годувати свою родину, їздить на Київ. Як вдові учасника АТО – пільг ніяких. Все познімали відразу, сказали – Ви не маєте права, адже він загинув не в зоні АТО! Дякую, що односельці поряд. Підтримують. Допомогли поховати. Допоміг сільський голова Андрій Васильович Дзюба особисто та сільрада. Не оминули моє становище й заступник голови районної ради Наталія Березка, відреагувавши на звернення, а обласний депутат від ВО «Батьківщина» Сергій Охонько надав фінансову допомогу. Обіцяли допомогти представники «Дружби-Нової», які орендують у нас в селі паї. У Чернігові мого зятя (сестриного чоловіка), який теж помер після АТО ховали з почестями і родині допомогли…»